YaChudo

Кістка каракатиці

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Внутрішня структура кістки каракатиці, отримана з допомогою комп'ютерної томографії
Кістка каракатиці звичайної (зліва направо: вентральний, дорсальний і латеральний вид)
Кістка каракатиці, знайдена на пляжі в Тунісі
Звичайна каракатиця (Sepia officinalis)
Скам'яніла кістка каракатиці виду Sepia rugulosa з пліоцену

Кі́стка карака́тиці — тверда, крихка внутрішня раковина представників родини каракатиць з класу головоногих молюсків.

Кістка каракатиці складається в основному з арагоніту. Це камерна, газонаповнена структура, яка використовується для регулювання плавучості; її сифункул сильно модифікований і міститься на черевній стороні раковини. Мікроскопічна структура кісток каракатиць складається з тонких шарів, з'єднаних численними вертикальними перемичками. На дотик і вигляд нагадує пінопласт. Легше води.

У залежності від виду, кістки каракатиць лопаються на глибині від 200 до 600 м. Внаслідок цього обмеження більшість видів каракатиці живуть на морському дні на мілководді, як правило на континентальному шельфі.[1]

Найбільші кістки каракатиць належать гігантським австралійським каракатицям, які живуть між поверхнею і глибиною 100 метрів.

Використання людиною

У минулому подрібнені кістки каракатиць використовували як полірувальний порошок у виробництві виробів із золота.[2] Порошок кістки каракатиці також додавали до зубної пасти[3], використовували в медицині як антацид[2] і як абсорбент. Крім того, кістки каракатиць використовували для художнього різьблення протягом XIX[4][5] і XX[6][7][8][9][10] ст.

Нині кістки каракатиць використовуються як багата кальцієм кормова добавка для дрібних домашніх тварин, таких як птахи, гризуни, плазуни і равлики.[11]

Ювелірна промисловість

Оскільки кістка каракатиці здатна витримувати високі температури й легко ріжеться, вона слугує ливарною формою для створення ювелірних виробів і статуеток.

Щоб зробити ливарну форму з кістки каракатиці, ювеліри розрізають її навпіл і шліфують дві сторони, поки вони не підходять впритул одна до одної. Потім вирізують потрібну форму, проробляють литник та заливають розплавлений метал.[12] М'якість внутрішньої пористої частини раковини така, що дозволяє отримувати точні ливарні форми здавлюванням моделі з латуні або іншого сплаву між двох половинок, коли на них утворюється точний відбиток форми з литниками.[13]

Див. також

Примітки

  1. ↑
    Norman M. D. 2000. Cephalopods: A World Guide. ConchBooks.
  2. ↑ а б Uses for cuttlebone. The time when it was used as a medicine (1912) - on Newspapers.com. Newspapers.com. Архів оригіналу за 28 листопада 2018. Процитовано 21 січня 2016.
  3. ↑ Do You Know THIS?. The World's News. 8 липня 1950. с. 26. Процитовано 21 січня 2016.
  4. ↑ WESLEYAN ANNIVERSARY. Portland Guardian and Normanby General Advertiser. 17 жовтня 1872. с. 2. Процитовано 21 січня 2016.
  5. ↑ CARNIVAL AT NORWOOD. Evening Journal. 24 жовтня 1898. с. 3. Процитовано 21 січня 2016.
  6. ↑ Eleanor Barbour's Pages FOR COUNTRY WOMEN. Chronicle. 16 липня 1942. с. 26. Процитовано 21 січня 2016.
  7. ↑ Note Book Cuttlefish. The Register News-Pictorial. 17 травня 1930. с. 3 S. Процитовано 21 січня 2016.
  8. ↑ INTERESTING HOBBIES Models from Cuttle-fish. The Age. 30 червня 1950. с. 5 S. Процитовано 21 січня 2016.
  9. ↑ BACK TO SEMAPHORE CELEBRATIONS. Port Adelaide News. 13 грудня 1929. с. 3. Процитовано 21 січня 2016.
  10. ↑ OUT Among The PEOPLE. The Advertiser. 12 травня 1943. с. 6. Процитовано 21 січня 2016.
  11. ↑
    Norman M. D. & A. Reid 2000. A Guide to Squid, Cuttlefish and Octopuses of Australasia. CSIRO Publishing.
  12. ↑
  13. ↑
    Ерхард Бреполь Теорія і практика ювелірної справи ISBN 5-901367-01-4

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).