YaChudo

Лев Тишкевич

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Не слід плутати з Львом Потієвичем Тишковичем.
Лев Тишкевич
Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 91 x 73 см.
Народився2 пол. XV ст.
Помердо 24.06.1514
ПідданствоЛитовсько-Руська держава
Національністьрусин
Конфесіяправослав'я
РідТишкевичі
БатькоТишко Каленикович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зФекла
Діти2 синів
Герб
Герб

Лев (в хрещенні Дмитро) Тишкевич — руський боярин зламу XV–XVI століть, син київського зем'янина Тишка Калениковича від Ганни невідомого походження.

Життєпис

З-поміж 5 братів він перший почав службу при великокняжому дворі. Так, 1504 року його, дворянина господарського, вел. кн. Олександр Ягеллончик вирядив з Кракова послом к кримському хану Менґлі Ґераю, аби домогтися вороття бранців, а рівно ж упевнити того, що «лихі люде», винні у випадках грабунку татарських купців, будуть покарані[1][2].

Також він першим у роді переселився з пограничних київських земель вглиб ВКЛ, позаяк частину вотчини вщент сплюндрували татари і повстанці Глинських, а іншу — загарбали московитяни. Про це свідчить господарський лист Сигізмунда I від 7 червня 1508. Взамін боярину дарували обійстя Можейково та Дікушки в Жолудському повіті, які передше належали «зрадцю» Михайлу Гагіну. Невдовзі господарю бив чолом кн. Василь Андрійович Полубенський, нагадуючи, що ці двірці були раніш пожалувані саме йому. 14 грудня 1508 Можейково великий князь надав В. Полубенському, — попри обіцянку не відбирати маєтків у Тишкевича. Не зарадило і втручання троцького воєводи Миколая Радзивілла[1][3].

19 січня 1509 року мінські міщани скаржились на Льва та інших околичних бояр, що ті всупереч королівському привілею не пускають їх у бір збирати деревину, б'ють й грабують. Вирішення справи тоді доручили кухмістру, наміснику скерстомонському Петру Олехновичу[4].

Як випливає із листа Семена Полозовича, Лев Тишкевич записав Києво-Пустинно-Микільському монастиреві чотирьох данників з маєтку Скородного, а саме: Павла Шипила Цигачевича, Павла Михеєвича Рожка, Іванця Марковича і Мишка Ілініча Сем'яновича. Відомий фундушовий запис Тишкевича зі слонімських актів ґродських, датований 8 червням 1511, про продаж вищезгаданому монастирю данника Грицька Кипріяновича із «его детьми, што жыветъ на рецце Словешъни, [в именьи] на имя Валъковъщыну»[5][6][a]. У господарському листі од 24 червня 1514 р. Тишкевич вже поіменований небіжчиком[7].

З Феклою невідомого походження[6] прижив синів Скуміна (Івана) та Звіра (Олександра)[8].

Фрагмент з родоводу Тишкевичів, XVIII століття. Приписана фіктивна посада старости любецького.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Видавці АВАК хибно датували документ 1519 роком, однак індикт 14 вказує саме на 1511.
  1. ↑ а б Статкевіч-Чабаганаў А. Геталты і Тышкевічы з роду Каленікавічаў герба «Ляліва» // Роднае слова. — 2011. — № 7. — С. 82. Архівовано з джерела 22 січня 2022. Процитовано 2022-02-14.
  2. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 5 (1427-1506). Užrašymų knyga 5 / parengė A. Baliulis, A. Dubonis, D. Antanavičius. — Vilnius : Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2012. — С. 338-339. — ISBN 978-9955-847-52-6.
  3. ↑ Сліўкін В. Старажытныя пасяленні Лідчыны. Малое Мажэйкава (цяпер Мажэйкава) // Лідскі Летапісец. — 2004. — № 1-2 (25-26). — С. 39-40. Архівовано з джерела 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.
  4. ↑ РИБ. — СПб., 1903. — Т.20. — С. 604 [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. 6: Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI—XVIII веке (1498—1795) [Архівовано 17 лютого 2022 у Wayback Machine.]. — Т. І (С Приложением в особой книге). — К., 1876. — с.1
  6. ↑ а б Акты Виленской археографической комиссии: Том XXXIII. Акты, относящиеся к истории Западно-русской церкви. — Вильна : Тип. «Русский Почин», 1908. — С. 25-26.
  7. ↑ Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 182.
  8. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 9 (1511—1518). Užrašymų knyga 9 / Lietuvos istorijos inst; Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu ; [parengė Krzysztof Pietkiewcz]. — Vilnius : Žara, 2003. — С. 150. Архівовано з джерела 16 квітня 2025

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).