Затоже
| Мікрорайон Затоже | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Польща
|
| Область | Підкарпатське воєводство |
| Район/міськрада | Сянік (гміна) 
|
| Громада | Сянок |
| Інші назви | Посада Вижна, Посада Сяноцька |
| Південна частина міста Сянок | |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1645 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°34′0″ пн. ш. 22°9′0″ сх. д. / 49.56667° пн. ш. 22.15000° сх. д. |
| Карта | |
  Затоже | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Зато́же (пол. Zatorze; раніше Посада Вижна або Посада Сяноцька (пол. Posada Sanocka)) — історичний район міста Сянок у Підкарпатському воєводстві Польщі, розташований у його південній частині.
Первісно існував як окреме поселення та передмістя Сянока, що сформувалося на південний захід від історичного центру міста і в джерелах середини XVII століття згадується під назвою Посада Вижна. Упродовж XIX — початку XX століття місцевість мала назву Посада Сяноцька і виконувала функції приміської осади, тісно пов'язаної з економічним та суспільним життям Сянока.
Наприкінці XIX — початку XX століття Затоже розвивалося як осередок локального громадського життя, де діяли освітні ініціативи, зокрема читальня, заснована 1890 року за підтримки Краківського товариства народної освіти, а землі передмістя перебували у власності місцевих землевласників. У сучасний період Затоже є складовою міської забудови Сянока, зберігаючи історичну тяглість колишнього передміського поселення.
Історія
Затоже розташоване в південній частині міста. Історично на цій території, на південному заході від міського центру, існувало Сяноцьке передмістя, яке в документах 1645 року фігурує під назвою Посада Вижна, а в пізніший період згадується як Посада Сяноцька (1900—1918)[1]. 21 грудня 1890 року на території села відкрито читальню, засновану Краківським товариством народної освіти. Будівництво було ініційоване Каролем Залеським на чолі з Владиславом Сигнарським[2]. В останнє десятиліття XIX століття посаду голови гміни обіймав Антоній Богда[3].
На межі ХІХ—ХХ століть свої маєтки у населеному пункті мали Марія Шеліська, Теофіла Чурницька та Юзефа Рильська[4]. Станом на 1905 рік, остання мала у власності 31 гектар землі[5][6][7].
Законом № 31 від 23 вересня 1909 року, виданому у Відні, адміністративна гміна Посада Сяноцька в Сяноцькому повіті включена до складу гміни міста Сянок[8][9][10]. Тоді ж мером міста Феліксом Гелем головою тимчасової ради гміни призначено старосту Казімежа Яворчиковського[8][11]. Перше засідання нової міської ради Великого Сянока після зміни адміністративно-територіального поділу відбулося 26 червня 1912 року[8][12][13]. Рішенням міської ради Сянока від 5 вересня 1912 року колишня Посада Сяноцька була названа 2-м районом міста Сянок[8].
Головною та найстарішою артерією району є вулиця Бартоша Ґловацького, яка простягається вгору на південь і почала забудовуватися у 1908 році[14]. Наразі район розташований на південь від залізничної колії № 108, що проходить через місто. На сході він межує з районом Посада, на півночі — із Середмістям, на заході — із Домбрівкою, а на півдні — із селом Мале Строше. Житловий масив, збудований у районі навколо вулиці Важивної, який називають Масивом короля Яна III Собеського, також отримав народні назви «Кенарівка» (за прізвищем його ініціатора Кароля Кенара) та «Єрозоліма», себто «Єрусалим»[15][16].
У 1986 році на житловому масиві Яна III Собеського засновано футбольний клуб OKS «Amator» Сянок[17][18].
Об'єкти
- Місто Сянок — залізничний зупинний пункт.
- Сяноцька спеціалізована лікарня.
- Геліпорт при лікарні.
Відомі уродженці
- Коник Климентій Йосипович (нар. 27 жовтня 1888 — пом. 3 листопада 1937) — український і радянський військовик, громадський та державний діяч, журналіст, науковець, управлінець, організатор освітянської справи в УСРР. Фігурант процесу 101 (1911), член Українського Студентського Союзу у Львові. Жертва більшовицького терору. Реабілітований посмертно (1960)[19].
Відомі мешканці
- Коник Ераст Йосипович (22 листопада 1886, Перемишль, Австро-Угорщина — після 1960-х років, Львів) — український громадський і військовий діяч, правник, старшина Легіону Українських січових стрільців, Української галицької армії та Червоної Української галицької армії. Учасник Першої світової війни, польсько-української війни 1918—1919 років, визвольних змагань на Наддніпрянщині та подій, пов’язаних із переходом УГА до Червоної армії. Четар (1919)[19].
Галерея
-
Будинок на Затожі, 1911 рік -
Вулиця Яна Зигмунта в Сяноку на Затожі, 2013 рік -
Будинок за адресою вулиця Конарського, 16 на Затожі -
Будинок за адресою вулиця Нєцала, 2 на Затожі, 2024, рік
Примітки
- ↑ Sowa i bocian. Opowieść o Posadzie Olchowskiej – III dzielnicy Miasta Sanoka (пол.). Kraków: AB Media. 2012. с. 35. ISBN 978-83-935385-7-7.
- ↑ Kronika. Gazeta Przemyska (пол.): 3. Nr 10 z 1 lutego 1891.
- ↑ Kościuszkowska rocznica. Sanok. Gazeta Narodowa (пол.). 77: 2. 5 kwietnia 1894.
- ↑ Skorowidz dóbr tabularnych w Galicyi z Wielkiem Ks. Krakowskiem (пол.). Lwów. 1890. с. 162.
- ↑ Alojzy Zielecki, Życie gospodarcze, W epoce autonomii galicyjskiej, w: Sanok. Dzieje miasta. Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka, Kraków 1995. s. 405.
- ↑ Alojzy Zielecki, Życie gospodarcze, s. 405, w: Sanok. Dzieje miasta. Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka, Kraków 1995.
- ↑ Szkice z dziejów Sanoka. Sanok: Miejska Biblioteka Publiczna im. Grzegorza z Sanoka w Sanoku. 1998. ISBN 83-909787-0-9.
- ↑ а б в г Księga.
- ↑ Kronika. Powiększenie Sanoka. Nowa Reforma (пол.): 2. Nr 447 z 30 września 1909.
- ↑ Tu podano 1910. Szkice z dziejów Sanoka. Sanok: Miejska Biblioteka Publiczna im. Grzegorza z Sanoka w Sanoku. 1998. с. 107. ISBN 83-909787-0-9.
- ↑ Struktury organizacyjne miasta, Sanok siedzibą organów państwowych i samorządowych. Sanok. Dzieje miasta (пол.). Kraków. 1995. с. 388.
- ↑ Z Rady Miejskiej. Tygodnik Ziemi Sanockiej: 1. Nr 26 z 30 czerwca 1912.
- ↑ Kronika. Z kraju. Sanok, 1 lipca 1912. Krakus (пол.): 5. Nr 27 z 7 lipca 1912.
- ↑ Dorota Mękarska (Nr 17 z 11 września 1991). Spacerkiem po mieście. Ulica Głowackiego. Tygodnik Sanocki (пол.): 6.
- ↑ Koszela, Wiesław (Nr 28 z 10–20 października 1981). Zbliża się srebrny jubileusz „Kenarówki”. Gazeta Sanocka — Autosan (пол.). Sanocka Fabryka Autobusów: 6.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - ↑ Zaszczytne wyróżnienia dla sanoczan. Gazeta Sanocka — Autosan (пол.). Sanocka Fabryka Autobusów: 1—2. Nr 22 (421) z 1–10 sierpnia 1987.
- ↑ Józef Ząbkiewicz (1—10 stycznia 1988). Amatorzy rywalami Stalowców?. Gazeta Sanocka — Autosan (пол.). 1: 7.
- ↑ Józef Ząbkiewicz (1—10 lipca 1988). „Amator” w klasie „B”. Gazeta Sanocka — Autosan (пол.). 19: 7.
- ↑ а б Бойда, Андрій (3 липня 2026). Забутий герой з УСС. Правда про Ераста Коника. Історична Правда. Процитовано 3 липня 2026.
Посилання
- Posada Sanocka (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 838. (пол.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).