YaChudo

Кізик

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Кізик (грец. Κύζικος, тур. Aydıncıḳ) — давньогрецький поліс в історичній області Мізія у Малій Азії. Засноване вихідцями з Мілета на перешийку Капи-даг, одному з півостровів Мармурового моря. Наразі територія провінції Баликесір у Туреччині.

Кізик
Κιικος
РозташуванняМісія
Історія
ЗасновникПеласги
Засноване756 до н. е.
Дослідження
ВласникТуреччина Туреччина
Кізик. Карта розташування: Туреччина
Кізик
Кізик
Кізик (Туреччина)
Мапа
CMNS: Кізик у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Історія

Згідно з переказами, місто було засноване пеласгами з Фессалії під час прибуття аргонавтів; пізніше воно отримало багато колоністів від Мілета близько 756 році до н.е. Форма правління полісом поєднувало олігархію, аристократію і демократію[1].

Зростання значення поліса почалося ближче до кінця Пелопоннеської війни, коли боротьба між афінянами і спартанцями зосередилася на морських шляхах, що з'єднували Балкани з Чорним морем. У цей час міста Афіни та Мілет втратили своє значення, тоді як Кізик почав процвітати. Поблизу Кізика в 410 до н. е. під час Пелопоннеської війни, афіняни під проводом Алківіада у морській битві розбили спартанців, під командуванням Міндара.

Згодом Відомий стародавній філософ Евдокс Кнідський заснував школу в Кізіку та вирушив зі своїми учнями до Афін, відвідавши Платона. Завдяки своєму вигідному розташуванню Кізик швидко набув комерційного значення.

За Анталкидовим миром 387 року до н. е.), як і інші грецькі міста в Азії, Кізик було передано імперії Ахеменідів. Александр Македонський пізніше захопив його у персів у 334 році до н. е. і пізніше вважався відповідальним за з'єднання острова з материком.

Історія міста в елліністичні часи тісно пов'язана з Пергамським царством, частиною якого був Кізик[2]. Після приєднання Пергаму до Риму воно вступило в прямі стосунки з Римом. У 74 до н. е. Кізик був взятий в облогу Мітрідатом, але визволений Лукуллом, проте саме в ході Третьої Мітрідатової війни місто отримало права лат. liberae civitatis, які Кізик тимчасово втратив 29 до н. е., а пізніше за імператора Тиберія — назавжди як покарання за образу римських громадян. Але залишався столицею Мізії і став одним з найбільших міст регіону.

123 року місто зазнало руйнівного землетрусу. Після відбудоби був зруйнований серією землетрусів, що почалися у 443 році, останній з яких стався у 1063 році. У 543 році місто постраждало від землетрусу, і згодом його регіональний вплив був витіснений впливом столиці Опсікіона, Нікеї. Проте воно зберегло стратегічну роль завдяки своїй близькості до Константинополя. Після відбудови Кізик залишався значним містом до взяття його арабами в 675 році.

У 743 році Кізік ненадовго перебував під владою узурпатора Артавазда. Події кінця XI століття призвели до того, що місто кілька разів переходило з рук у руки лише за кілька десятиліть. Повстання Никифора Бриєннія проти Михайла VII Дуки було розгромлене там імперським флотом. Турки ненадовго захопили його у 1080-1081 роках, а потім знову у 1112 році. У XII столітті півострів перестав відігравати стратегічну роль, поступившись місцем Лопадіону, чиї укріплення були в кращому стані. У 1206 році Жоффруа де Вільярдуен описав місто як зруйновану фортецю, яку хрестоносці Четвертого хрестового походу, що захопили Константинополь у 1205 році, збиралися відбудувати. Його населення було переміщено до Артаке до XIII століття, коли півострів було окуповано хрестоносцями. За османської епохи він був частиною каза Ердек санджаку Бруса.

Турки остаточно захопили Кізік у 1330 році. Значна частина населення поступово прийняла іслам і прийняла турецьку мову, щоб уникнути сплати хараджа (подвійного подушного податку, що стягується з немусульман) та уникнути девширме (пайдомазама) – практики набору хлопчиків до яничарського корпусу. Грецьких християн, які все ще були присутні на початку XX століття, було вигнано в 1923 році відповідно до Лозаннського договору. Сьогодні античний Кізик — це місце серед боліт Балкіз-Сераю відоме як Бал-Кіз і повністю нежиле, хоча й обробляється.

Територія

Кізик мав дві укріплені гавані: Панорм на сході та Хітом на заході, біля підніжжя гір Диндим та Аркт.

Монета

Відомі у нумізматиці статири Кізика (кізикіни) із суміші золота (52,08%) та срібла (47,92%) вагою 16,34 г[3], що дорівнювався 29 драхмам. Вони були у широкому використанні з VII до IV століття до н. е., були основною валютою в еллінському світі, доки не поступилися місцем золотій македонській монеті Філіппа та Александра[4].

Релігія і церква

Тут існував жіночий культ богині Артеміди, який називався Долон (Δόλων)[5].

У ІІІ столітті в місті проповідували християнство дев'ять проповідників: Феогнид, Руф, Антипатр, Феост, Артема, Магн, Феодот, Фавмасій і Филимон, які були піддані тортурам і прийняли мученицьку смерть. Пізніше мощі святих були перенесені в храм, побудований на їх честь, і стали шануватися як чудотворні[6].

У 1324 році митрополія Кізику була однією з трьох кафедр в Малій Азії, яка могла тимчасово щорічно виплачувати субсидію Константинопольському патріархату. Після завоювання османами він переживав важкі часи. З 1370 по 1372 рік до 1387 року митрополичий престол був порожнім. У XIV столітті кафедри Халкідону та деякі патріархальні володіння у Віфінії та Геллеспонті було передано митрополиту Кізика[7].

Будови

Збереглись руїни стародавніх стін IV до н.е., величезного театру і амфітеатру, руїни римського акведуку, а також руїни храму, присвяченого в 167 року римському імператору Адріану, на честь якого написана одна з промов Аристіда[8].

Мальовничий амфітеатр, перетинений струмком, був одним з найбільших у світі. Будівництво амфітеатру розпочалося в середині першого століття і тривало до кінця третього. Його діаметр становив майже 150 м, і він розташований на північ від основної частини Кізика.

Величні фундаменти храму, присвяченого імператору Адріану, досі помітно: колони були заввишки 21,35 м, тоді як найвищі відомі в інших місцях, ті, що в Баальбеку в Лівані, мають лише 19,35 м. Ця споруда була найбільшим греко-римським храмом з будь-коли побудованих[9]. З цієї величної будівлі, яку іноді зараховують до семи чудес стародавнього світу, тридцять одна величезна колона все ще стояла вертикально в 1444 році. Відтоді їх по частинах вивозили для будівельних цілей.

Пам'ятники Кізика використовувалися візантійським імператором Юстиніаном I як кар'єр для будівництва його собору Святої Софії, а згодом тривалий час експлуатувалися османськими будівничими.

Відомі мешканці

Джерела

Примітки

  1. ↑ Strabo XII. 8. 11
  2. ↑ Петровский Ф.А. Византийские эпиграммы // Византийская литература / Отв. ред. С.С. Аверинцев. М., 1974. С. 160
  3. ↑ Анохин В.А. 1986. Монетное дело Боспора. Киев. «Наукова думка»: 36-37
  4. ↑ Hasluck, Frederick William (1911). "Cyzicus". In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 7 (11th ed.). Cambridge University Press. p. 720.
  5. ↑ "Suda, delta, 1345". Archived from the original on 23 July 2021
  6. ↑ Про що молились 12 травня до Дев'ятьох цілителів: народні прикмети. Радіо ТРЕК. Процитовано 12 травня 2020.
  7. ↑ Vryonis, The Decline of Medieval Hellenism in Asia Minor and the Process of Islamization from the Eleventh through the Fifteenth Century (Berkeley: University of California, 1971), pp. 299f
  8. ↑ Hasluck, Frederick William (1911). "Cyzicus". In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 7 (11th ed.). Cambridge University Press. p. 720
  9. ↑ Vermeule, Cornelius C. (1965). "A Greek Theme and its Survivals: The Ruler's Shield (Tondo Image) in Tomb and Temple" (PDF). Proceedings of the American Philosophical Society. 109 (6): 376

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).