Великі Кривчиці

Великі Кривчиці Львів
Загальна інформація
49°50′51″ пн. ш. 24°05′06″ сх. д. / 49.8475° пн. ш. 24.085° сх. д.
Країна	Україна
Район	Личаківський
Адмінодиниця	Львів
Поштовий індекс	79014, 79067[1]
Телефонний код	032
Головні вулиці	Кривчицька дорога, Ніщинського, Богданівська
Підприємства	Львівська фабрика свічок
Транспорт
Залізнична інфраструктура	Львів — Підгайці (не діюча)
Карта
Великі Кривчиці у Вікісховищі

Вели́кі Кри́вчиці — місцевість у Личаківському районі міста Львова, розташована на північному сході міста і обмежена вулицею Польовою, музеєм народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького, вулицями Ніщинського, Тракт Глинянський та Богданівською. Сьогодні — тихий район міста з переважно малоповерховою забудовою.

Історики припускають, що назва «Кривчиці» походить від народної назви лісу, що зростав неподалік — «Кривий ліс»^[2].

На захід від Кривчиць височіє гора Хомець — унікальна пам'ятка природи з залишками реліктового лугостепу. Вона є одним із найцінніших ботанічних об'єктів регіонального ландшафтного парку «Знесіння». Саме тут зупинилося поширення великого, так званого рисського, заледеніння (100—200 тисяч років тому)^[2].

Село Кривчиці вперше згадується у 1447 році, хоча поселення на цьому місці було ще в дохристиянські часи^[2]. Під час облог Львова 1648 та 1655 років військами Богдана Хмельницького тут стояв його військовий табір.

Село було віном другої дружини коронного гетьмана Юзефа Потоцького Людвіки з Мнішеків^[3].

Вінцентій Потоцький — польський шляхтич із роду Потоцьких — за родинним поділом у Варшаві (28-30 грудня 1770 р.) з братами Пйотром, Францішеком, Юзефом — отримав з багатомільйонного спадку родини («фортуни»), зокрема, Кривчиці, львівські юридики Личаківську та Сикстуську з «дворищем палацовим»^[4].

У 1830-х роках у Кривчицях заснували цукроварню. У 1908 році через Кривчиці проклали залізницю від Підзамче до Личаківського двірця^[2].

11 квітня 1930 року південно-західну частину громади Кривчиці включили до меж міста^[5]. На приєднаних до міста теренах заснували дві колонії. «Робітнича Колонія Кривчиці» виникла вздовж вулиць Кривчицька Дорога, Втіха, Березова. А ближче до міста, в районі нинішніх вулиць Ірини Вільде, Міжгірної та Ніщинського, у 1930-х роках збудували за проєктами Тадеуша Врубеля, Леопольда Карасінського, Максиміліана Кочура вісім десятків, переважно двоповерхових, вілл — «Професорську колонію», де поселили професорів Львівського університету^[6].

За підрахунками Володимира Кубійовича на 1 січня 1939 року в Кривчицях (тій частині громади, що не була включена до міста Львова) мешкало 1560 осіб, з них: 1320 поляків, 160 українців та 80 євреїв^[7]. Після війни більшість поляків виїхала до Польщі, а на їх місце прибули українці із Закерзоння.

У 1942 році німецька влада приєднала Кривчиці до складу Львова (до дільниці Вайнберґен). У 1944 році Кривчиці знову стали селом і увійшли до Новояричівського району, а остаточно приєднали їх до Львова у 1962 році^[2].

• Церква Святого Іллі (вул. Кривчицька Дорога, 113), відома з XVII століття була раніше дочірньою церковцею парафіяльної церкви Вознесіння Господнього на Старому Знесінні. Дослідники припускають, що фундаменти церкви походять ще з XIII століття. Тоді на цьому місці спорудили шестигранну в плані оборонну вежу. Відомий археолог Микола Бандрівський припускає, що залишки вежі були використані для побудови церкви святого Іллі^[2].

• Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Богданівська, 1), збудована у 1931 році в стилі історизму за проєктом архітектора Вавжинця Дайчака. 21 вересня 1931 року храм освячено на честь Воздвиження Чесного Хреста. За радянських часів костел перетворено на склад. 1990 року передано громаді УАПЦ і наново освячено як церкву Різдва Пресвятої Богородиці^[8]. На початку 1990-х років виконано ремонт, дах вежі і сигнатурки замінено цибулястими банями^[8], в інтер'єрах зроблено розписи. Нині належить до Православної церкви України.

На вул. Богданівській, 44 працює авторинок «Кривчиці», перенесений сюди у травні 1994 року з вул. Хабарівської (нинішня вулиця Калнишевського на Левандівці)^[9]. У 2000 році за сприяння міської влади та тодішнього мера Василя Куйбіди був вперше у Львові закладений фундамент успішної та безпечної діяльності авторинку^[10].

• Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939: нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 48. — ISBN 3-447-02376-7.
• Мельник І., Загайська Р. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. — 2-ге, виправлене та доповнене. — Львів : Центр Європи, 2013. — 352 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 400 прим. — ISBN 978-966-464-002-9.
• Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 271. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Krzywczyce (po rusku Krywczyci) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 802. (пол.)

• Львів зсередини. Кривчиці. yp.lviv.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2009. Процитовано 26 квітня 2026.
• Львів зсередини. Професорська колонія. yp.lviv.ua. Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 26 квітня 2026.
• Львів зсередини. Колія Знесіння — Кривчиці — Кайзервальд — Личаків — Винниківський ліс. yp.lviv.ua. Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 20 лютого 2022.
• Проєкт «Міський медіаархів»: Лемберг, Леополь, Львув. lvivcenter. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 5 жовтня 2025. Процитовано 26 квітня 2026.