YaChudo

Еріх Бауер

Переглядів: 0. Оновлено 29.10.2026.

Еріх Бауер
нім. Erich Bauer Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився26 березня 1900[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Берлін, Прусське королівство, Німецька імперія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 лютого 1980[1] (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Tegeld, Райнікендорф, Берлін[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німецька імперія
 Веймарська республіка
 Третій Райх Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьmachinist, automobile driver, солдат Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСА[1] і СС[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активностіз 1933
Військове званняОбершарфюрер Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяНаціонал-соціалістична робітнича партія Німеччини Редагувати інформацію у Вікіданих

Германн Еріх Бауер[2] (нім. Hermann Erich Bauer; 26 березня 1900, Берлін — 4 лютого 1980, там же) — німецький воєнний злочинець, причетний до вбивства газом тисяч в'язнів у таборі винищення Собібор, обершарфюрер СС. 1950 року засуджений до смертної кари, пізніше заміненої на довічне тюремне ув'язнення

Біографія

Народився в Берліні 26 березня 1900 року. Служив солдатом у Першій світовій війні та був захоплений у полон французами.

Після повернення до Німеччини знайшов роботу кондуктором трамвая. 1933 року вступив до нацистської партії[3] та штурмового загону[4].

Програма Т4

1940 року приєднався до програми умертвіння Т4, в рамках якої фізично та психічно неповноцінних людей вбивали за допомогою газу та смертельних ін'єкцій. Спочатку Бауер працював водієм, іноді забирав і перевозив людей з лікарень або домівок, але його швидко підвищили по службі. Він свідчив про одне зі своїх перших масових убивств[5]:

Труба замурованої лабораторії з'єднувалась з вихлопною трубою автомобіля з в психіатричній лікарні. Кілька пацієнтів були зачинені в кімнаті, і я увімкнув двигун автомобіля. Це вбило пацієнтів за вісім хвилин.

Собібор

На початку 1942 року Бауера перевели до офісу Оділо Глобочника, вищого керівника СС та поліції Любліна, Польща. Йому видали форму СС і підвищили до звання обершарфюрера. У квітні 1942 року відправлений до табору смерті Собібор. Він працював там до ліквідації табору у грудні 1943 року після повстання в'язнів у жовтні 1943 року[4].

У Собіборі Бауер відповідав за газові камери. Спочатку євреї називали його Бадмайстером («Майстер купання»)[6]. Після війни ті, хто вижив, називали його Газмайстером («Газовий майстер»)[4][7][8]. Його описували як невисокого, кремезного чоловіка, п'яниця, який регулярно зловживав. У своїй кімнаті тримав особистий бар. Інші есесівці одягались охайно, Бауер відрізнявся: він завжди був брудним і неохайним, від нього смерділо алкоголем і хлором. У кімнаті на стіні висіла його фотографія та фотографія всієї його сім'ї з фюрером[9]. Жертви помирали до пів години, й есесівці тримали зграю гусей, щоб заглушити їхні крики[3].

14 жовтня 1943 року, в день повстання в Собіборі, Бауер несподівано поїхав до Холма за припасами. Він був першим у «списку смерті» есесівців, яких мали вбити ще до втечі, тому опір на чолі з Олександром Печерським розглядав можливість відкласти повстання. Бауер повернувся раніше і дізнався, що обершарфюрер СС Рудольф Бекманн мертвий, він почав стріляти у двох єврейських в'язнів, які розвантажували його вантажівку. Звук пострілів спонукав Печерського діяти швидше[10].

Після війни

Наприкінці війни Бауера заарештували американці в Австрії та ув'язнили в таборі для військовополонених до 1946 року. Невдовзі після цього він повернувся до Берліна, де знайшов роботу робітником, прибираючи уламки після війни[11].

Двоє колишніх єврейських в'язнів з Собібору, Самуель Лерер й Естер Рааб, впізнали Бауера на випадковій зустрічі на ярмарку Кройцберга і 1949 року його заарештували[12]. Побачивши Рааба на ярмарку Бауер запитав: «Як так сталося, що ти досі живий?». Суд над ним розпочався наступного року.

На судовому процесі Бауер стверджував, що в Собіборі він працював лише водієм вантажівки, збираючи необхідні речі для в'язнів табору, а також для німецьких й українських охоронців. Він визнав, що знав про масові вбивства в Собіборі, але стверджував, що ніколи не брав у них участі і не вчиняв ніяких жорстоких дій. Його головні свідки, колишні охоронці Собібору обершарфюрер СС Губерт Гомерський та унтерштурмфюрер СС Йоганн Клієр, свідчили на його користь.

Однак суд визнав Бауера винним на основі свідчень чотирьох єврейських свідків, яким вдалося втекти із Собібору. Вони впізнали Бауера і свідчили, що він не лише керував газовими камерами в таборі, а й брав участь у масових стратах шляхом розстрілів. Крім того, вони заявили, що він скоїв різноманітні особливо жорстокі та випадкові акти жорстокості щодо в'язнів табору та жертв дорогою до газових камер.

8 травня 1950 року суд засуджений до смертної кари за злочини проти людяності[13]. На той момент смертна кара в Західній Німеччині була скасована, тому вирок Бауеру замінили на довічне ув'язнення. Строк відбував у в'язницях Берліна. Під час ув'язнення він зізнався у своїй участі в масових вбивствах у Собіборі та свідчив проти колишніх колег по СС, наприклад, на процесі в Собіборі[11]. Помер 1980 року у в'язниці Тегель[8].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Klee E. Das Personenlexikon zum Dritten Reich: Wer war was vor und nach 1945 — 2 — Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2007. — 732, 736 с. — ISBN 978-3-596-16048-8
  2. ↑ The Holocaust: Lest we forget: Extermination camp Sobibor. Архів оригіналу за 7 березня 2005. Процитовано 9 квітня 2011.
  3. ↑ а б Hinz-Wessels, Annette (2015). Tiergartenstraße 4: Schaltzentrale der nationalsozialistischen »Euthanasie«-Morde (нім.). Ch. Links Verlag. ISBN 978-3-86153-848-6.
  4. ↑ а б в Dick de Mildt. In the Name of the People: Perpetrators of Genocide, pp. 381—383. Brill, 1996.
  5. ↑ Burleigh, Michael (2002). Death and deliverance. 'Euthanasia' in Germany 1900–1945. Pan Macmillan, originally Cambridge University Press. с. 188. ISBN 978-0-330-48839-6.
  6. ↑ https://web.archive.org/web/20180212142220/http://www.nizkor.org/ftp.cgi/camps/aktion.reinhard/sobibor/ftp.py?camps%2Faktion.reinhard%2Fsobibor%2F%2Fsobibor.09
  7. ↑ Eichmüller, Andreas (2012). Keine Generalamnestie (German) . München: Oldenbourg Wissenschaftsverlag. ISBN 978-3-486-70412-9.
  8. ↑ а б Klee, Ernst (2005). Das Personenlexikon zum Dritten Reich (German) . Frankfurt am Main: Fischer-Taschenbuch-Verl. с. 30. ISBN 978-3-596-16048-8.
  9. ↑ https://web.archive.org/web/20090211050232/http://www.zchor.org/testimonies/lichtman.htm
  10. ↑ Blatt, Thomas (1997). From the Ashes of Sobibor. Northwestern University Press. с. 128.
  11. ↑ а б Sobibor Interviews: Biographies of SS-men. Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 26 квітня 2011.
  12. ↑ de Mildt, Dick (1996). In the Name of the People: Perpetrators of Genocide. Brill. с. 381—383.
  13. ↑ Klee, Ernst; Dressen, Willi; Riess, Volker. The Good Old Days: The Holocaust as Seen by Its Perpetrators and Bystanders. ISBN 1-56852-133-2.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).