Кусумото Іне
| Кусумото Іне | |
|---|---|
| яп. 楠本イネ | |
| Народилася | 31 травня 1827[1][2] Дедзіма, Dejima-machid, Нагасакі, Японія або Nagasakid, Район Тошіма, Японія[2] |
| Померла | 26 серпня 1903[1][2] (76 років) Azabud, Район Мінато, Токіо, Японія[2] |
| Поховання | Kōtai-ji Templed |
| Країна | |
| Діяльність | лікарка, акушерка, гінекологиня |
| Вчителі | Ishii Sōkend |
| Знання мов | японська |
| Батько | Філіп Франц фон Зібольд[2] |
| Мати | Kusumoto Takid[2] |
| Брати, сестри | Heinrich von Sieboldd[2], Alexander von Sieboldd[2], Helene von Sieboldd, Mathilde von Sieboldd і Maximilian von Sieboldd |
| Діти | Takako Kusumotod |
Кусумото Іне (яп. 楠本 イネ, 31 травня 1827 – 27 серпня 1903; при народженні Сіймото Іне яп. 失本 稲) — японська лікарка. Перша жінка-лікарка західної медицини в Японії.
Також була відома як О-Іне й пізніше в взяла ім'я Ітоку (伊篤). Японською її часто називають Оранда О-Іне («Нідерландська О-Іне») за її асоціацію з Дедзімою та її нідерландомовну західну освіту. [3]
Репутація Іне виросла, коли вона стала лікаркою західної медицини, й вона здобула патронаж даймьо Дате Муненарі. Оселилась у Токіо після того, як країна завершила свою самоізоляцію, й брала участь в прийнятті пологів однієї з коханок імператора Мейдзі 1873 року. Після смерті Іне стала суб'єктом багатьох романів, театральних вистав, коміксів та мюзиклів у Японії.
Життя та кар'єра
Раннє життя

Сіймото Іне народилась 31 травня 1827 року[a] у місті Наґасакі.[4] Прізвище Сіймото походить від японського представлення[6] прізвища її німецького батька, лікаря Філіпа Франца фон Зібольда, що жив на Дедзімі, штучному острові поблизу Наґасакі, яким було обмежено торгівлю з іншими країнами в часи двостролітньої майже повної самоізоляції Японії від світу. Там він відігравав роль у впровадженні навичок західної медицини в Японії. Матір'ю Іне була Кусумото Такі,[b] Юдзьо[c] надіслано у 16 років з району задоволення Маруяма Наґасакі бути коханкою Зібольда 1823 року.[d][9]
Іне жила з батьками на Дедзімі, поки батьку не було заборонено перебувати в Японії[7] 22 жовтня 1829[10] за ніби-то експортування інформації з обмеженим доступом, незаконно отриманої від географа Такахасі Каґеясу.[7] Його було звинувачено в контрабанді об'єктів, таких як мапи, що, як вірилось, могли потрапити до рук ворогів Японії, як-то Росії, що становила загрозу для північних кордонів Японії.[10] Матері та дворічній Іне не було дозволено покинути Японію;[e][7] вони попрощались з ним з маленького човна в гавані при відбутті його корабля.[3] Мати незадовго після цього одружилася з чоловіком на ім'я Васабуро.[f][11]

Багатий батько залишив матір та Іне з запасами дорогого цукру для забезпечення їх потреб та організував нагляд своїх товаришів за ними. Він надіслав Іне книжки з нідерландської граматики, важливі для Західознавства тодішньої Японії, а його студенти докладались до її освіти. Історія сумнівної правдивості каже про те, що у віці 14 чи 15 років Іне втекала з одним з них, Ніномія Кейсаку, щоб вивчати медицину до володіння Увадзіма,[7] де її було поміщено під домашній арешт за причетність до справи батька.[11]
Освіта та рання кар'єра
Медична підготовка Іне офіційно розпочалась 1845 року, коли вона почала вивчати акушерство у володінні Окаяма під наставництвом іншого учня батька, Ісій Сьокена,[g][12] через знайомство Ніномія Кейсаку.[6] Вона обірвала своє навчання в Сьокеном 1851, коли він призвів до її вагітності.[12] Вона повернулась до Наґасакі, де 1852 року народила дочку, яку назвала Тада, що означає «вільна», що символізує, що небеса подарували їй цю дитину «безкоштовно».[12] Розповідь Тади про життя її матері[12] входить до числа тих, що свідчать, що вагітність Іне була результатом зґвалтування її Сьокеном[6].[6] Іне мусила відбиватись від спроб Сьокена втрутитись у життя Тади.[12] Вона ніколи не одружувалася.

Іне продовжила навчання в Наґасакі під керівництвом Абе Роана.[h][12] У 1854 вона лишила Таду зі своєю матір'ю й разом з Ніномія Кейсаку Місе Сюдзо вирушила навчатись під наставництвом Кейсаку до Увадзімі, даймьо якого, Дате Муненарі, з ентузіазмом просував заходознавство.[13] Після інсульту останнього 1856 року, Кейсаку повернувся до Наґасакі разом Іне та Сюдзо.[14]
1854 року самоізоляція Японії скінчилась й 1859 Наґасакі було відкрито як договірний порт, а нідерландці покинули Дедзіму й перемістились у консульство в Едо (сучасне Токіо). Батько Іне отримав помилування й повернувся до Наґасакі[14] 4 серпня[i] того року з тринадцятирічним сином Александром[11] від свого німецького шлюбу. Сюдзо став студентом батька, перекладачем, особистим помічником та вчителем японської Александра.[14] Іне спершу жила в будинку батька, але їх стосунки були напруженими, частково через її володіння нідерландською,[15] а частково через те, що батько зробив вагітною покоївку;[16] Незабаром Іне відселилась. Вона тісно співпрацювала з Сюдзо, що допомагав її спілкуванню завдяки його високому рівню володіння нідерландською.[15] Репутація її батька допомогла їй отримати власних пацієнтів.[17] У квітні 1862 батька знову змусили повернутись до Європи, й він більш не повертався до Японії.[3]
Іне продовжувала навчатись в нідерландських лікарів зі спільноти в Наґасакі, як то Йоганнес Лійдіус Катарінус Помпе ван Меердервоорт, котрий хвалив її навички з друку. Ван Меердервворт 1861 року за підтримки військового уряду створив перший госпіталь західної медицини та медичну школу в Японії, Наґасакі Йодзьосьо, у якому Іне навчалась у жіночому відділенні та асистувала при операціях.[17] Вона стала першою жінкою-свідком розтину людського трупу Японії, що проводився Ван Меердервоортом.[18]

Її репутація та зв'язки з західознавчою спільнотою здобули для Іне патронаж Дате Муненарі, чия прихильність також поширилась на її дочку, що тепер носила ім'я Такако.[19] Оскільки змішана німецько-японська кров могла призвести до дискримінації, завдяки Муненарі вона змінила ім'я на Кусумото Ітоку.[j][6] Він виписав скромну рисову стипендію Іне, й вона мала служити в жіночій частині замку; вона була одним з трьох присутніх лікарів при пологах дружини Муненарі, Йосіко, 1867 року.[20] В Увадзімі в Іне була напружена практика, впродовж 1860-х вона часто їздила між Наґасакі та Увадзімою. Муненарі допоміг її батьку та Сюдзо коли їх було заарештовано 1861 року в Едо анти-іноземницькими силами.[19] Сюдзо було відпущено 1865 року, він повернувся до Увадзіми, де 1866 року одружився з Такако.[20]
Матір Іне померла 1869 року. Приблизно в цей час іно вивчала акушерство в Наґасакі з Антоніусом Бадуіном, піонером Оофоректомія там, та була взята до Національної медичної школи Токо в Токіо, яке нещодавно було перейменовано з Едо й куди переїхав імператор після його реставрації. Після інших переїздів Іно також оселилась в Токіо.[21] Там вона познайомилась з однокровним братом Такако Ісій Кендо,[k] сином Ісій Сьокена. У Токіо вона також підтримувала контакт зі своїм однокровним братом Александром, що працював на Британську дипломатичну місію, та іншим однокровним братом Хайнрізом, що працював перекладачем на Австро-Угорську дипломатичну місію з 1869 року.[22]
Пізніша кар'єра та смерть
Кендо та Сюдзо успішно провели зустрічі в столиці, і 1873 року завдяки зв'язкам з Фукудзавою Юкіті та іншими західними дослідниками, вона опікувалась народженням дитини коханки імператора Мейдзі Хамуро Міцуко; дитина народилась мертвою, а Міцуко померла через 4 дні по тому. Іне отримала значну суму в 100 єн за свої зусилля.[22] 1876 року Сюдзо та Такако переїхали до Осаки, де Сюдзо працював у Осакському госпіталі. 1877 року він захворів та помер там.[23] Такако завагітніла від знайомого й народила сина 1879 року, Іне усиновила його як свого спадкоємця й назвала Сюдзо. Такако одружилася з лікарем Ямавакі Тайсуке, з котрим вона мала ще трьох дітей перед своєю смертю 1886 року.[24]

Іне повернулась до Нагасакі, де 1884 року вона отримала ліцензію повитухи. 1889 року вона повернулась до Токіо, а 1895 року припинила працювати,[24] на цей час сім'я переїхала до будинку в західному стилі, який Гайнріх збудував у Адзабу.[23] Вона померла там 27 серпня 1903 року після того як з'їла прісноводного вугра та кавуна, що вважається що призвели до харчового отруєння.[25] Вона мала соціальну підтримку медичної та наукової спільноти західного стилю, високою повагою з боку її учнів та колег, а також фінансову підтримку її батька.[24]
Уважається що Іне мала світлу шкіру, дещо кучеряве коричневе волосся та блакитні очі.[6] Вона ніколи не була однуженою.[24] У пізній частині життя вона надавала перевагу не розкривати своє змішане походження.[16]
Спадок
Іне є головним персонажем романів Kashin (1972) Рьотаро Сіби та Вон Сіболд но мусуме Акіра Йосімури (1979; перекладена англійською 2016 року як Seibold's Daughter (2016)), телевізійних дорам Oranda no Ine («Іне з Голандії») 1970 року, Kashin 1977 року (на основі роману Сіби), а також О-Іне: Тіті но на ва Сіболд [l] («О-Іне: Ім'я батька — Сіболд») у 2000.[26] Мюзикли засновані на житті Іне включають: Бакумацу Ґару: Докутору О-Іне Моноґатарі («Дівчина Бакумацу: Розповідь про лікаря О-Іне»),[m] що відкрито в Ехіме 2012 року.[27]
Том написаний Хамада Кейко та ілюстрований Такасі Йоріміцу Ніхон де Хадзімете но Дзьой: Кусумото Іне («Перша лікарка Японії: Кусумото Іне»)[n] вийшов 1992 року як частина Денкі: Нінґен ні Манабо («Біографія: Вчіться від людей»)[o] — серії біографій для молоді. Ілюстратор Макі Масакі адаптував історію Іне в форму коміксів Сіболд О-Іне 1995 року; Масакі зображує Іне з волоссям рудого відтінку та фокусує історію на силі волі Іне у спротиві випробуванням які їй довелось витримати як водночас жінці студенту-лікарю та ай но ко («дитині кохання»), принизливий термін для дітей змішаної раси.[28]
Примітки
- ↑ За японським календарем вона народилась в шостий день п'ятого місяця десятого року Бунсею.[4] Оголошення про її народження було зроблено наступного дня, вочевидь з офіційною метою для встановлення того, що вона народилась у борделі з яким була асоційована її матір в Наґасакі, а не на острові Десіма.[5]
- ↑ 楠本 滝 Кусумото Такі; також використовувала ім'я Сонооґі (其扇).
- ↑ Можливо Такі не працювала як куртизанка до призначення до Зібольда, який наполягав на незайманій дівчині зі страху заразитись сифілісом.[7] Офіційні папери Такі мають штамп куртизанки, що дозволяло їй доступ на Дейдзіму до Зібольда.[8] Зібольд розповів своїй матері, що Такі походить з вельможної родини.[5]
- ↑ Куртизанки, надіслані на Дедзіму, називались орандаюкі юдзьо, або «куртизанки, що ходять до нідерланців», оскільки Дедзіма асоціювалась з торгівцями з Нідерландів.[9]
- ↑ Урядові укази забороняли міжрасовим дітям, а також повнокровним японцям, покидати Японію; укази також зобов'язували іноземних батьків забезпечувати дітей фінансовою підтримкою та освітою.[5]
- ↑ 和三郎 Васабуро
- ↑ У той час таке учнівство типово тривало від семи до десяти років й включало обов'язки по догляду за будинком вчителя.[12]
- ↑ Абе Роан (阿部魯庵) вивчав західну медицину під наставництвом Абе Сюсуке.[12]
- ↑ Шостого дня сьомого місяця року Ансей за японським календарем[11]
- ↑ 楠本 伊篤 Кусумото Ітоку
- ↑ 石井謙道 Ісій Кендо, 1840—1882
- ↑ 『おいね 父の名はシーボルト』 О-Іне: Тіті но на ва Сіболд
- ↑ 『幕末ガール~ドクトル★おイネ物語』 Бакумацу Ґару: Докутору О-Іне Моноґатарі
- ↑ 日本ではじめての女医―楠本いね Ніхон де Хадзімете но Дзьой: Кусумото Іне
- ↑ 伝記 人間にまなぼう Денкі: Нінґен ні Манабо, «Біографія: Вчіться від людей»
Джерела
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1021242462 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д е ж и к djr Digitaal Vrouwenlexicon van Nederland — 2024.
- ↑ а б в Lambourne, 2005, p. 24.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 200.
- ↑ а б в Leupp, 2003, p. 121.
- ↑ а б в г д е Urabe, 2015, p. 2.
- ↑ а б в г д Nakamura, 2008, p. 201.
- ↑ Lambourne, 2005, p. 20.
- ↑ а б Nakamura, 2008, pp. 200—201.
- ↑ а б Lambourne, 2005, p. 22.
- ↑ а б в г Matsuda, 2007, p. 565.
- ↑ а б в г д е ж и Nakamura, 2008, p. 202.
- ↑ Nakamura, 2008, pp. 202—203.
- ↑ а б в Nakamura, 2008, p. 203.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 204.
- ↑ а б Hamilton, 2012, p. 26.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 205.
- ↑ Lenz та Mae, 2013, p. 164.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 206.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 207.
- ↑ Nakamura, 2008, pp. 207—208.
- ↑ а б Nakamura, 2008, p. 208.
- ↑ а б Nakamura, 2008, pp. 208—209.
- ↑ а б в г Nakamura, 2008, p. 209.
- ↑ Tsubota, 1982, p. 95.
- ↑ Консорціум архівів Суйсін Ніхон Кякухон.
- ↑ Ehime Shimbun staff, 2013.
- ↑ Rosenbaum, 2013, pp. 114—115.
Друковані роботи
- Ehime Shimbun staff (18 березня 2013). O-Ine heimaku manjō hakushū "Bakumatsu Gāru" 8-man 3000-nin raijō Tōon-shi おイネ閉幕 満場拍手 「幕末ガール」 8万3000人来場 東温 [O-Ine: Unanimous ovation for final performance of "Bakumatsu Girl", 83,000 in attendance in Tōon]. Ehime Shimbun. Архів оригіналу за 1 листопада 2015. Процитовано 1 листопада 2015.
- Hamilton, Walter (2012). Children of the Occupation: Japan's Untold Story. NewSouth Publishing. ISBN 978-1-74224-140-1. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
- Lambourne, Lionel (2005). Japonisme: Cultural Crossings between Japan and the West. Phaidon. ISBN 978-0-7148-4105-2.
- Lenz, Ilse; Mae, Michiko (2013). Getrennte Welten, gemeinsame Moderne?: Geschlechterverhältnisse in Japan (German) . Springer-Verlag. ISBN 978-3-322-91404-0. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
- Leupp, Gary P. (2003). Interracial Intimacy in Japan: Western Men and Japanese Women, 1543–1900. A&C Black. ISBN 978-0-8264-6074-5. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
- Matsuda, Makoto (2007). Katsute Kanehiro ni zaigaku shita kyōmi aru jinbutsu sono hitotsu: Siebold no sōzon Kusumoto Shūzō かつて慈恵に在学した興味ある人物 その一 シーボルトの曾孫・楠本周三. Takaki Kanehiro no Shōgai 高木兼寛の生涯 [The Life of Takagi Kanehiro] (PDF) (Japanese) . Jikei University School of Medicine. с. 561—576.
- Nihon Kyakuhon Archives Suishin Consortium. Oine: Chichi no na wa Siebolt おいね 父の名はシーボルト. Nihon Kyakuhon Archives Suishin Consortium. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.
- Nakamura, Ellen (2008). Working the Siebold Network: Kusumoto Ine and Western Learning in Nineteenth-Century Japan (PDF). Japanese Studies. 28 (2): 197—211. doi:10.1080/10371390802249172. ISSN 1469-9338.
- Rosenbaum, Roman (2013). Manga and the Representation of Japanese History. Routledge. ISBN 978-0-415-69423-0. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 7 листопада 2016.
- Tsubota, Itsuo, ред. (1982). Bakumatsu ishin no josei 幕末維新の女性 [Women of the late-Edo and Meiji Restoration periods]. Nihon hakken jinbutsu shirīzu. Т. 6. Akatsuki Kyōiku Tosho. OCLC 25252060.
- Urabe, Mamoru (1 липня 2015). Kindai igaku wa sanfujin kara hajimatta 近代医学は産婦人科から始まった (PDF). Kinmui News (Japanese) . Japan Association of Obstetricians and Gynecologists (69): 1—4. Архів оригіналу (PDF) за 2 листопада 2015. Процитовано 2 листопада 2015.
Подальше читання
- Fukui, Hidetoshi (1991). Kusumoto, Yoneyama ke shiryō ni miru Kusumoto Ine no ashiato 楠本・米山家資料にみる楠本いねの足跡 [Traces of Kusumoto Ine in the Kusumoto and Yoneyama Family Documents]. Narutaki Kiyō. Siebold Kinenkan (1).
- City of Seiyō, Aichi Prefecture, ред. (2014). Shīboruto no musume kusumoto ine no kokorozashi o tsugu: daiikkai seiyoshi oineshō jigyō kenshō sakubunshū josei ishi to joshi igakusei no yume シーボルトの娘楠本イネの志を継ぐ : 第一回西予市おイネ賞事業懸賞作文集 女性医師と女子医学生の夢 /. Gyōsei. ISBN 978-4-324-80070-6. OCLC 875129415.
Посилання
| Це незавершена стаття про особу Японії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).