YaChudo

Лео Сілард

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Лео Сілард
угор. Szilárd Leó Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився11 лютого 1898
Будапешт, Угорське королівство, Австро-Угорщина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер30 травня 1964 (66 років)
Ла-Хоя, Сан-Дієго, Каліфорнія, США Редагувати інформацію у Вікіданих
·інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняКерепеші Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняУгорщина
Німеччина
США
Країна Угорщина
 Німеччина
 США
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьугорець
Діяльністьфізик-ядерник, винахідник, фізик, викладач університету, письменник наукової фантастики, науковець, молекулярний біолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materБерлінський технічний університет
Гумбольдський університет
Галузьфізика Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладHU Berlin
Берлінський технічний університет
Колумбійський університет
Чиказький університет
Брандейський університет
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникМакс фон Лауе
ВчителіМакс фон Лауе Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
Американське фізичне товариство[2]
Emergency Committee of Atomic Scientistsd
Національна академія наук США
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:ядерна ланцюгова реакція
петиція Сіларда
Кобальтова бомба
МатиTekla Szilárdd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зGertrud Weiss Szilardd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

премія «Атоми для миру» (1959)

Гуманіст рокуd (1960)

Нагорода Альберта Ейнштейна (1960)

Національна зала слави винахідників США (1996)

Автограф

Лео Сілард (англ. Leo Szilard, угор. Szilárd Leó, трапляється також написання Сцилард; 11 лютого 1898, Будапешт, Австро-Угорщина — 30 травня 1964, Ла-Хойя, Каліфорнія, США) — американський фізик та письменник-фантаст угорського походження.

Лео Сілард відомий своїми працями в галузі ядерної фізики. 1934 року виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під впливом нейтронів, який став відомий як ефект Сіларда — Чалмерса. 1939-го разом з іншими показав можливість здійснення ланцюгової ядерної реакції при поділі ядер урану. Разом з Енріко Фермі визначив критичну масу 235U і взяв участь у створенні першого ядерного реактора. У 1942–1946 рр. як співробітник Металургійної лабораторії Чиказького університету брав участь у «Мангеттенському проєкті».

Життєпис

Народився 11 лютого 1898 року в Будапешті в сім'ї інженера. Після закінчення реального училища в 1916 вступив до Технічного університету в Будапешті, але незабаром був призваний до армії до артилерійських військ. У 1920 році перебрався до Німеччини, навчався в Технологічному університеті в Берліні, потім у Берлінському університеті, де відвідував лекції з фізики, які читали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс фон Лауе. У 1922 закінчив університет з відзнакою, два роки працював у Хімічному інституті кайзера Вільгельма, займався експериментами з рентгенівської дифракції. У 1924 став асистентом Нобелівського лауреата Лауе у Берлінському інституті теоретичної фізики, у 1927—1932 працював у Берлінському університеті.

1926 року спільно з Альбертом Ейнштейном запропонував варіант конструкції абсорбційного холодильника. 1928-го запропонував ідею лінійного резонансного прискорювача. В 1929 році запропонував ідею циклотрона. 1934-го запропонував принцип автофазування.

1934 року у виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під дією нейтронів, що здобув популярність як ефект Сіларда — Чалмерса.

В 1939 році обґрунтував можливість розвитку в урані самопідтримуваної ядерної реакції при поділі ядер урану. А також одним з перших довів, що в процесі ділення ядер урану випромінюються вторинні нейтрони. Спільно з В. Зінном отримав значення середнього числа вторинних нейтронів на один акт поділу.

В 1942—1946-х як співробітник Металургічної лабораторії Чиказького університету брав участь в Мангеттенському проєкті. У 1946 став професором Чиказького університету, займався дослідженнями з біофізики та молекулярної біології. У 1953 заснував лабораторію молекулярної біології в університеті Чикаго. У 1954 р. запропонував механізм регуляції ферментів за принципом негативного зворотного зв'язку, в 1959 р. створив теорію процесів старіння, запропонував спосіб діагностики лейкозів, методику променевої терапії. Займався вивченням регулювання клітинного метаболізму, імунологією, дослідженням функціонування центральної нервової системи.

У 1945 році підписав звернення до влади США («Звіт Франка») з проханням не проводити атомні бомбардування японських міст.

Сілард також є автором збірки наукової фантастики «Голос дельфінів та інші оповідання» (1961).

Нагороди

Примітки

  1. ↑ Силард Лео // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ NNDB — 2002.
  3. ↑ Geni.com — 2006.

Джерела

  • Храмов Ю. А. Сцилард (Силард) Лео // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 256. — 400 с.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).