YaChudo

Лучано Маяні

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Лучано Маяні
Народився16 липня 1941[1] (85 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рим, Королівство Італія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сан-Марино Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфізик, викладач університету, фізик-теоретик Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materРимський університет ла Сапієнца Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладРимський університет ла Сапієнца Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаГенеральний директор CERNd, президент і President of the CERN Councild[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЄвропейська академія наук і мистецтв
Російська академія наук
Туринська академія наук[1]
Національна академія дей-Лінчей (10 листопада 2005)[3]
Національна академія дей-Лінчей[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Премія в галузі фізики частинок і фізики високих енергій (2011)

медаль Маттеуччі (1979)

премія Енріко Фермі (SIF) (2003)

член Американського фізичного товариства

премія Сакураї (1987)

медаль Дірака Міжнародного центру теоретичної фізики (2007)

Fellow of the Pakistan Academy of Sciencesd

Премія імені І. Я. Померанчукаd (2022)

honorary doctorate of the University of the Mediterranean - Aix Marseille IId (6 серпня 1996)

CMNS: Лучано Маяні у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Лучано Маяні (нар. 16 липня 1941 р.[4])) — фізик із Самаріна. Він найбільш відомий своїм передбаченням чарівного кварка разом із Шелдоном Ґлешоу та Джоном Іліопулосом («механізм GIM»).[5]

Дослідження

Лучано Маяні є автором понад 100 наукових публікацій з теорії елементарних частинок, часто у співавторстві з кількома авторами. У 1970 році він передбачив чарівний кварк у статті з Глешоу та Іліопулосом, який пізніше був відкритий у SLAC та Брукхейвені в 1974 році, що призвело до Нобелівської премії з фізики для першовідкривачів. Працюючи з Гвідо Альтареллі в 1974 році, вони пояснили, що спостережуване октетне посилення в слабких нелептонних розпадах було зумовлене провідним ефектом глюонного обміну в квантовій хромодинаміці. Пізніше вони поширили цей ефект, щоб описати слабкі нелептонні розпади чарівних та нижніх кварків, а також створили партонну модель, що описує слабкі розпади важких ароматних кварків. У 1976 році Маяні проаналізував порушення CP в теорії шести кварків і передбачив дуже малий електричний дипольний момент нейтрона. У 1980-х роках він почав використовувати числове моделювання ґраткової КХД, і це призвело до першого передбачення константи розпаду псевдоскалярних чарівних мезонів та B-мезонів.

Будучи прихильником суперсиметрії, Маяні колись сказав, що її пошук є «головною метою сучасної фізики елементарних частинок».[6] Він також не обмежував свій інтерес теоретичною стороною фізики, беручи участь у проєктах ALPI, EUROBALL, DAFNE, VIRGO та ВАК.

Примітки

  1. ↑ а б в www.accademiadellescienze.it
  2. ↑ Presidents and vice-Presidents of Council | CERN Council
  3. ↑ а б (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
  4. ↑ Archives of Luciano Maiani (1941-), Director-General of CERN from 1999 to 2003. CERN. Архів оригіналу за 1 листопада 2014. Процитовано 1 вересня 2015.
  5. ↑ Glashow, S. L.; Iliopoulos, J.; Maiani, L. (1970). Weak Interactions with Lepton-Hadron Symmetry. Physical Review D. 2 (7): 1285—1292. Bibcode:1970PhRvD...2.1285G. doi:10.1103/PhysRevD.2.1285.
  6. ↑ CERN Press Release – Professor Luciano Maiani is chosen as next Director General of CERN. 16 листопада 2010. Архів оригіналу за 16 листопада 2010.


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).