YaChudo

Калех

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Калех
Божество вкельтська міфологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Частина відкельтська міфологія Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

У гельській (ірландській, шотландській та менській) міфології, Калех (ірландська: [ˈkal̠ʲəx, kəˈl̠ʲax], шотландська гельська: [ˈkʰaʎəx]) — божественна чаклунка, пов'язана зі створенням ландшафту та з погодою, особливо з бурями й зимою. Слово буквально означає «стара жінка, відьма», і зустрічається з цим значенням у сучасній ірландській та шотландській гельській мовах,[1] і застосовується щодо численних міфологічних і фольклорних фігур в Ірландії, Шотландії та на острові Мен.[2] У сучасних ірландських фольклорних дослідженнях вона іноді згадується як Відьма з Беари, тоді як у Шотландії вона відома як Бейра, Королева зими.

Ім'я

Кеанн-на-Кайл, або Голова Відьми, на найпівденнішому краю кліфу Могер у графстві Клер. Одне з багатьох місць, названих на честь Калех.[3]

Cailleach ('стара жінка' або 'відьма' в сучасній ірландській та шотландській гельській мовах)[1][4] походить від давньоірландського Caillech ('прихована за вуаллю'), прикметникової форми від caille ('вуаль'), давнього запозичення від латинського pallium,[5] 'вовняний плащ'.[6][7][8][9]

Cailleach часто називають Cailleach Bhéarra ірландською та Cailleach Bheurra шотландською гельською. Ґеройд О Круалаойх вважає, що воно походить від слова, що означає «гострий, пронизливий, ворожий» — bior або beur — і стосується асоціювання Калех із зимою та дикою природою, а також із рогатими звірами або худобою.[10] Ноллаг О Мурайле згадує колегу, який відкрив у південно-західному діалекті Керрі слово béarach, яким позначають «скелі на березі моря, об які море розбивається з великою силою» і натякає на це як на первісне значення.[11] Однак, ранні форми слова мають вузьке закінчення, а не широке: Béirre (О Мурайле),[11] «Bérre, род. Bérri, дав. Bérriu» (Меєр).[12]

В ірландській поемі VIII—IX століть «Плач старої жінки» йдеться, що Калех звати Digdi /ˈdʲiɣʲðʰi/ або Digde /ˈdʲiɣʲðʰe/.[12] У «Полюванні на Сліве Куйлінн» (The Hunt of Slieve Cuilinn) її звуть Мілукра, сестра Айне. У казці про Ґлас Ґайвнен її звуть Biróg. В інших місцях її називають Буй (Bui) або Буа[ч] (Bua[ch]).[13] Менською гельською мовою вона відома як Caillagh.[2][14]

Множина слова cailleach — cailleacha (вимовляється [kɪˈl̠ʲaxə, ˈkal̠ʲəxə]) ірландською, cailleachan (вимовляється [ˈkʰaʎəxən]) шотландською гельською та caillaghyn менською мовою. Це слово зустрічається як компонент у термінах, як-от гельське cailleach-dhubh («черниця») та cailleach-oidhche («сова»),[1] а також ірландське cailleach feasa («мудра жінка, ворожка») та cailleach phiseogach («чаклунка, чарівниця»). Серед споріднених слів гельське caileag та ірландське cailín («молода жінка, дівчина»), зменшувальне від caile «жінка»,[1] та шотландське рівнинне carline/carlin («стара жінка, відьма»).[15] Менш відоме слово, яке іноді тлумачать як «відьма», — ірландське síle, що спонукало деяких припустити зв'язок між Калех та кам'яними різьбленнями Шіла-на-гіг.[16]

Легенди

Бен Круачан, найвища точка в Аргайл-і-Б'ют, батьківщина Cailleach nan Cruachan

У Шотландії, де вона також відома як Бейра, Королева Зими (ім'я, дане фольклористом XX століття Дональдом Александром Маккензі), їй приписують створення численних гір та великих пагорбів, які, як кажуть, утворилися, коли вона крокувала землею та випадково впустила камінці зі свого кошика. В інших випадках кажуть, що вона навмисно будувала гори, щоб вони слугували їй сходинками. Вона носить молот для формування пагорбів та долин, і кажуть, що вона є матір'ю всіх богинь та богів. За словами Маккензі, Бейра була одноокою велеткою з білим волоссям, темно-синьою шкірою та зубами кольору іржі.[17]

Калех має кілька рис, притаманних уособленню зими: вона пасе оленів, бореться з весною, а її посох заморожує землю.[18]

Разом із богинею Бріґде, Калех вваажають сезонним божеством або духом, який керує зимовими місяцями між Самайном (5 листопада або перший день Самайну) і Белтейном (1 травня або перший день літа), тоді як Бріґде править літніми місяцями між Белтейном і Самайном.[19] У деяких інтерпретаціях Калех і Бріґде є двома обличчями однієї богині,[19] тоді як інші описують Калех як те, що перетворюється на камінь у Белтейні та повертається до гуманоїдної форми у Самайні на час правління зимовими місяцями. Залежно від місцевого клімату, передання влади між зимовою богинею та літньою богинею святкується в десь між Là Fhèill Brìghde (Імболк, 1 лютого) і Latha na Cailliche (25 березня) або Белтейном (1 травня), а місцеві свята, що відзначають прихід перших ознак весни, можуть бути названі на честь Калех або Бріґде.[19]

Ла-Фейл-Бріґде також є днем, коли Калех збирає дрова на решту зими. Легенда свідчить, що якщо вона має намір зробити так, щоб зима тривала довше, вона подбає про те, щоб погода 1 лютого була ясною та сонячною, щоб вона могла зібрати багато дров і зігрітися в наступні місяці.[2] Як наслідок, люди зазвичай відчувають полегшення, якщо в цей день — негода, оскільки це означає, що Калех спить, скоро в неї закінчаться дрова, а отже й зима невдовзі закінчиться.[2] На острові Мен, де вона відома як Кайлах-ні-Груамаг (Caillagh ny Groamagh), кажуть, що Калех бачили в день Святої Нареченої у вигляді велетенського птаха, що ніс у дзьобі палиці.[2]

За словами Маккензі, найдовша ніч у році знаменувала кінець її правління як Королеви Зими, під час якої вона відвідала Джерело Молодості і, випивши його чарівної води, щодня молоділа.[17]

У Шотландії Калехи (Cailleachan; дослівно «старі жінки») також відомі як Буревісники, уособлюють стихійні сили природи, особливо в руйнівному аспекті. Кажуть, що вони особливо активні у створенні весняних бур у період, відомий як А'Калех.[19][20]

Вир Корріврекан (шотландською гельською: Coire Bhreacain — «вир/казан пледа») умивальник Калех

На західному узбережжі Шотландії Калех зустрічає зиму, перучи свій великий плед (гельською: féileadh mòr) у затоці Корріврекан (гельською: Coire Bhreacain — «вир/казан пледа»). Кажуть, що цей процес триває три дні, протягом яких рев майбутньої бурі чути на відстані до 20 миль (32 км) углиб країни. Коли вона закінчує, її плед стає чисто білим, а землю вкриває сніг.[19]

У Шотландії та Ірландії перший фермер, який завершував збір зерна, виготовляв з останнього снопа врожаю солом’яну ляльку, що символізувала Калех (також звану Карлін або Карлайн).[21] Потім фігурку кидали на поле сусіда, який ще не закінчив збирати зерно. Останній фермер, який закінчував, мав прийняти та доглядати за лялькою протягом наступного року, що означало, що йому доведеться годувати та утримувати відьму всю зиму. Конкуренція була жорсткою, щоб уникнути необхідності приймати Стару Жінку.[22]

Деякі вчені вважають, що давньоірландська поема «Плач Старої Жінки з Беари» розповідає про Калех; Куно Меєр зазначає: «Вона мала п'ятдесят прийомних дітей у Беарі. В неї було сім періодів молодості один за одним, так що кожен чоловік, який жив із нею, помирав від старості, а її онуки та правнуки були племенами та расами».[23][24]

Ірландія

В Ірландії Калех асоціюється зі скелястими, помітними горами та виступами, як-от Голова Відьми (ірландською: Ceann Caillí — «голова відьми»), найпівденніша вершина кліфу Могер у графстві Клер.[3]

Клиноподібна гробниця Лаббакаллі (ірландською: Leaba Chaillí — «ліжко відьми»), розташована поблизу Ґленворта (графство Корк), згідно з фольклором, є могилою Калех і колишнім житлом, де вона жила зі своїм чоловіком, Моґом Руїтом, у якого вона кинула валун, притиснувши його до дна річки Фуншон.[25]

Скеля «Жінка, що плаче» на острові Скелліг-Майкл, графство Керрі, пов'язана з Відьмою з Беари

На півострові Беара у Західному Корку, поблизу Кілкатеріну, є скеля, яка, як кажуть, нагадує Калех. За легендою, вона перестрибнула через затоку з Кулаху до її нинішнього місця розташування.

Мегалітичні гробниці в Лох-Крю в графстві Міт, розташовані на вершині Слів-на-Калех (ірландською: Sliabh na Caillí — «відьмина гора»), включають кам'яну «тумбу», відому як «відьмине крісло».[26] Каірн Т на Слів-на-Калеху — це класична коридорна гробниця, в якій під час рівнодення промені сходу сонця освітлюють прохід і внутрішню камеру, заповнену мегалітичними кам'яними різьбленнями.[27]

На вершині гори Слів-Галліон у графстві Арма розташована коридорна гробниця, відома місцевим жителям як «Будинок Калех Беари». Там також є озеро, де, як кажуть, Калех обдурила міфічного воїна Фіонна Маккумгайла, коли той набув вигляду старого після пірнання в озеро, щоб дістати перстень, про який Калех змусила його подумати, що він загублений.[28]

Аленакалі (Aill na Caillí — «кліф відьми») — кліф у графствіГолвей.[29]

Коридорні гробниці Карроумор на півострові Кулера в графстві Слайго пов'язані з Калех.[30] Одну з них називають Будинок Калех і Беари (Cailleach a Bhéara's House). Вільям Батлер Єйтс називає слайгоську Калех «Clooth na Bare».[31] У графстві Слайго її також називають ґаравозька Калех.

  • Remains of passage tombs on Slieve na Calliagh, County Meath
    Залишки коридорних гробниць на Слів-на-Калеху (графство Міт)
  • Labbacallee wedge tomb or "The Hag's Bed", near Glanworth, County Cork
    Клиноподібна гробниця Лаббакаллі або «Ліжко Відьми», поблизу Ґленворта (графство Корк)

Шотландія

Калех посідає визначне місце в ландшафті Аргайл-і-Б'ют (Шотландія). У пізніших оповідях вона відома як Калех нан Круахан (Cailleach nan Cruachan; «відьма Бен-Круачана»). Бен-Круачан — найвища гора в регіоні. В магазині для відвідувачів біля Голлоу-Маунтін, продаються кухонні серветки та листівки з її зображенням, також там є мурал, що зображує випадкове створення нею озера Лох-Ейв.[32] Легенда свідчить, що Калех утомилася після цілоденного випасання оленів. На вершині Бен-Круачану вона заснула під час своєї вахти, і вода з криниці, за якою вона доглядала, перелилася, стікаючи з високогір'я та затоплюючи долини внизу, утворюючи спочатку річку, а потім — озеро.[32][33] Переповнена криниця — поширений мотив у місцевих гельських оповідях про створення світу, як це видно в подібному створенні богинею Боанн річки Бойн в Ірландії.[34] Також у регіоні з нею пов'язують згаданий вище вир у затоці Корріврекан.[19]

Її також асоціюють із іншими шотландськими горами. Кажуть, Бен-Невіс був її «гірським троном».[17] На острові Скай на її честь названо дві гори — Бейнн-на-Калех (західната східна), з яких спускаються люті шторми з мокрим снігом та дощем, сіючи хаос та руйнування на землях унизу.[19]

Тайг-нан-Калех, поблизу Ґлен-Лайона в Пертширі (Шотландія)

У Пертширі (центральна Шотландія) теж є топоніми, пов'язані з Калех. Наприклад, Ґлен-Калех неподалік Ґлен-Лайона. Цією ж долиною тече річка Алт-нан-Калех (Alt nan Cailleach), яка впадає в озеро Лох-Лайон. Ця місцевість відома язичницьким ритуалом, який, за легендою, пов'язаний з Калех. У Ґлені є невелика кошара, відома як Тайг-нан-Калех (Tigh nan Cailleach; шотландською гельською — «будинок старих жінок»[35]) або Тайг-нам-Бодах (Tigh nam Bodach; шотландською гельською — «будинок старих чоловіків»[35]), у якому зберігається кілька важких каменів, обкатаних водою, що нагадують мініатюрних людей.[36] Приблизно прямокутна будівля спочатку мала розміри 2 м на 1,3 м на 0,4 м заввишки з кам'яним дахом.[37] Після того як замінений дах із дерев'яного піддона обвалився, а вся будівля стала дещо занедбаною, її 2011 року перебудував місцевий майстер-каменяр.[38]

За місцевою легендою, камені символізують Калех, її чоловіка Бодаха та їхніх дітей,[39][40] і це місце може бути єдиним збереженим храмом такого роду у Великій Британії.[36] Місцева легенда свідчить, що місцевих жителів надали притулок у долині Калех та її родині, і поки вони там перебували, долина завжди була родючою та процвітала. Коли вони пішли, вони подарували камені місцевим жителям, пообіцявши, що доки ці камені будуть виставлятися на Белтейн, щоб охороняти долину, а на Савань — повертатися до укриття та надійно зберігатися на зиму, доти долина залишатиметься родючою.[39] Цей ритуал проводиться донині.[40][41]

У масовій культурі

  • У шотландській гельській літературі Калех (Cailleach) персоніфікувала внутрішнього літературного критика поета XVIII століття Вільяма Росса. Попри те, що, через численні віршування поета про втрату та горе через шлюб коханої Мор Рос 1782 року, його широко вважали «закоханим романтиком, який помер від нерозділеного кохання», Росс також умів жартувати з себе, як-от у самокритичній поемі «Oran eadar am Bàrd agus Cailleach-mhilleadh-nan-dàn» («Обмін віршами між поетом та Відьмою-яка-псує-вірші»).[42]
  • За словами американської етномузикознавиці Емі Мюррей, гельські народи Західних островів іноді називали королеву Вікторію «A' chailleach a-stùiradh» («Відьма, що керує»).[43]
  • Драматизація Морни Янг п'єси Ганса Крістіана Андерсона «Снігова королева», поставлена театральною компанією Lyceum в Единбурзі у листопаді / грудні 2023 року, об'єднує персонажів Бейри, Королеви Зими, та Снігової Королеви.[44]
  • Персонаж на ім'я Калех з'являється у двох епізодах четвертого сезону британського телесеріалу BBC «Пригоди Мерліна». Згідно зі сюжетом, Калех — могутнє божество Старої Релігії. Вона служить Хранителькою воріт до Світу Духів.
  • В епізоді Доктора Хто 1978 року «Камені крові» з'являється версія Калех, уособлена довгоживучою іншопланетянкою, якій поклоняється сучасний культ друїдів.
  • Cailleach — російський неофолк-гурт, що виступає в жанрах язичницького фолку, фолк-року, середньовічного фолку та фентезі-фолку. Гурт народився 2020 року зі творчості музичного гурту Alruna, який існував 8 років на російській сцені, на основі міфів та легенд північних і кельтських народів, а також легенд давньої Британії. Гурт має канал на ютубі під назвою Cailleach Folkband.
  • Калех — головна героїня роману Меган Барнард 2025 року «Зимова богиня».

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Robertson, Boyd; McDonald, Ian (2004). Gaelic Dictionary. "Teach Yourself" series. Hodder Education. с. 24—25. ISBN 0-07-142667-1.
  2. ↑ а б в г д Briggs, Katharine M. (1976) An Encyclopedia of Fairies. New York, Pantheon Books. pp. 57-60.
  3. ↑ а б Monaghan, Patricia (2004) The Red-Haired Girl from the Bog: The Landscape of Celtic Myth and Spirit. New World Library. ISBN 1-57731-458-1 p.23: «We see her silhouette on Ceann na Cailleach [recte Ceann na Caillí], 'Hag's Head', the most southerly of the Cliffs of Moher».
  4. ↑ Ó Dónaill, Niall (1992). Foclóir Gaeilge–Béarla. Mount Salus Press. с. 172. ISBN 1-85791-037-0.
  5. ↑ Зауважте перехід /p/ > /c/, характерний для ранніх латинських запозичень в ірландській мові.
  6. ↑ Thurneysen, Rudolph; A Grammar of Old Irish, Vol. 1; Dublin Institute for Advanced Studies, 1946, p. 568.
  7. ↑ Ó Cathasaigh, T. «The eponym of Cnogba», Éigse 23, 1989, pp. 27–38.
  8. ↑ Ó hÓgáin, D. Myth, Legend & Romance: An Encyclopaedia of the Irish Folk Tradition, Prentice Hall Press, 1991, p. 67.
  9. ↑ Macbain, Alexander (1998) Etymological Dictionary Of Scottish-Gaelic. New York: Hippocrene Books, ISBN 0-7818-0632-1, p. 63.
  10. ↑ Ó Crualaoich, Gearóid (2006). The Book of the Cailleach: Stories of the Wise-Woman Healer. Cork University Press. ISBN 1-85918-372-7.
  11. ↑ а б Ó Muraíle, Nollaig. Béarra/Bear. Placenames Database of Ireland. Процитовано 15 вересня 2025.
  12. ↑ а б Meyer, Kuno (1899). Irish Stories and Songs: II. The Old Woman of Beare. Otia Merseiana. University College of Liverpool. 1: 119—128. Процитовано 14 вересня 2025 — через The Internet Archive.
  13. ↑ Ó Cathasaigh, Tomás. «Knowth — The Epynom of Cnogba».
  14. ↑ Monaghan, Patricia. The Encyclopedia of Celtic Mythology and Folklore. Infobase Publishing, 2004, p.69
  15. ↑ Ross, Davie; Smith, Gavin D. (1999). Scots–English English–Scots Dictionary. New York: Hippocrene Pres. с. 21. ISBN 0-7818-0779-4.
  16. ↑ Ross, Anne (1973, reprint 2004) «The divine hag of the pagan Celts», in The Witch Figure: Folklore Essays by a Group of Scholars in England Honoring the 75th Birthday of Katharine M. Briggs; ed. by Venetia Newall. London: Routledge and Kegan Paul. ISBN 0-415-33074-2.
  17. ↑ а б в Mackenzie, Donald Alexander (1917). «Beira, Queen of Winter», in Wonder Tales from Scottish Myth and Legend.
  18. ↑ Briggs, Katharine M. (1967). The Fairies in English Tradition and Literature. University of Chicago Press. с. 40.
  19. ↑ а б в г д е ж McNeill, F. Marian (1959). The Silver Bough, Vol.2: A Calendar of Scottish National Festivals, Candlemas to Harvest Home. William MacLellan. с. 20—21. ISBN 0-85335-162-7.
  20. ↑ McNeill, F. Marian (1959). The Silver Bough, Vol.1: Scottish Folklore and Folk-Belief. William MacLellan. с. 119. ISBN 0-85335-161-9.
  21. ↑ Frazer, The Golden Bough 1922, ch. 45.
  22. ↑ McNeill, Vol.2 (1959) pp. 119—124.
  23. ↑ Meyer, Kuno (1994). Ancient Irish Poetry. Constable and Co. с. 90–93. ISBN 0-09-473380-5.
  24. ↑ Ó Crualaoich, Gearóid (2006). The Book of the Cailleach: Stories of the Wise-woman Healer. Cork University Press. с. 48—52. ISBN 1-85918-372-7.
  25. ↑ Leask, H. G.; Price, Liam; Martin, C. P.; Bailey, K. C. (1935). The Labbacallee Megalith, Co. Cork. Proceedings of the Royal Irish Academy. Section C: Archaeology, Celtic Studies, History, Linguistics, Literature. 43: 77—101. ISSN 0035-8991. JSTOR 25515993.
  26. ↑ Cochrane, Andrew (2005) "A taste of the unexpected: subverting mentalités through the motifs and settings of Irish passage tombs". p.4: "To the north of Cairn T and on the exterior is located K29 or the ‘Hag’s Chair’. This kerbstone has visual imagery on its front and back face. The top of the central part of this kerbstone is believed to be artificially cut to create the chair appearance (Shee Twohig 1981, 217; contra. Conwell 1866, 371)".
  27. ↑ Documented in photos and videos taken on site for six years running.
  28. ↑ The Calliagh Berra's Lake – Article in Discover Ireland e-zine.
  29. ↑ Aill na Caillí/Aillenacally. Logainm.ie.
  30. ↑ Meehan, Padraig. Listoghil, A Seasonal Alignment, 2014, Gungho Publications,
  31. ↑ Jeffares, Alexander Norman. A Commentary on the Collected Poems of W.B. Yeats, 1968, Stanford University Press
  32. ↑ а б 'The Legend of Cruachan [Архівовано 2007-10-28 у Wayback Machine.]', from the Ben Cruachan visitor's website. Access date 21-11-2007.
  33. ↑ 'Cailleach Bheur [Архівовано 2006-10-09 у Wayback Machine.]' from the Mysterious Britain website. Access date 21-11-2007.
  34. ↑ MacKillop, James (1998) Dictionary of Celtic Mythology. Oxford University Press. ISBN 0-19-280120-1 p. 45.
  35. ↑ а б MacLennan, Malcolm, Gaelic Dictionary, Acair and Aberdeen University Press, 1985 photolithographic reprint of 1st edition, 1925
  36. ↑ а б McKerracher, Archie, Perthshire in History and Legend, 1st edition 1988, John Donald Publishers, ISBN 0859762238, pp55-56
  37. ↑ National Record of the Historic Environment (Canmore), Tigh Nam Bodach, Archaeology Notes, https://canmore.org.uk/site/23898/tigh-nam-bodach
  38. ↑ Tigh nam Bodach stones of Glen Cailliche get makeover from dyking expert, Daily Record, 11 May 2012, https://www.dailyrecord.co.uk/news/local-news/tigh-nam-bodach-stones-glen-2729865
  39. ↑ а б Ross, Anne (2000). Folklore of the Scottish Highlands. Stroud: Tempus Publishing. с. 114.
  40. ↑ а б Sacred stones out in the sun, Daily Record, 4 May 2012, https://www.dailyrecord.co.uk/news/local-news/sacred-stones-out-sun-2729746
  41. ↑ Brooks, Libby (30 жовтня 2020). 'There is power in them': mysterious stone figures to be moved in Gaelic winter ritual. The Guardian. Процитовано 31 жовтня 2020.
  42. ↑ Derick S. Thomson (1993), Gaelic Poetry in the Eighteenth Century: A Bilingual Anthology, Association for Scottish Literary Studies, Aberdeen. Pages 161—167.
  43. ↑ Amy Murray's (1920), Father Allan's Island, Harcourt, Brace and Howe, Inc. Page 5.
  44. ↑ Young, Morna, «Author's Note», The Snow Queen theatre programme, Royal Lyceum Theatre Company, Edinburgh, November 2023, p. 11

Джерела

  • Carmichael, Alexander (1992). Carmina Gadelica. Lindisfarne Press. ISBN 0-940262-50-9
  • Campbell, John Gregorson (1900, 1902, 2005) The Gaelic Otherworld. Edited by Ronald Black. Edinburgh, Birlinn Ltd. ISBN 1-84158-207-7
  • Danaher, Kevin (1962). The Year in Ireland. Irish Books & Media. ISBN 0-937702-13-7
  • Hull, Eleanor (30 вересня 1927). Legends and traditions of the Cailleach Bheara or Old Woman (Hag) of Beare. Folklore. 38 (3): 225—54. doi:10.1080/0015587x.1927.9718387. JSTOR 1256390.
  • MacKillop, James (1998). Dictionary of Celtic Mythology. Oxford University Press. ISBN 0-19-280120-1
  • McNeill, F. Marian (1959). The Silver Bough, Vol. 1 -4. William MacLellan, Glasgow
  • Monaghan, Patricia (2004). Encyclopedia of Celtic Myth and Folklore. New York: Facts on File. ISBN 0-8160-4524-0.
  • Ó Crualaoich, Gearóid (2003). The Book of the Cailleach: Stories of the Wise-Woman Healer. Cork: Cork UP. ISBN 1-85918-372-7.
  • Ross, Anne (2000). Folklore of the Scottish Highlands. Stroud: Tempus Publishing Ltd. ISBN 0-7524-1904-8.

Первинні джерела

  • «The Lament of the Old Woman of Beare», ed. and tr. Donncha Ó hAodha (1989). The Lament of the Old Woman of Beare. У Donnchadh Ó Corráin, Liam Breatnach and Kim McCone (ред.). Sages, Saints and Storytellers: Celtic studies in Honour of Professor James Carney. Maynooth Monographs 2. Maynooth: An Sagart. с. 308—31.

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).