YaChudo

Людина з Кальяо

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

?Homo luzonensis

Біологічна класифікація
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Клас:Ссавці (Mammalia)
Підклас:Плацентарні або вищі звірі (Eutheria)
Ряд:Примати (Primates)
Родина:Гомініди (Hominidae)
Рід:Людина (Homo)
Вид:Homo luzonensis
Біноміальна назва
H. luzonensis
Détroit et al., 2019
Посилання
EOL:60970009

Людина з Кальяо (Homo luzonensis) — вимерлий, ймовірно пігмейський вид архаїчної людини з пізнього плейстоцену Лусона (Філіппіни). Їхні рештки — зуби та фаланги — відомі лише з печери Калао на півночі острова й датуються часом понад 50 000 років тому. Спершу їх ідентифікували як рештки сучасної людини у 2010 році, але у 2019‑му, після відкриття нових зразків, було виділено новий вид на підставі поєднання широкого спектра ознак, властивих як сучасній людині, так і австралопітекам та раннім Homo. У 2023 році дослідження встановило, що скам’янілі рештки мають вік 134 000 ± 14 000 років, тобто значно старші, ніж вважалося раніше.[1]

Їхні предки, ймовірно азійські H. erectus або ще давніші Homo, мусили здійснити морський перехід щонайменше на кілька миль, щоб досягти острова. Присутність гомінінів на Лусоні простежується вже від 771 000 до 631 000 років тому[2]. Насельники печери затягували всередину переважно туші філіппінських оленів і використовували знаряддя для їхнього розчленування.

Таксономія

Першу кістку відкрив 2007 року зоархеолог Філіп Пайпер[3][4] під час сортування тваринних решток, отриманих із археологічних розкопок у печері Калао (Північний Лусон, Філіппіни), які очолював філіппінський археолог Арманд Міярес. У 2010 році Міярес разом із французьким біоантропологом Флореном Детруа та командою міжнародних і місцевих філіппінських археологів ідентифікували їх як такі, що належать сучасній людині.[5] Після відкриття ще 12 нових зразків і на підставі очевидної наявності як сучаснолюдиноподібних, так і примітивних австралопітекоподібних ознак, рештки (та інші гомінінові знахідки з печери) були віднесені до нового виду — Homo luzonensis, видовий епітет якого походить від назви острова.[6]

Печера Калао, Лузон, Філіппіни

Голотип, CCH6, складається з верхніх правих премолярів і молярів. Паратипами є: CCH1 — права третя плеснова кістка стопи; CCH2 та CCH5 — дві фаланги пальців руки; CCH3 та CCH4 — дві фаланги стопи; CCH4 — лівий премоляр; і CCH9 — правий третій моляр. CCH7 представляє стегнову діафізу ювенільного індивіда. Ці рештки належать щонайменше трьом особам. Зразки зберігаються в Національному музеї Філіппін у Манілі.[6]

Точне таксономічне положення H. luzonensis невідоме, і, як у випадку з іншими тропічними гомінінами, спроби видобути ДНК зазнали невдачі. Імовірно, що — як припускається для H. floresiensis з острова Флорес (Індонезія) — H. luzonensis походить від ранньої дисперсії H. erectus у Південно‑Східній Азії. Також можливо, що ці два острівні архаїчні види людини походять від зовсім іншого виду Homo, можливо давнішого за H. erectus.[7][8] Кістки датуються часом понад 50 000 років тому, а свідчення гомінінової діяльності на острові сягають 771 000–631 000 років тому.[2]

Не виключено, що H. luzonensis є близьким родичем або навіть належить до таксона денисівців, з огляду на незвично високий відсоток ДНК денисівців у популяції айта-магбукон (південні айта) — приблизно на 30–40% вищий, ніж у аборигенів Австралії та папуасів. Це може свідчити про існування денисівців на Філіппінах та їхнє схрещування з місцевим населенням, а не про гібридизацію у Східній Азії перед міграцією на Філіппіни. Для остаточного визначення потрібні подальші дослідження ДНК, що є складним завданням через значну давність викопних решток і малу кількість наявних зразків ДНК денисівців.[9]

Опис

У 2007 році знахідка складалася з однієї 61-мм плеснової кістки.

У 2019 році оприлюднено дані про виявлення залишків трьох осіб — двох дорослих і дитини. Вчені виявили по дві фаланги пальців рук і ніг, фрагмент стегнової кістки та сім корінних зубів. Крихітні зуби свідчать про те, що ці люди були висотою не більше як 1,2 метра, та мали зігнуту фалангу пальців ноги, яка за анатомію нагадувала набагато більш древні види, такі як австралопітеки. Така анатомія свідчить про те, що H. luzonensis могли ходити на двох ногах та лазити по деревах.

Анатомія

Порівняння зубів (угорі) та фаланг стопи (внизу) A. afarensis (ліворуч), H. luzonensis (у центрі), та сучасної людини (праворуч)

Подібно до іншої ендемічної фауни Лусона, а також до H. floresiensis, H. luzonensis міг зменшитися у розмірах внаслідок острівного карликовості..[6][10] Однак для підтвердження розмірів потрібні більш повні рештки. Подібно до H. floresiensis, H. luzonensis демонструє низку характеристик, ближчих до Australopithecus та ранніх Homo, ніж до сучасної людини та пізніших представників роду Homo.[6]

Зуби H. luzonensis є малими та мезіодистально (за шириною) вкороченими. Моляри менші, ніж у H. floresiensis. Подібно до інших пізніх представників роду Homo та сучасної людини, моляри зменшуються у розмірі в напрямку до задньої частини щелепи, а межа емаль‑дентин не має чітко виражених хвилястих зубчастих структур. Найподібнішою вона є до такої у азійського H. erectus. Премоляри дивно великі порівняно з молярами, їхні пропорції ближчі до Paranthropus, ніж до будь‑якого іншого Homo, хоча постканінові зуби H. luzonensis значно відрізняються від зубів Paranthropus за розміром і формою. Премоляри H. luzonensis мають багато спільних рис із зубами Australopithecus, Paranthropus та ранніх Homo.[6]

Кістки пальців руки довгі, вузькі та зігнуті, що спостерігається у Australopithecus, H. floresiensis і подекуди у сучасної людини. Вони дорсо‑пальмарно (від долоні до тилу кисті) сплющені та мають добре розвинені місця прикріплення піхви згиначів, що характерно для Australopithecus та раннього H. habilis. Унікальною рисою H. luzonensis є сильно розвинений дорсальний «дзьоб» біля суглоба, спрямований до зап’ястка, а не до пальця. Кістки стопи морфологічно унікальні серед роду Homo і відрізняються від таких у A. africanus та A. afarensis. Кінцівки Australopithecus зазвичай інтерпретуються як адаптації до бііпедалізму та потенційно до деревного підвішувального способу пересування, однак фрагментарність решток H. luzonensis обмежує можливість екстраполяції щодо їхньої локомоторної поведінки.[6]

Оскільки рештки є надто фрагментарними, важко робити точні оцінки реальних розмірів цього виду, але ймовірно вони перебували в межах сучасних філіппінських негритосів, середній зріст яких становить 151 см для чоловіків і 142 см для жінок.[8]

Заселення острова

Перші теорії міграції населення на Філіппіни пропонувала використовувати сухопутні переходи під час останнього льодовикового періоду. Сучасні батиметричні свідчення в Mindoro Strait і Sibutu Passage припускають, що протоки не були повністю закритими. Таким чином, нині вважають, що Людина з Кальяо і його сучасники в Лусон прибули з Сундаленду на плоту.

Культура

Предки H. luzonensis перетнули лінію Гакслі, щоб потрапити на Філіппіни..

Оскільки Лусон упродовж усього четвертинного періоду залишався островом, предки H. luzonensis мусили здійснити значний морський перехід через лінію Гакслі.[6]

Близько 90% кісткових фрагментів із печери Калао належать філіппінському оленю, що свідчить про періодичне занесення туш у печеру. За винятком Палавану (де мешкали тигри), немає доказів існування великих хижаків на Філіппінах у плейстоцені, що дозволяє приписати ці рештки людській діяльності. Також були присутні філіппінська бородавчаста свиня та вимерлий бикових. На великогомілковій кістці оленя виявлено сліди порізів, а відсутність кам’яних знарядь у печері може пояснюватися використанням органічних матеріалів замість каменю або обробкою м’яса поза печерою.[11]

Археологічна пам’ятка Рісаль у провінції Каліґа (Філіппіни), яка досліджується з 1950‑х років, дала майже повний скелет носорога (Nesorhinus philippinensis), розчленованого ранніми гомінінами близько 709 000 років тому. Разом із рештками носорога було знайдено шість ядрових каменів, сорок дев’ять відщепів та два відбійники. Деякі ядра та використана сировина демонструють схожість із кременевим інвентарем нижньопалеолітичної пам’ятки Арубо 1 у центральному Лусоні.[12][13] Також були виявлені рештки стегодона, філіппінського оленя, прісноводних черепах та варанів.[2]

Примітки

  1. ↑ Grün, Rainer; Stringer, Chris (Грудень 2023). Direct dating of human fossils and the ever-changing story of human evolution. Quaternary Science Reviews (англ.). 322 108379. Bibcode:2023QSRv..32208379G. doi:10.1016/j.quascirev.2023.108379. Архів оригіналу за 18 квітня 2026. Процитовано 22 липня 2026.
  2. ↑ а б в Ingicco, T.; van den Bergh, G. D.; Jago-on, C.; Bahain, J.-J.; Chacón, M. G.; Amano, N.; Forestier, H.; King, C.; Manalo, K.; Nomade, S.; Pereira, A.; Reyes, M. C.; Sémah, A.-M.; Shao, Q.; Voinchet, P.; Falguères, C.; Albers, P. C. H.; Lising, M.; Lyras, G.; Yurnaldi, D.; Rochette, P.; Bautista, A. & de Vos, J. (2018). Earliest known hominin activity in the Philippines by 709 thousand years ago. Nature. 557 (7704): 233—237. Bibcode:2018Natur.557..233I. doi:10.1038/s41586-018-0072-8. PMID 29720661. S2CID 13742336. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 1 грудня 2019.
  3. ↑ Salleh, Anna (11 квітня 2019). Early human fossil remains found in Philippines cave may herald new species — Homo luzonensis. Science. ABC News. Архів оригіналу за 8 серпня 2025. Процитовано 14 серпня 2024.
  4. ↑ Fagan, Jessica (9 квітня 2019). New species of early human found in the Philippines. School of Archaeology and Anthropology. ANU. Архів оригіналу за 11 жовтня 2025. Процитовано 14 серпня 2024.
  5. ↑ Mijares, A. S.; Détroit, F.; Piper, P.; Grün, R.; Bellwood, P.; Aubert, M.; Champion, G.; Cuevas, N.; De Leon, A.; Dizon, E. (2010). New evidence for a 67,000-year-old human presence at Callao Cave, Luzon, Philippines. Journal of Human Evolution. 59 (1): 123—132. Bibcode:2010JHumE..59..123M. doi:10.1016/j.jhevol.2010.04.008. PMID 20569967.
  6. ↑ а б в г д е ж Détroit, F.; Mijares, A. S.; Corny, J.; Daver, G.; Zanolli, C.; Dizon, E.; Robles, E.; Grün, R. & Piper, P. J. (2019). A new species of Homo from the Late Pleistocene of the Philippines (PDF). Nature. 568 (7751): 181—186. Bibcode:2019Natur.568..181D. doi:10.1038/s41586-019-1067-9. hdl:10072/386785. PMID 30971845. S2CID 106411053. Архів (PDF) оригіналу за 13 жовтня 2022. Процитовано 25 грудня 2021.
  7. ↑ Tocheri, M. W. (2019). Previously unknown human species found in Asia raises questions about early hominin dispersals from Africa. Nature News. 568 (7751): 176—178. Bibcode:2019Natur.568..176T. doi:10.1038/d41586-019-01019-7. PMID 30971838.
  8. ↑ а б Fleming, N. (2019). Unknown human relative discovered in Philippine cave. Nature News. doi:10.1038/d41586-019-01152-3. PMID 32269371. S2CID 146786512.
  9. ↑ Larena, Maximilian; McKenna, James; Sanchez-Quinto, Federico; Bernhardsson, Carolina; Ebeo, Carlo; Reyes, Rebecca; Casel, Ophelia; Huang, Jin-Yuan; Hagada, Kim Pullupul; Guilay, Dennis; Reyes, Jennelyn; Allian, Fatima Pir; Mori, Virgilio; Azarcon, Lahaina Sue; Manera, Alma (Жовтень 2021). Philippine Ayta possess the highest level of Denisovan ancestry in the world. Current Biology (англ.). 31 (19): 4219–4230.e10. Bibcode:2021CBio...31E4219L. doi:10.1016/j.cub.2021.07.022. PMC 8596304. PMID 34388371.
  10. ↑ Wade, L. (10 квітня 2019). New species of ancient human unearthed in the Philippines. Science. 364. doi:10.1126/science.aax6501. S2CID 189045520.
  11. ↑ Mijares, A. M.; Détroit, F.; Piper, P. та ін. (2010). New evidence for a 67,000-year-old human presence at Callao Cave, Luzon, Philippines. Journal of Human Evolution. 59 (1): 123—132. Bibcode:2010JHumE..59..123M. doi:10.1016/j.jhevol.2010.04.008. PMID 20569967.
  12. ↑ Pawlik, Alfred (24 січня 2008). [ARCHAEOLOGY IN ISLAND SOUTHEAST ASIA AND OCEANIA] The Palaeolithic site of Arubo 1 in central Luzon, Philippines. Bulletin of the Indo-Pacific Prehistory Association. 24. doi:10.7152/bippa.v24i0.11866 (неактивний July 22, 2026). ISSN 1835-1794.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на липень 2026 (посилання)[недоступне посилання з 01.07.2026]
  13. ↑ Pawlik, Alfred F. (20 вересня 2021). Technology, adaptation, and mobility in maritime environments in the Philippines from the Late Pleistocene to Early/Mid-Holocene. Quaternary International. Variability in Lithic Production Technology during the Range Expansion of Paleolithic Modern Humans: Asian Perspectives. 596: 109—123. Bibcode:2021QuInt.596..109P. doi:10.1016/j.quaint.2020.11.007. ISSN 1040-6182.

Посилання

  1. Valmero, Anna (August 5, 2010). «Callao man could be ‘oldest’ human in Asia Pacific, says Filipino archaeologist». loqal Science & Education.
  2. Severino, Howie G. (August 1, 2010). Researchers discover fossil of human older than Tabon Man. GMA News. Retrieved October 21, 2010.
  3. Morella, Cecil. (August 3, 2010). 'Callao Man' Could Redraw Filipino History [Архівовано 12 жовтня 2010 у Wayback Machine.]. Agence France-Presse. Retrieved October 21, 2010 from Discovery News.
  4. Cite news|url=https://web.archive.org/web/20101226110434/http://www.allvoices.com/contributed-news/6445526-callao-man-is-philippines-earliest-known-inhabitant |title=Callao Man is Philippines' earliest known inhabitant |author= |publisher=AllVoices |date=2 серпня 2010.
  5. Michael Tan (July 2, 2010). «Callao Man». Philippine Daily Inquirer..
  6. Anna Valmero (August 5, 2010). «Callao man could be ‘oldest’ human in Asia Pacific, says Filipino archaeologist». loqal Science & Education.
  7. Cecil Morella (August 3, 2010). «'Callao Man' could redraw Filipino History [Архівовано 4 травня 2013 у Wayback Machine.]». Discovery News.
  8. «Callao Man» in the Philippine Daily Inquirer.
  9. Anna Valmero (August 5, 2010). «Callao man could be ‘oldest’ human in Asia Pacific, says Filipino archaeologist». loqal Science & Education.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).