Ленс Маклін
| Ленс Ноел Маклін англ. Lance Noel Macklin | |
|---|---|
 | |
| Громадянство |  Велика Британія |
| Народився | 2.09.1919, Кенсінгтон, Лондон, Велика Британія Лондон, Сполучене Королівство  |
| Помер | 29.08.2002, Тентерден, Кент, Велика Британія Кент, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія |
| Статистика в чемпіонатах світу з Формули-1 | |
| Дебют |  Гран-прі Швейцарії 1952 |
| Остання гонка | Гран-прі Великої Британії 1955 |
| Сезони | 1952—1955 |
| Команди | HWM, Stirling Moss Ltd |
| Гран-прі (старти) | 15 (13) |
| Перемоги | 0 |
| Подіуми | 0 |
| Поули | 0 |
| Найшвидші кола | 0 |
| Очки | 0 |
Ленс Ноел Маклін (англ. Lance Noel Macklin; 2 вересня 1919, Кенсінгтон, Лондон — 29 серпня 2002, Тентерден, Кент) — британський автогонщик, учасник чемпіонату світу Формули-1 у 1952—1955 роках. Відомий також причетністю до катастрофи в Ле-Мані 1955 року, одній із найтрагічніших подій в історії автоспорту.
Ранні роки
Батько гонщика — автомобільний підприємець Ноел Маклін, засновник автомобільних компаній Invicta (1925) та Railton (1933), а також Fairmile Marine (1939) виробника моторних та канонерських човнів та торпедних катерів під час Другої світової війни[1].
Ленс Маклін народився у Кенсінгтоні та навчався в Ітонському коледжі. У 1939 році він добровільно вступив до Королівського флоту й службу проходив на канонерських човнахах.
Кар'єра в автоспорті
Після демобілізації Маклін вирішив здійснити давню мрію — стати автогонщиком. Його першу заявку на участь у перегонах на острові Мен було відхилено через відсутність досвіду[2].
Маклін подав заявку на участь у Гран-прі де Фронтьєр 1948 року і готувався до перегонів, ганяючи свій Invicta на громадських дорогах, самостійно навчаючись проходити поворот у керованому заносі навколо Белґрейв-скверу у лондонському Мейфері. Він справив враження своїм виступом у перегонах й зрештою отримав контракт з Aston Martin. Його призначили резервним пілотом на перегонах у Ле-Мані, а також виставили на 24 годинах Спа, де він фінішував п'ятим.
У 1950 році Маклін фінішував п'ятим у Ле-Мані разом зі своїм товаришем по команді та власником HWM Джорджем Абекассісом. Абекассіс запросив його приєднатися до команди HWM для участі в кількох гонках, кульмінацією яких стала перемога на BRDC International Trophy 1952 року, його найбільший успіх в автоспорті. HWM також дала Макліну дебют у чемпіонаті світу Формули-1, але невелика команда не була конкурентоспроможною проти краще фінансованих заводських учасників, і він не набрав жодних очок у чемпіонаті світу. Перебуваючи в HWM, Маклін зблизився з молодим товаришем по команді Стірлінгом Моссом.
Маклін повернувся до Ле-Мана з Aston Martin у 1951 році, фінішувавши третім у загальному заліку та здобувши свою другу перемогу в класі S3.0, хоча перемоги в класі на той час не відзначали. Він покинув Aston Martin у 1952 році, незадоволений своїм гонораром, і приєднався до Bristol Cars підрозділу Bristol Aeroplane Company на наступний рік. Нова команда не досягла особливого успіху, навіть не стартувавши в 12-годинній гонці Реймса 1952 року, але такі проблеми зазвичай його не турбували. Соціальна впевненість Макліна та його екстравагантна поведінка зробили його популярним серед жінок, і іноді він більше цікавився ними, ніж перегонами. Дж. Абекассіс критикував таку легковажність: «Йому ніколи не було цікаво, стартував він у гонці чи ні… Іноді було жахливо змусити його взагалі тренуватися. Якщо він ганявся за якоюсь блондинкою, він просто не з'являвся»[2].
Катастрофа на перегонах у Ле-Мані 1955 року
Маклін став одним із ключових учасників трагедії на Ле-Мані 1955 року, що забрала життя П'єра Левега та 83-х глядачів.
Під час перегонів Майк Готорн Jaguar різко загальмував, запізно вирішивши заїхати на піт-стоп. Маклін, який їхав позаду, був змушений різко зміститися, щоб уникнути зіткнення. У цей момент його Austin-Healey 100 S опинився на траєкторії П'єра Левега. Mercedes Левега зачепив автомобіль Макліна, злетів у повітря, спричинивши наймасштабнішу катастрофу в історії автоспорту[3][4][5]. Хоча машина Макліна потрапила в аварію, він фізично не постраждав, але пережив сильний психологічний шок. Він вважав, що Готорн намагався уникнути відповідальності за інцидент, а частина спільноти перекладала провину на нього[2].
Подальша кар'єра
Після трагедії Маклін продовжив виступи, але вже того ж року потрапив у нову аварію — на 1955 RAC Tourist Trophy у Дандроді. Уникаючи зіткнення, він врізався в огорожу; у тому інциденті загинули Джим Мейєрс і Вільям Т. Сміт.
Невдовзі після цього Маклін завершив кар'єру за наполяганням тодішньої супутниці.
Бізнес-кар'єра
Після завершення виступів у автоспорті Маклін працював у французькій компанії Facel Vega в Парижі, де очолював експортний підрозділ до закриття компанії у 1963 році. Пізніше він працював у лондонському дилерському центрі H.R. Owen, що займався продажами автомобілів класу «люкс» у Великій Британії.
Особисте життя
Маклін одружувався двічі — спочатку з Шейлою, а потім із Джилліан. Від першого шлюбу мав двох дітей, від другого — одну[6].
Останні роки та смерть
Переїхавши до Іспанії, Маклін згодом повернувся до Англії через погіршення здоров'я. Помер 29 серпня 2002 року в Тентердені, Кент, за чотири дні до свого 83-річчя.
Результати виступів
Усі результати виступів у Формулі-1
| Приклад | Опис |
|---|---|
| 1 | Переможець |
| 2 | Друге місце |
| 3 | Третє місце |
| 5 | Фінішував у очковій зоні |
| 12 | Фінішував поза очковою зоною |
| НКЛ | Фінішував, але не класифікований |
| Схід | Не фінішував і не класифікований |
| НКВ | Не кваліфікований |
| НПКВ | Не передкваліфікований |
| ДСК | Дискваліфікований |
| тест | Тестер по п'ятницях |
| НС | Брав участь у Гран-прі як бойовий пілот, але не стартував у гонці |
| Т | Травмований чи хворий |
| Викл | Виключений із протоколу |
| Від | Відмова від участі |
| НТР | Не брав участі в тренуваннях |
| НПР | Не прибув на Гран-прі |
| С | Гонка скасована |
| Не брав участі | |
| Жирний шрифт | Поул-позиція |
| Курсив | Найшвидше коло |
| Числоу верхньому індексі | Позиція в спринті, що передбачає нарахування очок |
| Рік | Команда | Шасі | Двигун | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | WDC | Очок |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1952 | HW Motors Ltd | HWM | Alta Straight-4 | ШВЦ Схід |
500 | БЕЛ 11 |
ФРА 9 |
ВЕЛ 15 |
НІМ | НІД 8 |
ІТА НКВ |
NC | 0 | |
| 1953 | HW Motors Ltd | HWM | Alta Straight-4 | АРГ | 500 | НІД Схід |
БЕЛ Схід |
ФРА Схід |
ВЕЛ Схід |
ШВЦ Схід |
ІТА Схід |
NC | 0 | |
| 1954 | HW Motors Ltd | HWM | Alta Straight-4 | АРГ | 500 | БЕЛ | ФРА Схід |
ВЕЛ | НІМ | ШВЦ | ІТА | ІСП | NC | 0 |
| 1955 | Stirling Moss Ltd | Maserati 250F | Maserati Straight-6 | АРГ | MON НКВ |
500 | БЕЛ | НІД | ВЕЛ 8 |
ІТА | NC | 0 | ||
Джерело:[7]
| ||||||||||||||
Усі результати у 24 годин Ле-Мана
| Рік | Команда | Напарник | Автомобіль | Клас | Кіл | Місце | Місце у класі |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1950 | Aston Martin Ltd.
|
Джордж Абекассіс
|
Aston Martin DB2 | S3.0 | 249 | 5-те | 1-ше |
| 1951 | Aston Martin Ltd.
|
Ерік Томпсон
|
Aston Martin DB2 | S3.0 | 257 | 3-тє | 1-ше |
| 1952 | Aston Martin Ltd.
|
Пітер Коллінз
|
Aston Martin DB3 Spyder | S3.0 | ? | Схід (аварія) | |
| 1953 | Bristol Aeroplane Company
|
Грем Вайтгед
|
Bristol 450 Coupé | S2.0 | 29 | Схід (пожежа) | |
| 1954 |  Automobili O.S.C.A.
|
 П'єр Лейгоні (англ. Pierre Leygonie)
|
O.S.C.A. MT-4 | S1.5 | 247 | Дискваліфікація (покидання транспортного засобу) | |
| 1955 | Ленс Маклін (приватний учасник) |
Лес Лестон
|
Austin-Healey 100 S | S3.0 | 28 | Схід (ушкодження від аварії) | |
Усі результати 12 годин Себрінга
| Рік | Команда | Напарник | Автомобіль | Клас | Кіл | Місце | Місце у класі |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1954 | Donald Healey Ltd.
|
 Джордж Гантун
|
Austin-Healey 100 | S3.0 | 163 | 3-тє | 1-ше |
| 1954 | Donald Healey Motor Co
|
Стірлінг Мосс
|
Austin-Healey 100 S | S3.0 | 176 | 6-те | 5-те |
| 1954 | Donald Healey Motor Co Ltd.
|
Арчі Скотт Браун
|
Austin-Healey 100 S | S3.0 | 110 | Схід (стартер) | |
Примітки
- ↑ Rippon, Commander P.M., RN (1994). 2: Ship Construction. Mass Production Of Fairmile Coastal Fast Craft. Т. 2: 1939-1992. Spellmount. с. 16—19. ISBN 0907206476.
- ↑ а б в Nixon, Chris (Листопад 1997). The Player. Motor Sport. с. 38. Процитовано 13 травня 2021.
- ↑ Spurgeon, Brad (11 червня 2015). On Auto Racing's Deadliest Day. The New York Times Company, Inc. Процитовано 1 вересня 2015.
- ↑ Mike Hawthorn & the 1955 24 Hours of Le Mans: The Cause and the Effect. ConceptCarz.com. Процитовано 15 квітня 2013.
- ↑ Deadliest Crash:the Le Mans 1955 Disaster (Programme Website), BBC Four documentary, broadcast 16 May 2010.
- ↑ Lance Macklin. Daily Telegraph. 4 вересня 2002. Процитовано 11 січня 2014.
- ↑ Small, Steve (1994). The Guinness Complete Grand Prix Who's Who. Guinness. с. 234. ISBN 0851127029.
Посилання
- Lance Macklin // DriverDB
- Lance Macklin // Racing-Reference
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).