Каное

Каное
Відомий під іменем	kom
Вид спорту	веслування на каное
Каное у Вікісховищі

Кано́е (англ. canoe, ісп. canoa від аравак ka-no-a) — невелике гребне, або вітрильно-гребне судно, для якого характерні веретеноподібна форма корпусу і спосіб веслування одним однолопатевим лопатоподібним веслом без кочета. Належить до одного з найстаріших на Землі видів човнів, що був відомий людині з часів пізнього палеоліту. Сьогодні їх використовує багато тубільних племен Америки, Африки, Південно-Східної Азії і Океанії.

Слово «каное» походить від іспанського Canoa, яке саме походить від карибського араваксько-таїнського Ka-no-a, що означає «плисти по воді»^[1][2]. Термін «каноу» (kanow) дотепер використовує карибська народність Акавайо (Akawaio) з Гаяни для позначення каное.

Каное було одним з перших човнів, які використовувала людина. Ідея каное-довбанки могла бути викликана видом стовбура дерева, що пливе у воді. До появи у людини інструментів, що дозволяли надати стовбуру форму човна і видовбати в ньому заглиблення для розміщення гребця та вантажу, як плавзасіб використовували плоти, зв'язані з декількох необроблених стовбурів дерев.

Поява в мезоліті та неоліті (X тис. до н. е.) у людини ефективних інструментів для обробки деревини (кам'яних та рогових сокир), уможливила появу каное. Найстарішим відомим на сьогодні каное-довбанки є каное з Пессе, знайдене в Нідерландах і датоване радіовуглецевим методом близько 8040—7510 рр. до н. е.^[3]

Одне з найдавніших відомих каное у світі — дуфунське каное, що виявлене біля селища Дуфуна в Нігерії і нині^[коли?] зберігається в Даматуру, столиці штату Йобе. Воно датується 6000-6500 р. до н. е. і є найстарішим виявленим човном в Африці і третім найстарішим човном у світі^[4].

Розкопки в Данії виявили використання каное-довбанок з веслами у період культури Ертебелле (близько 5300–3950 рр. до н. е.)^[5].

Австралійські аборигени виготовляли каное з різних матеріалів, включаючи кору дерев та видовбані стовбури дерев. Для виготовлення каное з кори потрібно було багато навичок і їх можна було виготовити лише з кори певних дерев, зібраної у потрібний час року. Дерева, пошкоджені внаслідок видаленням з них кори для виготовлення каное, стали відомі прибулим до Австралії європейцям як «каное-дерева»^[6].

Австронезійські народи удосконалили форму каное, додавши до нього аутригери (балансири) і вітрила. На своїх вітрильних каное з аутригерами — проа, вони перетинали океанські простори і змогли колонізувати численні острови від острова Мадагаскар у Індійському океані до Гаїті і островів Пасхи в Тихому океані. Вітрильні каное з аутригерами типу лакана дотепер широко використовує місцеве населення о. Мадагаскар, а нгалава — на східноафриканському узбережжі Суахілі в Танзанії та Кенії. Бойові каное австронезійців, такі як кора-кора могли досягати довжини 30 метрів і містити до 200 воїнів.

Американські індіанці виготовляли каное з цільних стовбурів дерев, вирубуючи і випалюючи серцевину, або ж зшивали з бересту (перевагою останнього варіанта є те, що такі каное дуже легко і зручно переносити)^[7]. Взагалі, ще в 2021 році в озері Мендота, що у штаті Вісконсин (США), дослідники історичного товариства виявили щонайменше 13 стародавніх каное, вік найстарішого з яких — 4500 років^[8].

Перша фабрика, що випускала каное промисловим способом, з'явилася у Квебеку у 1750 році. Іноді всі сучасні каное, побудовані не традиційним способом, називають «канадськими»^[9].

Після Громадянської війни в США каное стали популярним способом проведення дозвілля — їх використовували як для полювання і рибальства, так і просто для відпочинку на природі. Тоді ж, через нестачу берести, стали популярними сучасніші моделі каное з дерев'яних дошок^[10].

У Європі каное і каяки стали популярними після виходу у 1865 році книги шотландського юриста Джона МакГрегора «1000 миль у каное „Роб Рой“», де він описував свої подорожі на каное-подібному човні по Європі і Близькому Сходу. 1866 року МакГрегор заснував Королівський Каное Клуб (RCC), перший каное-клуб в світі^[11].

У 1880 році з'явилася Американська асоціація каное^[12], а у 1924 у Данії — Міжнародна федерація каное^[13]. У тому ж році плавання на каное з'явилося на Олімпійських іграх^[14].

Як правило, традиційні каное виготовлялися з цілого стовбура дерева шляхом випалювання і видовбування. Альтернативним варіантом було будівництво каркаса, який потім обтягували корою або шкірою. Зазвичай каное мало симетрично загострений ніс і корму. Такі човни були різних розмірів, розраховані здебільшого на 2-3 осіб, проте найбільші могли вміщувати до 100 чоловік^[7].

Рулювання каное здійснюється рульовим бічним веслом — поворотом весла у воді і зміною його траєкторії в кінці гребка.

Існує багато плавзасобів, візуально схожих на каное, наприклад каяк і байдарка. Головними особливостями, за якими можна відрізнити каное є:

• Весло з однією лопаттю — у каяках використовують весло з двома лопатями;
• Відсутність спинки — на каное гребець стоїть на одному чи двох колінах, або ж сидить на сидінні-банці^[16];
• Відкритість — на відміну від каяка, що є закритим човном з кокпітом для гребця, каное не має відсіку для багажу і захисту від води;
• Розмір — каное може бути як одномісним, до 3 метрів, так і дуже великим — бойові каное сягали 30 метрів завдовжки, тоді як каяки, зазвичай, одномісні;
• Каное зазвичай не розбірне — на відміну від каяку чи байдарки^[17].

Також, каное зазвичай мають значно більшу вантажопідіймальність, але меншу стабільність при непогоді, через те, що центр ваги каное з гребцем знаходиться над рівнем води (у байдарці і каяку він знаходиться під водою). Ширина каное також більша ніж у байдарок і каяків — 90-100 см^[15].

Каное зазвичай симетричні — ніс і корма виглядають однаково, що дозволяє легко переміщуватись у будь-якому напрямку. Проте іноді вони можуть мати транець з боку корми для встановлення мотора.

Вигин дна каное називають рокером. Що пласкіше дно, то менша маневреність каное, але то більша його курсова стійкість^[15].

Каное зазвичай мають пласке дно без кіля, проте іноді можуть бути обладнані ним^[15].

Сучасні каное можуть бути зроблені не лише з дерева — вони можуть бути пластиковими, алюмінієвими, фанерними, з ПВХ або композитних матеріалів, надувними^[18].

У цьому виді спорту, гребець має пройти по трасі завдовжки 250—300 метрів, що складається з 18-25 воріт, які мають бути послідовно пройдені гребцем (не торкаючись самих воріт). Переможцем є людина, що пройшла всі ворота якнайшвидше. За торкання воріт або проходження їх в неправильному порядку нарахувується штрафний час.

Гравці змагаються у закритих човнах, більше подібнихх до каяків ніж до каное. Різниця між дисциплінами слалому на каное і каяках полягає у веслах — у слаломі на каное весло з однією лапаттю^[19].

Принаймні 6 з воріт розташовуються так, щоб їх треба було долати проти течії^[20].

Траса складається з великої кількості порогів. Кількість, форма і взаєморозташування порогів визначають складність гонки. Зазвичай траса проєктується так, щоб найкращі спортсмени проходили її за 90-110 секунд. З 1960-х змагання проводяться на спеціально створених каналах, а не на природних річках, тому кожна траса є унікальною.

Перші змагання з каное-слалому пройшли у Швейцарії у 1933 на спокійній воді, проте невдовзі почали проводитися на порогах. Перший чемпіонат світу був проведений у 1949 у Женеві. На Олімпійських іграх каное-слалом був вперше представлений у 1972 році. На Олімпійських іграх 2016 проводилися змагання у 2 заліках — з одним і двома гребцями^[21]. На Олімпіаді 2020 у Токіо заплановано замінити парні чоловічі запливи на одинарні жіночі (зараз гребчині змагаються лише на каяках)^[22].

У каное-спринті гребці мають пройти трасу завдовжки від 200 до 5000 метрів якомога швидше. Човни мають керуватися або індивідуально або командами від 2 до 4 гребців^[23].

Змагання з каное-спринту вперше були проведені у 1869 році у Великій Британії.

Під час запливу гребці стоять на одному коліні, що дозволяє їм краще балансувати.

На олімпійських іграх 1924 запливи на каное були представлені як демонстраційний вид спорту, а у 1936 році — як повноцінні змагання.

На Олімпійських іграх 2016 каное-спринт був представлений у 3 заліках (усі чоловічі): індивідуальні запливи на 200 і 1000 м, а також парний заплив на 1000 м. Переможцем в індивідуальному запливі на 200 м став український веслувальник Юрій Чебан^[24].

На Олімпіаді 2020 планувалося гендерно збалансувати заліки каное-спринту^[23].

Існує багато неолімпійських видів спорту на каное: поло на каное, каное-фрістайл, марафон на каное та багато інших. Організовує змагання з них Міжнародна Федерація каное^[25].

У багатьох традиційних культурах винайдено човни, видовбані з цільного стовбура дерева або з обтягнутого шкірою або корою каркаса. Вони мають свої назви у кожній культурі, але конструктивно подібні до каное:

• Човен-довбанка
• Мтумбві
• Мокоро
• Лакана
• Нгалава
• Вака
• Коракл
• Уміак
• Пірога

та багато інших.

• Каное з Пессе
• Веслування на байдарках і каное
• Каякінг

• Веслування на байдарках і каное // Енциклопедія сучасної України [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• І. Ф. Ємчук. Каное // Українська радянська енциклопедія [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Русанова О. М., Чередниченко О. О. Особливості розвитку веслування на байдарках і каное в Україні на сучасному етапі // Слобожанський науково-спортивний вісник, № 2 2013