YaChudo

Кондакар

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Кондакар

CMNS: Цей твір у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Кондакари — староукраїнські рукописи кондаків (див. Кондак та ікос) 11–14 ст. Усі розспівні тексти в них помічені особливими нотними знаками — кондакарним знам'ям, деякі елементи якого досить подібні до знаків грецьких нотописів (невм), однак не тотожні їм. У 14 ст. кондакарне знам'я вийшло з ужитку й було забуте. На сьогодні воно ще не розшифроване. Найстарший кондакар — «Благовіщенський» — датується 11–12 ст. і є найстарішою староукраїнською нотною книгою.


Джерела та література

Жулковський Б. Є. Семітсько-сирійсько-грецький кондак і києво-руський кондакарний спів у західноєвропейській та американській візантиністиці й палеославістиці / Б. Є. Жулковський // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2022. - Вип. 28. - С. 404-420 . - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2022_28_24

Жулковський Б. Давньоруський кондакарний спів у зарубіжній музичній історіографії / Б. Жулковський // Українське музикознавство. - 2013. - Вип. 39. - С. 92-114. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrmuz_2013_39_8

Жулковський Б. Є. Жанр кондака в українських монодійних рукописах і стародруках ХІ–XVIII ст.: джерелознавчий аспект дослідження / Б. Є. Жулковський, Я. П. Секо // Сторінки історії : збірник наукових праць. – 2024. – Вип. 59. – С. 39-49. - Режим доступу: https://doi.org/10.20535/2307-5244.59.2024.318626

Жулковський Б. Стильове розмаїття українського церковно-монодійного співу (на прикладі жанру кондака) / Б. Жулковський // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія : Мистецтвознавство. - 2024. - Вип. 51. - С. 92-99. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknukim_myst_2024_51_12

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).