YaChudo

Йобагіон

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Угорське королівство наприкінці XI століття

Йобагіон (також замковий воїн; угор. várjobbágy, лат. iobagio castri)[1] — у середньовічному Угорському королівстві землевласник, зобов'язаний нести військову службу на користь ішпана, тобто голови королівського комітату. Йобагіони «становили привілейований, елітний прошарок, який керував масою замкових людей»[2] (Пал Енґел) від часу утворення королівства близько 1000 року.

Унаслідок розпаду системи замкових округів у XIII—XIV століттях багато йобагіонів перетворилися на залежних селян, що працювали на землях приватних землевласників; однак частина з них отримала повний або «умовний шляхетський» статус.

Походження

«Бажаємо, щоб кожен пан мав своїх воїнів і щоб ніхто не намагався схилити воїна залишити свого давнього пана та перейти до нього, адже саме з цього виникають суперечки.»

Закони короля Стефана I, 1.23.[3]

Походження йобагіонів, ймовірно, сягає часу Стефана I, першого коронованого короля Угорщини (1000 або 1001—1038), оскільки більшість королівських замків було зведено саме за його правління[2]. Втім, поселення озброєних вільних людей навколо княжих фортець могло розпочатися ще за правління його батька, великого князя Гези[4]. Назва йобагіон (iobagio) вперше засвідчена між 1127 і 1131 роками; вона має угорське походження й пов'язана зі словом угор. jobb — «кращий»[5].

Йобагіони володіли земельними наділами, виділеними з королівських маєтків, що належали до певного королівського замку[6]. В обмін на цю землю вони несли військову службу на користь ішпана замку[6][7][8]. Їхні володіння часто були досить великими — близько 70 гектарів[6][7].

Розквіт

«Йобагіони мають зберігати вольності, установлені святим королем.»

Золота булла 1222 року, стаття 19[9]

Хоча йобагіони мали вищий соціальний статус, ніж замкові люди, королівське законодавство не розглядало їх як повноправних вільних осіб[7][10]. Так, йобагіон, який залишав свого пана, «вважався втікачем так само, як утікач-селянин» (Пал Енґел)[2]. Водночас вони мали право звертатися зі скаргою безпосередньо до монарха на дії ішпана, якому служили[2][8]. Крім того, йобагіони не могли бути позбавлені своїх земельних володінь — після смерті власника вони переходили у спадок дітям[11] Вони також були звільнені від податку «денаріїв вільних» (denarii liberorum або liberi denarii), який сплачували всі вільні піддані королю[12].

Йобагіони, призначені ішпанами, обіймали головні посади в замкових округах[1]. Зокрема, начальники сотень (основних адміністративних одиниць округу) та командири військових загонів замку завжди обиралися з їхнього середовища[13]. Так само й каштелян у перші століття існування королівства завжди був йобагіоном[2]. Йобагіони прагнули зберегти свій особливий статус[1], тому часто позивалися проти дворової прислуги або замкових людей, які намагалися захопити їхні землі чи привілеї[7]. Утім, траплялися випадки, коли замкових людей підносили до вищого статусу йобагіонів[1].

Занепад

Руїни королівського замку у Вишеграді

Відчуження частини «замкових земель» почалося ще за ранніх королів із династії Арпадів, однак спочатку це завжди супроводжувалося переселенням йобагіонів на нові території[14]. Король Андраш II (1205—1235) роздав своїм прибічникам великі ділянки замкових земель — подекуди навіть цілі комітати. Унаслідок цього значна кількість йобагіонів утратила прямий зв'язок із монархом і підпала під владу інших феодалів[10]. Навіть становище тих, хто залишався на королівських землях, почало занепадати з 1370-х років під впливом нової концепції «королівського права»[15]. Відповідно до неї, усі землі, які не належали шляхті чи церковним установам, уважалися власністю монарха, тож майнові права осіб, що не мали шляхетства, могли бути поставлені під сумнів[16].

Попри це, багато йобагіонів отримали від монархів шляхетство, щоб, за словами Мартіна Реді, «зняти пляму нешляхетності, пов'язану зі службою при замку»[17]. Навіть йобагіони, які мешкали в округах, переданих приватним власникам, могли отримати колективні привілеї, хоча й без «повного шляхетського статусу»[17]. Наприклад, «шляхетні йобагіони Турополля» в Загребському комітаті здобули право обирати власних суддів — і зберігали це право аж до XIX століття[17].

Примітки

  1. ↑ а б в г Bán 1989, p. 237.
  2. ↑ а б в г д Engel 2001, p. 71.
  3. ↑ The Laws of the Medieval Kingdom of Hungary, 1000–1301, p. 6.
  4. ↑ Kontler 1999, p. 51.
  5. ↑ Dolovai 2006, p. 354.
  6. ↑ а б в Lukačka 2011, p. 37.
  7. ↑ а б в г Rady 2000, p. 20.
  8. ↑ а б Curta 2006, p. 401.
  9. ↑ The Laws of the Medieval Kingdom of Hungary, 1000–1301, p. 34.
  10. ↑ а б Zsoldos 1994, p. 715.
  11. ↑ Engel 2001, pp. 71-72.
  12. ↑ Engel 2001, pp. 70., 72.
  13. ↑ Engel 2001, pp. 70-72.
  14. ↑ Rady 2000, p. 31.
  15. ↑ Engel 2001, p. 149.
  16. ↑ Engel 2001, pp. 148-149.
  17. ↑ а б в Rady 2000, p. 81.

Джерела

  • (угор.) Bán, Péter (1989). Entry várjobbágy in: Bán, Péter; Magyar történelmi fogalomtár, II. kötet: L–Zs [=Thesaurus of Terms of Hungarian History, Volume I: L–Zs]. Gondolat. ISBN 963-282-204-8.
  • Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500–1250. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-89452-4.
  • (угор.) Dolovai, Dorottya (2006). Entry jobbágy in: Zaicz, Gábor; Etimológiai Szótár: Magyar szavak és toldalékok eredete («Etymological Dictionary: Origin of Hungarian Words and Affixes»); TINTA Könyvkiadó; Budapest; ISBN 963-7094-01-6.
  • Engel, Pál (2001). The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895–1526. I.B. Tauris Publishers. ISBN 1-86064-061-3.
  • Kontler, László (1999). Millennium in Central Europe: A History of Hungary. Atlantisz Publishing House. ISBN 963-9165-37-9.
  • Lukačka, Ján (2011). The beginning of the nobility in Slovakia. In: Teich, Mikuláš; Kováč, Dušan; Brown, Martin D. (2011); Slovakia in History; Cambridge University Press; ISBN 978-0-521-80253-6.
  • Rady, Martyn (2000). Nobility, Land and Service in Medieval Hungary. Palgrave (in association with School of Slavonic and East European Studies, University College London). ISBN 0-333-80085-0.
  • The Laws of the Medieval Kingdom of Hungary, 1000–1301 (Translated and Edited by János M. Bak, György Bónis, James Ross Sweeney with an essay on previous editions by Andor Czizmadia, Second revised edition, In collaboration with Leslie S. Domonkos) (1999). Charles Schlacks, Jr. Publishers. ISBN 1-884445-29-2. OCLC 495379882. OCLC 248424393. LCCN 89-492. OL 12153527M. (ISBN may be misprinted in the book as 88445-29-2).
  • (угор.) Zsoldos, Attila (1994). Entry várjobbágy in: Korai Magyar Történeti Lexikon (9–14. század) [=Encyclopedia of Early Hungarian History, 9th–14th centuries"]; Akadémiai Kiadó; Budapest; ISBN 963-05-6722-9.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).