Жук Сергій Якович

Жук Сергій Якович
Народився	23 березня (4 квітня) 1892 або 4 квітня 1892[2]  Київ, Російська імперія[1]
Помер	1 березня 1957[1] (64 роки)  Москва, РРФСР, СРСР[1]
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	СРСР
Діяльність	науковець, політик
Галузь	гідротехніка і інженер
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення і Інститут інженерів шляхів сполучення
Вчене звання	академік АН СРСР
Заклад	Гідропроект
Членство	Академія наук СРСР
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	Генерал-майор інженерно-технічної служби
Партія	КПРС
Нагороди

Сергі́й Я́кович Жук ( 23 березня (4 квітня) 1892 або 4 квітня 1892 , Київ  — 1 березня 1957 , Москва, РРФСР, СРСР ) — радянський гідротехнік, академік АН СРСР з 1953 року, генерал-майор інженерно-технічної служби з 1943 року. Один із практиків використання рабської праці в'язнів ГУЛАГу на каторжних новобудовах СРСР. Автор наймасштабнішої гідрологічної авантюри в СРСР — проєкту повороту Сибірських річок до Казахстану. Член ВЦВК СРСР з 1935 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го і 4-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (19.09.1952).

Народився в родині службовця. Навчався в гімназії міста Києва, закінчив Орловський кадетський корпус. З 1914 до 1916 року навчався в інституті інженерів шляхів сполучення в Петрограді.

У 1916 році вільнонайманим вступив до російської імператорської армії, закінчив Олексіївське військове інженерне училище, здобув військове звання прапорщика. У 1917—1918 роках служив молодшим офіцером саперного батальйону в Сибіру, мав звання підпоручник.

У 1917 році закінчив інститут інженерів шляхів сполучення у Петрограді, здобув гідротехнічну спеціальність.

У 1919 році мобілізований до білогвардійської армії адмірала Колчака, служив молодшим офіцером саперного батальйон, потрапив у полон.

З грудня 1919 року — в резерві призначень Червоної армії, помічник начальника проєктного відділу управління Свирбуду в Петроградській губернії. У 1921—1922 роках — інженер-проєктувальник, начальник військово-польового будівництва у Західно-Сибірському військовому окрузі.

З 1922 року — викладач саперної справи об'єднаної школи РСЧА імені Каменєва.

За іншими даними, з 1924 року працював на різних посадах по проєктуванню і будівництву великих гідробудов, а в 1927—1930 роках керував проєктуванням Волго-Донського каналу.

До січня 1931 року — викладач саперної справи Сумської артилерійської школи РСЧА; викладач саперної справи Полтавської піхотної школи РСЧА.

10 січня 1931 року заарештований органами ОДПУ СРСР у справі «Весна»; рішенням Особливої наради при колегії ОДПУ СССР в 1931 році засуджений до відбування покарання у виправно-трудових таборах. У статусі засудженого в 1931 році — начальник проєктно-дослідного відділу, з жовтня до листопада 1931 року — помічник головного інженера треста Москаналбуду.

З листопада 1931 року — в органах ОДПУ СРСР: інженер будівельної дільниці Управління Соловецьких таборів особливого призначення ОДПУ СРСР у місті Котласі, заступник головного інженера управління будівництва Біломорсько-Балтійського каналу ОДПУ СРСР.

У жовтні 1932 — грудні 1933 року — заступник головного інженера будівництва каналу Волга-Москва (ОДПУ). У грудні 1933 — вересні 1935 (або вересні 1937) року — головний інженер будівництва каналу Волга-Москва (ОДПУ).

У вересні 1935 — вересні 1937 року — головний інженер будівництва Рибінського і Углицького гідровузлів (НКВС). У вересні 1937 — червні 1939 року — начальник та головний інженер будівництва Куйбишевського гідровузла (НКВС). У червні 1939 — вересні 1940 року — головний інженер та 1-й заступник начальника будівництва Куйбишевського гідровузла (НКВС).

У вересні 1940 — серпні 1941 року — головний інженер та 1-й заступник начальника Головгідробуду НКВС СРСР.

У серпні — листопаді 1941 року — головний інженер та заступник начальника Головного управління оборонних робіт НКВС СРСР. У листопаді 1941 — січні 1942 року — начальник відділу гідротехнічних робіт Головпромбуду НКВС СРСР. У січні 1942 — листопаді 1947 року — начальник та головний інженер проєктно-дослідницького Управління гідротехнічних робіт (Гідропроєкту) Головпромбуду НКВС (МВС) СРСР.

Член ВКП(б) з 1942 року.

З 1944 року — член технічно-економічної ради Держплану СРСР.

У листопаді 1947 — березні 1948 року — головний інженер і 1-й заступник начальника Головгідробуду МВС СРСР.

У березні 1948 — листопаді 1949 року — головний інженер Волго-Донського каналу (Волгодонбуду) МВС СРСР.

З листопада 1949 року — головний інженер і заступник начальника Головного управління будівництва Волго-Донського водного шляху (Головгідроволгодонбуду).

З березня 1950 до березня 1953 року — начальник Управління проєктування, пошуків та досліджень для будівництва гідротехнічних споруд (Гідропроєкту) МВС СРСР. Звільнений із МВС СРСР 14 травня 1954 року.

З березня 1953 до 1 березня 1957 року — начальник Управління (потім директор Інституту) проєктування, пошуків та досліджень для будівництва гідротехнічних споруд (Гідропроєкту) Міністерства електростанцій і електропромисловості СРСР. Після смерті Сергія Жука (з 1957 р.) цей інститут носить його ім'я.

Керував пошуковими та науково-дослідними роботами, проектуванням і будівництвом найбільших гідротехнічних споруд ГУЛАГ СРСР: Біломорсько-Балтійського каналу, каналу імені Москви, Волго-Донського комплексу (судноплавний канал, Цимлянська ГЕС, зрошення земель в Ростовській області), Волго-Балтійського водного шляху, Углицької, Рибінської, ім. Леніна та інших ГЕС на Волзі.

Будівництво Рибінської ГЕС стало катастрофою для мікроклімату Вологодської та Ярославської області РРФСР, затоплено сотні населених пунктів та хуторів старожилого російського та вепського населення (зокрема, рідне село академіка Миколи Амосова).

Один з ініціаторів найбільшої гідрологічної авантюри по Повороту сибірських річок в Казахстан і Середню Азію.^[3]

Після смерті 24 червня 1957 кремований, за атеїстичним ритуалом прах поміщений в урні у Кремлівської стіни на Червоної площі в Москві.

• дивізійний інженер (28.08.1936)
• старший майор державної безпеки (11.09.1940)
• генерал-майор інженерно-технічної служби (22.02.1943)

• Герой Соціалістичної Праці (19.09.1952)
• три ордени Леніна (4.08.1933, 5.04.1952, 19.09.1952)
• орден Червоного Прапора (30.01.1951)
• орден Трудового Червоного Прапора (14.07.1944)
• два орден Червоної Зірки (14.07.1937, 10.12.1945)
• медалі
• знак «Заслужений працівник МВС» (2.11.1948)
• Сталінська премія І ст. (1951).
• Сталінська премія ІІ ст. (1950).

• Жук Сергій Якович / / «Вісник АН СРСР», 1954, № 1
• С. Я. Жук. (Некролог) / / «Вісник АН СРСР», 1957, № 3
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.