YaChudo

Лотті Венн

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Лотті Венн
Народилася28 травня 1852 Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла16 липня 1928 (76 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Лотті Венн у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ганна Шарлотта (Лотті) Венн (англ. Lottie Venne; 28 травня 1852 — 16 липня 1928) — британська комедіантка, акторка та співачка вікторіанської та едвардіанської епох, її театральна кар'єра охоплює п'ять десятиліть[1]. Кар'єру почала з ролей у музичному бурлеску, а потім зосередилась на ролях у фарсі та комедіях. З'являлася в кількох роботах Френсіса Коулі Бернанда та Вільяма Швенка Ґілберта, часто грала з Чарльзом Готрі.

Біографія

1867 року вперше вийшла на сцену як професійна акторка у ролі міс Шарбонель у «Мрії у Венеції» в лондонській «Галереї ілюстрації». Протягом двох років гастролювала провінціями. Частину цього періоду працювала на гастрольну компанію капітана Діснея Робака, де познайомилася з Волтером Генрі Фішером, з яким пізніше одружилася[2]. 1870 року у Лондоні зіграла Сьюзен Пайпер у комедії Чарльза Метьюза «Бик у китайському магазині» в театрі «Геймаркет». У тому ж театрі з'явилася у ролі Джеміми у «Сільській фелісіті» Джона Болдуіна Бакстоуна[3]. На початку 1870-х років виконала багато ролей у музичних бурлесках, як-от Амур в «Аталанті» Френсіса Талфурда, Джонатан Вайлд у «Маленькому Джеку Шеппарді» (1871 року під час гастролей), Франц у «Докторі Фаусті», Амур в «Іксіоні» (1873) і Церліна у «Дон Жуані» (1873 рік в театрі «Альгамбра»)[1]. 1872 року зіграла Поллі Твінкл у «Паризькому житті»[4], а в театрі «Королівський двір» зіграла в «Крістабелі», «Зампі», «Таємниці леді Одлі» й інших[5].

Зіграла Зайду в п'єсі 1873 року «Щаслива земля» Вільяма Швенка Ґілберта та Гілберта Артура а Беккета в театрі «Королівський двір» разом з Фішером. Того ж року на тій же сцені з'явилася в «Грі з вогнем». 1874 року приєдналася до трупи театру «Странд», де вперше зіграла леді Констанс у «Полі золотого полотна». Залишалася в цьому театрі протягом чотирьох років, граючи у бурлесках і комедіях, як-от «Немезида» Генрі Брома Фарні, «Лу і вечірка, яка забрала міс», «Залякування», «Фламінго», «Потріскані голови» (1876, пародія на «Розбиті серця» Ґілберта) Артура Клементса та Фредеріка Гея, «Брехливий голландець», «Принцеса Тото» Гілберта та Фредеріка Клея, «Шампанське» та як позивач у «Суді присяжних» Ґілберта і Саллівана 1877 року. Також у «Странд» зіграла Пенелопу, збентежену хатню робітницю, у комедії Сіднея Гранді «Сніжок» і з'явилася в «Нашому клубі» та «Малюку»[5].

Венн, 1889 рік

Здобула популярність завдяки серії ролей у творах Френсіса Коулі Бернанда, зокрема «Дору та Диплунасі», бурлеск «Дипломатія» (у якому спародіювала Еффі Бенкрофт), «Сімейні зв'язки» та «Червоний корсар» (бурлеск із сентиментальних п'єс Робертсона)[3]. 1879 року в театрі «Роялті» зіграла Елізу у відновленні «Зоопарку» Бенджаміна Чарлза Стівенсона та Артура Саллівана[5]. Того ж року особливо успішною стала головна роль у фарсі Бернанда «Бетсі» в театрі «Крітеріон». Потім виконувала комічні ролі, як-от Емі Джонс у «Милиці та зубочистці» Джорджа Роберта Сімса в «Роялті» (1879), а також ролі в «Молодій місис Вінтроп» і «На зміні». Зіграла головну роль у «Джейн»[1]. 1880 року виконувала роль Кітті Кларк у «Маленькій матусі» в лондонському театрі «Гейтрі»[5].

З'явилася в комедії 1881 року «З полювання» в Театрі комедії з Едвардом Г'ю Созерном[6]. Того ж року зіграла місис Пілат Памп у фільмі «Блу і Бафф», місис Делафілд у «Відновлені» та Гвендолін Кінгфішер у «Пилу»[5]. 1882 року з'явилася як Нетті Мілсом у «Менеджері» і зіграла Мері Леджер разом із Меріон Террі та Джонстоном Форбс-Робертсоном у комедії Дж. В. Годфрі «Парвеню» в театрі «Королівський двір». У рецензії «Labor Standard» на п'єсу написали: «Венн — принцеса п'єси; її стиль чарівний, а голос чистий і милий»[7]. 1883 року зіграла Марселін у «Люретті», Флеретт у «Барб-Блю»[5] та Пег О'Райлі у «Скляній моді» Гранді в театрі «Глобус» із Гербертом Бірбомом Трі[8]. Серед багатьох інших ролей середині 1880-х років зіграла Агату Поскетт у «Магістраті» Артура Вінґа Пінеро (1885 у театрі «Королівський двір») й Онор у «Софії» Роберта Б'юкенена (1886; адаптація «Тома Джонса» Філдінга у театрі «Водевіль»)[5].

1887 року зіграла Роуз у версії «Арабських ночей» фон Мозера з Чарльзом Готрі та Вільямом Сідні Пенлі[9]. Наступного року в «Комедійному театрі» з'явилася як місис Барделл із Ратлендом Баррінгтоном й Артуром Сесілом в опереті «Піквік» Бернанда й Едварда Соломона[10]. Баррінгтон прокоментував: «Ця велична маленька артистка володіє не тільки чарівністю, а й чудовою манерою говорити таку сумнівну фразу, яку журналісти іноді називають „гра з вогнем“; й цією силою автори іноді зловживають. Одного разу вона підійшла до мене на репетиції і сказала: „Дорогий, я не можу цього сказати“. Моя очевидна відповідь була: „Ну, Лотті, якщо ти не можеш, ніхто не зможе“»[11]. Вона також з'явилася в ролі Поллі Еклз у «Касті» Томаса Вільяма Робертсона (1889) у театрі «Крітеріон»[3]. 1890 року зіграла Перт у «Лондонській гарантії» Діона Букіко в театрі «Авеню», а потім провела два сезони в «Театрі комедії»[5], зокрема з'являлася у виставі «Поет і маріонетки», травестії Чарльза Брукфілда на «Віяло леді Віндермір» Оскара Вайлда з Чарльзом Готрі[12]. 1893 року отримала роль Ганни в музичній п'єсі Брукфілда та Сеймура Гікса «Під годинником» у театрі «Королівський двір», у якому також брав участь Брукфілд у ролі Шерлока Холмса та Гікс як доктор Ватсон[13]. Того року зіграла Зулу у «Заборонених плодах» у «Водевілі»[14].

Подальше життя

З появою едвардіанської музичної комедії з'явилася в успішних постановках Джорджа Едвардса як леді Вірджинія Форрест у «Веселій дівчині» (1893), як мадам Амелія у «Моделі для художника» (1895) та леді Сент-Мелорі у «Трьох маленьких служницях» (1902)[1]. 1894 року з'явилася у Бернандовс «Гомосексуальна вдова» з Готрі й Івою Мур[15]. Після «Моделі для художника» гастролювала в компаніях Льюїса Воллера та Ліллі Ленгтрі[1]. 1896 року повернулася до Лондона й отримала нові постійні ролі, зокрема леді Баркер в «Русалоньках» в театрі Гарріка[16]. Грала леді Гортон у «Королівській зірці» з Віллі Едвеном (1898). Виконала роль місис Кандор у відновленні «Школи лихослів'я» 1900 року в театрі «Геймаркет»[3].

Серед наступних ролей були Фатіма Вілсон Вест у «Пташках кохання» в театрі «Савой»[5] і Ксенофа у «Його високості, мій чоловік» Вільяма Бузі в «Театрі комедії» з Еріком Льюїсом (1904)[17]. Зіграла роль місис Паркер-Дженнінгс в успішній виставі Сомерсета Моема «Джек Строу» 1908 року з Готрі в театрі «Водевіль»[18]. 1910 року зіграла місис Каммін в «Маленькій міс Каммін» з Марі Лор в театрі «Плейгаус», і того ж року з'явилася як місис Малапроп в «Суперниках» Річарда Брінслі Шерідана в театрі «Лірик»[19]. Наступного року, серед інших ролей, зіграла місис Гранді в «Орфеї в підпіллі» в «Театрі Його Величності». 1912 року в «Крітеріоні» була леді Джулією Вентермер у виставі «Молода людина»[20]. Мала щільний графік до кінця Першої світової війни та у повоєнні роки[5].

1917 року знялася у фільмі «Маски та обличчя»[21]. Серед пізніших виступів на сцені — роль місис Шаттлворт з Чарльзом Готрі та Гледіс Купер у «Дім і краса» Моема 1919 року в театрі «Плейгаус»[22]. Того року також зіграла Мері Ноул у комедії Алана Александера Мілна «Століття романтизму» в «Театрі комедії». Зіграла леді Кетрін у «Колі» в театрі «Геймаркет»[3]. Повторила свою роль у постановці «Джек Строу» (1923) і з'явилася у «Заявнику» (1924). Наступного року з'явилася в «Лайонелі та Клариссі» у театрі «Лірік» у Гаммерсміті, у 30 вересня 1927 року завершила кар'єру[23].

Протягом кар'єри з'явилася у понад 200 ролях[24]. 13 листопада 1925 року театральна спільнота вшанувала її на ювілейному денному спектаклі. З цієї нагоди Джеймс Баррі представив сцени з нової п'єси «Приєднаємося до жінок?» з Діоном Букіко-молодшим, Гвен Ффрангкон Девіс, Рональдом Сквайром, Марі Лор, Джонстоном Форбсом-Робертсоном, Гледіс Купер, Джеральдом дю Мор'є й іншими у головних ролях. Серед інших, хто брав участь у святкуванні, були Сонні Гейл, Генрі Ейнлі, Джек Галберт, Сесілі Кортнідж, Марі Темпест, Медж Кендал та Джордж Гроссміт-молодший[25].

Одружилася з актором Волтером Фішером, з яким виступала на початку своєї кар'єри під час гастролей у «Щасливі землі» та «Суді присяжних». Виховали двох дітей, які стали акторами, син Ей Джей Фішер і донька Одрі Фішер[1].

1928 року померла в лондонському будинку для літніх у 76 років. У некролозі «Таймс» зазначалося, що її «тямуща усмішка, яка була тільки її, зробила її особистістю, до якої ставилися зі справжньою прихильністю протягом її довгої [кар'єри]»[3].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е The Argus (Melbourne, Vic. : 1848 - 1957) - 18 лип. 1928 - p17. Trove (англ.). Процитовано 9 січня 2025.
  2. ↑ Powell, p. 138
  3. ↑ а б в г д е «Miss Lottie Venne. Comedy and Burlesque.» The Times, 17 July 1928, p. 9
  4. ↑ «Easter Entertainments: Holborn», The Standard, 2 April 1872, accessed 1 November 2018, issue=14874, p. 2 (необхідна підписка) via British Newspaper Archive
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Who's who in the Theatre (англ.). Pitman. 1922.
  6. ↑ The Glasgow Herald 26 September 1881
  7. ↑ Footlight Notes - Home - Week ending 5 March 2005 - 389. footlightnotes.tripod.com. Архів оригіналу за 5 грудня 2024. Процитовано 9 січня 2025.
  8. ↑ Grundy, Sydney (1898). A Fool's Paradise: An Original Play in Three Acts (англ.). S. French.
  9. ↑ Sharp, Robert Farquharson (1909). A Short History of the English Stage from Its Beginnings to the Summer of the Year 1908 (англ.). Walter Scott.
  10. ↑ Barrington, chapter 6
  11. ↑ Barrington, chapter 20
  12. ↑ GLADSTONE AT THE PLAY; HE ENJOYS IRVING'S "HENRY VII." FROM THE WINGS. THE GREAT ENGLISH ACTOR'S NEXT PRODUCTION WILL BE OF "KING LEAR" -- A BURLESQUE ON OSCAR WILDE'S PLAY PROVES A HIT. The New York Times (амер.). 22 травня 1892. ISSN 0362-4331. Процитовано 10 січня 2025.
  13. ↑ Archives and Special Collections | University of Minnesota Libraries. www.lib.umn.edu (англ.). 9 січня 2025. Процитовано 10 січня 2025.
  14. ↑ «Miss Lottie Venne», The Manchester Guardian, 17 July 1928, p. 10
  15. ↑ Sharp, Robert Farquharson. A short history of the English stage, The Walter Scott publishing co., ltd., 1909
  16. ↑ «Miss Lottie Venne», The Manchester Guardian, 17 July 1928, p. 10
  17. ↑ Library and IT - University of Kent. Library and IT - University of Kent (брит.). Процитовано 9 січня 2025.
  18. ↑ Curtis, Anthony and John Whitehead. W. Somerset Maugham: the critical heritage, p. 75, Routledge, 1987 ISBN 0-7100-9640-2
  19. ↑ «His Highness My Husband» at The Play Pictorial 1902—1910, University of Kent at Canterbury, accessed 18 November 1009
  20. ↑ «Miss Lottie Venne», The Manchester Guardian, 17 July 1928, p. 10
  21. ↑ «Masks and Faces» at Irish Film and TV Research Online, accessed 17 November 2009
  22. ↑ «Lottie Venne, Charles Hawtrey, Malcolm Cherry and Gladys Cooper in Home and Beauty», Illustrated London News, 10 January 1920
  23. ↑ «Miss Lottie Venne», The Manchester Guardian, 17 July 1928, p. 10
  24. ↑ TIMES, Wireless to THE NEW YORK (17 липня 1928). LOTTIE VENNE, NOTED COMEDIENNE, DIES AT 76; Made Her Debut in London in 1867 and Had Portrayed 200 Roles. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 9 січня 2025.
  25. ↑ «Miss Lottie Venne; Theatre Stars at Jubilee Matinee», The Manchester Guardian, 14 November 1925, p. 11

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).