Карське царство

Історія Вірменії
Держави та утворення
Айраратське царство • Велика Вірменія • Мала Вірменія • Цопк • Софена • Марзпанська Вірменія• Вірменський емірат Анійське царство • Сюнік • Васпуракан • Ташир—Дзорагет Арцах • Хачен • Карс • Царство Варажнуні Кесун • Едеса • Мелітена • Пір • Кілікія Шах-Арменіди • Хамс • Арран • Чухур-Саад • Карабах Вірменська область • Еріванська губернія Єлизаветпольська губернія • Перша Республіка Вірменська РСР • Республіка Вірменія • НКР
Війни та битви
Війни: Парфія • Туреччина• Грузія •Азербайджан • Карабах Битви: Тигранакерт • Арташат • Рандея • Аварайр Варнакерт • Севан • Манцикерт • Гарні • Бітліс • Сардарапат • Апаран • Каракіліс
Релігії
Язичництво • Мітраїзм Вірменська апостольська церква Павликіани • Тондракійці • Католицизм
Географія
Вірменія (Західна • Східна) Вірменське нагір'я • Кілікія
Династії
Гайкіди • Єрвандіди • Арташесіди Аршакуні • Арцруніди • Багратуні Рубеніди • Хетуміди • Лузіньяни • Кюрикіди
Національно-визвольний рух
Арменакан • Гнчак • Дашнакцутюн • Фідаї Цегакрон • АСАЛА • Міацум
Тематичні статті
Вірмени • Етногенез • Культура • Мова • Вірменське питання Геноцид • Вірменофобія • Амшенці • Діаспора Столиці • Матенадаран • Вірменознавство • Вірменське Відродження • Шляхта
Хронологія
Портал «Вірменія» переглянути обговорити редагувати

Карське царство, Ванандське царство — вірменська феодальна держава в області Вананд зі столицею в місті Карс на захід від Анійського царства, існувала у 963–1064 роках.^[1]

Карське царство виділилось із Анійського царства вірменських Багратідів після проголошення 961 року столицею держави міста Ані. Карські царі династії Багратуні перебували у васальній залежності від анійських царів.

За правління Мушела (царював у 963—984 роках) Карське царство відігравало роль передового форпосту Анійського царства в боротьбі з Візантією. 977 року було здійснено спробу захопили Ані, втім невдало. Також невдалося захопити Парисоське царство.

Найбільшої могутності досягло за царювання Абаса (984—1029). Було укладено союз з Тао-Кларджеті та Двінським еміратом. У 996 і 998 роках зазнав поразок від Раввадідів. 1008 року визнав зверхність Візантійської імперії, що забезпечило спокій на кордонах. Протягом нступних 20 років відбувається економічний та культурний розвиток.

Після вторгнення до Закавказзя турків-сельджуків цар Гагік (правив у 1029—1065 роках) намагався зберігати нейтралітет. У 1045 році після захоплення Анійського царства Візантійською імперією, опинився майже з усіх боків оточений візантійською територією. Але зумів отримати титул азгапета (голови роду Багратуні) та шахіншаха (царя царів). У 1054 році зумів завдати поразки сельджукам у битві при Карсі. Але невдовзі визнав зверхність Сельджуцької імперії. 1065 року поступився своїм царством Візантії в обмін на Цамендан, Ларису, Амасію, Комману.

Основою плато Вананд, значна частина гавару Єрасхадор (історичного регіону Айрарат), західна частина Шираку з Карсом. Його оточували Айкаканпар на півдні, Месхетський і Тріалетський гірські хребти на півночі, річка Ахурян на сході та Тайк на заході. Загальна площа становила 10 тис. км².

Цар мав абсолютну владу, спирався на власну раду (дур), де провідні посади обіймали ішханац ішхан (князь князів), спарапет і марзпан. Не було чіткої адміністративної системи. Управління здійснювалося через мережу феодальних володінь. Царство включало різні феодальні землі, керовані ішханами (князями), меліками (правителями невеликих областей) та іншими феодалами (азатами).

Царство було важливим центром вирощування злакових, розвивалися садівництво й виноробство. Клімат м'який, сприяв розвитку сільського господарства. Долина Араксу з її м'яким і теплим кліматом надавала можливість для розвиненого садівництва та пов'язаного з ним виноробства і фруктових садів. Альпійські луки водозбору Кармір Порак та вулканічний масив Арджо-Аріч надавали можливість для розвитку скотарства. Сусідня Єрасхинська ущелина поблизу Кагзвану з м'яким кліматом був гарним місцем зимівлі для худоби.

Розроблялися мідні, сріблі, свинцеві, та залізні копальні (головним чином в горах Кетчун), добувалася сіль, що давали значний зиск царській скарбниці. Ліси гір Соанле (Мецрат) були джерелом для будівельних матеріалів.

Суворі заходи й дії забезпечили спокій на шляхах знищенням розбійників. Столиця Карс перетворилася на важливий центр посередницької торгівлі, його населення зросло до 50 тис. осіб.

У першій половині XI ст. відбувається розбудова міст, зведення фортець Мжнкерт, Авнікберд, Хавчич, Царакар, Шатік, монастирів та церков (зокрема Церква св. Апостолів у м.Карс). 1030 року було засновано богославську школу у Карсі.

• Карське царство^{[недоступне посилання з липня 2019]}