Куфонісі
| Куфонісі | |
|---|---|
| el/Κουφονήσια | |
| Географія | |
| 36.56/N/25.36/E | |
| Місцерозташування | Егейське море |
| Акваторія | Егейське море |
| Площа | 3,5 км² |
| Найвища точка | 114 м |
| Країна | |
| Греція | |
| Регіон | Південні Егейські острови |
| Адм. одиниця | Південні Егейські острови |
| Населення | 366 (2001) |
| Вебсайт | koufonisia |
Куфонісі Куфонісі (Греція) | |
![]() | |
Куфонісі (грец. Κουφονήσια) — острови в Егейському морі. Входять до групи невеликих островів Малі Кіклади. Географічно розташовані в південно-східній стороні від острова Наксос. Куфонісі складаються з трьох основних островів: населений Ано-Куфонісі (Верхній Куфонісі) і два нежилих — Като-Куфонісі (Нижній Куфонісі) і Керос.
Ано-Куфонісі
Ано-Куфонісі — найменший за площею (5,7 км²) з населених островів групи Малі Кіклади, але найбільш густонаселений і популярний острів архіпелагу. Згідно з переписом населення 2021 року, на острові проживала 391 особа[1].
Природа
Географічно це відносно плоский острів з м'яким рельєфом, де найвища точка піднімається всього на 113 м над рівнем моря. Справжнім скарбом Ано-Куфонісі є його геологічні карстові формування з пористого вапняку. Вода та вітер прорубали в скелях дивовижні печери, природні басейни (як-от знамените «Око Диявола» або Піссіна) та величні гроти в районі Гала Ронізма. Берегова лінія всіяна пляжами з дрібним золотистим піском і неймовірною бірюзовою водою, яка за прозорістю нагадує басейни (пляжі Фонос, Італіда, Порі).
Флора острова бідна через посушливий середземноморський клімат і постійні вітри-мелтемі; тут переважають низькі колючі чагарники (фригана) з чебрецем, а також стійкий до солі чапараль з поодинокими тамариксами біля узбережжя.
У межах зони Natura 2000 в акваторії острова суворо охороняються підводні луки посідонії океанічної (Posidonia oceanica). Ці морські квіткові рослини є «легенями» Егейського моря, очищують воду і слугують нерестовищем для сотень видів риб.[2]
Історія
Археологічні розкопки свідчать, що Ано-Куфонісі був заселений ще з доби неоліту. Острів став одним із важливих центрів загадкової Кікладської цивілізації (III тисячоліття до н. е.). Під час розкопок в районах Епано Мілі та Цаваріс були знайдені унікальні кікладські фігурки та кераміка. У часи Римської та Візантійської імперій острів зазнавав постійних нападів піратів, через що місцеве населення змушене було ховатися або залишати домівки.
Пізніше островом володіла Венеція, а з XVI століття — Османська імперія. Під час турецького панування Куфонісі часто використовувався як притулок для піратських суден. Острів був звільнений і увійшов до складу новоствореної Грецької держави після Революції 1821 року.
Населення
На відміну від багатьох інших малих островів Егейського моря, Ано-Куфонісі не зазнав критичного відтоку населення в XX столітті. Наразі тут постійно проживає близько 400 осіб[3]. Місцева громада є дуже згуртованою, молодою та динамічною. Більшість мешканців зосереджена в єдиному поселенні острова — Хора, яке зберегло традиційну кікладську архітектуру.
Економіка
Історично основою економіки острова було рибальство. Довгий час Ано-Куфонісі володів одним із найбільших рибальських флотів у Греції відносно кількості свого населення. Проте за останні три десятиліття ситуація кардинально змінилася. Нині головним локомотивом економіки є екологічний та індивідуальний туризм. Тут свідомо відмовляються від великих готельних комплексів та автомобільного транспорту (островом переважно ходять пішки або пересуваються на велосипедах). Також розвинена сфера послуг, ресторанний бізнес та будівництво еко-вілл. Традиційне тваринництво (розведення кіз) зараз має суто внутрішнє значення.
Культура
Культурне життя острова тісно пов'язане з морськими традиціями та православним календарем. Головне свято острова — День Святого Георгія (покровителя острова), яке святкують у квітні або травні. У цей день після урочистої літургії ікону святого проносять вулицями, які вистеляють пелюстками квітів, а місцеві рибалки влаштовують процесію на човнах уздовж берега. Усіх гостей пригощають безкоштовною традиційною їжею (вареною козлятиною з картоплею) та ракією. Також популярне Свято рибалки, що проводиться в червні. В архітектурі острова домінує класичний кікладський стиль: білосніжні кубічні будинки з яскраво-синіми вікнами та дверима, прикрашені квітучими бугенвіліями.
Като-Куфонісі
Відокремлений від свого північного брата вузькою протокою завширшки всього 200 м, Като-Куфонісі є його повною протилежністю. Острів практично безлюдний — тут є лише кілька літніх резиденцій пастухів та єдина таверна Venetsanos, яка працює без електрики (на генераторах) і славиться запеченою козлятиною.
Като Куфонісі — це мекка для любителів дикого відпочинку, нудизму та фрі-кемпінгу. Острів порізаний скелястими бухтами, серед яких виділяється пляж Неро з його темною галькою та прозорою водою. Сюди приїжджають ті, хто прагне повної ізоляції від цивілізації, інтернету та розкладів, засинаючи під шум хвиль під безкрайнім зоряним небом.
Примітки
Література
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
- Географічний атлас світу / гол. ред. І. Л. Дрогушевська; відп. ред. В. В. Радченко; худож.-оформ. М. Гутман. — К. : ДНВП «Картографія», 2018. — 184 с. — ISBN 978-966-946-053-0
- Географія Європи: Підручник / За ред. І. П. Савчука. — К. : Освіта, 2021. — 512 с. — ISBN 978-617-656-123-0
- Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003. — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
Посилання
- http://www.koufonisia.gr/ [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- GBIF Portal — Cyclades Biodiversity Data
- Greek Ministry of Environment and Energy
- Greek Reporter: Population in Greece According to 2021 Census
- Hellenic Statistical Authority (ELSTAT) — 2021 Census Results
- MedPAN — Protected Areas Profile: Mikres Kyklades
- Natura 2000 Network Viewer — Mikres Kyklades
- Visit Greece – Cyclades (Greek National Tourism Organization)
| Це незавершена стаття з географії Греції. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

