Квіт папороті (книга)

Квіт папороті
Жанр	збірка легенд
Автор	Леонід Павленко
Видавництво	Веселка
Видання	1990
Сторінок	150
ISBN-10:	5-301-01026-3
Нагороди	Премія імені Лесі Українки

«Квіт папороті» — збірка легенд українського письменника Леоніда Павленка, вперше видана 1990 року. Легенди розповідають про українську природу, особливо рослинний світ, взаємодію людей з рослинами, любов людей до рослин. Книга здобула Премію імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

Окрім художньої літератури, Леонід Павленко відомий як народний фітотерапевт, автор книжок про лікува­н­ня травами, зокрема науково-художніх книжок «Цілющі скарби землі» (1984), «Ліки з чар-зілля: Поради і рецепти народного цілителя» (1992)^[1]. В описах книги його називають нащадком давнього роду травників Матяшів^[2][3], які зналися на народній медицині й на травах та лікували ще запорізьких козаків. Сам Павленко згадує, як його вчив траволікуванню дідусь, а мати оповідала йому легенди^[3].

Книжку видало 1990 року київське видавництво «Веселка»^[4]. Чорно-білі ілюстрації до книги виконала львівська художниця Ольга Юдіна^[4][3], і Леоніду Павленку ці ілюстрації дуже сподобались^[3]. Обкладинка кольорова й оформлена в тому ж стилі.

На думку філологині Наталії Лівіцької, книга вийшла за сприятливих суспільно-політичних обставин і збагатила українську дитячу літературу народознавчою тематикою^[5]. 1993 року книга здобула Премію імені Лесі Українки Кабінету Міністрів України за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва^[1].

Оповідання «Рідна мати» з цієї збірки увійшло до хрестоматії «Основи християнської етики» для 6 класу як ілюстрація теми «Терпіння і справедливість»^[6]. Казку "Росамита" сайт української народної творчості представляє як народну, записану 2008 року в Полтавській області^[7]. Перші речення "Лісової Любаши" без посилання на джерело використані як вправа в підручнику української мови^[8].

Книга містить легенди й оповіді про українську природу, про маловідомі та рідкісні рослини^[2][9]. До книги увійшла 31 легенда^[10]:

• Велика Біла Троянда. Дівчина з кручі крикнула вітру, щоб той забрав її до себе в гості, й опинилась на загадковому острові. Затуживши за батьком, вона вронила сльозу на Білу Троянду. Та розповіла дівчині, що її поневолив вітер-сокіл, і порадила, як дівчині самій вберегтись від такої долі. Коли до неї прилетіли красивий сокіл і голуб обскубаний, вона, не звертаючи уваги на сокола, приласкала голуба. Тоді сокіл, уособлення вітру, відпустив її додому, а голуб обернувся на сусідського юнака, якого вона давно кохала. Вони одружились, але дівчина й далі ходила на кручу, куди вітер приносив їй запах Троянди.
• Оленчина тополя. Іванко й Оленка бавились на яблуні. Оленка впала з дерева, і в неї став рости горб. Коли Іванко, сердячись на яблуню, вдарив її по стовбуру, та порадила йому звернутись по допомогу до давньої тополі, яка росте на місці, де колись козаки полягли у битві з ворогами. Тополя наказала 18-річній Оленці 18 разів приходити до неї й обіймати її на сході сонця, і після цього її стан став струнким, як у тополі. На прохання тополі Оленка посадила біля неї 18 молодих тополь в пам'ять про 18 загиблих козаків, а 20-річний Іванко посадив 20 яблунь. Іванко й Оленка одружились і ще багато разів відвідували стару тополю, але та з ними більше не говорила.
• Тарас. Наймит Тарас, розмальовуючи оселю вельможного пана, покохав його служницю Мирославу і попросив пана звільнити її як плату за його роботу. Пан відмовив і наказав побити і Мирославу, і Тараса. Після цього Мирослава втопилась, а Тарас у розпачі намалював портрет утоплениці. Після цього до нього прийшла русалка в образі Мирослави і стала з ним жити, невидима для інших людей. Розуміючи, що Тарасу наблидло жити з несправжньою Мирославою, вона зникла, а Тарас намалював її в образі рожевої чайки. Слава про його неймовірно реалістичні картини дійшла до царя, і Тараса ув'язнили, щоб він не намалював солдатів, які б ожили з його картин. В тюрмі йому знову явилась Мирослава, і після цього йому раптом оголосили указ про звільнення. У кінці легенди читач дізнається, що йшлося про Тараса Шевченка.
• Росамита. У селян Марка і Сідеї народилась дочка, коли вони працювали в полі. Її умили росою і тому назвали Росамитою. Марко підняв дочку до неба й попросив у зірки й місяця, щоб у неї серце було добре і слово мудре. Після цього у неї на лівій долоні з'явився знак місяця й зірки. Коли Росамита виросла, слава про її мудрість і вміння зцілювати хвороби людей дійшла до країни поганців за морями. Її владика Бабун-Хасан перекинувся на стерв'ятника, прилетів в Україну і в образі старця спробував увійти в хату Росамити, але та його викрила і показала йому свою ліву руку, обернувши його знову на стерв'ятника. Розлючений Бабун-Хасан разом з усіма своїми чаклунами і чорнокнижниками зграєю стерв'ятників налетіли на землю Марка, Сідеї і Росамити і стали руйнувати все навкруги. Росамита почула голос зірки, яка порадила їй підняти ліву руку до неба і проказати закляття, і так і зробила, хоч і розуміла ціну цього. Земля заколихалась, вороги попадали мертвими, а Росамита зникла назавжди. Тепер вона живе в людях і несе добро, хоч ніхто її й не бачить.
• Лісова Любаша. Лісова відьма розгнівалась на лісника й перетворила його доньку Любашу на бузок. Коли на бузок впали сльози матері, він розповів людським голосом, що не треба рубати старих дерев, треба саджати нові дерева і вбити злого вовка, який прислужує відьмі, і тоді вона втратити силу. Лісник все виконав, і любаша повернулась, і не сама, а з парубком Сильвестром, теж сином лісника, але з іншого краю, якого відьма тримала зачарованим у лісового духа. Любаша, пізнавши мудрість дерев, стала лікувати людей від хвороб, а Сильвестр став лісником.
• Лебіда. Мисливці на озері поранили білу лебедицю, а Олесь врятував її. Лебедиця прийшла до нього уві сні й пообіцяла одружитись з ним. Коли Олесю виповнилось 20 років, на тому ж озері він врятував з води дівчину Лебіду й одружився з нею.
• Дідусь глід. Малий Марко любив кущ глоду в лісі й розмовляв з ним, і глід став являтись йому в образі старого діда й розповідати Маркові про дерева, людей, квіти, птахів. Одного разу він розповів про явора і яворицю, які кохали один одного, і дуба, який захищав їх своїми гілками. Але лихий вітер повалив яворицю на дуба, і явір, побачивши, що явориця вже не його, засох з горя. Дуб і явориця від відчуття провини і від докору інших дерев пішли з лісу і стали на роздоріжжі, але дістали коренем каменя і скоро неминуче загинуть. Щоб врятувати їх, Марко погодився віддати 10 років життя: він заснув 10-літнім і прокинувся 20-літнім, зате дуб і явориця були знову в лісі біля глоду, і явір був знову живий і в парі з яворицею. 20-річний Марко спочатку подумав, що ця пригода була сном, але пішов у ліс і все згадав. У 30 років Марко одружився, його молодший син Андрійко бігав у ліс милуватись глодом, дубом і яворами, а Марко багато розповідав йому про дерева. Марко дожив до 100 років і заповів Андрійкові поховати себе біля дубу і яворів. З могили Марка виріс кремезний дуб, який люди назвали Марковим дубом.
• Рутина і Зорина. Бідний чоловік Оверко у березні пішов у ліс, щоб нарубати дрів і зігріти хату. Зустрівши там кущ зеленої рути, він хотів зірвати гілочки на подарунок своїм дочкам, але від куща озвався Рік, наказавши йому, щоб його 4 дочки поклали гілочки під подушки, і тоді вони стануть нареченими його синам-вітрам. Коли Оверко прийшов додому з гілочками, старші дочки Горпина й Коптина відмовились класти їх під подушки й кинули в ноги на ліжка, третя дочка Зорина поклала під подушку, а молодша Рутина ще й поцілувала гілочку. Вранці Рутина знайшла під подушкою одяг, шитий золотом, Зорина - шитий сріблом, а Горпина й Коптина знайшли в ногах одяг з грубої мішковини. У Святу неділю батько наказав дочкам піти в ліс, і там потрабили в убогу захаращену хатину, в якій сидів старий Рік. Рутина й Зорина взялися прибирати хатину, а Горпина й Коптина відмовились. Коли прийшли вітри, сини Року, то веселий і молодий весняний вітер взяв собі Рутину, теплий літній вітер середніх літ взяв Зорину, мокрий і брудний осінній вітер — Коптину, а холодний і бородатий зимовий вітер — Горпину.
• Розбийгора. Чоловік Сава пішов добувати харчів і не повернувся. Його дружина Соломія за пів року народила сина й назвала його Розбийгорою на честь сусідньої гори, ніби розбитої надвої, бо і її життя тепер було таке ж розбите. Тільки вона назвала так сина, як почула голос гори, яка пообіцяла, що син буде сильний, як гора, швидкий, як вітер, що навколо гори літає, мудрий, як орел, що на горі живе, і сам цей орел сину служитиме. Коли син виріс, так і сталось. Щоб допомогти синові знайти батька, орел високо піднівся на сході сонця й побачив, що Саву полонила зла відьма Сахна. Орел відніс Розбийгору до відьми. Відьма загадала йому знайти серед її бранців найріднішого для нього, поставивши свою магічну силу проти його голови. Орел непомітно підказав Розбийгорі, і той правильно знайшов батька. Сахна втратила відьомську силу й перетворилась на убогу немічну бабу.
• Коли Папороть цвіте. Донька лісничого й зіллєварки Любава, яку прозвали Ясноокою, знала багато про природу, любила розмовляти з вербою і струмком. Одного разу бавлячись з відлунням вона забігла в склеп у чагарнику і зустріла там лісову відьму. Від того, що Ясноока лагідно розмовляла з відьмою, відьма втрачала силу і, розгнівавшись на привітність Ясноокої, висушила струмок, так що верба стала засихати. Щоб врятувати вербу, вона наказала Ясноокій зірвати квітку папороті, яка родиться в ніч на Івана Купала раз на 10 років. Папороть розповіла Ясноокій, що та може з'їсти квітку, і тоді стане багатою і знатною, а може закопати її під вербою, тоді струмок оживе, верба одужає, але Ясноока перетвориться на голубку і муситиме літати, доки не пізнає сама таємниць рослинного світу. Не піддавшись спокусі, Ясноока не з'їла квітку й не віддала її відьмі, а закопала під вербою.
• Не чіпайте журавлі. Дівчинка Аделіна крала яйця з журавлиних гнізд і за це перетворилась на стару бабусю. Після цього вона намагалась робити всім добро. А коли врятувала й вилікувала пораненого журавля, який не зміг відлетіти у вирій, прокляття спало, і вона знову стала молодою й красивою.
• Зло Каркали. Легенда перша. У доброго Дорофія і його дружини Дарини не було дітей. Відьма Каркала домовилась Дариною, що у неї народиться дочка, але, коли їй виповниться 17 років, Каркала забере її радість. Взамін Каркала дала Дарині некрасиву чорну троянду. Тим часом Дорофій спав під посадженою ним березою й побачив уві сні, що дочка мала б народитись і так. Коли він прокинувся, з-за куща шипшини до нього вийшла жінка, уся ніби з мінливого марева, яка була добром, зробленим Дорофієм в його житті, і навчила його, щоб врятувати дочку, кинути чорну троянду на кущ шипшини. На Івана Купала у Дарини народилась дочка Олеся, росла доброю і радісною, але на другий день після 17-річчя засумувала й почала марніти. Коли до оселі Дорофія завітала Каркала, Дорофій дістав збережену ним чорну троянду, і жінка, яка символізувала його добро, кинула її на кущ шипшини. Чорна троянда згоріла, а жінка дала Дорофію жолудь. Коли Олеся розкусила його, Каркала розпалась надвоє, а Олеся розсміялася.
• Зло Каркали. Легенда друга. Чумак Омелько на відпочинку дорогою в Крим вихвалявся перед товаришами, що не боїться злої Каркали і перехитрить її. Наступного дня на спуску з гори ворона клунула в око його вола й той різко повернув воза, пошкодивши його. Інші чумаки, побачивши таке лихо, втекли від Омелька. Раптом з'явилась Каркала в образі старої баби й запропонувала допомогти, якщо Омелько віддасть їй те, що того дня в його оселі знайшлося. Омелько погодився, але за додаткової умови, що Каркала з'їсть все те, що він здобуде. На полагодженому возі Омелько наздогнав решту чумаків у Криму, посварив їх, а потім пробачив і з сіллю повернувся додому. Каркала прийшла, щоб забрати те, що знайшлося, поки Омелько їздив по сіль, - його новонародженого сина. Але він змусив її спочатку з'їсти здобутий їм віз солі. Вона з'їла пів воза солі і розсипалася на порох.
• Зло Каркали. Легенда третя. Пані посварилась з Каркалою, і на Меланки в неї народилась дуже некрасива дочка: на одній руці 7 пальців, на іншій 3, ще й крива на одну ногу. Мудрий Яків порадив пану й пані, щоб вилікувати дочку, робити добро людям. Спочатку вони не знали, як це робити, пробували робити подарунки сусідам-панам, але це не допомагало. Потім пан власноруч викопав для людей криницю, а пані тим часом у себе вдома допомагала хворим, годувала голодних, вдягала обірваних. Дочка стала красивою, а Каркала, прийшовши до Якова, розсипалась на порохню. Але у світі ще залишається зло - родичі Каркали.
• Зло Каркали. Легенда четверта. Семен і Соломія весь час сварились зі своїми сусідами Савою й Секлетою. Коли Соломія впала через Савиного чорного кота, й Секлета через Соломію з порожніми відрами, чоловіки знову хотіли посвіритись. Але жінки побачили одна в одної однакові гулі й синці під очима, розреготались, помирились і змусили чоловіків побрататись. А зла Каркала, яка підлаштовувала сварки, з карканням улетіла геть. Коли в Соломії народився син, повітухою виявилась Каркала. Вона сповістила, що Семен щойно провалився в чорну яму, і його можна визволити, або віддавши гордість новонародженого сина, або щоб його витягнув з ями чоловік, якому наречена піднесла лихо — "велике, кругле, а в його животі живе велика сім'я". Соломія розповіла про своє горе Секлеті, і та здогадалась, що потрібним чоловіком може бути Сава, бо вона колись піднесла йому гарбуза. Сава врятував Семена, а Каркала тріснула від злості, так що Семену довелося пів дня вимітати подвір'я.
• Світозара. Соломія кохала бідного парубка Лавріна, але батько вирішив віддати її за дурного й некрасивого Івана, сина багатія. Молодша сестра Соломії, Світозара, побігла в ліс спитати поради в осики. Вона розповіла Світозарі, що в яру за сьомим перевалом є дві могили. Одна могила козака, який віддав своє життя за цю землю, і Лаврін має розчистити її від шипшини. Інша могила бусурмана-напасника, який грабував цю землю, на ній росте вороняче око, і Світозара має зашити його в одяг Івана, бо воно приносить лихо ворогові. Так вони і зробили. Лаврін 7 днів і 7 ночей розчищав шипшину. А Іван, з воронячим оком в одязі, став кричати, що бере Соломію не по любові, а за наймичку. Батько Соломії прогнав його й віддав дочку за Лавріна.
• Іванкова пригода. Іванко вилаявся на своїх овечок, щоб їх лихо забрало, і вони зникли. Пізніше він на горі побачив лихо, яке тримало біля себе його овечок, перетворених на дівчат, а потім знову перетворило їх на овечок. Столітня смерека порадила йому, щоб перемогти лихо, вирубати будяки на горі, які його охороняють. Іванко став рубати будяки, але щоразу виростали нові. Лише за 40 років будяки зникли, і на горі розцвіли червоні маки. До Іванка повернулись його овечки, але перетворились на хмарки й улетіли на небо.
• Загадкові діви. Мудра бабуся Якилина, поки була жива, розповіла юному Адасю, якого вона колись знайшла немовлям у житі, що біля озера в ніч на Івана Купала раз на 10 років із заростей оману виходять три нібесні діви - Хоробрість, Довголіття й Доброта. Адась майже 10 років чекав зустрічі з ними і, нарешті, причаївшись в лозі, побачив їх. Діви говорили між собою про те, що на землі оселилось Зло, і, щоб перемогти його, покликали на допомогу Хитрість, хоч їм і не хотілось із нею зустрічатись, бо вона служила і їм, і їхнім ворогам. Хитрість одразу виявила Адася. Адась закохався в діву Доброти, а вона в нього. Ідучи, діви сказали Адасю, що він може дізнатись про них у верби. Коли він сумуючи за дівою Доброти, прийшов до верби, та розповіла йому, що, щоб побачити кохану раніше, ніж за 10 років, Адась має зробити 5 таких добрих діл, щоб про них люди заговорили повсюди. Невдовзі Адась розняв двох парубків, що бились на смерть. Ті спочатку розлютились і разом побили Адася, а потім просили в нього пробачення. Пізніше Адась голими руками полагодив греблю, через яку витікала вода з озера, в якому ріс оман. Коли мисливець підстрелив козулю, а в неї були козенята, Адась за допомогою зірки діви Доброти зумів вмолити дружину мисливця відпустити козулю. Коли завойовники забрали в рабство чоловіка, а в нього залишились дружина й маленьке дитя, Адась віддав себе в рабство замість цього чоловіка. Він працював у підземеллі Зла, і коли зовсім знесилив, до нього прийшла Хитрість і вмовляла відмовитися від небесних дів, але він не згодився. Тоді він опинився вдома, брудний і знесилений, але, викупавшись в озері, повернув собі силу. Під час грози він допоміг вівчару врятувати отару овець, сховавши у себе в домі, але вівчар зник, а в Адася залишилась велика отара. Він пішов провідати вербу біля озера. З неба спустилась зірка діви Доброти і він побачив вівчара, який виявився перевдягненою Добротою. За страждання й добро небо віддало діву Доброти Адасеві. Він назвав її Зориною. Вони щасливо жили разом, а овець у них розплодилось, майже як зір на небі.
• Дума про Тараса. Тарас Шевченко приїжджає в рідне село Моринці і в спорожнілій батьківській хаті зустрічає утопленицю Катерину, героїню своєї поеми, в образі русалки. Та розповідає, що помстилася москалеві, залоскотавши його до смерті, і хотіла б залоскотати і царя, і царицю. Тарас же їй розповідає про її сина Івана, який водить сліпого кобзаря Перебендю і вже й сам трохи грає на кобзі. Тарас прокидається, і видіння русалки виявляється сном. Біля нього сирота Івана, якого він разом з Перебендею пустив жити у своїй хаті, поки сам живе де-інде. Іван розповідає Тарасові, що його мати колись прийшла йому уві сні русалкою й обіцяла жити біля нього яворицею, і після цього біля хати справді з'явилась явориця. Прийшов Перебендя й радо зустрівся з Тарасом. Наказав Іванкові добре полити яворицю, бо утоплениця воду любить. Стали сходитися люди, щоб зустрітись з Тарасом і послухати музику Перебенді. Прийшов і поліцейський з двома посіпаками, але люди їх прогнали. Всю ніч громада просиділа з Тарасом, а під ранок він поїхав з рідного села.
• Серафимина гора. Автор гуляв зі своїм дідусем, який добре знався на травах і розумів природу, біля Серафиминої гори, де найбільше різнотрав'я лікарських рослин, і спитав дідуся, чому гора зветься Серафиминою. Дідусь розповів легенду про те, як на цій горі стояв монастир, і його 3 дні штурмували татари на чолі з воєводою Махмудом Халімом. Коли всі чоловіки-захисники монастиря загинули й татари увійшли в монастир, Махмуд Халім наказав повбивати всіх вцілілих жінок і дітей. Під час різанини зі схованки вийшла красуня Серафима, дочка настоятеля монастиря, і Махмуд Халім став вимагати, щоб вона з ним одружилась. Вона висунула першою умовою почесне поховання загиблих (і після цього відпустила на волю всіх вцілілих), а другою - щоб все військо увійшло в монастир і поклонилось портрету її загиблого в бою батька. Тоді вона повернула колесо за портретом, і монастир провалився в безодню, разом і з нею, і з татарами.
• Вереск. Старий Дороній мав трьох одружених синів, але не мав онуків. Сумуючи, він наказав синам і невісткам іти шукати лікарів і знахарів, щоб народити онуків. Старші два сини обдурили Доронія, принісши йому не своїх дітей. Коли внуки підросли, Дороній побачив, що вони злі, не вдалися в його рід, і зрозумів обман. А найменший син, Ходій, не міг обдурити батька, і блукав світом. Коли він з дружиною заснув на лісовій галявині, йому явилась уві сні ласова фея і навчила засушити вереск у тіні під молодим дубочком і носити при собі це зілля. Так він і зробив, і невдовзі в нього народився син, якого він назвав Вереском, а потім ще багато дітей. Дороній зрадів і заповів всі свої володіння Ходію, а старших синів змусив самих заробляти собі харч і будувати оселі.
• Бабуся Липа. У 10-річної Мар'янки були кривенькі ніжки. Вона любила бігати в ліс спілкуватись з деревами. Бабуся липа порадила їй звернутися зі своєю недугою до столітнього дуба. Той розповів, що це Мар'янці поробив злий Ошун, і дав їй свій жолудь. Мар'янка посадила жолудь і доглядала паросток, а через 3 роки він виконав її бажання - вилікував її ноги. Потім Мар'янка часто просила молодий дубочок за здоров'я інших людей, а одного разу попросила його вилікувати хвору бабусю, яка виявилася її давнею знайомою бабусею липою. У нагороду та дала Мар'янці дар розуміти мову рослин, птиць і звірів. Уві сні ялини і смереки показали Мар'янці порубані і знівечині ялинки, вирізані на деревах написи. Коли вона прокинулась, бабуся липа і столітній дуб наказали їй розповісти людям про страждання дерев.
• Вероніка. Жили дві сестри. Старша Солоха була лихою; вона народилилась, коли мати рвала будяки. Молодша, Вероніка, була лагідною й покірною; вона народилась того дня, коли мати милувалась трояндами. Солоха одружилась з чоловіком підстаркуватим, кривим, але багатим, і стала поглядати на сестру спогорда. Тим часом Вероніка чекала на жениха гарного й роботящого, хоч би й бідного, але їй любого. Від дорікань Солохи вона втікла в ліс і сплела вінок з непоказних лісових квітів. Прості квіти були вдячні, що Вероніка їх полюбила, і попросили її назвати їх своїм ім'ям - веронікою. Потім вонинавчили її, як знайти жениха: покласти вінок у воду і йти, куди його нестиме потік; зупинитись, де вінок приб'є до берега; і вдягнути цей вінок, коли зустріне парубка, який їй буде до вподоби. Так Вероніка і зробила, зустріла мельника, до млина якого прибило вінок, одружилась з ним і жила душа в душу. А Солоха щодня сварилась зі своїм чоловіком, хоч і був багатства полон двір.
• Квітина. В Уляни й Ананія у квітні народилася донька, яку вони назвали Квітиною. Ананій загадав, щоб дівчинка була красива, як небо голубе, мудра, як матінка-природа, а нареченого собі знайшла б дужого і швидкого, як лісовий шум. (Вони жили біля лісу й часто чули той шум.) Квитина росла доброю, оберігала кожну комашку й рослинку. Коли подруги підгледіли, як вона в лісі спілкувалась з невидимим, але гучним лісовим шумом, селом пішли чутки, що вона відьма. Сільський староста звинувавтив її, що вона знається з нечистим. Вона йому відповіла, що це він більше підходить до нечистого, бо людям тільки зло робить і хабарі бере. Староста розлютився і спробував вдарити квітину палицею, але його з шумов викинуло з хати й гепнуло об землю на подвір'ї. Наступного дня все село сміялося зі злого старости і вже не боялося його, і люди дякували Квітині. Потім Квітина попросила лісовий шум, щоб він допоміг людям скинути панів. Той погодився, але зажадав, щоб Квітина покинула землю й пішла жити до нього. Після цього трудящі люди скинули гнобителів і самі стали хазяйнувати на своїй землі. А Квітина й тепер живе з лісовим шумом, і чути, як ліс шумить двома голосами - ніжним дівочим і суворим чоловічим.
• Сон-трава
• Гнатова сопілка
• Гаїна
• Відьма. Жили двоє побратимів, Ілько Батіг і Стецько Кнут. І їхні дружини Секлета і Пріська жили дружно. У Секлети й Ілька народився хлопчик, а Стецька покликали бути кумом. На хрестини прийшла відьма Солоха і стала залицятись до чоловіків. Після хрестин Ілько став божеволіти й дивитися у піч, бачачи там Солоху. Стецько став тикати Ількові в обличчя маковійним зіллям, а потім вилив йому на голову відро цебро води. Ілько прийшов до тями, розгнівався й вигнав Стецька. А потім і Стецько став бачити у своїй печі Солоху і ліз до неї цілуватись. Коли на другий день друзі обговорювали свої видіння у корчмі, староста Хома Цвіркун їм не повірив. До корчми увійшла Солоха і сказала Хомі, що він має сидіти не тут, а на каплиці біля хреста. Наступного дня все село здивовано дивилося, як староста спить на даху каплиці, обійнявши хреста.
• Зоряний Котко. 10-літнього Котка звали зоряним, бо він народився з зіркою на чолі. Він любив бігати до озера, яке з'явилось після того, як відьма звела зі світу красуню Несміянку, перед цим викравши її улюблену троянду. Одного разу озеро наказало Коткові дівочим голосом вночі піти до крутої гори, де раніше відьма жила, викопати там троянду, посадити біля озера й полити озерною водою, а коли йому виповниться 20 років знайти на троянді квітку з 20 пелюстками й кинути в озеро, і тоді він зустріне свою долю. Так він і зробив. Невдовзі після цього він на ярмарку випадково зустрів розчакловану Несміянку, освідчився їй і одружився з нею.
• Рідна мати. У 10-літнього Ониська померла мати, і його батько Прокіп одружився з вдовою Параскою, у якої була 9-річна дочка Лукиня. Діти подружилися, але Парасці це не сподобалося. Коли Онисько взяв зі стола пиріжок і приніс Лукині, щоб з'їсти разом, мачуха побила його за те, що він поїв всі пиріжки. Потім прийшов Прокіп і розповів, що пиріжки взяв він. Тим часом Онисько, втікши від мачухи, спав у тернику, і бачив уві сні матір. Вона вчила його, щоб помиритись з мачухою, за зло платити добром. На Новий рік Параска послала Ониська з подарунком до своєї сестри в сусіднє село, наказавши зрізати дорогу через болото. Під ним провалився лід, й Онисько ледь не втонув. Дух матері врятував його, а в Параски за замах на життя Ониська відняв розум. Цілий рік Параска була не при собі, сама з собою розмовляла, сміялася. Потім Онисько пішов до терника й попрохав мати, щоб вона повернула Парасці розум, бо це не вона хотіла занапастити Ониська, а зло, яке в неї вселилося. Коли він повернувся додому, його зустріла здорова й лагідна Параска. З часом Онисько одружився з Лукинею, а Параска з цим допомогла.
• Як бабуся Лукія татар перемогла. Бабуся Лукія в лісі врятувала від дощу рій джмелів і сховала їх у себе на горищі. Коли до неї приїхав збирач податей і хотів забрати останнього півня, джмелі загнали його у ставок, а його коня зажалили до смерті. Тоді відбирати півня прийшов голова управи, але і його шмелі прогнали. Бабусю Лукію стали в окрузі поважати й боятися. Коли на село напали татари, голова управи з сотнею козаків прийшли просити її по длопомогу. Вона викликала цілу хмару джмелів, і військо татарського хана було розбите.

• Павленко Л. Квіт папороті. — Київ : Веселка, 1990. — 150 с. — 115000 прим. — ISBN 5-301-01026-3.