Луди

Луди (ludi, множина від ludus — «гра», «видовище») — публічні ігри, що проводилися на благо й для розваги римського народу. Їх організовували у зв'язку з релігійними святами, іноді як головну частину цих свят, а також у межах державного культу.^[1]

Першими ludi були кінні перегони в цирку (ludi scaenici). Згодом до свят включили покази диких тварин з уявними полюваннями (venationes) та театральні вистави (ludi scaenici)^[2]. Оскільки деякі розваги не були змаганнями, термін ludi іноді перекладають як «вистави» або «шоу».^[3]

Дні проведення ludi вважалися державними святами, протягом яких заборонялося займатися справами. Зауважено, що в Імператорську добу римляни могли проводити понад 135 днів на рік на таких видовищах.^[4] Хоча з часом розважальний аспект почав домінувати, навіть у пізній античності ludi залишалися частиною культу традиційних богів, а отже, християнські авторитети забороняли віруючим брати в них участь.^[5]

Слово ludus у латинській мові означає «гра», «забава», але також вживалося в значенні школи гладіаторів. Множина ludi мала значення, подібне до грецьких свят ігор. Ісидор Севільський у пізній античності класифікував ludi як: gymnicus («атлетичні»), circensis («у цирку»), gladiatorius («гладіаторські») і scaenicus («театральні»).^[6]

Спочатку всі ludi були обітними (ludi votivi), тобто організованими на виконання обітниці божеству. У 366 до н. е. Ludi Romani стали першими іграми, які внесли до релігійного календаря як щорічний захід, що спонсорувався державою.^[7]

Циркові ігри передувалися парадом (pompa circensis), у якому брали участь учасники, юнаки вершники з римської знаті, озброєні танцівники, музиканти, хор сатирів та зображення богів. Ігри часто були пов'язані з тріумфами й перемогами, як-от перше відоме venatio у 186 до н. е.^[8]

Як релігійні церемонії, ludi спершу організовували священичі колегії, згодом — консули, а пізніше найбільше асоціювалися з обов'язками едилів. Незважаючи на державне фінансування, організатори часто витрачали особисті кошти, щоб підвищити популярність.^[9]

Після вбивства Юлія Цезаря у 44 до н. е. Брут організував Ludi Apollinares у намаганні здобути народну прихильність. Октавіан (майбутній Август) у відповідь провів Ludi Victoriae Caesaris — урочисті ігри, під час яких з'явилася «комета Цезаря», яку сприйняли як знак нового божественного статусу Цезаря. Август згодом започаткував нові ігри в межах своєї релігійної реформи, перетворивши публічні видовища на складову імперського культу.^[10]

Ludi compitalicii («перехрестні ігри») — святкування, що влаштовували громади міських районів (vici) під час свята Компіталії — на честь богів Ларів. У пізній Республіці ігри відбувалися одночасно в різних частинах Риму.^[11]

У 67 до н. е. ці ігри супроводжувалися політичними заворушеннями, пов'язаними з судом над Манілієм та подіями навколо змови Катіліни. Унаслідок цього сенат заборонив їх у 64 до н. е.

У 58 до н. е. Клодій Пульхр відновив право на організацію свят. Його помічник Секст Клепій організував новорічні ігри ще до прийняття закону. Консул Пізон дозволив проведення, хоч заборона ще діяла.^[12] Цезар знову заборонив collegia та ludi в 46 до н. е.

У 7 до н. е. Август провів адміністративну реформу міста, створивши 265 районів, у межах яких ігри набули імперського характеру.

Ludi circenses — ігри, що проводилися в Великому цирку. Основою були перегони колісниць, але також включали атлетичні змагання, полювання тощо. Вони відкривалися парадом, pompa circensis, і були частиною великих свят: Floralia, Ludi Romani, Ludi Plebeii.^[13]

У добу Імперії їх долучали до свят, де раніше їх не проводили. Вони також поширилися в провінціях, хоча зазвичай проходили без постійної інфраструктури.^[14]

• Ludi Megalenses (4–10 квітня) — започатковані у 204 до н. е. на честь Великої Матері богів (Magna Mater) в рамках свята Megalensia.
• Ludi Ceriales (12–19 квітня) — започатковані у 202 до н. е. на честь богині Керери, святкувалися разом зі святом Cerealia (12 квітня).
• Ludi Florales (28 квітня — 3 травня) — започатковані у 173 до н. е. на честь богині Флори, проводилися разом зі святом Floralia (1 травня), що мало атмосферу «архаїчної розкутості та пастушої оргії».
• Ludi Piscatorii (7 червня) — започатковані на честь бога річки Тібру (Tiberinus), ймовірно, організовані гільдією рибалок.
• Ludi Apollinares (6–13 липня) — започатковані у 211 до н. е. на честь Аполлона з метою заручитися його підтримкою у війні з Ганнібалом; з 208 до н. е. стали щорічними за постановою Сенату.
• Ludi Victoriae Caesaris (20–30 липня) — започатковані Юлієм Цезарем у 46 до н. е. з нагоди посвячення храму Венери як виконання обітниці після перемоги в битві при Фарсалі (48 до н. е.); стали щорічними за правління Августа.
• Ludi Romani (4–19 вересня у I ст. до н. е.; 12–15 вересня у IV ст. н. е.) — започатковані, імовірно, у VI ст. до н. е. на честь Юпітера або Лібера; спершу були нерегулярними, згодом стали щорічними.
• Ludi Triumphales (18–22 вересня) — започатковані на честь перемоги імператора Костянтина Великого над Ліцинієм у битві при Хризополі у 324 р. н. е.
• Ludi Augustales (3–12 жовтня) — започатковані у 14 р. н. е. після смерті Октавіана Августа як частина його посмертного культу; базувалися на святі Augustalia.
• Ludi Plebeii (4–17 листопада; спочатку — лише 13 листопада) — започатковані у 216 до н. е. плебеями, проводилися в цирку, зберігалися до IV ст. н. е.

• Ludi Capitolini — започатковані у 388 до н. е., відновлені імператором Доміціаном у 86 н. е.
• Ludi Actiaci — започатковані на честь перемоги Октавіана біля мису Акцій.
• Ludi Decennales — святкування 10-ї річниці римського імператора, започатковане Октавіаном Августом.
• Ludi Saeculares — так звані «вікові ігри», що проводилися раз на століття (наприклад, у 17 до н. е., 397 н. е.).
• Ludi Taurii — започатковані з кінними перегонами на честь підземних богів.
• Ludi Volcanalici — започатковані на честь бога Вулкана (23 серпня 20 до н. е.), після повернення римських прапорів з Парфії.

• Mary Beard, J.A. North, S.R.F. Price. Religions of Rome: A History. Cambridge University Press, 1998.
• Matthew Bunson. A Dictionary of the Roman Empire. Oxford University Press, 1995.
• Geoffrey S. Sumi. Ceremony and Power: Performing Politics in Rome between Republic and Empire. University of Michigan Press, 2005.
• Helen Lovatt. Statius and Epic Games: Sport, Politics, and Poetics in the Thebaid. Cambridge University Press, 2005.
• Alison Futrell. The Roman Games: A Sourcebook. Blackwell, 2006.
• Michele Renee Salzman. On Roman Time: The Codex Calendar of 354 and the Rhythms of Urban Life in Late Antiquity. University of California Press, 1990.
• William Warde Fowler. The Roman Festivals of the Period of the Republic. Macmillan, London, 1908.
• John Bert Lott. The Neighborhoods of Augustan Rome. Cambridge University Press, 2004.
• T.P. Wiseman. Catullus and His World: A Reappraisal. Cambridge University Press, 1985.
• Oxford Latin Dictionary. Oxford: Clarendon Press, 1982.