Карл Ріттер

Карл Ріттер
нім. Carl Ritter[1]
Народився	7 серпня 1779[3][4][…]  Кведлінбурґ, Німеччина[6]
Помер	28 вересня 1859[2] (80 років)  Берлін, Прусське королівство[6][1]
Поховання	Цвинтар Святої Марії та Святого Миколая у Берлініd
Країна	Прусське королівство
Місце проживання	Прусське королівство
Діяльність	мандрівник-дослідник, географ, викладач університету, ботанік
Галузь	географія[1]
Alma mater	Університет Мартіна Лютера і HU Berlin
Відомі учні	Франц Боас, Detmar Wilhelm Soemmerringd, Жан Жак Елізе Реклю, Макс Штірнер і Johann Eduard Wappäusd
Знання мов	німецька[4][7]
Заклад	HU Berlin
Членство	Лондонське королівське товариство, Прусська академія наук, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Австрійська академія наук, Російська академія наук, Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей, Нідерландська королівська академія наук, Академія надписів та красного письменства (1859)[8] і Геттінгенська академія наук
Автограф
Нагороди	Медаль Заступниківd (1845) Член Американської академії мистецтв і наук іноземний член Лондонського королівського товариства (30 березня 1848)
Медіафайли у Вікісховищі

Карл Ріттер (нім. Karl Ritter; 1779—1859) — німецький географ, іноземний почесний член Санкт-Петербурзької академії наук (1835). Розвинув порівняльний метод в географії, використовував ідеї географічного детермінізму для пояснення соціальних процесів. Вперше застосовував кількісні методи для вивчення географічних об'єктів і їх властивостей, включаючи географічне положення і інші просторові відносини і зв'язки.

Ідеї Ріттера багато в чому визначили розвиток географічної думки в 19 — початок 20 ст.

Ріттер народився 7 серпня 1779 року в Кведлінбурзі, у сім'ї з шести дітей.
Батько — лікар Ф. В. Ріттер (англ. Friedrich Wilhelm Ritter) (1746-1784) — помер коли йому було пять років.
Мати — Е.Д. Ріттер (англ. Elizabeth Dorothea Ritter) (1753-1800) — після смерті батька вийшла заміж за В. Г. Церреннера (англ. W.G.Zerrenner) в 1788 році.

З 1785 році Гутс Мутс^[9] став приватним репетитором та викладачем Карла.
У тому ж році Ріттер, разом зі своїм братом, розпочав навчання у «Філантропіні Шнепфенталя» (нім. Philanthropin Schnepfentha).^[10]

Закінчуючи школу, навесні 1795 року, Ріттер зустрівся з банкіром Й. Й. Бетман-Гольвегом,^[11] розповів про своє бажання стати вчителем і фінансові труднощі пов'язані з цим. Гольвег запропонував йому фінансову підтримку, якщо він приїде до Франкфурта та працюватиме репетитором для його дітей. Ріттер погодився на пропозицію, а Голльвег запропонував навчання в Галленсьому університеті.
Ріттер прибув до Галле о десятій годині вечора 28 жовтня 1796 року.^[12]

За три роки в університеті Галле Ріттер отримав широкий спектр ідей багато з яких знайшли своє вираження в його пізніших географічних працях.
Наприклад, він сприймає теорію Бюаше у своїх ранніх роботах, але пізніше відкидає її як просту гіпотезу.
Він також згадує «дилювіальну теорію опадів»,^[13] цитує нептунізм Вернера, висловлює погляд Шпренгеля на державу,^[14] а його статистичні категорії^[15] після років дослідження отримають витончений вираз в антропогеографічній^[16] концепції фізіологічної географії^[17] та сформують елементи/моменти (нім. Momente) для порівняння.^[18]

Після закінчення університету, в жовтні 1798 року, Ріттер прибув до Франкфурта та розпочав репетиторство у Гольвега.

У перші роки свого життя у Франкфурті Ріттер перебував під впливом Гуфхагеля^[19] і поділяв його ентузіазм щодо реформи державної освіти. Від нього ж Ріттерд дізнававався про всі освітні події у Франкфурті.^[20]

У 1802 році Ріттер опублікував свою першу роботу — «Щось про навчання малюванню».^[21] Там він обговорював власні ідеї щодо навчання малюванню та розкривав власне естетичне мислення, педагогіку та зв'язки між ними. У цей же час Ріттер почав працювати над своєю наступною працею «Європа»,^[22] яка містила додаткові висновки та розробку цих тем.
Він також встановив тісні стосунки з Й. Г. Ебелем,^[23] чиї регіональні дослідження кантонів Швейцарії та використання теорії екологічної причинності^[24] мали важливий вплив на Ріттера.^[25]

«Європа» була прямим наслідком його географічного та історичного навчання в домі Бетман-Гольвегів.
Потреба в довіднику, як основі для навчання вчителів та посібник для освдіченої публіки, та бажання Ріттера зробити географію прагматичною^[26] — це була ідеалістична концепція науки як так для «Європи» так і для його подальших географічних праць.
Другий том «Європи», який мав вийти у 1805 році, був опублікований лише у 1807, а третій так і не вийшов, можливо тому, що його концепція географії значно змінилася.^[27]

Наприкінці літа 1806 року Ріттер опублікував атлас «Шість карт Європи з пояснювальним текстом» (нім. Sechs Karten von Europa mit erklärendem Text).

У вересні 1807 року Ріттер зустрвся з Песталоцці у Івердоні. Там він познайомився з філософією науки Фіхте, адаптованій педагогічними співробітниками його «Школи в Івердоні» (англ. institute at Yverdon).^[28]
Того ж року він зустрів Гумбольдта, який проїжджав через Франкфурт дорогою до Парижа.
Ця зустріч була інтелектуальний кроком нової концепції наукової географії, вираженої пізніше у вступі до «Географії».^{[29] [30]}

У 1808 році Ріттер був одним із засновників «товариства природничої історії Веттерау в Ганау».^[31]

Провівши 1812 рік у Женеві зі своїми учнями Ріттер повернувся до Німеччини в жовтні 1812 року та провів місяць у Мюнхені. Вже взимку він вирушив до Італії з братами Гольвегами, де один з них помер у Флоренції.

Влітку 1813 року Ріттер прибув до Геттінгена разом з Августом Бетман-Гольвегом де він мав доглядати за його навчанням в університеті. Можливо фінансова підтримка й була фактором вибору місця де він мав продовжити своє самостійне навчання та нарешті закінчити його «Географію», але університетська бібліотека також вважалася суттєвою допомогою.^[32]

У жовтні 1815 року вступ до його «Географії» був написаний і він почав працювати над його виданням.
Спочатку він звернувся до видавництва «Книгарня Ніколая» (нім. Nicolaischen Buchhandlung), проте його власник Партей^[33] відхилив роботу, виходячи з його тлумачення вступу, який він вважав внеском до «філософії природи» (нім. Naturphilosophie)^[34] і одразу відкинув її.
Зрештою Ріттер звернувся до Раймара,^[35] який погодився опублікувати чотири томи.^[36]

Перший том «Географії» був завершений у травні 1817 року та опублікований у Берліні.

Наприкінці 1818 року Ріттер став професором історії та географії у Франкфурті.

У 1819 році Ріттер одружився з Ліллі Крамер (англ. Lilli Kramer).

Наприкінці жовтня 1819 року Ріттер отримав пропозицію приїхати до Берліна та обійняти спільну посаду у Військовій школі (нім. Allgemeine Kriegsschule) та Берлінському університеті.
Він розпочав свою викладацьку діяльність у 1820 році, отримав там докторський ступінь в 1821 році та був призначений першим професором географії^[37] в 1825 році.^[38]

У 1822 році Ріттера обрали повноправним членом Прусської академії наук.

4 жовтня 1824 році він був прийнятий до паризького азійського товариства (фр. Société Asiatique de Paris).^[39]

У 1828 році він допоміг заснувати Берлінське географічне товариство (нім. Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin) та став його першим президентом.

Бюлетень французького географічного товариства (фр. Bulletin de la Société de Géographie) згадує про нього як про іноземного кореспондента у 1844 році.^[40]

11 січня 1847 року обраний членом-кореспондентом (клас літератури та моральних і політичних наук) Королівської академії наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії.^[41]

У 1849 році його було обрано до Американської академії мистецтв і наук.^[42]

З 4 квітня 1850 року по 26 жовтня 1851 р. Ріттер був членом-кореспондентом Королівської Нідерландської академії мистецтв і наук.^[43]

Праця Ріттера «Землезнавство у відношенні до природи і до історії людини, або Загальна порівняльна географія» була створена в межах телеологічної структури його педагогічних цілей — розвитку людських груп (нім. Volker) до дедалі вищих рівнів досконалості. Такий розвиток мав відбуватися через навчання людей відповідно до певних психологічних правил, похідних від самої природи.
Епістемологія, на якій педагоги базували свої системи освіти, в методології Ріттера перетворюється в розвиток «живого» (нім. lebendig) погляду на природу, чи розвиток «ясності» (нім. Klarheit). Такий семантичний каркас^[44] охоплює та надає точне значення поняттям загального та порівняльного у загальній порівняльній географії (англ. general comparative geography) Ріттера.
Він стверджував, що наука про Землю виводить та розкриває основну співзвучність (нім. Einklang), яка повинна існувати між людьми, державою і природою як вічне джерело всякої гармонії, а наша мета — вивчити її. По виявленню, закон гармонії мав бути вписаний у свідомість, а сам процес вписування — порівняльна наукова методологія — був центральним для його географії. Його позиція нагадувала Гаттерера,^[45] який прагнув визначити природні кордони як наукову одиницю аналізу та практичний засіб для визначення спірних кордонів між державами.^[46]

Землезнавство Ріттера складалося з трьох фундаментальних частин:

• фіксовані форми Землі (геоморфологія)
• рідкі форми (гідросфера, атмосфера та тепловий баланс)
• три царства природи (мінерали, рослини та тварини).

Базова геологія змінюється завдяки рідкими елементами, особливо кліматом, що породжує відповідну «фізіогноміку рослин» (англ. physiognomy of plant) яка, у свою чергу, зумовлює поширення тварин, сукупно утворюючи те, що Ріттер розуміє як «обумовлюючу сукупність»^[47] в якій людина будує свій дім.
Так само, як кожна місцевість має свій унікальний характер, який визначається унікальним поєднанням цих елементів, так само й історія народу зумовлена ​​місцевим природним утворенням або тим, що Ріттер називає «павутиною життя» (нім. Lebensgürtel). Такі утворення необхідно досліджувати порівняльно. ^[48]

Ріттер запропонував також правила упорядкування, які додатково ілюструють його метод:

• відданість емпіризму — перехід від спостереження до спостереження, а не від думки чи гіпотези до спостереження.
• акцент на фізичному детермінізмі — причинно-наслідковий зв'язок між фізичним середовищем регіону та типами релігій та технологій, що виникли там.
• синтетичне функціонування розуму — перехід від впливів фізичних сил до складних форм життя.^[49]

Опублікований протягом кількох десятиліть, з 1817 по 1859 рік, колосальний проєкт охоплює 21 фізичну книгу, згруповану в 19 частин.

• Найбільша праця Ріттера — «Землезнавство у відношенні до природи і до історії людини, або Загальна порівняльна географія».^[51]
• «Географічно-історико-топографічний опис стереорами К. В. Куммера чи рельєфу масиву Монблан та його найближчих околиць», 1824 (нім. Geographisch-historisch-topographische Beschreibung zu K. W. Kummer’s Stereorama oder Relief des Montblanc-Gebirges und dessen nächster Umgebung)
  • У цій роботі описується рельєфна карта, створена К. В. Куммером, що зображує найвищі альпійські вершини Європи, включаючи гірські райони Королівства Сардинії та північно-східний кут кантону Вале
• «Вступ до загальної порівняльної географії та трактати про основи більш наукового підходу до вивчення Землі», 1852 (нім. Einleitung zur allgemeinen vergleichenden Geographie, und Abhandlungen zur Begründung einer mehr wissenschaftlichen Behandlung der Erdkunde)
  • Заклик до «порівняльного опису Землі» (нім. vergleichende Erdbeschreibung), який не просто перераховує факти, а радше досліджує взаємозв'язки між поверхнею Землі та життям (зокрема людським життям)
• «Загальна географія: Лекції в Берлінському університеті», 1862 (нім. Allgemeine Erdkunde: Vorlesungen an der Universität zu Berlin)
  • Опублікована посмертно Г. А. Даніелем.
    Заснована на лекціях Ріттера, вона вважається основоположним текстом з порівняльної географії

• 
  Меморіал Карла Ріттера
• 
  Гутс Мутс з Карлом Ріттером

У 1865 році біля входу до замковго парку Брюль (нім. Brühlpark) в Кведлінбурзі було встановлено пам'ятник Ріттеру. Бронзовий бюст географа створив скульптор Едуард Уленгут (нім. BrLudwig Eduard Uhlenhuth).

У 1904 році скульптор Річард Андерс ^[52] створив пам'ятник ГутсМутсу в супроводі його улюбленого учня Карла Ріттера у місті Кведлінбург^[53]

На честь Карла Ріттера названий кратер на Місяці та гірський хребет Ріттера (англ. Ritter Range) у Сьєррі-Неваді, штат Каліфорнія, США.

• Boettcher, Walter Eric (1990). Carl Ritter's early geographic thought (1779-1817) [Ранні географічні міркування Карла Ріттера] (PDF). ProQuest LLC (2017). с. 322. Процитовано 18 травня 2026 року.

• Gustav Kramer: Carl Ritter. Ein Lebensbild nach seinem handschriftlichen Nachlass. 2 Bde. Buchhandlung des Waisenhauses, Halle 1864. umfangreiche Biografie geschrieben von seinem Neffen.
• Oscar Peschel: Geschichte der Erdkunde bis auf Alexander v. Humboldt und Carl Ritter. Cotta, München 1865.
• Lothar Zögner: Carl Ritter in seiner Zeit (1779—1859). Ausstellung der Staatsbibliothek preußischer Kulturbesitz, Berlin 1. November 1979 — 12. Januar 1980. Ausstellung und Katalog. Berlin 1979.
• Karl Lenz (Hrsg.): Carl Ritter — Geltung und Deutung. Beiträge des Symposiums zum 200. Geburtstag von Carl Ritter, 1979. D. Reimer, Berlin 1981. darin u. a. Peter Kremer: Carl Ritters Einstellung zu den Afrikanern — Grundlagen für eine philanthropisch orientierte Afrikaforschung.
• Hanno Beck: Carl Ritter. Genius der Geographie. Zu seinem Leben und Werk. Dietrich Reimer Verlag, Berlin 1979, ISBN 3-496-00102-X.
• Hanno Beck: Carl Ritter — Genius der Geographie (1779—1859). In: Hanno Beck: Große Geographen. Pioniere — Außenseiter — Gelehrte. Dietrich Reimer Verlag, Berlin 1982, ISBN 3-496-00507-6, S. 103—120.
• Peter Bernhardt, Jürgen Breuste: Schrifttum über Carl Ritter (= Geographisches Jahrbuch. Bd. 66). Hermann Haak, Gotha 1983, {{{first}}} {{{last}}}. Dictionary of National Biography. — L. : Smith, Elder & Co..
• Max Linke: Ritters Leben und Werk. Halle 2000, ISBN 3-932863-28-3.
• Ulrich Päßler unter Mitarb. v. Eberhard Knobloch (Hrsg.): Alexander von Humboldt — Carl Ritter. Briefwechsel (= Beiträge zur Alexander-von-Humboldt-Forschung. Bd. 32). Berlin 2010, ISBN 978-3-05-004676-1.
• Carl Ritter: Montblanc. Geographisch-historisch-topographische Beschreibung zu K. W. Kummer's Stereorama oder Relief des Montblanc-Gebirges und dessen nächster Umgebung. Mahler Verlag, Stühlingen 2008. (Neuedition der Ausgabe von 1824. Erstmals mit Abbildungen des Stereorama des Montblanc-Stocks von K. W. Kummer, ISBN 978-3-941212-00-8)

• Matt Rosenberg. Carl Ritter. A Founder of Modern Geography (укр. Карл Ріттер: Засновник сучасної географії). [9]
• Comment Élisée Reclus est devenu athée. Un nouveau document biographique (укр. Як Елізе Реклю став атеїстом: новий біографічний документ)[10] [Архівовано 6 липня 2010 у Wayback Machine.]
  • Карл Ріттер був учителем Реклю в Берлінському університеті в 1851 році.

• Comparative Geography by Carl Ritter translated by W.L. Gage (укр. Порівняльна географія Карла Ріттера, переклад В.Л. Гейджа) [11] [Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.]