YaChudo

Луїз Лассер

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

Луїз Лассер
англ. Louise Lasser Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася11 квітня 1939[2][3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла6 липня 2026[1] (87 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка, сценаристка, акторка театру, телеакторка, кіноакторка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materБрандейський університет і Етико-культурна школа Філдстонаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1962 — 2022
У шлюбі зВуді Аллен Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0489837 Редагувати інформацію у Вікіданих

Луїз Лассер (11 квітня 1939 — 6 липня 2026) — американська акторка, сценаристка телебачення, викладачка й режисерка сценічного мистецтва. Найбільш відома виконанням головної ролі в сатиричній мильній опері Мері Гартмен, Мері Гартмен, за яку була номінована на премію «Еммі».

Лассер дебютувала на Бродвеї в мюзиклі I Can Get It for You Wholesale (1962). З 1966 до 1970 року була одружена з Вуді Алленом і знялася в кількох його ранніх фільмах, зокрема Хапай гроші і тікай (1969) та Банани (1971)[6]. 1976 року Лассер була ведучою Суботнього вечора в прямому ефірі, а також виконувала гостьові ролі в серіалах Шоу Боба Ньюгарта, Шоу Мері Тайлер Мур, Taxi, Laverne and Shirley і St. Elsewhere.

До пізніших робіт Лассер належать ролі в чорних комедіях, зокрема у фільмах Тодда Солондза Щастя (1998) та Овена Клайна Веселі сторінки (2022). У 2013—2014 роках вона виконувала роль Біді в coming-of-age-серіалі HBO Дівчата, створеному Ліною Данем.

Лассер також була довічною членкинею The Actors Studio і навчалася в Сенфорда Мейснера та Роберта X. Модіки.

Ранні роки та освіта

Лассер народилася в Нью-Йорку й була єдиною дитиною Поли Лассер (до шлюбу Коен) та Сола Джея Лассера. Її батько був автором і видавцем серії книжок Everyone's Income Tax Guide у 1970-х і 1980-х роках. Лише в пізніші роки життя Луїз повною мірою усвідомила свою єврейську спадщину[7]. Емоційна нестабільність матері призвела до спроби самогубства 1961 року, якій запобігла сама Луїз. Мати поклялася ніколи не пробачити Лассер її вчинок; після розлучення з чоловіком вона наклала на себе руки 1964 року[7]. Згодом самогубством покінчив життя й Сол Джей Лассер[6].

Лассер три роки вивчала політологію в Брандейському університеті[8].

Кар'єра

1962–1975: Співпраця з Вуді Алленом

Лассер була одружена з Вуді Алленом і знялася в кількох його фільмах

Лассер розпочала кар'єру, виступаючи в кав'ярнях і барах Гринвіч-Вілледжа, брала участь в імпровізаційних ревю, а згодом була дублеркою Барбри Стрейзанд у ролі міс Мармелстайн у бродвейському мюзиклі I Can Get It for You Wholesale[9]. Також вона знімалася в мильній опері The Doctors і телевізійній рекламі. 1967 року Лассер стала першою жінкою, яка здобула премію Clio за найкращу жіночу роль у рекламі[10].

Вона знялася в багатьох фільмах Вуді Аллена, зокрема в його ранніх буфонадних комедіях Хапай гроші і тікай (1969), Банани (1971) та Все, що Ви хотіли знати про секс, але боялися спитати (1972). Крім того, вона озвучувала англомовну пародійну версію японського комедійного шпигунського фільму Міжнародна секретна поліція:ключ ключів, створену Алленом 1966 року й випущену під назвою Що трапилося, тигрова ліліє?.

Лассер називала Аллена «неабияким впливом — але таким, що допоміг мені бути собою... Я пам'ятаю день, коли він сказав: „Я пишу жарти... а твоя комедія — це ставлення“»[8]. 2013 року в інтерв'ю журналу Interview вона сказала: «Я люблю його творчість. Ці стосунки мали дуже великий вплив на мене на всіх рівнях. Цікаво це усвідомлювати. Його творчість завжди впливатиме на мене. Багато з моїх найкращих робіт виросли з його робіт — іноді свідомо, іноді навіть несвідомо»[11].

Серед інших її комедійних кіноробіт 1970-х років — Такі хороші друзі (1971) і Слимак (1973). На телебаченні вона знімалася в Love, American Style (1971), Шоу Боба Ньюгарта (1972) та Шоу Мері Тайлер Мур (1973). Крім того, вона з'явилася в телевізійній екранізації Брехня Інгмара Бергмана 1973 року й виконала роль Елейн в одному з епізодів романтичного антологічного серіалу NBC Love Story.

1976–1977: Прорив

Мері Гартмен, Мері Гартмен

Лассер із партнером по знімальному майданчику Ґреґом Маллавеєм на рекламному фото до Мері Гартмен, Мері Гартмен (1976)

Проривною для Лассер стала роль нещасної невротичної головної героїні в сатиричній мильній опері Мері Гартмен, Мері Гартмен, яка виходила п'ять вечорів на тиждень протягом двох сезонів — із січня 1976 до липня 1977 року. На окремих телевізійних ринках серіал транслювали в різний час доби, а також блоками, показуючи поспіль усі епізоди за тиждень.

Під час показу програми Лассер стала загальнонаціонально відомою й з'явилася на обкладинках журналів Ньюсвік, People та Rolling Stone.

У своїй автобіографії продюсер Норман Лір писав, що рішення запросити Лассер було ухвалено менш ніж за хвилину після того, як Чарльз Г. Джоффі сказав йому, що на роль Мері Гартман існує лише одна акторка. Спочатку Лассер відмовилася від цієї ролі, але згодом погодилася. Зі слів Ліра, «коли вона прочитала для мене уривок сценарію, я ледь не заплакав від радости... Луїз принесла із собою образ, який пасував Мері Гартман, мов корсет»[12].

Згадуючи свій недовгий, але пам'ятний період роботи над серіалом, Лассер сказала: «Я могла зайти на кухню до будь-кого в Америці й повечеряти. Це були найкращі й водночас найгірші часи».

Виснажена напруженим графіком роботи, Лассер залишила серіал після двох сезонів і 325 епізодів.

Після цього серіал був перезапущений під назвою Назавжди Фернвуд, зосередившись на житті інших персонажів Мері Гартмен, Мері Гартмен, і виходив ще протягом 26 тижнів. В інтерв'ю для бонусних матеріалів DVD-видання Мері Гартмен, Мері Гартмен від Shout! Factory Лассер розповіла, що ідея нервового зриву Мері наприкінці першого сезону виникла після того, як вона написала Норману Ліру 12-сторінкового листа з такою пропозицією[13].

Інцидент із ляльковим домом

Навесні 1976 року Лассер заарештували в благодійному бутику в Лос-Анджелесі. Поліція виявила в її сумочці кокаїн вартістю 6 доларів (або 88 міліграмів). Правоохоронців викликали після того, як картку American Express Лассер не прийняли до оплати, а вона відмовилася піти, не отримавши ляльковий дім вартістю 150 доларів. Спочатку Лассер затримали через дві несплачені дорожні штрафні квитанції (одна з них — за перехід вулиці в недозволеному місці), але згодом поліцейські знайшли кокаїн у її сумці. Акторка запевняла, що наркотик їй за кілька місяців до цього подарував шанувальник.

Лассер призначили шестимісячний курс психологічного консультування, що не становило для неї труднощів, адже вона в той час якраз відвідувала психоаналітика. Белетризовану версію «інциденту з ляльковим будиночком» також втілили в першому сезоні Мері Гартмен, Мері Гартмен[14].

Ведуча Суботнього вечора в прямому ефірі

24 липня 1976 року Лассер була ведучою передостаннього епізоду першого сезону Суботнього вечора в прямому ефірі. Найбільше її виступ запам'ятався вступним монологом, у якому вона відтворила нервовий зрив у стилі Мері Гартман і замкнулася у своїй гримерці. Згодом її вмовляють вийти Чеві Чейз / Акула суходолу (англ. Land Shark), пообіцявши появу на обкладинці журналу Time. За деякими джерелами, через непередбачувану поведінку Лассер під час шоу вона стала першою людиною, якій заборонили знову брати участь у Суботнього вечора в прямому ефірі[15]. Чейз звинуватив її в «соліпсизмі», а сценарист Суботнього вечора в прямому ефірі Майкл О'Доног'ю назвав її «клінічно божевільною» й, за повідомленнями, демонстративно залишив роботу над тим випуском. Водночас О'Доног'ю визнав, що Лассер була «приємною жінкою, яка переживала непростий період, але мені хотілося змусити її під дулом пістолета з'їсти свої кляті кіски»[16].

Лассер заперечувала, що їй будь-коли забороняли повертатися до шоу[7]. З її слів, спочатку їй пообіцяли, що вона зможе сама писати свій матеріал, але згодом цю обіцянку відкликали. Крім того, вона відмовилася брати участь у скетчах, які вважала «непристойними»; в одному з них Лассер і Гілда Раднер мали грати підлітків, які розмовляють про чоловічі статеві органи. Зрештою в цьому скетчі разом із Раднер зіграла Джейн Кертін[17]. Лассер також стверджувала, що її ексцентрична поведінка в Суботнього вечора в прямому ефірі, зокрема потік свідомости (характерний для її персонажки Мері Гартмен), була цілком навмисною, а Лорн Майклз вилучив повтори випуску лише на прохання її менеджера, якому не сподобалося все, що відбувалося, зокрема й фінальний сегмент, де акторка сиділа на сцені й розповідала про свою популярність та інцидент із ляльковим домом[7]. У програмі Лассер переважно виступала сама, хоча також з'явилася в короткій сценці із собакою за столом.

Лассер називала Чейза «задиркуватим грубіяном», а Раднер — «просто чарівною»[7]. Крім вступного епізоду, в якому Раднер і Ден Екройд стукають у двері її гримерки, Чейз був єдиним постійним учасником шоу, з яким вона грала спільні сцени. Лассер і Чейз виконали ролі закоханих у пародії на Інґмара Берґмана, а також зняли епізод на Національному з'їзді Демократичної партії США 1976 року (утім, цей матеріал так і не вийшов в ефір). Натомість було показано короткометражний відеосюжет у закусочній, де вона та її партнер, якого зіграв Алан Цвайбель, намагаються розлучитися, але забувають свої репліки; наприкінці Лассер переходить до барної стійки й сідає поруч із Майклом Сарразіном. У ролику також ненадовго з'являється Лорн Майклз, а завершується він титром «фільм Луїз Лассер»[18]. Зі слів Лассер, «Я ніколи не погрожувала піти з шоу зі злости. Заборона — це жахлива річ, яку про мене говорили»[7]. Продюсер Мері Гартмен, Мері Гартмен Норман Лір і партнерка Лассер по серіалу Мері Кей Плейс також були ведучими Суботнього вечора в прямому ефірі під час виходу Мері Гартмен, Мері Гартмен.

Пізніші ролі: 1978–2022

Після відходу з Мері Гартмен, Мері Гартмен Лассер написала сценарій телевізійного фільму Тільки я і ти (1978), у якому також зіграла разом із Чарльзом Ґродіном. До її театральних робіт після Мері Гартмен, Мері Гартмен належать вистави A Coupla White Chicks Sitting Around Talking і Marie and Bruce (1980). Вона виконувала постійну роль колишньої дружини Алекса в популярному серіалі Таксі, а також знімалася в сезоні 1981—1982 років ситкому It's a Living, де зіграла офіціантку Меґґі Макберні[19].

У середині 1980-х років Лассер виконувала постійну роль тітки Шаріз, невротичної комічної персонажки Віктора Ерліха, у серіалі Сент Елсвер. Серед її кіноробіт 1980-х років — Спогади про «Зоряний пил» (1980), In God We Tru$t (1980), Хвиля злочинності (1985), Кривава лють (1987), Йти на поступки (1987), Раптове пробудження (1989), а також роль матері головного героя у фільмі Співай (1989).

У 1990-х роках вона знімалася у фільмах Франкеншльондра (1990), Ніч, в яку ми ніколи не зустрінемося (1993), Несподіваний Мангеттен (1996), Layin' Low (1996), а також виконала роль матері трьох головних героїнь у фільмі Тодда Солондза Щастя (1998). За участь у цьому фільмі Лассер разом з акторським ансамблем одержала нагороду Національної ради кінокритиків США за найкращий акторський ансамбль[20].

Вона з'явилася у фільмі Mystery Men (1999), зігравши матір персонажа Генка Азарії. Також виконала ролі у фільмі Даррена Аронофскі Реквієм за мрією (2000), романтичній комедії Їжа й жінки на швидку руку (2000) і знялася разом із Рене Тейлор у стрічці Золотошукачі (2003).

Лассер знялася у двох епізодах серіалу HBO Дівчата, де в третьому сезоні (2014) виконала роль художниці з Мангеттена[21].

2021 року вона знову зустрілася на знімальному майданчику зі своїм партнером по Мері Гартмен Ґреґом Маллавеєм у 16-хвилинній короткометражці Bliss[22][23].

2022 року вона знялася у фільмі Веселі сторінки — своїй першій ролі в повнометражному художньому фільмі за майже двадцять років. Кріс Файл із Дейлі біст написав: «Луїз Лассер створює, мабуть, найдивовижніший, найсмішніший і водночас по-справжньому моторошний епізодичний образ»[24].

Особисте життя

Окрім акторської кар'єри, Лассер викладала акторську майстерність у HB Studio, а згодом відкрила власну акторську студію Louise Lasser Acting Studio на Верхньому Іст-Сайді. 2014 року вона поставила виставу Chinese Coffee Айри Льюїса в театрі Off-Off-Broadway[25]..

Шлюб

1966 року Лассер одружилася з Вуді Алленом. Хоча подружжя розлучилося 1970 року, вона знялася у п'яти його фільмах, що вийшли між 1966 і 1980 роками[26]. Про співпрацю з Алленом вона сказала: «Я вважаю, що він надзвичайно талановитий, справді смішний і дуже серйозний»[27].

Смерть

Лассер померла у своєму будинку на Мангеттені 6 липня 2026 року у віці 87 років[28][29]. Її пережив багаторічний партнер, кінопродюсер Майкл Сітрініті[30].

Вшанування пам'яті

У соціальних мережах творчиня серіалу Дівчата Ліна Данем назвала Лассер «класикою, першопрохідницею... однією з найкращих»[31]. Клаудія Лемб, яка зіграла доньку Лассер у MH2, також написала: «Я приголомшена й сумую. Луїзи Лассер більше немає з нами. Підійміть келих за геніальну акторку, яка створила образ Мері Гартмен та її восково-жовтий наліт»[32].

Спадщина та вплив

Мері Гартмен, Мері Гартмен називали «театром абсурду кухонної мийки» (Kitchen Sink Theater of the Absurd). У центрі сюжету — домогосподарка, що дивиться телевізор і нагадує Кандіда. В одному з найвідоміших епізодів вона приносить хворому сусідові миску курячого супу, але той засинає й тоне в ній. «Я справді позбавила людину життя своїм курячим супом», — бідкається Мері. Дехто вважав цю пост-вотергейтську екзистенційну сатиричну драмеді випередженням свого часу, однак сама Лассер казала: «Люди завжди кажуть, що цей серіал значно випередив свій час. Я ніколи так не думала. Я завжди вважала, що він був породженням свого часу»[21].

Як пише письменниця Клер Барліант: «Для декого 1970-ті... стали зануренням у хаос, розпадом особистости, але водночас і своєрідним пробудженням... Нервовий зрив сімдесятих збігся з жіночим визвольним рухом і посиленням руху за права геїв... Мері Гартмен, Мері Гартмен залишається актуальним і сьогодні, адже серіал не лише розважає, а й досі шокує, а його соціальний коментар, сатира й сміливість залишаються такими ж свіжими»[33]. Крім того, Лассер як центральна постать серіалу влучно втілила водночас і божевілля, і просвітлення тієї епохи.

2000 року Лассер взяла участь у зустрічі з колишніми акторами та членами знімальної групи Мері Гартмен, Мері Гартмен у Paley Center for Media в Беверлі-Гіллз. Захід під назвою Mary Hartman, Mary Hartman: Reunion, Reunion модерував Стівен А. Белл, а запис поповнив архіви музею[34].

У 2004 і 2007 роках Мері Гартмен, Мері Гартмен посідав відповідно 21-ше та 26-те місця у списку найкращих культових телесеріалів усіх часів за версією журналу TV Guide[35].

Фільмографія

Фільми

Рік Назва Роль Примітки Джер.
1966 Що трапилося, тигрова ліліє? Сукі Які Озвучення; також зазначена як сценаристка [36].
1969 Хапай гроші і тікай Кей Льюїс [36].
1971 Банани Ненсі [36].
Такі хороші друзі Марсі [36].
1972 Все, що Ви хотіли знати про секс, але боялися спитати Джина [36].
1973 Слимак Мері Фенака [36].
1978 Тільки я і ти Джейн Алофсін Також сценаристка; телефільм [36].
1980 Сімон Доріс Без зазначення в титрах; озвучення [36].
Спогади про «Зоряний пил» Секретарка Сенді Без зазначення в титрах [36].
In God We Trust (Or Gimme That Prime Time Religion) Мері [36].
1985 Хвиля злочинності Гелен Тренд [36].
1987 Кривава лють Медді [36].
Йти на поступки Джойс [36].
1989 Співай Розі [36].
Раптове пробудження Ронні Саммерс [36].
1996 Layin' Low місіс Маклер [36].
Несподіваний Мангеттен Домінга [36].
1998 Щастя Мона Джордан [36].
1999 Mystery Men Мати Блакитного Раджі [36].
2000 Реквієм за мрією Ада [36].
Їжа й жінки на швидку руку Емілі [36].
2001 Закохана Квіні Марта [36].
2002 Перевертні з Волл-стріт Господиня будинку [36].
2003 Золотошукачі Доріс Мундт [36].
2008 Broadway Bound Дороті Палмер Короткометражний фільм [37].
2010 Horses Eat Each Other Ірма Короткометражний фільм [37].
2012 Driving Me Crazy: Proof of Concept Шеллі Петтерсон [37].
2021 Bliss Короткометражний фільм [37].
2022 Веселі сторінки Лінда (фармацевтка) [37].

Нагороди та визнання

У 1967 році Лассер стала першою жінкою, яка здобула премію Clio в номінації «Найкраща акторка рекламного ролика»[10]. За роль у Мері Гартмен, Мері Гартмен її було номіновано на премію «Еммі». Також у складі акторського ансамблю фільму Happiness вона стала лауреаткою премії Національної ради кінокритиків США за найкращий акторський ансамбль[38].

Примітки

  1. ↑ а б в Louise Lasser, Star of ‘Mary Hartman, Mary Hartman,’ Dies at 87 — The Hollywood Reporter.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  4. ↑ Discogs — 2000.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ а б Louise Lasser. Turner Classic Movies. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 грудня 2021.
  7. ↑ а б в г д е Barliant, Claire (20 грудня 2013). An Interview With Louise Lasser: TV, Depression, and SNL. The Toast (амер.). Процитовано 20 лютого 2019.
  8. ↑ а б Wilson, John M. (22 лютого 1976). Louise Lasser! Louise Lasser!. Нью-Йорк таймс (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 20 лютого 2019.
  9. ↑ Madden, Joanne. Whatever happened to Louise Lasser? (англ.). Процитовано 16 лютого 2021.
  10. ↑ а б Sharpe, Josh (7 липня 2026). Stage and Screen Veteran Louise Lasser Passes Away at 87. BroadwayWorld.com (англ.). Процитовано 9 липня 2026.
  11. ↑ The Real Housewife: Louise Lasser. Interview. 6 грудня 2013. Процитовано 9 травня 2024.
  12. ↑ Lear, Norman (14 жовтня 2014). Even This I Get to Experience. Penguin. с. 293. ISBN 978-1101635384.
  13. ↑ FoundationINTERVIEWS (10 липня 2018). Louise Lasser on Mary Hartman's nervous breakdown - TelevisionAcademy.com/Interviews. Процитовано 9 липня 2026 — через YouTube.
  14. ↑ Remembering Mary Hartman’s Louise Lasser. Television Academy (англ.). Процитовано 9 липня 2026.
  15. ↑ Maybe they win because of the 'tux'. Los Angeles Times (амер.). 25 березня 2007. Процитовано 16 лютого 2021.
  16. ↑ Hill, Doug; Weingrad, Jeff (15 грудня 2011). Saturday Night: A Backstage History of Saturday Night Live (англ.). Untreed Reads. ISBN 978-1-61187-218-7.
  17. ↑ Lifton, Dave (24 липня 2019). How Louise Lasser Got Banned From 'Saturday Night Live'. Ultimate Classic Rock (англ.). Процитовано 16 лютого 2021.
  18. ↑ Saturday Night Live (Classic): "Louise Lasser/Kris Kristofferson". TV Club (амер.). 27 жовтня 2013. Процитовано 16 лютого 2021.
  19. ↑ Dizon, Bettina (1 листопада 2019). Lives of 'It's a Living' Cast Members Three Decades after the Show Ended. news.amomama.com (англ.). Процитовано 16 лютого 2021.
  20. ↑ Best Ensemble Cast Archives. National Board of Review (амер.). Процитовано 9 липня 2026.
  21. ↑ а б The Real Housewife: Louise Lasser. Interview Magazine (амер.). 6 грудня 2013. Процитовано 16 лютого 2021.
  22. ↑ Bliss short film. Vampingo Productions (англ.). Процитовано 4 жовтня 2022.
  23. ↑ NEWPORT BEACH FILM FEST. nbff2021.eventive.org. Процитовано 4 жовтня 2022.
  24. ↑ Feil, Chris (26 серпня 2022). 'Funny Pages' Has the Wildest Acting of the Summer. The Daily Beast. Процитовано 9 травня 2024.
  25. ↑ Zvonkov, Dmitry (28 вересня 2014). Off-Off-Broadway Theater Review: CHINESE COFFEE (Roy Arias Theater; directed by Louise Lasser; starring Austin Pendleton). Stage and Cinema (амер.). Процитовано 8 липня 2026.
  26. ↑ Wilson, John M. (22 лютого 1976). Louise Lasser! Louise Lasser!. The New York Times. Процитовано 9 травня 2024.
  27. ↑ Louise Lasser on Woody Allen. Television Academy. Процитовано 12 вересня 2024.
  28. ↑ Barnes, Mike (7 липня 2026). Louise Lasser, Star of ‘Mary Hartman, Mary Hartman,’ Dies at 87. The Hollywood Reporter. Процитовано 7 липня 2026.
  29. ↑ MSN. www.msn.com. Процитовано 7 липня 2026.
  30. ↑ Esquibias, Liza. Louise Lasser, 'Mary Hartman, Mary Hartman' actress, dies at 87. USA TODAY (амер.). Процитовано 7 липня 2026.
  31. ↑ Emmy-Nominated SNL & Girls Star Louise Lasser Passes Away. Yahoo Entertainment (амер.). 8 липня 2026. Процитовано 9 липня 2026.
  32. ↑ Schwartz, Ryan (7 липня 2026). Louise Lasser, Star Of Mary Hartman, Mary Hartman, Dead At 87. TVLine (амер.). Процитовано 9 липня 2026.
  33. ↑ From a Waxy Yellow Buildup to a Nervous Breakdown: The Fleeting Existence of Mary Hartman, Mary Hartman. East of Borneo (амер.). Процитовано 16 лютого 2021.
  34. ↑ Museum of Television & Radio Seminar Series: Mary Hartman, Mary Hartman: Reunion, Reunion (Long Version). paleycenter.org. Процитовано 16 лютого 2021.
  35. ↑ TV Guide's 25 Top Cult Shows – TannerWorld Junction. 4 січня 2009. Архів оригіналу за 4 січня 2009. Процитовано 16 лютого 2021.
  36. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Louise Lasser - Turner Classic Movies. Turner Classic Movies. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 травня 2024.
  37. ↑ а б в г д Louise Lasser. IMDb. Процитовано 9 травня 2024.
  38. ↑ Best Ensemble Cast Archives. National Board of Review (амер.). Процитовано 9 липня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).