YaChudo

Карл Черні

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Карл Черні
Carl Czerny
Зображення
Карл Черні, літографія Й. Крегубера
Основна інформація
Дата народження21 лютого 1791
Місце народженняВідень
Дата смерті15 липня 1857 (66 років)
Місце смертіВідень
ПохованняВіденський центральний цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоАвстрійська імперіяАвстрійська імперія
Національністьчех
Професіяпіаніст, композитор, педагог
ОсвітаВіденський університет музики й виконавського мистецтва Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіЛюдвіг ван Бетховен[1], Антоніо Сальєрі, Йоганн Непомук Гуммель і Муціо Клементі Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніФеренц Ліст[1], Теодор Куллак, Теодор Лешетицький[2][3], Karl van Beethovend, Theodor Döhlerd, Alfred Jaëlld, Friederike Bäuerled[4], Stephen Hellerd, Josef Dachsd, Anton Doord, Альфред Калниньш, Anna Caroline Ouryd і Сигізмунд Тальберг Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментифортепіано
Жанркласична музика
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Черні.

Карл Черні (нім. Carl Czerny, 21 лютого 1791, Відень, Австрійська імперія — 15 липня 1857, Відень, Австрійська імперія) —австрійський композитор, педагог і піаніст чеського походження епохи пізнього класицизму та раннього романтизму. Він був одним із найвідоміших учнів Людвіга ван Бетховена. Серед учнів Карла Черні були Леопольд де Меєр та Ференц Ліст, який присвятив Черні свої «Трансцендентні етюди».

Його музичний доробок налічує понад тисячу творів, а його книги з етюдів для фортепіано досі широко використовуються у викладанні гри на фортепіано. Особливо популярним є його етюди, зокрема цикли «Школа швидкості» (École de velocité op. 299), «Мистецтво спритності пальців» (Kunst der Fingerfertigkeit op. 740). Окрім етюдів К.Черні є автором трьох сонат Op.119, п'єс Pastorale, op. 121 i Sentimentale, op. 120, а «Фантазії f-moll», op. 226 для фортепіано в 4 руки та «Концерту для фортепіано в 4 руки з оркестром», op. 153. Йому належить також книжки «Повне теоретико-практичне вчення про композицію» (1849), «Нарис історії музики» (1851) та мемуари.

Біографія

Ранні роки

Дитинство

Карл Черні народився у Відні (Леопольдштадт) і був охрещений у парафії Святого Леопольда[5]. Його батько був чеського походження; мати — моравської. Черні походив з родини музикантів: його дід був скрипалем у Німбурзі, поблизу Праги, а його батько, Венцель, був гобоїстом, органістом і піаністом[6]. Коли Черні було шість місяців, його батько влаштувався на роботу вчителем гри на фортепіано в польському маєтку, і родина переїхала до Польщі, де вони жили до третього поділу Речі Посполитої, який змусив родину повернутися до Відня в 1795 році[7].

Будучи вундеркіндом, Черні почав грати на фортепіано у три роки та написав композицію у сім. Його першим учителем гри на фортепіано був батько, який навчав його переважно творам Баха, Гайдна та Моцарта. Він почав виступати з фортепіанними концертами в будинку батьків. Черні вперше публічно виступив 1800 року, виконавши Концерт для фортепіано № 24 до мінор Моцарта[8].

Навчання у Бетховена

Молодий Черні. Картина за мотивами оригіналу Джозефа Ланзеделлі Старшого

1801 року Венцель Крумпгольц, чеський композитор і скрипаль, запланував виступ для Черні в будинку Людвіга ван Бетховена. Бетховен попросив Черні зіграти його «Патетичну сонату» та «Аделаїду». Бетховен був вражений 10-річним хлопчиком і прийняв його як учня[9]. Черні залишався під керівництвом Бетховена до 1804 року, а потім час від часу переходив до Йоганна Непомука Гуммеля, щоб стати його найкращим учнем. Він особливо захоплювався здатністю Бетховена до імпровізації, його майстерністю аплікатур, швидкістю його гами та трелей, а також його стриманою поведінкою під час виконання[10].

Автобіографія та листи Черні містять багато важливих посилань та деталей про Бетховена цього періоду. Черні першим повідомив про симптоми глухоти Бетховена, за кілька років до того, як це стало публічним. Про свою першу зустріч із Бетховеном він писав: «Я також помітив з тією візуальною швидкістю, властивою дітям, що у нього у вухах була вата, яка, здавалося, була просочена жовтуватою маззю»[11].

Бетховен обрав Черні піаністом для прем'єри його фортепіанного концерту № 1 1806 року. У віці 21 року, у лютому 1812 року, Черні здійснив віденську прем'єру фортепіанного концерту Бетховена «Імператор». Черні писав, що його музична пам'ять дозволяла йому грати практично всі фортепіанні твори Бетховена напам'ять без винятку, і протягом 1804–1805 років він грав ці твори таким чином у палаці князя Ліхновського один-два рази на тиждень, причому князь називав лише потрібні номери опусів[12]. Черні підтримував дружбу з Бетховеном протягом усього свого життя, а також давав уроки гри на фортепіано племіннику Бетховена, Карлу[13].

Пізніша кар'єра

У віці п'ятнадцяти років Черні розпочав дуже успішну педагогічну кар'єру. Спираючись на методи викладання Бетховена, Муціо Клементі та Йоганна Непомука Гуммеля, Черні проводив до дванадцяти уроків на день у будинках віденської знаті[14]. Серед його «зіркових» учнів були Теодор Делер, Стефан Геллер, Анна Сік[15] та Нінетт де Бельвіль[16]. У 1819 році батько Франца Ліста привів свого сина до Черні, який згадував:

Він був блідим, хворобливим на вигляд дитиною, яка під час гри гойдалася на стільці, ніби п'яна... Його гра була... нерівномірною, неохайною, плутаною, і... він довільно розкидав пальці по клавішах. Але, попри це, я був вражений талантом, яким його наділила природа.
Черні знайомить свого учня Ференца Ліста з Бетховеном. Малюнок Рудольфа Ліпуса (1893–1961).

Ліст став найвідомішим учнем Черні. Він навчав його творам Моцарта, Бетховена, Клементі, Ігнаца Мошелеса та Йоганна Себастьяна Баха . Родина Лістів жила одній вулиці у Відні з Черні, який був настільки вражений хлопчиком, що навчав його безкоштовно. Пізніше Ліст віддячив за цю довіру, представляючи музику Черні на багатьох своїх паризьких концертах[17]. Черні також організував знайомство Ліста з Бетховеном[18] Ліст залишався близьким із Черні, і 1852 року він опублікував «Етюди трансцендентного виконання» з присвятою Черні[19].

Черні виїжджав з Відня лише під час своїх поїздок до Італії, Франції (у 1837 році, коли йому допомагав Ліст)[20] та Англії. Після 1840 року Черні присвятив себе виключно роботі композитором. Він написав велику кількість вправ для фортепіанного соло для розвитку піаністської техніки, розрахованих на перші уроки для дітей і потреби найдосвідченіших віртуозів.

(1857–2007) 150-та річниця смерті Черні, Центральний цвинтар, Відень

Смерть

Черні помер у Відні у віці 66 років. Він ніколи не був одружений і не мав близьких родичів. Свій великий статок він заповів благодійним організаціям (зокрема закладу для глухих), своїй економці та Товариству друзів музики у Відні, попередньо передбачивши кошти на виконання заупокійної меси на його пам'ять[21].

Композиції

Огляд

Черні написав велику кількість творів (понад тисячу і аж до Op. 861). Твори Черні включають не лише фортепіанну музику (етюди, ноктюрни, сонати, аранжування та варіації оперних тем), але й меси та хорову музику, симфонії, концерти, пісні, струнні квартети та іншу камерну музику. Більш відомою частиною репертуару Черні є велика кількість написаних ним дидактичних фортепіанних творів, таких як «Школа швидкості» (фр. École de velocité) та «Мистецтво спритності пальців» (нім. Kunst der Fingerfertigkeit). Він був одним із перших композиторів, який використав слово «етюд» як назву. До творів Черні також входять аранжування багатьох популярних оперних тем.

Більшість творів, які Черні називає «серйозною музикою» (меси, хорова музика, квартети, оркестрова та камерна музика), залишаються в неопублікованому рукописному вигляді та зберігаються у Віденському товаристві друзів музики, якому Черні заповів свій маєток.

Фортепіанна музика

Фортепіанні сонати Черні є проміжним етапом між творами Бетховена та Ліста. Вони поєднують традиційні елементи сонатної форми з бароковими елементами, такими як використання фугато та вільні форми фантазії. Записи цих сонат були зроблені Мартіном Джонсом, Антоном Куерті та Даніелем Блюменталем.

Фортепіанні ноктюрни Черні демонструють деякі елементи, присутні в ноктюрнах Шопена, такі як ритмічна плавність та інтимний характер. Шопен познайомився з Черні у Відні в 1828 році, і, можливо, на нього вплинули його ноктюрни.

Черні написав приблизно 180 творів під назвою «Варіації». Серед них — «La Ricordanza», Op. 33, яку записав український композитор Володимир Горовиць. Черні використовував не лише власні теми, а й теми інших композиторів, зокрема Даніеля Обера, Людвіга ван Бетховена, Вінченцо Белліні, Антона Діабеллі, Гаетано Доніцетті, Йозефа Гайдна, Генріха Маршнера, Вольфганга Амадея Моцарта, Нікколо Паганіні, Джоакіно Россіні, Франца Шуберта, Карла Марії фон Вебера та багатьох інших. Ці твори варіюються від сольних фортепіанних п'єс до творів для чотирьох, для шести та восьми рук, причому деякі варіації мають необов'язковий акомпанемент оркестру або струнного квартету. Черні іноді поєднував свої варіації з іншими жанрами, такими як фентезі, рондо або імпровізація.

Черні був одним із 50 композиторів, які написали варіацію на тему Антона Діабеллі для другої частини Vaterländischer Künstlerverein (1824). Він також написав коду, щоб завершити збірку. Перша частина була присвячена 33 варіаціям, запропонованим Бетховеном, його «Варіаціям Діабеллі», Op. 120. Разом із Лістом, Шопеном, Анрі Герцем, Йоганном Петером Піксісом та Сигізмундом Тальбергом Черні був учасником збірки варіацій для фортепіано « Гексамерон» (1837).

Інші композиції

Сім симфоній Черні почали записувати в 1990-х роках. У 21 столітті з'явилися дві нові симфонії (Симфонія № 6 та Велика симфонія, написана в 1814 році); також дві увертюри (до мінор та мі мажор) та деякі симфонічні хорові твори (Псалом 130 та «Die Macht des Gesanges»)[22].

Черні був плідним композитором камерної музики, яка зазвичай працювала з фортепіано: тріо для струнних та фортепіано, квінтети для струнних та фортепіано, сонати для скрипки та фортепіано, а також фортепіанні варіації з флейтою, валторною та іншими інструментами. Однак, є багато творів без фортепіано, зокрема струнні квартети, які останніми роками отримали нове визнання[23].

Черні, побожний католик, також написав багато релігійних творів. До цих творів належить низка мес та гімнів.

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б https://web.archive.org/web/20210106164458/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/franz-liszt-and-his-pupils/liszt-school
  2. ↑ Leschetizsky, Theodor // The Enciclopædia Britannica: New Volumes — 12 — London, NYC: 1922. — Vol. 31. — P. 757.
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20210106205217/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/theodor-leschetizky-and-his-pupils/leschetizky-school
  4. ↑ verschiedene Autoren Österreichisches Biographisches Lexikon 1815–1950 — ÖAW. — doi:10.1553/0X0032BE1B
  5. ↑ Czerny (1956), p. 302.
  6. ↑ Czerny (1956), pp. 302–305.
  7. ↑ Czerny (1956). p. 303
  8. ↑ Mitchell (1980)
  9. ↑ Thayer (1991), pp. 226–228.
  10. ↑ Thayer (1991), p. 368.
  11. ↑ cited in Thayer (1991), p. 227.
  12. ↑ Mitchell (1990), p. 139
  13. ↑ Thayer (1991), p. 679.
  14. ↑ Walker (1989), p. 72.
  15. ↑ Cohen, Aaron I. (1987). International Encyclopedia of Women Composers (англ.). Books & Music (USA). ISBN 978-0-9617485-2-4.
  16. ↑ Mitchell (1980), p. 139.
  17. ↑ Walker (1989), pp. 72–73.
  18. ↑ Walker (1989), pp. 83–84.
  19. ↑ Rowland (1998), p. 165.
  20. ↑ Walker (1989), p. 73.
  21. ↑ Mitchell (1980), p. 140.
  22. ↑ Midgette, Anne (20 листопада 2004). A Composer Emerges (Briefly) From His Mentor's Shadow. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 20 червня 2024.
  23. ↑ Czerny: String Quartets. Played by the Sheridan Ensemble. Capriccio 2016.

Література

  • Botstein, Leon (2004). "Beethoven's Pupil" [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.], American Symphony Orchestra programme note, accessed 23 September 2014.
  • Czerny, Carl, tr. Ernest Sanders (1956). "Recollections from my Life" (1842), in The Musical Quarterly, July 1956, Vol. XLII, No. 3, pp. 302–317.
  • Kuerti, Anton (1997). "Carl Czerny: In the Shadow of Beethoven", in Queen's Quarterly, September 1997, Vol. 104, No. 3. Accessed 23 September 2014.
  • Loesser, Arthur (1990). Men, Women and Pianos: A Social History. New York: Dover Publications. ISBN 978-0-486-26543-8ISBN 978-0-486-26543-8
  • Mitchell, Alíce L. (1980). "Czerny, Carl" in The New Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. Stanley Sadie, vol. 5, pp. 138–141. London: MacMillan. ISBN 978-0-333-23111-1ISBN 978-0-333-23111-1
  • Rowland, David (ed.) (1998). The Cambridge Companion to the Piano. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-47986-8ISBN 978-0-521-47986-8
  • Thayer, Alexander Wheelock, rev.and ed. Elliot Forbes (1991). Thayer's Life of Beethoven (2 vols). Princeton: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-02717-3ISBN 978-0-691-02717-3.
  • Walker, Alan (1988). Franz Liszt: The Virtuoso Years 1811–1847. London: Faber. ISBN 978-0-571-15278-0ISBN 978-0-571-15278-0.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).