YaChudo

Калязін

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.


Місто
Калязін
Герб
Герб
Координати 57°14′ пн. ш. 37°51′ сх. д. / 57.233° пн. ш. 37.850° сх. д.
Країна
Росія
РегіонТверська область
РайонКалязінський район
ПрізвиськоВолжская Атлантида[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Перша згадка1434
Місто з1775
Площа10 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота центру120  м
Населення▼ 13 345  (2015)
Катойконімкалязінци, калязінец
Часовий поясUTC+3
Телефонний код48249
Поштовий індекс171570, 171571, 171573
Автомобільний код69
Код ЗКАТУ28222501
GeoNames553884
Офіційний сайтkalyazin.ru
Калязін. Карта розташування: Росія
Калязін
Калязін
Калязін (Росія)
Калязін. Карта розташування: Тверська область
Калязін
Калязін
Калязін (Тверська область)
Мапа
CMNS: Калязін у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Герб (1780)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Калязін (значення).

Каля́зін (рос. Калязин) — місто (з 1775[2]) в Росії, адміністративний центр Калязінського району Тверської області.

Місто розташоване на правому березі Волги (Углицьке водосховище) за 190 км від Москви та приблизно на такій же відстані від Твері. У межах міста розташована гирлі річки Пуди і річки Жабни, правої притоки Волги.

Історія

Згадки в літописах про перше поселення (Нікола на Жабні), що знаходиться на місці нинішнього Калязіна, належать до XII століття. Значення поселення зросло із заснуванням в XV столітті Калязінсько-Троїцького (Макаріївського) монастиря на протилежному березі Волги[3].

Наприкінці XVII століття Калязінська підмонастирська та Нікольська слободи, а також село Пирогово були об'єднані в одну Калязінську слободу.

У 1775 указом Катерини II слободі було присвоєно статус повітового міста[2].

У XVIII — XIX століттях Калязін був значним торговим центром, двічі на рік влаштовувалися ярмарки. З кінця XIX століття розвиваються будівництво суден, ковальський промисел, валяльна та мереживна справи[3].

У 1939 — 1940 роках частина території старого міста, включаючи всі основні пам'ятки історії та архітектури, була затоплена при будівництві Углицької ГЕС.

Населення

Зміна чисельності населення[4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][15][16][15][17][18][19][20][21][22][23][24]:

Економіка

У Калязіні працюють: Калязінський машинобудівний завод (філія ВАТ «МіГ»), хлібокомбінат, виробництва з випуску валяного взуття, швацьке, льонообробне, з випуску оцту й оцтової есенції.

У Калязіні знаходиться Калязінска радіоастрономічна обсерваторія, де встановлений потужний радіотелескоп РТ-64 з діаметром рефлектора 64 метри.

Транспорт

Через місто проходить залізнична лінія Москва — Сонково — Санкт-Петербург. Від станції Калязін-Пост починається тупикова гілка на Углич (47 км). У місті є станції Калязін та Калязін-Пост. Автомобільною дорогою місто пов'язане з Москвою та Угличем, Твер'ю, через Кашин, функціонує автодорожній міст через Волгу.

Культура, пам'ятки

З освітніх закладів у місті є чотири школи (одна з них спеціалізована), педагогічне училище, машинобудівний технікум та професійне училище.

Панорама міста з річки Волги

Краєзнавчий музей (архітектурні, керамічні, скульптурні фрагменти та розписи Калязінсько-Троїцького монастиря; вжиткове мистецтво XVIII — XIX століть).

Монастир (ансамбль XVI — XVII століття) та інші старі споруди опинилися в зоні водосховища. Збереглися «плаваюча» на невеликому острівці дзвіниця Нікольського собору (1800, перший ярус частково схований нижче рівня води під шаром нанесеного ґрунту, сам собор був розібраний перед затопленням); ансамбль Вознесенської церкви та житлові будинки — XVIII—XIX ст.

Відомі особистості

В поселенні народилась:

Примітки

  1. ↑ Словарь топонимических перифраз: названия российских городов — СПб: Алетейя, 2022. — С. 18. — ISBN 978-5-00165-489-6
  2. ↑ а б СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1980 года) / Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1980. — С. 133.(рос.)
  3. ↑ а б Калязин // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. ↑ Статистическое изображение городов и посадов Российской империи по 1825 год. Сост. из офиц. сведений по руководством директора Департамента полиции исполнительной Штера. Спб., 1829.
  5. ↑ Обозрение состояния городов российской империи в 1833 году/Изд. при министерстве внутренних дел. — Спб., 1834.
  6. ↑ Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи. Сост. в Стат. отд. Совета МВД. — Спб., 1840.
  7. ↑ Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи [по 1 мая 1847 года]. Сост. в Стат. отд. Совета МВД. Спб., 1852.
  8. ↑ Статистические таблицы Российской империи, составленные и изданные по распоряжению министра внутренних дел Стат. отделом Центрального статистического комитета. [Вып. 1]. За 1856-й год. — Спб., 1858.
  9. ↑ Статистический временник Российской империи. Серия 1. Вып. 1. — Спб., 1866.
  10. ↑ Статистический временник Российской империи. Серия 2. Вып. 1. — Спб., 1871. — С. 186.
  11. ↑ Статистический временник Российской империи. Серия 2. Вып. 10. — Спб., 1875. — С. 101.
  12. ↑ Статистика Российской империи. 1: Сборник сведений по России за 1884—1885 гг. — Спб., 1887. — С. 19.
  13. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 р. Архів оригіналу за 21 лютого 2012. Процитовано 19 липня 2014.
  14. ↑ Города России в 1910 р. — Спб., 1914.
  15. ↑ а б в Города Союза ССР/НКВД РСФСР, Стат. отдел. — М., 1927. — С. 54 — 55.
  16. ↑ Предварительная оценка численности населения на 1 января 2013 года по муниципальным образованиям (рос.). Тверьстат. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 2013.
  17. ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года = Recensement de la population de L'U.R.S.S. 1926/Центральное статистическое управление СССР; Отд. переписи. Т.2. Западный район. Центрально-Промышленный район: народность, родной язык, возраст, грамотность. — М.: Изд. ЦСУ СССР, 1928.
  18. ↑ РГАЭ, ф. 1562, оп. 336, д. 1248, лл. 49 — 57.
  19. ↑ Перепись населения СССР 1959 года. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 19 липня 2014.
  20. ↑ Перепись населения СССР 1970 года. Архів оригіналу за 10 січня 2012. Процитовано 19 липня 2014.
  21. ↑ Перепись населения СССР 1979 года. Архів оригіналу за 10 січня 2012. Процитовано 19 липня 2014.
  22. ↑ Всесоюзная перепись населения 1989 р. Численность городского населения РСФСР, её территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 19 липня 2014.
  23. ↑ Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населенных пунктов — райцентров и сельских населенных пунктов с населением 3 тысячи и более человек. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 19 липня 2014.
  24. ↑ Численность постоянного населения Российской Федерации по городам, поселкам городского типа и районам на 1 января 2010 р. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 19 липня 2014.

Література

  • Города под водой. Путешествие по затопленным берегам Верхней Волги/Автор-составитель В. І. Ерохин. — Тверь: Гранд-Холдинг, 2010. — 112 с. — ISBN 978-5-9971-9016-3.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).