YaChudo

Зофія Франьо

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

Зофія Франьо
пол. Zofia Franio Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася16 січня 1899 Редагувати інформацію у Вікіданих
Псков, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла25 листопада 1978 (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Варшава, Польська Народна Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняПовонзківський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлікарка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materмедичний факультет Варшавського університетуd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицька церква[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
срібний хрест ордена Virtuti Militari срібний Хрест заслуги
праведник народів світу
Cross of Valour (1939)

Зофія Франьо (пол. Zofia Franio, псевдонім «Доктор»; 16 січня 1899, Псков, Російська імперія — 25 листопада 1978, Варшава, ПНР) — польська лікарка, майор Війська Польського, діячка антинацистського та антикомуністичного підпілля, політична бранка. Праведник народів світу.

Біографія

Народилась у Пскові в змішаній польсько-російській родині. Батько Михайло Франьо, мати Анеля Іванова[2]. Після закінчення в травні 1916 року із золотою медаллю жіночої гімназії в Пскові, навчалась у жіночому медичному інституті в Петрограді та Донському університеті в Ростові. З жовтня 1918 року продовжила навчання на медичному факультеті Варшавського університету[3].

Під час польсько-радянської війни добровольцем вступила до лав Війська Польського. Мінер. Війну закінчила в званні поручика[2].

Після війни, паралельно з продовженням навчання, почала працювати у Варшаві практикуючим терапевтом. Працювала в поліклініці для бідних, інфекційній лікарні на вулиці Вольскій і спортивній медичній поліклініці. У липні 1927 року одержала диплом лікаря. Була шкільним лікарем і членом наукової ради фізичного виховання[3].

1924 року закінчила курс жіночої військової підготовки. Потім була там інструктором в навчальних таборах і курсах. Навчала рятувальні команди діям під час війни[4]. У 1936 році призначена інструктором жіночої військової підготовки[2][3][5].

Після початку Другої світової війни була головою призовної комісії добровольчого допоміжного батальйону в Львові[2]. Після закінчення боїв повернулася до Варшави. Під час німецької окупації в конспірації. З листопада 1939 року член Служби перемоги Польщі — Союзу збройної боротьби (ЗВЗ) — Армії Крайової (АК). В її квартирі за адресою вулиця Фалата 6 перебувала восени 1939 року одна з перших конспіративних квартир генерала Міхала Токажевського-Карашевича, головнокомандувача ЗВЗ. Працювала лікарем в госпіталі св. Духа і IV відділі здоров'я місцевого управління міста Варшави[3].

На початку 1940 року разом з майором Францішком Непокульчицьким почала організовувати перші жіночі групи ЗВЗ. До кінця 1940 року керувала мережею жіночих саботажно-диверсійних груп, які підпорядковувались безпосередньо голові саперного відділу головного штабу ЗВЗ Непокульчицькому. Її мережа була однією із учасниць акцій відповіді на німецький терор. Зофія також брала участь в роботі бюро технічних досліджень головного штабу ЗВЗ[2][3][5].

Протягом усієї війни брала участь у порятунку декількох євреїв[3][5][6]. У тому числі ховала у себе вдома Анну Ашкеназі-Вірську з Вільно, якій пізніше допомогла врятувати її племінника Едварда Чуднівського. Потім надавала допомогу Ганні Вайншток з Львова. Всі вони пережили війну завдяки Зофії. Також брала участь в організації медичної допомоги єврейським дітям, захованим на «арійській» стороні міста, співпрацюючи з доктором Елеонорою Рейхер[7].

В ніч з 7 на 8 жовтня 1942 року разом зі своїм підрозділом брала участь в акції «Вінець» зі знищення залізничної мережі в районі Варшави, яка використовувалася німцями. З листопада 1942 року керовані нею диверсійні групи (близько 40 дівчат) були підпорядковані безпосередньо Кедіву. Ці групи взяли участь в ряді акцій диверсії і саботажу у варшавському окрузі АК[2][3].

Під час варшавського повстання командувала жіночими саперними групами. Одночасно надавала медичну допомогу в польових госпіталях на Волі, а потім на Середмісті[4][3][8]. 20 серпня 1944 року її підрозділ відзначився при взятті будівлі PAST на вулиці Зельній 39, виконавши під вогнем противника два проломи в стіні будівлі[2]. 23 вересня 1944 їй було присвоєно звання майора. Наказом головнокомандуючого АК № 512 від 2 жовтня 1944 року, Зофія Франьо нагороджена срібним хрестом ордена Virtuti Militari. Їй вручено хрест № 13095[9]. Після поразки повстання вийшла з міста разом з цивільним населенням.

Після війни повернулася до медичної практики в Варшаві[3], одночасно беручи участь в антикомуністичному підпіллі. З січня 1946 року голова відділу зв'язку та забезпечення головного штабу організації «Свобода і Незалежність». Заарештована Управлінням безпеки 14 листопада 1946 року. Рішенням районного військового суду Варшави від 31 липня 1947 року засуджена до 12 років ув'язнення. Звільнена 15 травня 1956 року[2][4].

Працювала в медичному училищі № 4 до свого виходу на пенсію в 1976 році. Паралельно працювала в Польському Червоного хресті[3].

26 грудня 1971 року, на основі запиту Анни Ашкеназі-Вірської, Едварда Чуднівського і Фанні Ашкеназі, Зофія Франьо була визнана інститутом Яд ва-Шем Праведником народів світу[10]. Вручення нагороди відбулося 18 квітня 1978 року[7][5].

Примітки

  1. ↑ The Righteous Among the Nations Database
  2. ↑ а б в г д е ж и Zofia Franio. www.1944.pl (пол.). Muzeum Powstania Warszawskiego. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2017.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Zofia Franio «DOKTOR» (пол.). Warszawska conspiracja. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 15 березня 2017.
  4. ↑ а б в Mjr Zofia Franio «K-1», «Doktór». wilczetropy.ipn.gov.pl (пол.). Instytut Pamięci Narodowej. Архів оригіналу за 15 березня 2017. Процитовано 15 березня 2017.
  5. ↑ а б в г Franio Zofia. Wirtualny Sztetl (пол.). Muzeum Historii Żydów Polskich. Архів оригіналу за 15 березня 2017. Процитовано 15 березня 2017.
  6. ↑ Władysław Bartoszewski, Zofia Lewinówna. Ten jest z ojczyzny mojej. Polacy z pomocą Żydom 1939—1945. — Kraków : Wydawnictwo Znak, 2013. — С. 109. — ISBN 978-83-240-2790-3.(пол.)
  7. ↑ а б Katarzyna Wysoczyńska; Klara Jackl (2012–07). Historia pomocy — Franio Zofia. Polscy Sprawiedliwi (пол.). Muzeum Historii Żydów Polskich. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 15 березня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  8. ↑ Zofia Franio ps. Doktór (пол.). Encyklopedia Medyków Powstania Warszawskiego. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2017.
  9. ↑ Kawalerowie Orderu Wojennego Virtuti Militari — Powstanie Warszawskie // {{{Заголовок}}} / Andrzej Krzysztof Kunert. — Warszawa : Dom Wydawniczy «Bellona», 1997. — Vol. 4. — ISBN 83-87224-00-6.(пол.)
  10. ↑ Франьо Зофия (рос.). Яд ва-Шем. Архів оригіналу за 15 березня 2017. Процитовано 15 березня 2017.

Посилання

  • Daria Czarnecka (20 березня 2014). Ach, te dziewczęta!. historia.org.pl (пол.). Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2017.
  • Maciej Gąsiorowski (31 липня 2013). Walczyły i ginęły jak mężczyźni. wPolityce.pl (пол.). Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2017.
  • Franio Zofia. Encyklopedia PWN (пол.). Wydawnictwo Naukowe PWN. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 15 березня 2017.
  • Słownik biograficzny konspiracji warszawskiej 1939—1945 / Andrzej Krzysztof Kunert. — Warszawa : Instytut Wydawniczy «Pax», 1987. — Vol. 2. — P. 54-55. — ISBN 83-211-0758-3.(пол.)

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).