YaChudo

Кордуена

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

Кордуена
37°33′00″ пн. ш. 43°23′00″ сх. д. / 37.55° пн. ш. 43.3833° сх. д.
Країна Велика Вірменія Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Кордуена у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Приблизні кордони Кордуени у II (зелена заливка) та I (коричневі межі) століттях до н. е.

Кордуе́на (грец. Κορδουηνη/Kordouēnē; пехл. Kardun; курд. Kardox; івр. קרטיגיני[1]) — стародавня історична область на Близькому Сході, у Верхньому Межиріччі, на межі сучасних кордонів Туреччини та Сирії. Також відома як Гордієна.

Назва

Назву Кордуена пов’язують з назвою племені кардухів, яке розміщують то на захід від озера Урмія, то далі на схід. Кардухи були відомі як войовничі та неприборкані горці, що не підкорялись перському царю та постійно влаштовували набіги на сусідів-вірменів. Походження кардухів невідоме, хоча, ймовірно, вони були невірменського походження, виходячи з розповідей грецького історика Ксенофонта, Страбона та Плутарха[2].

Географія

У різних джерелах (та, можливо, у різні часи) територія Кордуени розуміється по-різному. Птоломей і Плутарх локалізували Кордуену у верхній течії Тигра [3]. За Страбоном область розташовувалась на заході Вавилонії [4]. Російський вчений В. П. Нікітін локалізував Кордуенські гори між Діярбакиром і Мушем[5].

Власне Кордуена займала невелику область, обмежену з заходу річкою Тигр, з півдня — нижньою течією річки Хабур, з півночі — річкою Ботан та її лівими притоками, зі сходу — зазвичай річкою Великий Заб або вододілом між Великим Забом і Хабуром. У ранньому середньовіччі та частина вірменською почала називатись Кордук (вірм. Կորդուք), сир. Beṯ Qardū або Кордук-Тморік (Кордуена-Таморітіс). У пізньому середньовіччі та частина стала курдською областю (згодом еміратом) Бохтан.

За більш широкого розуміння Кордуени до неї включаються області далі на схід, до самого вододілу між басейнами Тигра й озера Урмія (сучасний кордон між Туреччиною/Сирією та Іраном). Та східна частина у давнину, ймовірно, називалась Хубушкія та, можливо, була слабо заселеною через високогірність і важкодоступність. У ранньому середньовіччі, у складі Вірменії її північна частина називалась Корчайк (вірм. Կորճայք), а південна вважалась частиною Адіабени, що розташовувалась на південь («Адіабенська марка»). У деяких джерелах Корчайком називається вся Кордуена, включаючи й західну частину. У пізньому середньовіччі та частина стала курдською областю (згодом еміратом) Хаккярі, що також іноді включала й західну частину Кордуени.

На півдні Кордуени виділялась область Забдікена або Рехімена.

Історія

У Таргумі Онкелоса Цей регіон ототожнюється з місцем висадки в міфології потопу, а місце висадки Ноя після потопу називається «Кадрон» або «Карду»[6][7]. Античний письменник початку III століття до н.е. Берос вважав, що Ксісутрос висадився зі своїм кораблем у Кордуені. Припускають, що мешканців Ерітрії перси переселили до Кордуени[8].

Кардухи, ймовірно, було підкорено перським Киром II, але часто повставали проти Ахеменідів. З часів Дарія I їх землі увійшли до сатрапії Мідія. За Артаксеркса II кардухи фактично здобули фактичну незалежність. Вони навіть розбили велику армію, надіслану проти них, і іноді укладали договори з перськими сатрапами. 401 року до н. е. 10 000 колишніх грецьких найманців Кира Молодшого пробилися дорогою на батьківщину через територію кардухів у постійних сутичках.

До часів панування парфянського царя Мітрідата I бл. 165 року до н.е. відносять створення окремої держави Кордуена, що маневрувала між Парфією, Селевкідами і Вірменією[9].

Парфянський цар Фраат III і вірменський цар Тигран II претендували на це царство. Вірменські війська 86 року до н.е. захопили Кордуену. У 69 році до н.е. Зарбієн, цар Кордуени, таємно планував повстання проти Тиграна II. Він вів перемовини з Аппієм Клавдієм про римську допомогу. Але план було розкрито, і вірменський цар стратив його. Після цього Луцій ліциній Лукулл звів пам'ятник Зарбієну, а потім захопив область Кордуена[10]. Він взяв участь у похороні Зарбієна, запропонував царські шати, золото та здобич (взяту у Тиграна) та назвав його своїм товаришем та союзником римлян. Втім Кордуену зрештою завоювали римські війська під командуванням Гнея Помпея Великого. Місцеве населення не захищало вірменське правління, оскільки, за словами Плутарха, Тигран II зруйнував їхні рідні міста та змусив їх переселитися до Тигранокерти[11]. Після успіху Помпея у підкоренні Вірменії та частини Понта, а також після просування римлян через Євфрат, Фраат III прагнув укласти перемир'я з римлянами. Втім Помпей зневажливо поставився до нього та вимагав повернення території Кордуени. Він відправив послів, але, не отримавши відповіді, відправив на цю територію Гая Афранія та зайняв її без битви. Парфян, яких опинили у володінні, вигнали за кордон і переслідували аж до Арбели в Адіабені[12]. Згідно з написом, присвяченим храму Венери, Помпей надав захист новопридбаній території Кордуени[13]. Невдовзі Помпей передав Кордуену Тиграну II, що став залежним від Риму. 64 року до н.е. Велика Вірменія і Парфія знову вступили у боротьбу за це царство, в якій римляни підтримали першу.

115 року під час наступу римського імператора Траяна на Парфянську імперією кордуенський цар Марісар перейшов на бік римлян в обміну на надання йому частини Вірменії та Месопотамії[14].

Кордуена була завойована римським імператором Діоклетіаном, і римська присутність у регіоні була офіційно визнана мирним договором, підписаним між Діоклетіаном та Сасанідами. Потім Діоклетіан сформував з цього регіону армійський підрозділ під назвою XV Ала Флавієва Кордуенська[15]. 296 року після римлян над шахиншахом Нарсе між двома сторонами було підписано мирний договір, згідно з яким степи північної Месопотамії, з Сингарою та гірською місцевістю на лівому березі Тигру до Кордуени, також було передано римлянам[16].

340 року під час кампанії римського імператора Констанція II проти Сасанідів кордуенський цар Артаксеркс підтримав останніх. 360 року сасанідська армія захопила основні фортеці Кордуени[17]. Назва Кордуени знову згадується в описі кампанії між персами під проводом Шапура II та римлянами під проводом імператора Юліана (а після смерті Юліана — Йовіана). Римляни почали відступати через Кордуену, не змігши захопити Ктесифон[18]. У 363 році було підписано договір, за яким імператор Іовіан поступився Сасанідам 5 провінціями за Євфратом, включаючи Кордуену та Арзанену, а також міста Нісібіс та Сінгара. Після цього договору греки, що жили на цих землях, емігрували через переслідування християн з боку Шапура II та зороастрійців[19]. Амміан Марцеллін відвідав цей регіон під час дипломатичного візиту до Йовініана, царя Кордуени[20].

У 578 році візантійський імператор Маврикій розгромив сасанідську армію під проводом Хосрова I, завоював Кордуену та знову включив її до складу Римської імперії. Римська армія також звільнила 10 000 християнських полонених Сасанідів[21]. За словами Аль-Хорезмі, араби завоювали цю територію разом з Нісбісом та Тур Абдіном у 640 році[22].

Економіка

Основу становили скотарство і землеробство. Кордуена славилося як родючий гірський район, багатий на пасовища. За свідченнями Страбона мешканці мали виняткову репутацію як майстри-будівельники та експерти у будівництві облогових машин, і з цієї причини Тигран використовував їх у таких роботах; він також відзначає країну за її ресурси нафти[23].

Релігія

Жителі царства поклонялися хуррітському богу неба Тешуб. За часів імперії Ахеменідів став сюди проникати зороастризм. Кордуена тривалий час зберігала вірність традиційному поганству. Так, цар Артаксрекс ще у сер. IV ст. усіляко протистояв поширенню християнства.

Кордуена була єпископською кафедрою Церкви Сходу щонайменше з 424 року[24][25].

Примітки

  1. ↑ Efraim Elimelech Urbach, I. Abrahams, The Sages, стор. 1089, Magnes Press, 1979, ISBN 9652233196, стор. 552
  2. ↑ Marciak, Michał (2021). "Gordyene". In Yarshater, Ehsan (ed.). Encyclopædia Iranica (Online ed.). Encyclopædia Iranica Foundation
  3. ↑ Птоломей. Географія V, 13, 22; Плутарх. 1, 130
  4. ↑ Страбон. XVI, 1, 8
  5. ↑ Kurdist.ru - Kurdist.ru. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 29 листопада 2016.
  6. ↑ "Targum Jonathan Genesis 8:4". Sefaria.org
  7. ↑ "Targum Onkelos Genesis 8:4". Sefaria.org
  8. ↑ Strabo, Geography, Book XVI, Chapter 1, p.233-235
  9. ↑ Пигулевская Н. В. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века. — Изд-во Ленинградского Университета, 1958. — С. 29
  10. ↑ T. Frank, Two Suggestions on the Text of Cicero, The American Journal of Philology, pp.459–461, 1937
  11. ↑ The Life of Lucullus, in The Parallel Lives by Plutarch
  12. ↑ Cassius Dio — Book 37
  13. ↑ G. Gilbert, The List of Names in Acts 2: Roman Propaganda and the Lukan Response, Journal of Biblical Literature, Vol.121, No.3, Autumn 2002, p.514
  14. ↑ Bennett, Julian (1997). Trajan: optimus princeps : a life and times. Routledge. p. 199. ISBN 978-0-415-16524-2
  15. ↑ E.C. Nischer, The Army Reforms of Diocletian and Constantine and Their Modifications up to the Time of the Notitia Dignitatum, The Journal of Roman Studies, pp.1–55, 1923
  16. ↑ Narses – Britannica Online Encyclopedia
  17. ↑ The Seven Great Monarchies, by George Rawlinson, The Seventh Monarchy, Part A
  18. ↑ "Structure of the Res Gestae – The Ammianus Marcellinus Online Project"
  19. ↑ J. B. Bury, History of the Later Roman Empire from Arcadius to Irene (395 A.D. -800 A.D.), Adamant Media Corp., 2005, ISBN 1-4021-8369-0, p.304
  20. ↑ Ronald Syrme, Anatolica: Studies in Strabo, Oxford University Press, 1995, ISBN 0-19-814943-3, p.30
  21. ↑ George Frederick Young,East and West Through Fifteen Centuries: Being a General History from B.C. 44 to A.D. 1453, Vol.II, 674 pp.
  22. ↑ A. N. Palmer, Monk and Mason on the Tigris Frontier: The Early History of Tur Abdin, Cambridge University Press, 1990, ISBN 0-521-36026-9, p.158
  23. ↑ LacusCurtius • Strabo's Geography — Book XVI Chapter 1
  24. ↑ Wilmshurst, David (2011). The martyred Church: A History of the Church of the East. London: East & West Publishing Limited
  25. ↑ The Acts of Mar Mari the Apostle, page 15, Amir Harrak, Published 2005 BRILL, 110 pages, ISBN 90-04-13050-0

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).