Королевич

Королевич (жін. Королівна) - монарший титул, який був поширений в Угорському королівстві, Польщі, Чехії, Сербії, Чорногорії, а пізніше в Королівстві сербів, хорватів і словенців (Югославії) й відносився до синів і дочок пануючого короля, що походять із законного подружжя. Не надавався нащадкам королів із позашлюбних зв'язків.

Обов'язки королевичів були виключно церемонні і не пов'язувалися з посадами в державній адміністрації. У старопольський період королевичем або королівною називали також дітей королів інших держав. Такий звичай залишився в польській народній літературі, інколи також в сучасній розмовній мові.

Схожий на титул інфант, що застосовувався до королівських дітей іспанських та португальських монархів — нащадків престолу. У Франції існував титул дофін. Однак, на відміну від них, королевичами називали не лише нащадків престолу, а й всіх офіційних дітей королів.

Співмірні з англійський титулом prince і німецьким prinz, що також належить до нащадків королівського дому.

Титул зустрічався у багатьох документах Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського та Речі Посполитої XV-XVI століття (наприклад: наказ королевича Казимира Жмудському старості Кантовту, 14 квітня 1441 року, Вільнюс). Королевич Владислав в 1617-18 роках ходив військовим походом на Московське царство і т.п.

У офіційному латинському титулі діти польських королів часто мали назву Poloniae princeps або Dei Gratia regius princeps Poloniae et Lithuaniae.

Титул "королевич" також зустрічається в багатьох українських, білоруських, польських казках, легендах, байках.

Див. також

Джерела

Королевич. Словник української мови
królewicz
Królewicz
D. Żołądź-Strzelczyk, Dziecko w dawnej Polsce, p. 35, ref. 31.
A. Skrzypietz, Rozkwit i upadek rodu Sobieskich, pp. 69–72.