YaChudo

Йосано Теккан

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Пам'ятник Йосано Теккану з написом у вигляді танки (замок Бітю-Мацуяма)

Йосано Теккан (яп. 与謝野 鉄幹, 26 лютого 1873 — 26 березня 1935) — японський поет. Його справжнє ім'я — Йосано Хіросі, а Теккан — це творчий псевдонім. Крім того, працював професором університету Кейо та директором школи Бунка Ґакуїн. Його дружина Акіко Йосано теж поетка[1].

Кар'єра

Народився Хіросі в містечку Окадзакі в префектурі Кіото (тепер це місцевість Окадзакі в районі Сакьо в місті Кіото в префектурі Кіото). Четвертий син у родині Рейґона Йосано. Його батько був буддійським священиком у храмі Ґандзьодзі, який підлягав храмові Нісіхонґандзі. Рейґон був другим сином сільського старости Ґіемона Хосомі[2]. Позаяк він був родом з повіту Йоса в префектурі Кіото (нині це місцевість Ацуе в районі Йосано), то на початку епохи Мейдзі взяв собі прізвище Йосано. Матір поета, доньку кіотського торговця, звали Хацуе.

1883 року він став названим сином Сюдзьо Андо[3] з храму Аньодзі в повіті Сумійосі в префектурі Осака. 1889 року, після церемонії посвячення в ченці в храмі Нісіхонґандзі, він переїхав до храму, розташованого в містечку Токуяма в повіті Цуно в префектурі Ямаґуті (нині це місто Сюнан), в якому служив його старший брат Сьодо Акамацу[4]. Там він став учителем у середній школі для дівчат, що належала храмові, а також редактором храмового місіонерського часопису «Ямаґутікен Секідзенкай Дзассі». Наступного, 1890-го, року він вперше використав псевдонім Теккан. 1891 року він полишив названу родину і повернув собі прізвище Йосано.

Пропрацювавши чотири роки вчителем японської мови в жіночій школі Токуяма, Йосано мусив звільнитися через роман з ученицею (Нобуко Асада)[注釈 1]. Далі мешкав з іншою ученицею, Такіно Хаясі, від якої мав сина, Ацуму Йосано[5].

1892 року він полишив жіночу школу Токуяма й повернувся до Кіото. Десь у листопаді поїхав до Токіо, де став учнем поета Наобумі Отіая. 1894 року в газеті Ніроку Сімпо (число за 10-18 травня) опублікував статтю на тему танка «Звуки втраченої країни — прокльони сучасної слабкої ваки». 1896 року став головним редактором Мейдзі Сьоїн. Водночас викладав у жіночій школі Атомі. У липні того ж року випустив збірку танка «Схід, захід, південь, північ», а, наступного, 1897-го, року — збірку «Небо і земля». Його простий і міцний стиль називали «стилем воїна». 1899 року він заснував токійське товариство «Нова поезія»[6] . Восени того ж року розлучився зі своєю першою дружиною, Нобуко Асадою, і замешкав з Такіно Хаясі у районі Кодзіматі.

1900 року почав виходити журнал «Вранішня зоря»[7]. Відкривши імена поетів Хакусю Кітахари, Ісаму Йосії та Такубоку Ісікави, це видання відіграло провідну роль у японському романтизмі. Однак перелюб Йосано з тоді ще маловідомою молодою поеткою Акіко Хо (згодом стане його дружиною) спричинив скандал. У неприпустимій літературі, яка тоді була всевидющим дзеркалом літературного світу[8], з'являлися різні наклепницькі публікації. Утім Теккан, який розгледів унікальний талант Акіко, допоміг підготувати до публікації збірку її танка «Скуйовджене волосся». Затим він розлучився зі своєю другою дружиною Такіно[9] (згодом вона одружилася з Ойо Масатомі). 1901 року він одружився з Акіко, яка народила від нього шість синів і шість дочок[10].

Збірка «Скуйовджене волосся» вийшла друком у серпні 1901 року. Завдяки популярності вона стала еталоном для авторів журналу «Вранішня зоря» і сприяла його процвітанню. 1907 року Йосано вирушив у подорож островом Кюсю, взявши з собою перспективних поетів «Вранішньої зоря» Мокутаро Кіносіту, Хакусю Кітахару, Банрі Хірано та Ісаму Йосії. Спільні подорожні нотатки вийшли під назвою «П'ять пар черевиків». Наприкінці періоду Мейдзі — на початку Тайсьо він популяризував у літературному світі смак Нанбан. «Вранішній зорі» не бракувало наступників і, здавалося, справи йшли добре, але Мокутаро, Хакусю та Ісаму полишили часопис, і 1908 року, після виходу 100-го числа, він припинив існування[12].

Після цього Теккан потрапив у глибоку творчу кризу, хоча 1910 року він опублікував збірку танка «Сомон» і збірку інших віршів «Листя дуба»[13]. «Листя дуба» містить перший у світі цикл ґоґьосі під назвою «Маленькі пісеньки»[14]. 1911 року дружина відпустила Йосано до Парижа, а потім і сама поїхала до Франції, а вже звідти відвідала Лондон, Відень і Берлін. Однак ця мандрівка сприяла творчій продуктивності Акіко, а Теккан і далі перебував у кризі. Намагаючись вийти з неї він видав збірку перекладів «Квіти бузку», утім її теж спіткала невдача, тож зрештою йому довелося змиритися зі скромним місцем у тіні знаменитої дружини[15][16][17].

1915 року Йосано балотувався на 12-х загальних виборах як незалежний кандидат від свого рідного повітового округу префектури Кіото, утім зазнав поразки. 1919 року він став професором факультету літератури університету Кейо й працював там до 1932 року. Серед його учнів були Такітаро Мінакамі, Харуо Сато, Дайґаку Хоріґуті, Рофу Мікі та Масадзіро Кодзіма. 1921 року в спілці з архітектором Ісаку Нісімурою, художником Хакутеєм Ісії та своєю дружиною Акіко він заснував школу Бунка Ґакуїн у Суруґадаї (Отяномідзу). Приблизно тоді ж почав видавати другу інкарнацію часопису «Вранішня зоря», де з'являлися статті на кшталт «Оригінальні думки про японську мову» тощо. Однак справжнім ударом для Теккана стала смерть 1922 року Оґая Морі, в чиїй особі він втратив впливового покровителя.

1927 року «Вранішня зоря» знову закрилася, а 1930 року почав виходити часопис «Тохаку». 1932 року газета Майніті Сімбун оголосила конкурс на найкращу пісню, присвячену першому шанхайському інцидентові. Йосано надіслав на нього «Пісню про три героїчні живі бомби» і посів з нею перше місце.

1935 року Теккан Йосано помер від бронхіального катару в лікарні університету Кейо[18].

Родина

Його старший брат Сьодо одружився з Ясуко, донькою Рендзьо Акамацу, а їхні діти, Кацумаро Акамацу та Цунеко Акамацу (племінник і племінниця Теккана), стали політиками.

Його другий син, Сіґеру Йосано, був дипломатом і служив послом в Італії та Єгипті, а також очолював оргкомітет Олімпіади в Токіо 1964. У Сіґеру та його дружини Мітіко є діти (онуки Теккана): Каору (політик), Тору (банкір) і Фуміко (критикиня).

Твори

  • 『鉄幹晶子全集』全32巻（本文篇 31巻＋索引篇 全歌集五句）勉誠出版、2001年 — 2011年
  • 『鉄幹晶子全集 別巻』全8巻（拾遺篇 短歌）同、2013年 — 2021年

Нотатки

  1. ↑ Тоді в них народилася донька, яка невдовзі померла.

Примітки

  1. ↑ 与謝野鉄幹|近代日本人の肖像
  2. ↑ 与謝野寛晶子書簡集成 3: 昭和6年~昭和10年
  3. ↑ 逸見久美 (2007). 新版評伝与謝野寛晶子明治篇. 八木書店. с. 37. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
  4. ↑ 「山口県の部落解放の先駆者」赤松照憧（あかまつ しょうどう）～セツルメント活動を部落問題に～
  5. ↑ 逸見久美 (2007). 新版評伝与謝野寛晶子明治篇. 八木書店. с. 220. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
  6. ↑ 第三話　与謝野晶子と東京新詩社(１)～渋谷に残るその足跡～. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 23 квітня 2023.
  7. ↑ Аністратенко та Бондаренко, 2011, с. 77.
  8. ↑ 文壇照魔鏡事件[недоступне посилання]
  9. ↑ 「許さない。でも、愛してる。」　歌人・与謝野鉄幹に翻弄された3人の女たち。
  10. ↑ 鉄幹晶子全集
  11. ↑ 時雨音羽編著『増補版 日本歌謡集 明治・大正・昭和の流行歌』現代教養文庫、1971年 p.23
  12. ↑ この頃から学生の間に与謝野の詞による「人を恋うる歌」が歌われ始めた[11]。
  13. ↑ 檞之葉 — 国立国会図書館デジタルコレクション
  14. ↑ 逸見久美 (2007). 新版評伝与謝野寛晶子明治篇. 八木書店. с. 681-692. {{cite book}}: Текст «和書» проігноровано (довідка)
  15. ↑ 与謝野鉄幹の三つの壁
  16. ↑ 与謝野鉄幹 : 鬼に喰われた男 青井史著
  17. ↑ 与謝野寛『鴉と雨』論-大逆事件への嘆きと抵抗 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2023. Процитовано 23 квітня 2023.
  18. ↑ 岩井寛『作家の臨終・墓碑事典』（東京堂出版, 1997年）354頁

Література

  • Аністратенко, Л.; Бондаренко, І. (2011). Японські поети: Біографічний словник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 368.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).