Корпоративне право

Корпорати́вне пра́во (також відоме як пра́во компа́ній або підприє́мницьке пра́во) — це галузь права, що регулює права, відносини та поведінку юридичних осіб, фірм, підприємств, організацій, бізнесу тощо. Цей термін стосується правової практики, пов'язаної з корпораціями, або теорії корпорацій. Корпоративне право часто описує норми, що випливають безпосередньо з життєвого циклу корпорації.^[1] Таким чином воно охоплює створення, фінансування, управління та припинення діяльності юридичної особи.

Хоча конкретна природа корпоративного управління щодо володіння акціями, правил ринку капіталу та бізнес-культури відрізняється, у багатьох юрисдикціях існують подібні правові характеристики та проблеми. Корпоративне право регулює взаємодію корпорацій, інвесторів, акціонерів, директорів, працівників, кредиторів та інших зацікавлених сторін, таких як споживачі, громада та довкілля.^[1] Хоча терміни «право компаній» або «бізнес-право» можуть у розмовній мові використовуватися як синоніми корпоративного права, термін «бізнес-право» насправді стосується ширших концепцій комерційного права, яке регулює комерційну та пов'язану з бізнесом діяльність.^[2] Залежно від правової системи, це може включати питання корпоративного управління, фінансового права, договірного права та інших суміжних сфер.

Автори, які професійно займаються розробкою термінологічного апарату корпоративного права в Україні, пропонують такі визначення корпоративних прав: Корпоративні права— це сукупність прав учасника юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою та установчими документами^[3][4]. Це визначення оперує іншим терміном, який також потребує визначення,— «учасник юридичної особи»^[5]. Автор, який запропонував це визначення, визнає однак, що визначення терміна «учасник юридичної особи» (тобто суб'єкта корпоративних відносин) в українському законодавсті немає. Натомість, українське законодавство оперує термінами «засновник», «учасник», «член», «вкладник», «власник майна», «власник підприємства»^[6][7]. До цього переліку слід додати і іншого важливого суб'єкта корпоративних відносин— акціонера.

Науковці виділяють п'ять універсальних правових характеристик комерційних підприємств:

• Відокремлена правосуб'єктність корпорації (доступ до деліктного та договірного права подібно до фізичної особи);
• Обмежена відповідальність акціонерів (особиста відповідальність акціонера обмежується вартістю його акцій у корпорації);
• Акції, що підлягають передачі (якщо корпорація є публічною компанією, акції котируються та торгуються на біржі);
• Делеговане управління в рамках структури ради директорів; рада директорів делегує щоденне управління компанією керівникам (менеджменту);
• Спільна власність: люди можуть володіти акціями, і їх можна розподіляти шляхом продажу акціонерами або випуску корпорацією.^[1][8]

Широко доступне та зрозуміле корпоративне право дозволяє учасникам бізнесу володіти цими чотирма правовими характеристиками і, таким чином, здійснювати ділові операції. Відтак, корпоративне право є відповіддю на три ендемічні форми опортунізму: конфлікти між менеджерами та акціонерами, між контрольними (мажоритарними) та неконтрольними (міноритарними) акціонарами, а також між акціонерами та іншими контрагентами (включаючи кредиторів та працівників).

Корпорацію можна точно назвати компанією; однак компанію не обов'язково слід називати корпорацією, оскільки остання має відмінні характеристики. Корпоративне право має справу з компаніями, які зареєстровані згідно з корпоративним правом суверенної держави або її адміністративно-територіальних одиниць.

Визначальною рисою корпорації є її правова незалежність від акціонерів, які нею володіють. Згідно з корпоративним правом, корпорації всіх розмірів мають відокремлену правосуб'єктність, з обмеженою або необмеженою відповідальністю для своїх акціонерів. Збитки акціонерів у разі ліквідації обмежуються їхньою часткою в корпорації, і вони не несуть відповідальності за будь-які борги перед кредиторами.

Майже у всіх правових системах корпорації мають такі ж юридичні права та обов'язки, як і фізичні особи. Вони можуть «народжуватися» шляхом отримання свідоцтва про реєстрацію, і можуть «помирати», коли втрачають гроші та переходять у стан неплатоспроможності. Корпорації навіть можуть бути засуджені за кримінальні злочини, такі як корпоративне шахрайство або ненавмисне вбивство.^[9]

Хоча вважається, що деякі форми компаній існували ще в Стародавньому Римі та Стародавній Греції, найближчі впізнавані предки сучасної компанії з'явилися лише у 16 столітті. Зі зростанням міжнародної торгівлі в Європі (зокрема, в Англії та Голландії) купцям-авантюристам надавалися королівські хартії. Зазвичай вони надавали торговій компанії особливі привілеї (включаючи певну форму монополії). Спочатку торговці в цих структурах торгували акціями за власний рахунок, але пізніше учасники почали діяти на спільний рахунок і зі спільним капіталом — так народилася нова акціонерна компанія (joint stock company).^[10]

Розвиток права компаній у Європі був загальмований двома сумнозвісними «бульбашками» (Бульбашка Південних морів в Англії та Тюльпанова бульбашка в Голландській республіці) у 17 столітті, що відкинуло розвиток компаній у провідних юрисдикціях на понад століття.

Лише після ухвалення Закону про акціонерні компанії 1844 року (Закон про акціонерні товариства (1844)) в Англії з'явився перший аналог сучасних компаній, що створювалися шляхом реєстрації. Незабаром було ухвалено Закон про обмежену відповідальність 1855 року, який у разі банкрутства компанії обмежував відповідальність усіх акціонерів сумою вкладеного ними капіталу. Останнім значним етапом в історії компаній стало рішення Палати лордів у справі Salomon проти A Salomon & Co Ltd, де було підтверджено окрему правосуб'єктність компанії.

Право комерційних організацій спочатку походило із загального права Англії і зазнало значної еволюції у 20-му столітті. У країнах загального права сьогодні найчастіше розглядаються такі форми:

• Корпорація (Corporation)
• Товариство з обмеженою відповідальністю (Limited company)
• Товариство з необмеженою відповідальністю (Unlimited company)
• Партнерство з обмеженою відповідальністю (Limited liability partnership)
• Обмежене партнерство (Limited partnership)
• Некомерційна корпорація (Not-for-profit corporation)
• Підприємство, обмежена гарантією (Company limited by guarantee)
• Партнерство (Partnership)
• Приватний підприємець (Sole proprietorship)
• Приватне підприємство (Privately held company)

Приватна компанія з обмеженою відповідальністю (proprietary limited company) є законодавчо визначеною формою бізнесу в кількох країнах, включаючи Австралію. Багато країн мають форми суб'єктів господарювання, унікальні для цих країн, хоча існують аналоги і в інших місцях. Прикладами є компанія з обмеженою відповідальністю (LLC) та командитне товариство з обмеженою відповідальністю (LLLP) у Сполучених Штатах. Інші типи бізнес-організацій, такі як кооперативи, кредитні спілки та державні підприємства, можуть створюватися з цілями, що є паралельними, замінюють або навіть витісняють мандат на максимізацію прибутку комерційних корпорацій.

У різних юрисдикціях можуть створюватися різні типи компаній, але найпоширенішими формами компаній є:

• Підприємство, обмежена гарантією. Зазвичай використовується там, де компанії створюються для некомерційних цілей, наприклад, клуби або благодійні організації. Члени гарантують виплату певних (зазвичай номінальних) сум, якщо компанія переходить у ліквідацію через неплатоспроможність, але в іншому вони не мають економічних прав щодо компанії.
• Компанія, обмежена гарантією з акціонерним капіталом. Гібридна організація, що зазвичай використовується, коли компанія створюється для некомерційних цілей, але діяльність компанії частково фінансується інвесторами, які очікують на прибуток.
• Компанія, обмежена акціями. Найпоширеніша форма компанії, що використовується для комерційних підприємств.
• Товариство з необмеженою відповідальністю з акціонерним капіталом або без нього. Це гібридна компанія, подібна до своєї компанії з обмеженою відповідальністю (Ltd.), але в якій члени або акціонери не користуються перевагами обмеженої відповідальності, якщо компанія коли-небудь перейде до офіційної ліквідації.

Проте існує багато конкретних категорій корпорацій та інших комерційних організацій, які можуть бути створені в різних країнах та юрисдикціях по всьому світу.

Однією з ключових правових ознак корпорацій є їхня відокремлена правосуб'єктність, також відома як статус «штучних осіб». Однак вона не була підтверджена в англійському праві до 1895 року (справа Salomon v. Salomon & Co.). Відокремлена правосуб'єктність часто має непередбачені наслідки, особливо щодо невеликих сімейних компаній.

Вона надає корпоративним групам гнучкість щодо податкового планування та управління відповідальністю. Хоча існують дискусії про випадки, коли суди готові «зняти корпоративну вуаль» і покласти відповідальність безпосередньо на осіб за компанією, фактична практика цього є дуже обмеженою. Однак суд загляне за корпоративну форму, якщо корпорація є фіктивною або сприяє шахрайству (наприклад, коли компанія є простим фасадом, або коли вона займається кримінальними правопорушеннями).

Історично закон приписував, що компанія може, а що не може робити. Це називалося цілями (objects) компанії, а обсяг цілей — її правоздатністю. Якщо діяльність виходила за ці межі, вона вважалася ultra vires і була недійсною. Наразі більшість юрисдикцій змінили це, і компанії загалом мають здатність робити всі речі, які могла б робити фізична особа.

Компанії можуть діяти лише через людських агентів, головним з яких є рада директорів. Компанії зазвичай несуть відповідальність за всі дії та бездіяльність своїх посадових осіб і агентів, включаючи делікти і навіть злочини.

Корпоративне управління вивчає відносини влади між вищим керівництвом корпорації, її радою директорів і тими, хто їх обирає (акціонерами та працівниками), а також іншими стейкхолдерами.^[11] Сучасна література розглядає корпоративне управління через призму проблеми «принципал-агент» — зменшення ризиків того, що агент (директор) діятиме у власних інтересах, а не в інтересах принципала (акціонера).

Правила для корпорацій походять з двох джерел: статутів (законів) країни та установчих документів. США та деякі інші країни загального права розділяють корпоративну конституцію на два документи (наприклад, меморандум про асоціацію та внутрішній статут). У юрисдикціях романо-германської правової сім'ї конституція компанії (установчий документ) зазвичай консолідується в єдиний документ.

Найважливіші правила корпоративного управління стосуються балансу сил між радою директорів та членами компанії. Повноваження делегуються раді для управління компанією задля успіху інвесторів. Фундаментальною гарантією того, що директори діятимуть в інтересах членів, є те, що їх можна легко звільнити шляхом голосування.

У більшості юрисдикцій директори несуть суворі фідуціарні обов'язки добросовісності, дбайливості та компетентності. Директори також зобов'язані не допускати конфлікту інтересів. Цей обов'язок настільки суворо виконується, що навіть якщо конфлікт є суто гіпотетичним, директорів можуть змусити повернути всі отримані від нього особисті вигоди.

Всі бізнес-організації представляють собою спробу уникнути певних витрат, пов'язаних із веденням бізнесу. Вони створені для того, щоб забезпечити обмежену відповідальність для членів організації та зовнішніх інвесторів.

Члени компанії зазвичай мають права один проти одного та проти компанії, але зазвичай не можуть подавати позови проти третіх сторін. Проте існують винятки з принципу правління більшості: якщо мажоритарні акціонери чинять шахрайство щодо меншості, міноритарні акціонери можуть подати похідний позов (derivative action) від імені компанії.

Найважливішим аспектом корпоративного права є залучення капіталу. Існують два основні методи фінансування: акціонерне (Equity) та боргове (Debt) фінансування. Суміш обох видів фінансування є вирішальною для стабільності компанії. Важливою відмінністю є те, що процентні виплати за боргом не оподатковуються, тоді як виплати дивідендів оподатковуються, що стимулює компанії випускати боргові зобов'язання.

Компанія, обмежена акціями, повинна мати щонайменше одну випущену акцію. Акція є об'єктом власності і зазвичай надає право голосу, право на дивіденди та повернення капіталу при ліквідації компанії. Компанії можуть випускати різні класи акцій (звичайні, привілейовані) з різними правами.

Події, такі як злиття, поглинання, неплатоспроможність або вчинення злочину, впливають на корпоративну форму і слугують етапом переходу до ліквідації.

Злиття або поглинання часто означають зміну або припинення існування корпорації.

Якщо компанія не може вчасно сплатити свої борги, вона може опинитися в стадії ліквідації (winding up). Ліквідація може бути примусовою (за заявою кредиторів) або добровільною (за рішенням учасників). Призначається ліквідатор для збору активів та задоволення вимог кредиторів.

Інсайдерська торгівля — це торгівля цінними паперами компанії особами, які мають доступ до непублічної інформації. Незаконна інсайдерська торгівля — це використання такої інформації для отримання вигоди, що підвищує вартість капіталу та знижує економічне зростання.^[12]

Сучасні дослідження розглядають напрямки правових реформ для вирішення питань активізму акціонерів, інституційних інвесторів та посередників на ринку капіталу. Активізм акціонерів ставить у пріоритет максимізацію багатства, що часто критикується як слабка основа для визначення правил корпоративного управління.

Нормативні визначення корпоративних прав міститься у Господарському кодексі України, Податковому кодексі України, Законі «Про акціонерні товариства»^[13][14].

Закон «Про акціонерні товариства» визначає корпоративні права як сукупність майнових і немайнових прав акціонера— власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами^[15][16].

Господарський кодекс визначає корпоративні права як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами^[17].

Податкове законодавство визначає корпоративні права подібно— це право особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації (юридичної особи) або його частку (пай), що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами^[18][19][20].

У США більшість корпорацій зареєстровані згідно з законами певного штату. Закон штату реєстрації зазвичай регулює внутрішні операції корпорації.

Більшість публічних компаній у США є корпораціями штату Делавер через сприятливе законодавство (нижчі податки) та спеціалізований Канцлерський суд Делаверу, який вважається чудовим місцем для розгляду бізнес-спорів.

• Ділова етика
• Конкурентне право
• Захист прав споживачів
• Фінансове право
• Трудове право

• Корпоративні конфлікти та методи їх подолання: навч. посіб. / О.Л.Перхач, Н.Ю. Подольчак; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка».— Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2014.— 190, [2] с.: іл.— Бібліогр. с. 185—190 (63 назви).— ISBN 978-617-607-567-7
• Корпоративні права та корпоративні паї (частки): теоретико-правові аспекти: монографія / А. В. Смітюх. – Одеса: Фенікс, 2018. – 662 с. – ISBN 966-928-306-1.
• Кравчук В.М. Корпоративне право. — Київ: Істина, 2005.
• Спасибо-Фатєєва І. В. Акціонерні товариства: Акції, власність, корпоративне управління. — Харків: Видавничий дім «Райдер», 2002.

• A Comparative Bibliography: Regulatory Competition on Corporate Law
• The Delaware Journal of Corporate Law

• Корпоративне право [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Корпоративні права // Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Міщенко, С. В. Науменкова. — Київ : Центр наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. — 504 с. — (Інституційні засади розвитку банківської системи України). — ISBN 978-966-346-923-2.
• Корпоративні права // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 366. — ISBN 978-617-7627-10-3.