Лао-цзи

Лао-цзи
кит. 老子
Східна філософія
Зображення Лао-цзи у Міфах та легендах Китаю Е.Т.Ч. Вернера
Народження	604 до н. е. Династія Чжоу
Смерть	531 до н. е. Династія Чжоу
Громадянство (підданство)	Династія Чжоу
Знання мов	китайська мова[1][2]
Ім'я при народженні	Лао-цзи 老子
Псевдонім	Dan Li[3], Er Li[3] і Tan Li[3]
Діяльність	архівіст, письменник, Taoist
Школа / Традиція	китайська філософія
Значні ідеї	даосизм
Вплинув	Східна філософія
Літературний напрям	Даосизм, східна філософія і Сто шкіл
Визначний твір	Дао Де Цзін
Історичний період	Антична філософія
Конфесія	Даосизм
Батько	Li Jingd
Мати	невідомо
Діти	Li Zongd[4]
Лао-цзи у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Ла́о-цзи (з кит.: 老子 — Старе Немовля, Мудрий Старець) (604 до н. е. — 531 до н. е.) — китайський філософ, що вважається засновником даосизму, автор трактату «Дао де цзін» (Канон Шляху і благодаті, інша назва «Три вози» — написаний на бамбуку, що займав три вози). Відомий також як Лі Ер (кит.: 李耳).

Приписаний йому трактат «Дао Де Цзін» походить із 3 століття до н. е.

Вже в ранньому даосизмі Лао-цзи стає легендарною фігурою і починається процес його обожнювання. Легенди оповідають про його чудесне народження (мати носила його декілька десятків років і народила старим — звідки й ім'я його, «Старе немовля», хоча той же знак «цзи» означав одночасно і поняття «мудрець», так що ім'я його можна перекладати як «Старий мудрець», «Мудрий старий») і про його відбуття з Китаю.

Найвідоміший варіант біографії Лао-цзи повідомляється Сима Цянєм: Лао-цзи народився в царстві Чу на півдні Китаю. Велику частину свого життя він служив хранителем царської бібліотеки держави Чжоу, де зустрічався з Конфуцієм. Бувши літньою людиною він вирушив з країни на захід. Коли досяг прикордонної застави, то її начальник Їнь Сі попросив Лао-цзи розповісти йому про своє вчення. Лао-цзи виконав його прохання, написавши текст Дао Де Цзін (Канон Шляху і благодаті), де розказав про принципи свого вчення. Головні філософські категорії — Дао та Де. В цьому трактаті пропонується принцип «у-вей» (無為, «не-дія») як засіб досягнення «дао» (道, «шляху») через практику Де — правильної дії.

Багато сучасних дослідників ставлять під сумнів сам факт існування Лао-цзи. Деякі припускають, що він міг бути старшим сучасником Конфуція, про якого, — на відміну від Конфуція — в джерелах немає достовірних відомостей ні історичного, ні біографічного характеру. Існують припущення, що Лао-цзи міг бути автором Дао Де Цзіна, якщо він жив в 4—3 ст. до н. е.

За легендою філософ Лао-цзи самозародився у 14 або 7 ст. до н. е., створивши тіло власної матері — «нефритової діви» (юй нюй), проникнувши в її лоно у вигляді сонячної енергії (ян), акумульованої у п'ятибарвній перлині, і пробувши там 81 рік.

Народившись під сливовим деревом, він узяв прізвище Лі (Слива), набув чудесного вигляду, що включав у себе золоте обличчя, подовжені мочки (ознаку мудрості) та опуклість на тімені, аналогічну індійській ушніші — одній з «32 ознак великих людей», яка вважалася у буддизмі особливістю ідеального (всесвітнього, священного, харизматичного) царя чакравартіна і Будди, а також отримав здатність до перетворень, наприклад, у чорного барана…

За іншою легендою майстер Лао-Цзи прийшов до Китаю з Індії. Відкинувши свою історію, він з'явився перед китайцями абсолютно чистим, без свого минулого, неначе наново народженим.

Відповідно до традиційної історіографії Лао-цзи (Учитель Лао, Стара Дитина, Лао Дань, Лі Ер, Лі Боян) — давньокитайський філософ, міфологізований основоположник даосизму й автор «Дао де цзину» («Канону Шляху й благодаті»), народився наприкінці 7 — на початку 6 ст. до н. е. Найдавніша біографія Лао-цзи міститься в розділі «Життєписи» (Ле чжуань) «Історичних записок» (Ши цзи) Сима Цяня (2-1 ст. до н. е.). Згідно з цією працею Лао народився у периферійній («варварській») південній державі Чу, яка зберігала архаїчну традицію шаманізму, котра і стала першоджерелом даосизму.

Наступна віха у житті філософа — його служба в центральній із Серединних (споконвіку китайських) держав, у династійному домені Чжоу. Там він був істориком-астрологом, що зберігав палацевий архів. Саме туди, за переказами, до Лао-цзи прибув Конфуцій, із наміром дізнатися, що є благопристойністю і в підсумку порівняв мудреця з незбагненним драконом.

Допускають ідентичність Лао з іншим чусцем — Лао Лай-цзи, що був сучасником Конфуція і написав книгу з 15 глав про «діяльні прояви даосизму» (дао цзя чжи юн), або з головним істориком-астрологом домену Чжоу — Данем, який жив у середині 4 ст. до н. е.

Існують й інші гіпотези про його загадкову біографію. За однією з них, він був одним із зазначених персонажів, що діяли від початку 6 до середини 4 ст. до н. е. Згідно з іншою — усі ці персонажі, або принаймні двоє з них — одна особа, що прожила більш як 160 чи навіть понад 200 років!!! завдяки мистецтву «удосконалення Шляху-дао і пестування довголіття».

Перші офіційні відомості про Лао-цзи (Лао Даня) містяться в текстах 4-3 ст. до н. е. Однак уже у 2 ст. до н. е. його ім'я з'єднується з ім'ям міфічного культурного героя Хуан-ді (Жовтий імператор), що позначає родоначальників даосизму.

На рубежі нашої ери починається процес міфологізації Лао-цзи. Передумовою цього стало те, що прізвисько узяло гору над родовим прізвищем та особистим ім'ям Лао-цзи, буквальне значення якого — Стара Дитина — пов'язане як із легендою про його народження сивим 81-літнім старцем, так і з текстом «Дао Де Цзину», який складається з 81 параграфа (чжан), де загальна апологія дитячості сполучається з авторським само уподібненням дитині. У визначенні свідомості («серця» — сінь) такого філософа-дитини (цзи) сходяться воєдино дві пари протилежностей: мудрість і дурість, елітарність і народність. Серце досконалого й мудрого прирівнюється до серця дитини, дурня і всього народу.

На цій теоретичній основі з 1 ст. до н. е. стала відбуватися інституалізація даосизму як релігійної ідеології егалітаристських рухів, що виливалися в широкомасштабні народні повстання (найбільше з них — Жовтих пов'язок у 184) і теократичні структури, перша з яких на чолі з «Небесними наставниками» (тянь ши) виникла у 2 ст. Патріархи цієї течії («Шляху-дао»). Усіх, хто належить до роду Чжан від Чжан Даоліня (1-2 ст.) до наших днів, вважають такими, що отримали одкровення від обожненого Лао-цзи.

У текстах релігійного даосизму перших століть н. е. Лао-цзи, що виступає як споконвічна персоніфікація Шляху-дао під ім'ям Лао-цзюнь (Старий/Поважний Государ), чи Дао-де-тянь-цзюнь (Небесний Государ). Він описується як той, хто породжує увесь світ, у всіх його духовно-божественних і тілесних іпостасях. Під впливом буддизму, який почав тоді проникати до Китаю, вважалося, що Лао регулярно перевтілюється в різних патріархів даоської, а потім і буддистської традицій.

Відповідно до показаного у Чжуан-цзи розуміння мудреця як «некоронованого царя» (су Ван), Лао-цзи вперше постав у міфологізованій історії як Гуанчен-цзи (Чжуан-цзи) наставник Хуан-ді, що нібито правив у 27-26 ст. до н. е.

До 3 ст. н. е. характерні для локальної чуської субкультури міфологічні уявлення про «західний рай» і обителі безсмертних у сакральному центрі світу на чарівній горі Куньлунь злилися з образом «далекої Індії чудесної» (а також Парфії) і утворили легенду (викладену, зокрема, Ге Хуном, 3-4 ст.) про відхід святого-безсмертного Лао-цзи на захід разом зі своїм першим учнем Інь Сі. У процесі конкуренції з буддизмом ця легенда розвинулася до уявлення про Лао-цзи, як учителя і навіть батька або містичного прототипу Будди (Гаутами Шак'ямуни), якого стали називати «жовтолицим (хуан мянь) Лао-цзи». Подібні погляди були викладені в «Каноні про Лао-цзи, який просвіщає варварів». На жаль, пізніше, за наказом онука Чингісхана, монгольського імператора Китаю Хубілая, цей твір було спалено.

У секті Небесних наставників вважалося, що втіленням Лао-цзи був анонімний автор найдавнішого містичного коментаря про «Дао де цзин», відомий під псевдонімом Хешан-гун (Пан із Берега Ріки, 2 ст.). Востаннє він з'явився в 142 і передав чудодійні повноваження своєму наміснику на землі — магу Чжан Даоліну.

Сформований у 2 ст. культ Лао-цзи особливого розмаху набув при династії Тан (618—907), імператори якої носили прізвище Лі та вважали його своїм предком.

У 20 ст. у Китаї проблему історичності Лао-цзи й автора «Дао де цзіну» реанімував філософ і суспільний діяч Лян Цичао (1873—1923). У ході її обговорення одні учені визнали Лао-цзи Лао Данем, що жив в 7-6 ст. до н. е. і наставляв Конфуція (Тань Лань, Гао Хен, Люй Чженьюй, Фен Юлань, Го Можо), інші — Лао Данем, що жив у 5-4 ст. до н. е. (Гу Цзеган), а треті — великим істориком-астрологом Данем, що також жив у 5-4 ст. до н. е. (Ло Геньцзе, Фен Цзиньюань). Хай там як, а роль його у становленні даосизму та буддизму дуже велика.

У народних віруваннях Лао-цзи вважається заступником заклинателів, ковалів, ювелірів, точильників і майстрів із виготовлення піал і паличок для їжі. Атрибути його іконографії є триграмми, гексаграмми і чорний бик, верхи, на якому він вирушив на захід.

Центральною ідеєю філософії Лао-цзи була ідея двох першооснов — Дао і Де.

Слово «Дао» в китайській мові буквально означає «шлях»; одна з найважливіших категорій китайської філософії. Однак у даоській філософській системі воно отримало набагато ширший метафізичний зміст. Лао-цзи використовує слово «Дао» з особливою обережністю, бо «Дао» безсловесне, безіменне, безформне і нерухоме. Ніхто, навіть Лао-цзи, не може дати визначення «Дао». Він не може дати визначення Дао, оскільки знати, що ти не знаєш (всього), є велич. Не знати, що ти не знаєш (всього), є хвороба. Слово «Дао» — це просто звук, що зірвався з вуст Лао-цзи. Він не вигадав його — просто сказав навмання. Але коли з'явиться розуміння, слова зникнуть — в них вже не буде необхідності. «Дао» означає не тільки шлях, але і суть речей і тотального буття всесвіту. «Дао» — загальний Закон і Абсолют. Саме поняття «дао» можна тлумачити і матеріалістично: «Дао» — це природа, об'єктивний світ.

Одним з найскладніших у китайській традиції є поняття «Де». З одного боку, «Де» — це те, що живить «Дао», робить його можливим (варіант із протилежності: «Дао» живить «Де», «Дао» — безмежне, «Де» — визначене). Це якась універсальна сила, принцип, за допомогою якого «Дао» — як шлях речей, може відбутися. Це також метод, за допомогою якого можна практикувати і відповідати «Дао». «Де» — принцип, спосіб буття. Це і можливість правильного накопичення «життєвої енергії» — Ці. «Де» — мистецтво правильно розпорядитися «життєвою енергією», правильна поведінка. Але «Де» — не мораль у вузькому розумінні. «Де» виходить за рамки здорового глузду, спонукаючи людину вивільняти життєву силу з пут повсякденності. До поняття «Де» близько даоське вчення про У-вей, недіяння.

Розвиток Всесвіту відбувається відповідно до певних зразків та принципів, які неможливо чітко визначити. Можна, однак, назвати їх — хоча це не зовсім точно — «Дао». Що стосується «Де», то до неї не можна прагнути, вона виникає спонтанно, природно. «Де» проявляється як загальна закономірність розкритого, проявленого світу, як закон Вселенської Гармонії.

Найкращим способом реалізації «Дао» у зовнішньому світі є принцип У-вей — ненавмисної активності.

Не слід прагнути до надмірної освіченості, підвищення ерудиції чи витонченості — навпаки, слід повернутися до стану «необробленого дерева», або до стану «немовляти». Всі протилежності нероздільні, комплементарні, взаємодіють одна з одною. Це стосується і таких протилежностей, як життя і смерть. Смерть — це завершення життя, яке є одночасно і початком іншого життя. А кінець «смерті» є початком іншого «життя». Справа не в словах, поняттях, а в тому, яке значення кожен їм надає. Так само як вхід з одного боку є виходом з протилежного. У давньоримській міфології аналогією цього є Янус — дволикий бог дверей, входів, виходів, різних проходів, а також початку і кінця.

Життя — це «м'яке» та «гнучке». Смерть — це «жорстке» і «тверде». Найкращий принцип вирішення проблем відповідно до «Дао» — це відмова від агресії, поступка. Це не слід розуміти як заклик до здачі та підкорення — потрібно прагнути опанувати ситуацію, докладаючи якомога менше зусиль.

Наявність у суспільстві жорстких нормативних етичних систем — наприклад, конфуціанства — свідчить про те, що в ньому є проблеми, які така система тільки посилює, будучи не в силах їх вирішити.

Головна чеснота — стриманість.^[5]

• «Висловлена вголос істина перестає бути такою, бо вже втратила первинний зв'язок з моментом істинності».
• «Той, хто знає, не говорить, той, хто говорить, не знає».

З наявних письмових джерел зрозуміло, що Лао-цзи був містиком і квієтистом у сучасному розумінні, який викладав зовсім неофіційну доктрину, що покладалася виключно на внутрішнє споглядання. Людина знаходить істину шляхом звільнення від усього хибного у собі. Містичне переживання завершує пошуки реальності. Лао-цзи писав: «Є Нескінченна Істота, яка була раніше Неба і Землі. Як воно незворушне, як спокійно! Воно живе на самоті і не змінюється. Воно рухає всім, але не хвилюється. Ми можемо вважати його всесвітньою матір'ю. Я не знаю його імені. Я називаю його Дао».

Філософія Лао-цзи пронизана і своєрідною діалектикою:

• «З буття та небуття сталося все; з неможливого та можливого — виконання; з довгого та короткого — форма. Високе підпорядковує собі низьке; вищі голоси разом із нижчими створюють гармонію, попереднє підпорядковує собі наступне.»

Проте Лао-цзи розумів її як боротьбу протилежностей, бо як їх примирення. А звідси робилися практичні висновки:

• «Коли людина дійде до не-діяння, то немає того, що б не було зроблено.»
• «Хто любить народ і керує ним, той повинен бути бездіяльним».

З цих думок видно основну ідею філософії, чи етики, Лао-цзи: це принцип не-діяння, бездіяльності. Будь-яке насильницьке прагнення щось зробити, щось змінити в природі або в житті людей засуджується.

• «Безліч гірських річок впадає у глибоке море. Причина в тому, що моря розташовані нижче за гори. Тому вони можуть панувати над усіма потоками. Так і мудрець, бажаючи бути над людьми, він стає нижче них, бажаючи бути попереду, він стає ззаду. Тому, хоча його місце над людьми, вони не відчувають його тяжкості, хоча його місце перед ними, вони не вважають це несправедливістю.»
• «„Святий чоловік“, який керує країною, намагається, щоб мудрі не сміли зробити чогось. Коли всі зробляться бездіяльними, то (на землі) буде повний спокій.»
• «Хто вільний від будь-якого роду знань, той ніколи не буде хворіти.»
• «Немає знання; ось чому я нічого не знаю.»

Владу царя серед народу Лао-цзи ставив дуже високо, але розумів її як суто патріархальну владу. У розумінні Лао-цзи цар — це священний і бездіяльний вождь. До сучасної йому державної влади Лао-цзи ставився негативно.

• «Народ голодує через те, що державні податки занадто великі і важкі. Це саме причина лих народу.»
• Сіма Цянь поєднує біографії Лао-цзи і Хань Фея, легістського філософа кінця епохи Воюючих Царств, який виступав проти конфуціанства. Трактат «Хань Фей-цзи», що містить вчення останнього, приділяє інтерпретації Лао-цзи два повні розділи.

Процес обожнювання Лао-цзи починає складатися в даосизмі, мабуть, ще наприкінці III — початку II століття до н. е., але повністю воно оформилося тільки в епоху імперії Хань до II ст. е. У 165 р. імператор Хуань-ді повелів здійснити жертвопринесення обожнюваному Лао-цзи на його батьківщині — в повіті Ку, а ще через рік наказав зробити ще й у своєму палаці. Творець провідної даоської школи небесних наставників Чжан Даолін повідомив про явище у світ у 142 році божественного Лао-цзи, який передав йому свої чудодійні можливості. Лідери цієї школи склали власний коментар до трактату «Дао де цзін», який отримав назву «Сян Ер чжу», та заснували поклоніння Лао-цзи в створеній ними наприкінці II — початку III ст. теократичній державі в провінції Сичуань. В епоху Шесті династій (220—589 роки) Лао-цзи став шануватися як один із Трьох Чистих (сань цин) — вищих божеств даоського пантеону. Особливого розмаху поклоніння Лао-цзи набуло при династії Тан (618—907 роки), імператори цієї династії шанували його своїм предком, зводили йому святилища та наділяли високими званнями та титулами. Так, титул Лао-цзи «володар незбагненного» (кит. 玄元皇帝, піньїнь: Xuán yuán huángdì) з'явився саме в той час.^[6]

У 1942 році «Біла Троянда» використала вірш Лао-цзи у своїй другій листівці.^[7]

5 жовтня 1998 року на честь Лао-цзи астероїду, відкритого 17 жовтня 1977 року К. Й. ван Хаутеном та І. ван Хаутен-Груневелд на Паломарських фотопластинках, знятих Т. Герельсом, присвоєно найменування 7854 Laotse.^{[8] [9]}

• Дао Де Цзін [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]/ переклад: Володимир Дідик (українською) (укр.) ISBN 978-966-607-555-3
• Даодецзін/ переклад: Ян Хін-шун, Жозеф Ліньов (українською)
• Лао-Цзи «Книга про дао і де» («Дао-де-цзін», «道德经») китайський текст + три різні українські переклади
• Yu Kan Dao Homepage
• http://www.tao-te-king.org [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Лао Цзы Дао Дэ Цзин: A paragon ebook [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.], LAO ZI most-comprehensive ebook for FREE in PDF & HTM format, contains 50 translations in 6 different layouts, by Sanmayce.

• Філософія Стародавнього Китаю
• Апофеоз
• Книга Змін
• Китайська філософія
• Даосизм

• Viktor Kalinke: Studien zu Laozi, Daodejing. Band 1: Text und Übersetzung / Zeichenlexikon. Leipzig 2000, ISBN 3-934015-15-8
• Viktor Kalinke: Studien zu Laozi, Daodejing. Band 2: Anmerkungen und Kommentare. Leipzig 2000, ISBN 3-934015-18-2
• Viktor Kalinke: Studien zu Laozi, Daodejing. Band 3: Nichtstun als Handlungsmaxime. Essay , Leipzig 2011, ISBN 978-3-86660-115-4
• Shien Gi-Ming, "Nothingness in the philosophy of Lao-Tzu, " Philosophy East and West 1 (3): 58-63 (1951).
• Chad Hansen, Linguistic Skepticism in the Lao Tzu // Philosophy East and West, Vol. 31, No. 3 (Jul., 1981), pp. 321—336
• Лао Си, «ТАО-ТЕ-КИНГЪ, или писаніе о нравственности». Под редакціей Л. Н. Толстого, перевелъ съ китайскаго профессоръ университета въ Кіото Д. П. Конисси, примечаніями снабдилъ С. Н. Дурылинъ. Москва — 1913
• Лао-цзи Дао-Де цзин (Канон дао-Шляху і його Благої Могутності-де) Переклад Кондратьєва-Лутковського В. Н. Київ 2020
• Дао Де Цзин. («Канон Шляху і Чесноти») Переклад А. Кувшинова. — С.-Пб., 1991.
• Лао-цзи «Дао Де Цзін. Книга про шлях та силу» Переклад Леся Дудченко - Арій, 2022, c.96

• Лао Цзи. Дао де Цзин (Авдіокнига). (укр.)
• "Українське Дао. Вчення про істину та благодать." [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] - Дао де цзін українською мовою. (укр.) ISBN 978-966-607-555-3
• «Головне про філософів»: Лао-Цзи [Архівовано 22 вересня 2008 у Wayback Machine.] на сайті Культурного центру «Новий Акрополь»