YaChudo

Лікург (Фракія)

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Лікург
д.-грец. Λυκοΰργος Редагувати інформацію у Вікіданих

Божевільний Лікург
Посадаміфічний цар фракійцівd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПоходженняФракія і Arabiad Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоДріант[1] або Арес[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиДріант Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Загибель Лікурга від виноградних лоз зображена на двокольоровому кубку з Британського музею

Лікург (д.-грец. Λυκοΰργος) — персонаж давньогрецької міфології, цар фракійського племені едонів. Ворогував з Діонісом і через це був засліплений або загинув. В історичну епоху став героєм ряду п'єс грецькою та латинською мовами.

У міфології

Більшість джерел називає Лікурга сином Дріанта (Дріаса)[2], але у Нонна Панополітанського це син Ареса[3][4]. Про царя фракійський плем'я едонів, покараного за свою ворожість стосовно Діоніса, писали багато античних авторів починаючи з Гомера (це єдиний міф з діонісового циклу, згаданий в гомерівських поемах[2]). В «Іліаді» повідомляється, що Лікург прогнав зі свого царства немовля Діоніса та убив його годувальниць, за це його засліпив батько дитини — Зевс[5]. У пізніших джерелах (починаючи, з афінський драматургії V століття до н. е.) конфлікт стає ще більш трагічним. Тепер Діоніс з'являється у Фракії в юнацькому віці, в супроводі вакханок. цар наказує помістити його під варту, але незабаром палац починає тремтіти, немов від землетрусу, і Діоніс легко виходить на свободу[2]. Згідно Псевдо-Аполлодору, юний бог наслав на Лікурга безумство: думаючи, що вирубує виноградну лозу, той напав з сокирою на власного сина Дріанта, вбив його і розрубав тіло на шматки[6]. За іншими версіями, він відрубав собі одну ногу[7] або обидві[8].

Пізніше Лікург прийшов до тями та зрозумів, що наробив. Через синовбивство земля перестала приносити врожай, і боги пояснили едонам, що єдиний спосіб все виправити — вбити царя. Лікурга віднесли до гори Пангей, там зв'язали й залишили на роздертя коням[6]. За іншими версіями, Діоніс на Родопі кинув його пантерам[9], або ув'язнив «в темній печері»[10], або цар наклав на себе руки[11].

Існують і альтернативні версії міфу. Згідно З Діонісієм Скітобрахіоном, Лікург напав на військо Діоніса, що поверталося з індійського походу, і перебив більшу частину менад. Нонн Панополітанський пише, що Лікург жив в Аравійській Нісі, вбивав подорожніх і розрубував їх на шматки, приносячи таким чином жертви Аресу; він був обожнений арабами[12].

Пам'ять

Есхіл присвятив міфу про Лікурга цілу тетралогію[13], куди увійшли, зокрема, збережені фрагментарно трагедії «Едоняни», «Бассаріди» і «Хлопці» і сатирівська драма «Лікург»[14]. Цар едонів став головним героєм трагедій Тимокла і Поліфрасмона, комедії Анаксандрида. Гней Невій створив перекладення тетралогії Есхіла латинською мовою[9]. В еллінському образотворчому мистецтві активно використовувався сюжет про божевілля Лікурга[15].

В драмі Софокла «Еант Локрійський», яка збереглася лише в фрагментах, богиня Афіна порівнює вбивство Лікургом сина з вчинком Аякса Меншого, останній зґвалтував троянку Кассандру, ⁣ яка шукала прихистку у статуї богині[16].

Дослідники констатують, що в міфі про Лікурга, як і в історії Пентея, знайшла відображення боротьба між першими адептами діонісійського культу і прихильниками класичної еллінської релігії[2].

Примітки

  1. ↑ а б Ликург // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIа. — С. 681.
  2. ↑ а б в г Ярхо, 1988.
  3. ↑ Rapp, 1897, s. 2191.
  4. ↑ Kahrstedt, 1927, s. 2433.
  5. ↑ Гомер, 2023, VI, 130—140.
  6. ↑ а б Псевдо-Аполлодор, III, 5, 1.
  7. ↑ Овідій, Ібіс, 345—346.
  8. ↑ Первый ватиканский мифограф, 2000, II, 21, 1.
  9. ↑ а б Псевдо-Гігін, Міфи, 132.
  10. ↑ Софокл, Антигона, 970—972.
  11. ↑ Псевдо-Гігін, Міфи, 242.
  12. ↑ Kahrstedt, 1927, s. 2435.
  13. ↑ Rapp, 1897, s. 2192.
  14. ↑ Kahrstedt, 1927, s. 2433—2434.
  15. ↑ Rapp, 1897, s. 2196.
  16. ↑ Belfiore, 2000, p. 188—189.

Література

Джерела

Дослідження

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).