Кочосон
| Кочосон | |
|---|---|
| Дата створення / заснування | 2333 до н. е.  |
 | |
| Континент | Азія |
| Столиця | Асадаль, Пхеньян і Wanggeom-seongd |
| Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці | КНДР і КНР |
| Форма правління | монархія |
| Замінений на | Західна Хань |
| Мова комунікації | Goguryeod |
| Час/дата припинення існування | 108 до н. е. |
| Площа | 80 000 км² |
 | |
 Кочосон у Вікісховищі | |
Кочосон або Гочосон (кор. 고조선, кит.: 古朝鮮 — «стародавній Чосон», «стародавня Корея», 고, де «го» — стародавній, 조선 — Чосон) — перше корейське протодержавне утворення. За легендою, воно було засноване у 2333 році до н. е. Тангуном на берегах річок Ляо і Тхедон і займало територію півночі Корейського півострова й півдня Маньчжурії до свого падіння у 108 році до н. е.
Епоха Кочосону поділяється на періоди (названі за іменами монархів, які правили на початку кожного періоду) — Чосон Тангуна, Чосон Вімана і Чосон Кіджа. Хоча етнічна й політична монолітність цього соціо-культурного утворення ставиться багатьма світовими науковцями під сумнів[1], Кочосон розглядається корейськими дослідниками як найдавніша корейська держава, яка розвивалася еволюційно.
Етнічна проблема
Народ (мек) – носій легенди про Тангун – належав до палеоазіатів і у неолітичний час його було витіснено із Сибіру в маньчжуро-північнокорейський регіон близько XII ст. до н.е та асимільований племенами алтайського походження, відомими під етнонімом е[2]. Виокремлення у цьому процесі власне корейської лінії відносять до XII-Х ст. до н.е., яколи зміцнилася династія Чжоу. Основною рушійною силою історичних процесів цієї епохи називають безперервні міграції в регіон алтайських народностей[3]. Основу племен «чосон» склав етнос «мек», який вступив на цій території у взаємодію з етносом «е». Оскільки зона поширення нового етносу емек виявилася ширшою за володіння Кочосона, чосонці можуть вважатися гілкою емек [4]. Утворення держави пов'язують із формуванням особливого етносу – чосонців, у якому емек відводиться центральна роль[5].
Жителі стародавнього Чосону належали до тунгуської мовної сім'ї, яка примикає до алтайських мов. Носії цих мов займали територію Маньчжурії, Східного Китаю, на північ від річки Янцзи, і Корейського півострову. Кочосон був розташований якраз у нижній Маньчжурії і на півночі Корейського півострова.
У китайських джерелах мешканці Кочосону й усіх земель на схід від нього позначалися сполученням ієрогліфів 東夷 (дун'і, «східні варвари», дослівно «люди з луками на Сході»), яке не мало конкретного етнічного навантаження. Проте сучасні корейські дослідники однозначно називають жителів Кочосона корейцями або протокорейцями.
Географічне положення
Згідно з результатами етимологічних та археологічних досліджень стародавніх поселень і стоянок на території Кочосону, його історичний центр розміщують або в районі сучасного Пхеньяну, або в районі річки Ляо, на північ від сучасного кордону між КНДР і КНР. Більшість учених дотримуються думки, що Кочосон як соціо-культурна спільність виник на берегах річок Ляо і Тхедон, на південному сході сучасної Маньчжурії.
З 4 століття до н. е., через агресію китайської держави Янь, центр Кочосону було перенесено до району сучасного Пхеньяну.[6][7]
Історія
Легендарні правителі
Засновником Кочосону, а згідно з офіційною корейською історіографією і Кореї, є легендарний Тангун. Перші згадки про заснування стародавньої корейської держави з'являються у «Самгук Юса», корейській хроніці 13 століття. Подібні відомості можна також знайти і у хроніках «Чеван Унгі».
За легедою, у повелителя Неба Хваніна (환인, 桓因, ім'я, що також з'являється в індійських буддистських текстах) був син Хванун, який побажав жити на Землі серед людей. Батько дав йому на це свій дозвіл. Хванун спустився на гору Пектусан з трьома тисячами помічників і заснував місто Сінсі (신시, 神市, «божественне місто» або «місто богів»). Разом із міністрами хмар, дощу і вітру, він розробив норми права і моральні закони, та навчив людей різним ремеслам, медицині і сільському господарству.
В той же час в печері жив тигр і ведмедиця, які день і ніч молилися Хвануну про надання їм людської зовнішності. Почувши їх молитви, Хванун дав їм двадцять зубчиків часнику і пучок чорнобилю, наказавши їсти тільки цю їжу і триматися далеко від сонячного світла протягом ста днів. Тигр незабаром здався і покинув печеру, а ведмедиця залишилася і за 21 день перетворилася на жінку.
Жінка-ведмедиця уньо (웅녀, 熊女) була дуже вдячна Хвануну і постійно робила йому підношення. Проте незабаром вона засумувала без чоловіка. Під сандаловим деревом вона знову почала молитися до богів щоб отримати дитину. Хванун вислухав її молитви, узяв її за дружину і, незабаром, вона народила хлопчика — Вангома Тангуна (단군 왕검, 檀君王儉).
Тангун зійшов на трон на 50-й рік після початку правління міфічного китайського імператора Яо. Він переніс столицю у місто Асадаль на горі Пегак (або Кунхоль). За 1500 років, у рік Кімьо, цар Ву династії Чжоу подарував одне зі своїх володінь Ці Цзі (не плутати з історичною особою Ці-цзі) Чосону, і Тангун переніс столицю у Чанданген. Нарешті, у віці 1908 років, він повернувся до Асадалю і перетворився на бога гір.
Згідно з «Тонгук Тхоннам» (1485), Кочосон був заснований у 2333 році до н. е. Хоча дата заснування відрізняється у різних історичних джерелах, всі вони пов'язують її з царюванням міфічного китайського імператора Яо (діапазон дат: 2357 до н. е. — 2256 до н. е.). У «Самгук Юса» зазначається, що Тангун сів на трон на 50-й рік після коронації Яо, «Седжон Сіллок» — що на перший, а «Тонгук Тхонгам» — що на 25-й.
Суперечка щодо китайської династії
Теорії захоплення китайськими воєначальниками трону Кочосона й заснування в ньому китайської династії заперечуються корейськими ученими, проте китайські записи 3 століття до н. е. (коли Китай і Кочосон були у стані війни) свідчать про те, що Кіджа, вчитель і дядько останнього короля династії Інь (殷, також відомою як династія Шан), захопив у 1100 році до н. е. трон Кочосону. Цей відрізок історії Кочосона називається Чосоном Кіджа (інтервал між Чосоном Тангуна і Чосоном Вімана), проте в корейській історіографії цей термін використовується рідко.
Близько 4 століття до н. е. політичне утворення Чінгук захопило південну частину Корейського півострова. Про це вождівство відомо небагато. Найімовірніше, воно було попередником конфедерації Самхан. Близько 300 року до н. е. до Кореї з Китаю проникли технології обробки заліза. Воно вироблялося в південній частині півострова у 2 столітті до н. е. Згідно з китайськими джерелами, залізо з нижньої частини долини Накдонгу цінилося всюди на півострові та навіть у Японії.[8]
Віман
Вихідець з китайської держави Янь Віман поступив на службу в Кочосоні як воєвода. Він узурпував трон у 194 році до н. е., скинувши короля Чуна. У 109 році до н. е. У-ді, китайський імператор династії Хань, почав масштабне завоювання Кочосону, перетнувши ріку Ляо. За рік Кочосон здався, а на його територіях — у південній Маньчжурії й північній частині Корейського півострова — виникли чотири китайські округи: Лолан або Луолань (樂浪, кор. Наннан), Сюаньту (玄菟, кор. Хьондо), Ченьфань (真番, кор. Чінбон), і Лінтунь (臨屯, кор. Імдун).
Ранні три корейські царства
На руїнах Кочосона виникло декілька невеликих держав: Когурьо, Пуйо, Окчо і Тон'є. За декілька десятиліть три китайські округи були знищені місцевими жителями. Останній з них, Лолан, протримався до 313 року, коли він був завойований державою Когурьо. Правитель Чун заснував у південній частині Корейського півострова вождівство Чін (Чінгук), яке потім розвинулося в конфедерацію Самхан, передвісника держав Пекче й Сілла. Згодом Когурьо, Пекче та Сілла стануть трьома королівствами, які почнуть боротьбу за об'єднання Корейського півострова з 4 століття.
Устрій
До 4 століття до н. е. держави з розвиненим адміністративно-політичним апаратом зазвичай мали форму міст-держав. Поселення Кочосону були подібними до цих міст-держав.[8] Корейські історики вважають, що вони складали певну соціально-політичну й культурну спільність, що дає підстави визначати Кочосон як «федеративну державу».
Припускають, що з 4 століття до н. е., одночасно з правителями китайської держави Янь (燕), правителі Кочосону стали називати себе ванами (王).[9] Їх війська, озброєні бронзовою зброєю, змогли розширити володіння королівства до басейну річки Ляодун.[10]
Близько 300 року до н. е. Кочосон втратив обширні території на заході після війни з Янь. Приблизно в той же час столиця Кочосона переміщається в район сучасного Пхеньяну [9].
Деякі вчені вважають наявність конфлікту доказом існування державної організації в стародавніх корейців.[11]. Однак, оскільки ці докази є опосередкованими, а писемних свідчень, які б доводили існування в цьому регіоні саме державного утворення немає, більшість науковців розглядають Кочосон не як королівство, а племінний союз протодержавного типу. Кочосон був насамперед культурною спільністю, що доводять численні археологічні знахідки. Питання ж його політичної та етнічної приналежності залишаються без відповіді, оскільки писемні джерела з цього приводу мовчать.
Соціальна організація
Кочосон вперше зустрічається в китайських історичних записах 7 століття до н. е. Згідно з цими джерелами, він був розташований біля Похайської бухти і торгував з китайською державою Ці. В цей час Кочосон розглядається як окрема країна, проте археологічних доказів наявності державної організації у її жителів майже немає.[9][11]
Право
Було запроваджено кодекс законів, що складався з восьми статей, з яких сьогодні відомі лише три. Перша з цих статей свідчить, що будь-хто, хто уб'є іншу людину, має бути негайно вбитий сам. У другій статті йдеться, що той, хто завдасть ран іншим людині, повинен заплатити компенсацію зерном. І, нарешті, у третій статті йдеться про те, що той, хто вкраде власність іншої людини, має стати слугою потерпілого.
Економіка
Люди того часу займалися сільським господарством, збираючись у родові клани. Близько 1200—900 років до н. е. до Кореї з Китаю прийшло культивування рису. Окрім нього, стародавні корейці вирощували й інші сільськогосподарські культури, такі як ячмінь,сорго, могар, червона квасоля й соя, а також займалися тваринництвом.[12]
Знахідки унікальних гончарних виробів Кочосон, розфарбованих і допрацьованих інструментами, датуються 2000 роком до н. е. Розкопано великі поселення, де залізні вироби (кельти, серпи, ножі, наконечники копій і стріл) знайдено в комплексі з ножоподібними монетами міндао, що відливалися в царстві Янь: в Йон'ендон (пров. Північна Пхьонан) — 800 монет, в Седжунні (пров. Південна Пхьонан) — 2 500 монет, що свідчить про значні обсяги торгівлі.
Культура
На всьому півострові знаходять прямокутні хатини й обширні погребальні комплекси, у яких присутні різні предмети, такі як бронзові дзеркала та зброя. Існують також археологічні докази існування в той період часу невеликих оточених кріпосними стінами городищ.[10][13]
Кераміка Мумун
Протягом періоду Мумун (1500—300 до н. е.) прості грубі керамічні вироби заміщаються майстерними предметами з гребінцевим орнаментом, що, імовірно, прийшли з Сибіру і Маньчжурії. Такі керамічні вироби зазвичай мали товщі стінки й більшу різноманітність форм.[8] Цей період відомий також як корейська бронзова доба, однак бронзові предмети в той час порівняно рідкісні й трапляються не в усіх регіонах півострова.
Бронзові знаряддя
Початок Бронзової доби на Корейському півострові зазвичай датується 1-м тисячоліттям до н. е., у діапазоні 15-8 століття до н. е. Не зважаючи на те, що корейська культура бронзової доби походить від китайської бронзової культури Ляонін, вона мала унікальні елементи, особливо в галузі виготовлення ритуальних речей[14]. Рання фаза представлена кинджалом у формі лютні (біпахьон-донгем), названим так через свою форму, що нагадує лютню (біпа) або мандоліну. Ці кинджали з'являються з X ст. до н.е., а знахідки на сьогоднішній день переважно розташовані в регіоні Ляонін. Його поширення значною мірою збігається з розвитком Кочосон[15].
До 7 століття до н. е. культура бронзової доби, на яку вплинули культури Китаю, Сибіру і кочового степу, процвітала в Кочосоні. Корейська бронза містила більше цинку, ніж бронза сусідніх країн. Бронзові артефакти, знайдені в усипальнях, включають в основному різні типи мечів, списів, кинджалів, дзвонів і дзеркал, які прикрашалися витіюватим геометричним орнаментом.[8][16]
На пізнішому етапі КоЧосон з типу біпа розвинувся стрункіший і пряміший бронзовий кинджал, відомий як сехьон-донгем. На відміну від свого попередника, більшість розкопаних знахідок розташовані на південь від річки Чхончхон у регіоні Пхьонган у КНДР[17]. Окрім кинджалів, типовими артефактами цієї культури також є бронзові дзеркала з витонченими геометричними візерунками (даньюсемунйонг) та бронзові брязкальця, які, ймовірно, використовувалися для шаманських ритуалів. Ці речі вважаються символами престижу та влади і свідчать про існування складного суспільства та ієрархії правителів[18].
Література
У книзі «Ґоґеумджу» Цуй Бао (періоду Західного Цзінь), наводиться приклад поеми «Гунхуїн» (箜篌引 або Конмудохага), яку відносять до періоду державності Кочосон[19].
Поховання
Близько 900 року до н. е. поховальні обряди набирають ускладнених форм, що відображало еволюцію релігійних уявлень у соціумі стародавнього Чосона. Часто зустрічаються дольменоподібні кам'яні комплекси, які слугували місцем для поховання. Такі гробниці служили усипальницями для еліти суспільства. У них знаходять бронзову зброю, кераміку й інші предмети побуту.[8][20]
Див. також
Примітки
- ↑ Панькова, Світлана (2009). Майстерність і оформлення виробів Старожитнього Китаю й Стародавньої Кореї в 1-ім тисячоріччі нашої ери (укр.). Луганськ. с. 17—18, 25—27.
- ↑ Кёнчоль Пак. Кочосон/пуёый чжумин кусонва чжончжок (Состав и этнические группы населения Древнего Чосона и Пуё) // Пукпанса Нончон. – 2005. – C. 103-156
- ↑ Kim Jung-bae. The question of Horse-Riding people in Korea (I) // Korea journal. – 1978. – Vol. 18, № 9. – C. 39-48
- ↑ Воробьев М.В. Корея до второй трети VII в.: Этнос, общество, культура и окружающий мир. – СПб.: Петербургское востоковедение, 1997, c. 102
- ↑ Бутин Ю.М. К проблеме происхождения корейцев и маньчжур // Проблемы реконструкций в этнографии. – Новосибирск, 1984, c. 38
- ↑ 고조선 — Daum 백과사전. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 8 листопада 2006.
- ↑ Korea, 1000 b.c.–1 a.d. Архів оригіналу за 7 лютого 2010. Процитовано 8 листопада 2006.
- ↑ а б в г д [1] [Архівовано 7 лютого 2010 у Wayback Machine.]
- ↑ а б [3] [Архівовано 25 липня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ а б [4] [Архівовано 30 червня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ [5] [Архівовано 12 листопада 2006 у Wayback Machine.]
- ↑ [6] [Архівовано 11 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ [7][недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ 비파형 동검 (琵琶形 銅劍). In: 한국민족문화대백과사전 [Encyclopedia of Korean Culture]. Academy of Korean Studies (aks.ac.kr
- ↑ [8] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ 후석(숭실대 강사) 이: 한국식 동검 (韓國式 銅劍). In: 한국민족문화대백과사전 [Encyclopedia of Korean Culture]. Academy of Korean Studies (aks.ac.kr
- ↑ 진경 박: 정문경 (精文鏡). In: 한국민족문화대백과사전 [Encyclopedia of Korean Culture]. Academy of Korean Studies (aks.ac.kr
- ↑ 공무도하가(公無渡河歌). Encyclopedia of Korean Culture
- ↑ [9] [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.]
Джерела і Література
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997. — 464с
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. — Київ: Либідь, 2000. — 624с.
- Пак М. Н. История Кореи. в 2 т., Москва, 1960.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).