Комета Бієли
 малюнок 1846 року | |
| Відкриття | |
|---|---|
| Першовідкривач: | Вільгельм фон Біла |
| Дата відкриття: | 8 березня 1772[1] і 27 лютого 1826  |
| Альтернативні позначення: | D/1772 E1; 1772; D/1805 V1; 1806 I; D/1826 D1; 1826 I; D/1832 S1; 1832 III; 1846 II; 1852 III |
| Характеристики орбіти | |
| Епоха: | (29 вересня, 1852) |
| Афелій: | 6,188 а. о. |
| Перигелій: | 0,8606 а. о. |
| Велика піввісь орбіти: | 528 777 322 929,39 м[1] |
| Ексцентриситет орбіти: | 0,7558 |
| Період обертання: | 6,616 a |
| Нахил орбіти: | 29,101° |
| Останній перигелій: | 23 вересня, 1852 |
| Наступний перигелій: | втрачена |
| Фізичні характеристики | |
| Породжувані метеорні потоки | |
| Андромедиди | |
Комета Бієли[2][3][4] (3D/Biela) — періодична комета, орбіту якої обчислив 1826 року астроном-аматор Вільгельм фон Біла. Уперше цю комету спостерігав 8 березня 1772 року французький астроном Жак Лейбакс Монтень (Jacques Leibax Montaigne), а пізніше — інші астрономи, але їм не вдалося обчислити її орбіту. Рухалась комета навколо Сонця з періодом обертання 6,6 року. Наприкінці 1846 року розпалася на дві частини; у кожної з них утворилися кома й хвіст. Після 1852 року комета Бієли не спостерігалася.
Починаючи з 1872 року спостерігався метеорний потік, так звані бієліди або андромедиди, який спочатку був доволі потужним, однак після 1899 року значно ослаб.
Див. також
Джерела
- ↑ а б БД малих тіл Сонячної системи (JPL)
- ↑ КУРС ЗАГАЛЬНОЇ АСТРОНОМІЇ - С. М. АНДРІЄВСЬКИЙ 2007
- ↑ БІЄЛИ КОМЕТА // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 53. — ISBN 966-613-263-X.
- ↑ Головна астрономічна обсерваторія НАН України. Архів оригіналу за 21 Вересня 2021. Процитовано 21 Вересня 2021.
{{cite web}}: Не збігається часова мітка у|archive-date=/|archive-url=; можливо, 21 вересня 2021? (довідка)
Посилання
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).