Йожеф Дьєрдь
| Йожеф Дьєрдь | |
|---|---|
| Народився | 13 липня 1813[1]  Шаторальяуйгей, Земплін, Угорське королівство, Австрійська імперія |
| Помер | 21 грудня 1862 (49 років) Сигіт, Марамарощина, Угорське королівство, Австрійська імперія |
| Країна |  Угорщина |
| Діяльність | лікар, ботанік |
| Галузь | флористика |
| Alma mater | Будапештський університет |
| Науковий ступінь | доктор медицини |
Йо́жеф Дьє́рдь (угор. György József; 13 липня 1813, Шаторальяуйгей, Королівство Угорщина, Австрійська імперія — 21 грудня 1862, Мараморош-Сигіт, Королівство Угорщина, Австрійська імперія) — угорський медик, природознавець, ботанік, мінералог. Доктор медицини. Головний лікар комітату Мараморош на Закарпатті.
Життєпис
Народився 13 липня 1813 року в місті Шаторальяуйгей — центрі комітату Земплин. Батько Йожеф був протестантським священником і підтримував тісні зв'язки з видатним угорським письменником Ференцом Казінці[2].
Початкову освіту здобув удома, куди різних вчителів запрошував батько. Також навчався у школі в Сатмарі. Спершу здобув юридичну освіту у Шарошпатаку, після чого працював присяжним нотаріусом у Королівській судовій палаті у Пешті. 1831 року вступив до Пештського університету, де вивчав медицину. Закінчив навчання 1835 року. Тоді ж призначений в університеті доцентом, протягом року викладав ботаніку.
1836 року захистив дисертацію «Про ступеневий розвиток природних істот» (лат. De graduata corporum naturae evolutione) і здобув ступінь доктора медицини, присуджений 15 березня того ж року. У своєму дисертаційному дослідженні вперше запропонував певні наукові положення стосовно теорії еволюції, подібно до того, що пізніше описав Чарлз Дарвін[3][4].
Одразу ж після здобуття докторського ступеню за сприяння графа Абрагама Вая призначений головним лікарем комітату Мараморош[3] (нині — східна частина Закарпатської області та жудець Марамуреш у Румунії). Проживав у Хусті. Багато зусиль доклав для удосконалення лікування хвороб у комітаті[5][6].
Лікарську діяльність поєднував із науковою. Вивчав мінеральні води, поклади мінералів, рослинність Мармарощини і Парціуму, уперше описав їхні цілющі властивості, рекомендував до застосування у лікарській практиці. Склав перелік понад 170 мінеральних вод комітату Мараморош, які 1843 року використав пештський професор Лайош Тоньйо при складанні загальноугорського каталогу. Зробив великий внесок у систематизацію флори Мармарощини, проводив також дослідження із застосування мікроскопа. Співпрацював з науковцями Дюлою Ковачем, Йожефом Ґерендаї та Лайошем Вагнером. Зібрав великий гербарій із різних рослин краю, проте всі зразки були втрачені внаслідок пожежі в Мармарош-Сиготі 9 серпня 1859 року[3].
1849 року виступив з ідеєю заснувати в комітаті Мараморош історико-природниче товариство, однак пропозицію відхилили через тодішні події — революцію 1848—1849 років в Угорщині. Доклав зусиль до заснування Музейного товариства у Мармарош-Сиготі, однак створили його 1872 року — за 10 років після смерті Дьєрдя[3].
Помер у Мармарош-Сиготі 21 грудня 1862 року.
Праці
За результатами своїх досліджень опублікував низку наукових статей в угорських наукових журналах, зокрема в журналі «Медичний збірник» (угор. Orvosi Tár)[3].
- Orvostudori értekezés. A természeti testeknek lépcsőnkénti kifejlődéséről. [De graduata corporum naturae evolutione. Dissertatio inaug. physiographica.] Pest, 1836. (угор.) (лат.)
- Ideen zur Organisation des öffentlichen Medicinalwesens in Ungarn. Zeitschrift für Natur- und Heilkunde, II. Band, Nr. 5. Wien, 1855. (нім.)
Родина
Одружений з Борбалою Латор (угор. Lator Borbála)[4]. У шлюбі народилося двоє синів[6]:
- Аладар (1844—1906) — письменник, перекладач, журналіст;
- Ендре (1848—1927) — політик, міністр сільського господарства (1905).
Примітки
- ↑ http://mek.oszk.hu/00300/00355/html/ABC04834/05653.htm
- ↑ Szinnyei J. György József // Magyar írók élete és munkái IV. (Gyalai–Hyrtl). — Budapest : Hornyánszky, 1893. (угор.)
- ↑ а б в г д György József // Magyar Életrajzi Lexikon 1000–1990. Kötet I. (A–K) / Kenyeres Ágnes. — Budapest : Akadémiai Kiadó, 1967. — С. 644. (угор.)
- ↑ а б György József. www.nevpont.hu (угор.). Процитовано 2 серпня 2026.
- ↑ Вакула Н. С. Сторінки історії Закарпатської медицини (ХVІІ - поч. ХХ століть) / ред. кол.: Е. А. Балагурі, М. М. Вегеш, М. П. Тиводар та ін. // Carpatica — Карпатика. — Ужгород : УжНУ, 2002. — Вип. 14 : Проблеми вітчизняної i зарубіжноі історії з найдавніших часів до наших днів. — С. 294—295.
- ↑ а б Медицина в Україні. XVIII – друга пол. XIX ст. Біобібліографічний словник. Додатковий випуск 2 / Національна наукова медична бібліотека України. — Київ, 2007. — С. 16—17.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).