YaChudo

Койольшаукі

Переглядів: 0. Оновлено 08.11.2026.

Койольшаукі
Померла
·Четвертування Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоМішкоатль Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиКоатлікуе Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриВіцилопочтлі Редагувати інформацію у Вікіданих
Віцилопочтлі з'являється з утроби Коатлікуе повністю озброєним і захищає себе та свою матір від Койольшаукі. Він розчленовує свою сестру та бореться зі своїми 400 братами, Сенцонвітснава.

Койольшаукі (науатль Coyolxāuhqui, [kojoɬˈʃaːʍki], букв. «Та, що розписана дзвониками»[1]) — у релігії ацтеків богиня Місяця або Чумацького Шляху, донька богині землі Коатлікуе(«Зміїна спідниця») та заступниця чотирьохсот своїх братів — Сенцон-Уїцнауа («Чотириста південних зірок»). Вона була лідеркою своїх братів, Цензонхуітзнахуа («Чотириста Хуітзнахуа»).[1] Вона очолила своїх братів у нападі на їхню матір Коатлікуе, коли вони дізналися, що вона вагітна, були переконані, що вона знеславила їх усіх.[2] Напад був відбитий іншим братом Койольшаукі — Віцилопочтлі, головним божеством мешиків.[1]

У 1978 році працівники електроенергетичної компанії випадково виявили в Мехіко великий кам'яний рельєф із зображенням Койольшаукі. Відкриття каменю Койольшаукі призвело до масштабних розкопок під керівництвом Едуардо Матоса Монтесуми з метою виявлення Уейї Теокаллі (іспанською Templo Mayor).[3] Чільне місце, яке займає камінь Койольшаукі, свідчить про важливість її поразки від Віцилопочтлі в релігії та національній ідентичності ацтеків.[1][4]

Народження Віцилопочтлі та поразка Койольшаукі під Коатепеком

На вершині Коатепека («Зміїної гори») було розташоване святилище Коатлікуе, материнського божества Землі. Одного дня, коли вона замітала у своєму храмі, з неба впала кулька з пір'я колібрі. Вона «схопила її та поклала собі за пояс».[5] Так вона завагітніла богом Віцилопочтлі.

Її дивовижна вагітність осоромила інших дітей Коатлікуе, зокрема її старшу доньку — Койольшаукі. Дізнавшись про це, Сенцон-Уїцнауа під проводом Койольшаукі вирішили вбити Коатлікуе. Поки вони готувалися до битви та збиралися біля підніжжя Коатепека, один із Сенцон-Уїцнауа на ім'я Куауітлікака попередив Віцилопочтлі про напад, коли той ще був в утробі. Почувши про загрозу, вагітна Коатлікуе чудовим чином народила вже дорослого та озброєного Віцилопочтлі. Він вистрибнув із її лона, тримаючи «свій щит теуеуеллі, свої дротики та свою синю метавку дротиків, названу шинатлатль».[5]

Віцилопочтлі вбив Койольшаукі, відтявши їй голову та скинувши її тіло зі схилу Коатепек: «Він простромив Койольшаукі, а тоді одним швидким ударом відрубав їй голову. Вона так і залишилася лежати на краю Коатепеля. А тіло її покотилося донизу; воно падало, розлітаючись на шматки; у різних місцях впали її руки, її ноги та її тулуб».[5] Що ж до його братів, Цензонхуітзнахуа, то він розкидав їх у всіх напрямках з вершини Коатепека. Він невпинно переслідував їх, а ті, хто втік, пішли на південь.[5]

Деякі автори писали, що Віцилопочтлі підкинув голову Койолксаукі в небо, де вона стала Місяцем, щоб його мати втішалася, бачачи свою дочку на небі щоночі, а її розсіяні брати стали божествами південних зірок.[6] Важко перевірити ці варіації оповіді з джерелами XVI століття.

Запрошуємо учасниць та учасників створювати та доповнювати статті про локальні культурні традиції, фольклорні практики та внесок жінок у їх збереження й розвиток. Фольклор є важливою складовою нематеріальної культурної спадщини — він охоплює звичаї, обряди, усні історії та мистецькі практики, що передаються між поколіннями й формують ідентичність спільнот. Водночас значна частина цих тем, зокрема роль жінок у народній культурі, досі недостатньо представлена у Вікіпедії.

Образи в позах

Кам'яний диск Темпло Майор служив застереженням для ворогів Теночтітлана. Прикладом цього є розчленування її тіла та її кайдани.[7]

Запрошуємо учасниць та учасників створювати та доповнювати статті про локальні культурні традиції, фольклорні практики та внесок жінок у їх збереження й розвиток. Фольклор є важливою складовою нематеріальної культурної спадщини — він охоплює звичаї, обряди, усні історії та мистецькі практики, що передаються між поколіннями й формують ідентичність спільнот. Водночас значна частина цих тем, зокрема роль жінок у народній культурі, досі недостатньо представлена у Вікіпедії.

Демонстрація відтятої голови Койольшаукі слугувала цій самій меті, проте в інший спосіб, оскільки вона відрізнялася від типових повнофігурних скульптур та інших творів мистецтва, що створювалися мешиками.

Визначення елементів

Золоті прикраси прикрашають обличчя Койольшаукі у вигляді сережок та підвісок-дзвіночків. Вушні прикраси мають трапецієподібні променеві знаки, що символізують хвіст Шукоатля, вогняного змія.[8] Це робить їх ідентифікаторами, оскільки вони створюють прямий зв'язок з Віцилопочтлі, який використовував Шукоатля як свою зброю.

Запрошуємо учасниць та учасників створювати та доповнювати статті про локальні культурні традиції, фольклорні практики та внесок жінок у їх збереження й розвиток. Фольклор є важливою складовою нематеріальної культурної спадщини — він охоплює звичаї, обряди, усні історії та мистецькі практики, що передаються між поколіннями й формують ідентичність спільнот. Водночас значна частина цих тем, зокрема роль жінок у народній культурі, досі недостатньо представлена у Вікіпедії.

Кам'яний диск Темпло Майора

Відкриття

Археологи Національного інституту антропології та історії працюють на місці, де було виявлено камінь, 1978 рік.

21 лютого 1978 року група робітників мексиканської електроенергетичної компанії під час копання натрапила на великий камінь у формі щита, вкритий рельєфами.[9] Камінь, який вони виявили, зображує розповідь про поразку Койольшаукі під Коатепеком, показану ліворуч. Це відкриття відродило інтерес до розкопок стародавнього міста Теночтітлан під Мехіко. Це призвело до розкопок Уейї Теокаллі (Темпло майор) під керівництвом Едуардо Матоса Монтесуми.[3]

Голова Койольшаукі; близько 1500 р.; діорит; 80 x 80 x 65 см; Національний музей антропології (Мехіко). Як завжди, її зображено обезголовленою та із заплющеними повіками, оскільки її брат, Віцилопочтлі, відрубав їй голову.

Цей рельєф є одним із найвідоміших пам'ятників ацтеків та одним із небагатьох великих пам'ятників ацтеків, знайдених повністю in situ.[10]

Розташування

Камінь Койольшаукі знаходився біля основи сходів Уейї Теокаллі, головного храму мексиканців у Теночтітлані, на боці, присвяченому Віцилопочтлі.[11] Камінь лежав у центрі платформи, що простягалася від підніжжя сходів. Храм присвячений Віцилопочтлі та божеству дощу Тлалоку.[4] Вчені вважають, що мексиканські художники та будівельники включили зображення з оповіді Коатепек до Уейї Теокаллі під час капітальної реконструкції з 4-го по 8-ий рік правління (1483–1487) за правління Ахуіцотля.[4]

Едуардо Матос Моктесума першим зауважив, що розташування монумента біля підніжжя Темпло Майор увічнювало перемогу Віцилопочтлі над Койольшаукі в битві на горі Коатепетель. Матос Моктесума стверджував, що частина Уеї Теокаллі (Великого храму), присвячена Віцилопочтлі, уособлює священну гору Коатепек, де народився Віцилопочтлі та загинула Койольшаукі.[11]

Камінь Койольшаукі було знайдено в тому, що під час розкопок було названо IV фазою Темпло Майор.[12]

Створення

Оригінальне забарвлення кам'яного диска, засноване на хімічних слідах пігментів.

Камінь, ймовірно, був створений за правління Ашаякатля (1469—1481).[7]

Образи

На диску Койольшаукі лежить на спині, з головою, руками та ногами, відокремленими від тіла. Її голова спрямована вгору, від тулуба, у профіль, з відкритим ротом. Її розчленований торс лежить плазом на спині. Її груди звисають. Її тіло акуратно, але динамічно організоване в межах кругової композиції. Різьблення у формі гребінців встановлює точки обезголовлення та розчленування на шиї, плечах та тазостегнових суглобах. На цьому зображенні Койольшаукі майже гола, за винятком пов'язки на стегнах зі змією.[13] Вона носить лише ритуальний одяг з дзвіночків у волоссі, символ дзвіночка на щоці та головний убір з пір'ям.[14] Ці предмети ідентифікують її як Койольшаукі. Вона носить череп, прив'язаний до пояса зі змій навколо талії, та вушну петлю із знаком року Мексики. Її оточують зображення змії, черепа та земляного монстра.[9]

Двоголові змії, що стримують суглоби Койольшаукі, поруч із посиланням на скульптуру двоголового змія.

На зображенні праворуч, яке відображає оригінальні кольори каменю, жовте тіло Койольшаукі лежить на червоному фоні. Яскраво-синій колір позначає її головний убір та різні деталі різьблення. З розчленованих частин тіла з фестонами виступають білі кістки.

Двоголовий змій, також відомий як Максіккоатль, був негативним знаком, який міг вказувати на смерть. Пов'язаний з Віцилопочтлі, оскільки це було одне з його імен, він створює зв'язок між братами та сестрами. Суглоби Койольшаукі, скуті Макізкоатлем, символізують як її обов'язок служити попередженням, так і впізнанням.[12]

Використання

Камінь Койольшаукі мав служити застережливим знаком для ворогів Теночтітлана. За історією ацтеків, жіночі божества, такі як Койольшаукі, були першими ворогами ацтеків, які загинули на війні. У цьому контексті Койольшаукі стала символом усіх переможених ворогів. Її насильницька смерть була попередженням про долю тих, хто перетинав кордони народу мехіка.[13] Річард Таунсенд зазначає, що диск символізував поразку ворогів ацтеків.[15]

Жертвоприношення перетинали цей камінь, перш ніж піднятися сходами храму до блоку перед святилищем Віцилопочтлі.[14]

Роль у жертвопринесення

Вчені також вважають, що обезголовлення та знищення Койольшаукі відображені в характері ритуального жертвопринесення воїна, зокрема під час свята Панкетсалізтлі (Підняття прапора). Свято відбувається у 15-й місяць ацтекського календаря та присвячене Віцилопочтлі.[16] Під час церемонії полоненим вирізали серця, а їхні тіла скидали вниз по сходах храму до каменя Койольшаукі. Там їх обезголовлювали та розчленовували, так само, як Койольшаукі Віцилопочтлі на Коатепеку.[11]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Townsend, Richard F. (2009). The Aztecs (вид. 3rd). London: Thames & Hudson. с. 57. ISBN 978-0-500-28791-0.
  2. ↑ The Legend of Coatlicue & Coyolxauhqui. Inside Mexico. Процитовано 29 жовтня 2015.
  3. ↑ а б Townsend, Richard F. (2009). The Aztecs (вид. 3rd). London: Thames & Hudson. с. 149. ISBN 978-0-500-28791-0.
  4. ↑ а б в León-Portilla, Miguel (Жовтень 1983). The Ethnohistorical Record for the Huey Teocalli of Tenochtitlan. The Aztec Templo Mayor: A Symposium at Dumbarton Oaks: 79, 81.
  5. ↑ а б в г Sahagún, Bernadino (1569). Florentine Codex Book 3.
  6. ↑ Durán, Fray Diego (1964). Heyden, Doris (ред.). The Aztecs: The History of the Indies of New Spain. Orion Press. с. 347.
  7. ↑ а б Townsend, Richard F. (2009). The Aztecs (вид. 3rd). London: Thames & Hudson. с. 158. ISBN 978-0-500-28791-0.
  8. ↑ Pillsbury, Joanne; Potts, Timothy; Richter, Kim (2017). Golden Kingdoms Luxury Arts in the Ancient Americas. J. Paul Getty Museum. с. 264.
  9. ↑ а б MATOS MOCTEZUMA, EDUARDO (Грудень 1985). Archaeology & Symbolism in Aztec Mexico: The Templo Mayor of Tenochtitlan. Journal of the American Academy of Religion. 53 (4): 797—813. doi:10.1093/jaarel/liii.4.797.
  10. ↑ Boone, Elizabeth (1999). The "Coatlicues" at the Templo Mayor. Ancient Mesoamerica. 10 (2): 189. doi:10.1017/s0956536199102098.
  11. ↑ а б в Matos Moctezuma, Eduardo (Жовтень 1983). Symbolism of the Templo Mayor. The Aztec Templo Mayor: A Symposium at Dumbarton Oaks: 192.
  12. ↑ а б Aveni, A. (Квітень 1988). Myth, Environment, and the Orientation of the Templo Mayor of Tenochtitlan. American Antiquity. 53 (2): 287—309. doi:10.2307/281020. JSTOR 281020.
  13. ↑ а б Klein, Cecilia (1994). Fighting with femininity: Gender and war in Aztec Mexico. Estudios de cultura náhuat. 24: 22.
  14. ↑ а б Townsend, Richard F. (2009). The Aztecs (вид. 3rd). London: Thames & Hudson. с. 159. ISBN 978-0-500-28791-0.
  15. ↑ Townsend, Richard (1992). The Aztecs. London: Thames and Hudson. с. 161. ISBN 0500021139. OCLC 26265803.
  16. ↑ Juan, de Tovar (1585). The Tovar Codex.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Койольшаукі

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).