Левченко Михайло Михайлович

Левченко Михайло Михайлович
Псевдо	Лучинський Богуслав, Лучинський Болеслав, Незначний Борис
Народився	1830  Київ, Російська імперія
Помер	9 жовтня 1891
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	лексикограф

Михайло Михайлович Левченко (псевдоніми — Лучинський Богуслав, Лучинський Болеслав, Незначний Борис; 1830, Київ — 9 жовтня 1891, Київ) — український лексикограф і етнограф. Член «Старої громади».

У листі до Михайла Максимовича, що зберігається в інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського, Михайло Левченко розповідає дещо про своє життя:

Я небогатый помещик Херсонской губерніи, Ананьевского уезда Михаиль Мих.Левченко, уроженець Черниговской губерніи; служил в военной службе, а вь последнее время вь кадетскомь корпусе вь Москве; года три нахожусь вь отставке и живу себе вь д.Покровке, сь грехомь пополамь занимаюсь хозяйствомь

Михайло Левченко був співробітником першого українського журналу «Основа», де і з'явилися його перші публікації мовознавчого характеру. Пропонує створити «Общество для разпостраненія образованія вь массы Русинского народа». Це товариство повинно видавати книжки, засновувати приходські і сільські школи, бібліотеки, а також затвердити український правопис. Помер у 1891 році у м. Київ.

У липні 1861 року у журналі «Основа» опублікував коротку статтю «Заметка о русинской терминологии»^[1], присвячену постановці питання про розробку наукової термінології на основі народної — загальнодоступної — мови, в тому числі української наукової термінології на основі української народної мови. У ній висловив тезу, що оскільки новітня (на відміну від середньовічної) «наука делается общим достоянием, поэтому и термины научные должны быть общепонятны». На його думку, «термины научные следует составлять в духе народного языка, так, чтобы впоследствии они могли быть приняты самим народом». Наприкінці цієї статті, обстоюючи створення україномовної термінології, проаналізував переклад 128-ми іншомовних термінів^[2] і запропонував до них відповідники із живої народної мови, додавши короткий словник. Наприклад: «алкоголь» — «винець», «полюс» — «бігун», «фабрика» — «виробня», «граматика» — «мовниця», «математика» — «численниця», «квадрат» — «двукрат», «куб» — «трикрат», «астрономія» — «зірниця», «орбіта» — «обіжниця», «арифметика» — «щотниця», «алгебра» — «німа щотниця, або німощот», «алегорія» — «інослов» і т. д.). Михайло Левченко був співробітником журналу «Основа», де і з'явилися його перші публікації мовознавчого характеру. Крім «Заметка о русинской терминологии», він опублікував низку інших мовознавчих стастей, «Места жительства и местные названія русинов в настоящие время» (1861, № 1)^[3]. В той час, коли гостро постає питання про українську термінологію, ці публікації були спробами сформулювати основні правила укладання галузевих словників.

За основу перекладу М. Левченко брав первинне значення терміна у мові-донаторі, наприклад: «орфографія» (від грец. «правопис») — «писовня», тобто автор дбав про те, щоб наблизити термінологію до розуміння широкими колами споживачів, у тому числі й неосвічених. Це, звичайно, позитивна сторона намагань автора. Але водночас українська наукова мова втрачала зв'язок із науковими мовами інших розвинених культур — німецькою, французькою, англійською, тобто прирікалась на автаркію — замкненість, окремішність розвитку. А це могло зашкодити входженню україномовних дослідників у культурний простір інших країн.

Другий недолік пропонованих автором відповідників-термінів полягає у недостатньому врахуванні їхніх мовних властивостей. Наприклад, «зірниця», що, на думку М. Левченка, є відповідником до терміна астрономія, є невдалим через його омонімічність до загальновживаного слова, що має три значення: 1) ранішня чи вечірня зірка (поет.); 2) зоря (Уже зірниця на небі ясно зайнялась — Шевч.); 3) відсвіт блискавки (Спалахнула далека зірниця — Леся Українка).

У 1862 р. у журналі «Основа» опубліковано статтю П. Єфименка «По поводу заметки г. Левченка о русинской терминологии»^[4], який підтримав М. Левченка і подав власні українські відповідники до іншомовних термінів. Серед них: «автограф» — «самопис», «аксіома» — «самоправда», «аналогія» — «подобенство» (тут вжито калькування з грецьких слів), «алея» (від фр. «aller» — іти) — «хідник».

У 1874 році оприлюднив у Києві працю «Опыт русско-украинского словаря»^[5] (це був перший російсько-український словник, реєстр якого містив понад 7500 російських і близько 9000 українських слів; тривалий час він був єдиним підручником української лексики і, за характеристикою А. Кримського, «відслужив велику службу українцям»). Як висловився Борис Грінченко мета Левченкового словника: «запомогти нашій помоскаленій інтелігенції вивчити свою мову». До української частини цього словника увійшли переважно південно-східного наріччя та слова з творів українських письменників. Окремими реєстрами виділені «Личные имена южноруссов» та «Географические имена».

Словник Михайла Левченка «Опыть русско-украинского словаря» надруковано в Києві у 1874 році в «Типографії Губернскаго Управленія», що була заснована у 1799 році. «В возникшей Губернской типографіи печатались преимущественно служебныя бумаги и афиши». Типографія містилася у підвальному приміщенні в будівлі «Присутственных мест» на Софіївській площі.

Цей словник був важливим здобутком української лексикографії, оскільки з'явився після Валуєвського циркуляра 1863 року, в період жорстоких утисків проти української мови. Робота над словником, матеріали якого автор збирав з української народної мови та творів українських письменників, тривала більше десятиліття.

Словник Левченка має такі складові частини: передмова (С. І — IV); основна частина (С. 1 — 181); «Личные имена южноруссов» (С. 182—186) ; «Географические имена» (С. 187—188), а також додатки — «Важнейшие опечатки» (С. 1, 2)

З авторської передмови дізнаємося дещо про джерельну базу словника: «…самый важный матеряль доставиль мне словарь Закревского (в его книге — Старосвітскій Бандуриста), Піскунова (Словниця) или в сочиненіях Нечуя. Очень много и весьма интересных словь сообщил мне Алек. Конст. Павловь. Пользовался… Энеидою (Котляревського)…»

В основній частині більше 7 з половиною тисяч російських слів, тлумачених більше як 9 тисячами українських відповідників. Однак у словнику відсутні окремі слова, широко вживані на той час. Російські слова подаються без наголосів, на відміну українських, крім тих випадків, де не можна було поставити наголос через технічні причини: наголошене «і».

Для перекладу російських реєстрових слів Левченко додержувався переважно найпоширенішого власне українського наріччя (тобто південно-східного) і рідко брав слова з поліського та галицького наріччя.

У 1875 році у 5-му томі «Записок Юго-Западного отделения императорского Русского географического общества» побачила світ його розвідка «Кілька даних про житла та їжу південнорусів». Написав і опублікував низку інших етнографічних праць.

18 червня 1891 року Михайло Левченко пише листа до Олександра Кониського, в якому засвідчує, що має намір перевидати свій словник.

Левченко хотів подати новий словник на одержання Костомарівської премії, заснованої при Російській академії наук для видання найкращого словника української мови (4000 крб) ^[6] . Але цю справу йому не вдалось довести до кінця — 9 жовтня 1891 р. він помер.

• «Опытъ русско-украинскаго словаря» М. Левченка Див на стор. 71—73 у книзі:  Москаленко А. А. // Нарис історії української лексикографії. — К., «Радянська школа», 1961. — 163 с.
• «Опытъ русско-украинскаго словаря» М. Левченка Див на стор. 96—99 у книзі:  Горецький П. Й. Історія української лексикографії. — К., в-во АН УРСР, 1963. — 244 с.
• Левченко, М. (1861). Замѣтка о русинской терминологіи. «Основа». Іюль (№ 7): — с. 183—186 (pdf pages 177—180).
• Левченко М. М. Опыть русско-украинского словаря. К., 1874.
• Онуфрієнко, Г. С. (2009). Науковий стиль української мови: навчальний посібник (PDF). с. 392. ISBN 978-966-364-940-5.
• Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: Навчальний посібник з алґоритмічними приписами. — 2-ге вид. перероб. та доп. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 392 с. — ISBN 978-966-364-940-5

• Грінченко Б. Огляд української лексикографії. ЗНТШ, 1905, т. 66. — С. 18—19.
• Левченко Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1271. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Дзендзелівський Й. О. Левченко Михайло Михайлович [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 93. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Дзендзелівський Й. О. Левченко Михайло Михайлович // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. — 2-е вид. випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — 824 с. — С. 93.
• Яремій М. Р. Традиції та тенденції в українській лексикографії кінця ХІХ ст. — початку ХХ ст. (на матеріалі російсько-українських словників М. Левченка та М. Уманця (Комарова) і А. Спілки) // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. — 2015. — Вип. 38. — С. 376—382.