Лікург (Фракія)

Лікург д.-грец. Λυκοΰργος
Божевільний Лікург
Посада	міфічний цар фракійцівd
Походження	Фракія і Arabiad
Батько	Дріант[1] або Арес[1]
Діти	Дріант
Медіафайли у Вікісховищі

Лікург (д.-грец. Λυκοΰργος) — персонаж давньогрецької міфології, цар фракійського племені едонів. Ворогував з Діонісом і через це був засліплений або загинув. В історичну епоху став героєм ряду п'єс грецькою та латинською мовами.

Більшість джерел називає Лікурга сином Дріанта (Дріаса)^[2], але у Нонна Панополітанського це син Ареса^[3][4]. Про царя фракійський плем'я едонів, покараного за свою ворожість стосовно Діоніса, писали багато античних авторів починаючи з Гомера (це єдиний міф з діонісового циклу, згаданий в гомерівських поемах^[2]). В «Іліаді» повідомляється, що Лікург прогнав зі свого царства немовля Діоніса та убив його годувальниць, за це його засліпив батько дитини — Зевс^[5]. У пізніших джерелах (починаючи, з афінський драматургії V століття до н. е.) конфлікт стає ще більш трагічним. Тепер Діоніс з'являється у Фракії в юнацькому віці, в супроводі вакханок. цар наказує помістити його під варту, але незабаром палац починає тремтіти, немов від землетрусу, і Діоніс легко виходить на свободу^[2]. Згідно Псевдо-Аполлодору, юний бог наслав на Лікурга безумство: думаючи, що вирубує виноградну лозу, той напав з сокирою на власного сина Дріанта, вбив його і розрубав тіло на шматки^[6]. За іншими версіями, він відрубав собі одну ногу^[7] або обидві^[8].

Пізніше Лікург прийшов до тями та зрозумів, що наробив. Через синовбивство земля перестала приносити врожай, і боги пояснили едонам, що єдиний спосіб все виправити — вбити царя. Лікурга віднесли до гори Пангей, там зв'язали й залишили на роздертя коням^[6]. За іншими версіями, Діоніс на Родопі кинув його пантерам^[9], або ув'язнив «в темній печері»^[10], або цар наклав на себе руки^[11].

Існують і альтернативні версії міфу. Згідно З Діонісієм Скітобрахіоном, Лікург напав на військо Діоніса, що поверталося з індійського походу, і перебив більшу частину менад. Нонн Панополітанський пише, що Лікург жив в Аравійській Нісі, вбивав подорожніх і розрубував їх на шматки, приносячи таким чином жертви Аресу; він був обожнений арабами^[12].

Есхіл присвятив міфу про Лікурга цілу тетралогію^[13], куди увійшли, зокрема, збережені фрагментарно трагедії «Едоняни», «Бассаріди» і «Хлопці» і сатирівська драма «Лікург»^[14]. Цар едонів став головним героєм трагедій Тимокла і Поліфрасмона, комедії Анаксандрида. Гней Невій створив перекладення тетралогії Есхіла латинською мовою^[9]. В еллінському образотворчому мистецтві активно використовувався сюжет про божевілля Лікурга^[15].

В драмі Софокла «Еант Локрійський», яка збереглася лише в фрагментах, богиня Афіна порівнює вбивство Лікургом сина з вчинком Аякса Меншого, останній зґвалтував троянку Кассандру, ⁣ яка шукала прихистку у статуї богині^[16].

Дослідники констатують, що в міфі про Лікурга, як і в історії Пентея, знайшла відображення боротьба між першими адептами діонісійського культу і прихильниками класичної еллінської релігії^[2].

• Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека.
• Псевдо-Гігін. Міфи.
• Гомер. Іліада / Переклад із старогрецької Бориса Тена. — Харків : Фоліо, 2023. — 414 с. — (Бібліотека світової літератури) — ISBN 978-617-551-458-0.
• Публій Овідій Назон. Ібіс.
• Первый Ватиканский мифограф / Перевод, вступительная статья и комментарии В. Ярхо. — Алетейя, 2000. — 304 с. — ISBN 5-89329-210-3.
• Софокл. Антигона.

• Ярхо В. Ликург // Мифы народов мира. — 1988. — Т. 2. — С. 54—55.
• Elizabeth S. Belfiore. Murder among Friends: Violation of Philia in Greek Tragedy : [англ.]. — Oxford University Press, 2000. — 304 p.
• Kahrstedt U. Lykurg 1 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — 1927.
• Rapp. Lykurg // Ausführliches Lexikon der griechischen und römischen Mythologie. — 1897.