Ентоні Г'юїш

Ентоні Г'юїш
англ. Sir Antony Hewish
Ім'я при народженні	англ. Antony Hewish
Народився	11 травня 1924[1][2][…]  Фовей, Корнуолл, Англія
Помер	13 вересня 2021[4][5] (97 років)
Країна	Велика Британія
Діяльність	астроном, астрофізик, фізик, викладач університету, Nobel Prize winner
Alma mater	Королівський коледж в Тонтон, Кембриджський університет
Галузь	фізика, астрономія
Заклад	Кавендішської лабораторія в Кембриджі Маллардська радіоастрономічна обсерваторія Єльський університет
Аспіранти, докторанти	Джоселін Белл Бернелл Peter Duffett-Smithd[6]
Членство	Лондонське королівське товариство Американська академія мистецтв і наук Індійська національна академія наук Європейська академія[7] Королівська фламандська академія Бельгії з науки та мистецтвd МАС
Нагороди	член Лондонського королівського товариства Albert A. Michelson Medald (1973) премія Гольвека (1974) медаль Г'юза (1977) медаль Еддінгтона (1969) медаль Карла Шварцшильда (1971)
Ентоні Г'юїш у Вікісховищі

Ентоні Г'юїш (англ. Antony Hewish; 11 травня 1924, Фовей, Корнуолл, Англія — 13 вересня 2021) — англійський фізик-радіоастроном, член Лондонського королівського товариства. Лауреат Нобелівської премії з фізики 1974 року (спільно з Мартіном Райлом) «за піонерські дослідження в області радіофізики» і «за визначальну роль у відкритті пульсарів».

Родився у місті Фовей (Корнуолл). Закінчив Кембриджський університет. У 1943—1946 перебував на військовій службі. З 1946 працює в Маллардській радіоастрономічної обсерваторії Кембриджського університету (з 1982-її директор), з 1951 також викладає в цьому університеті (з 1971 — професор радіоастрономії). З 1977 — також професор астрономії Королівського інституту Великої Британії.

Наукові роботи відносяться до радіоастрономії. У ранніх роботах досліджував вплив іоносферних неоднорідностей на проходження радіохвиль через іоносферу. У 1964 відкрив явище мерехтіння радіоджерел малих кутових розмірів при проходженні їхнього випромінювання через хмари плазми в міжпланетному просторі, особливо поблизу Сонця (характерний період мерехтінь — порядку 1 с); показав, як характеристики мерехтіння пов'язані з параметрами неоднорідностей міжпланетної плазми і з кутовими розмірами джерела, і використовував явище мерехтіння для вивчення сонячної корони і оцінки розмірів самих малих радіоджерел. У ході цих спостережень студентка Кембриджського університету Дж. Белл, яка працювала під керівництвом Г'юіша, в липні 1967 відкрила джерела пульсуючого радіовипромінювання; незабаром Г'юішем і його співробітниками були відкриті ще три подібних об'єкта, названі пульсарами (перше повідомлення про відкриття опубліковано 9 лютого 1968). Г'юїш показав позаземне походження виявленого радіовипромінювання і першим припустив, що воно пов'язане з нейтронними зорями; оцінив відстані до пульсарів за величиною дисперсії швидкості імпульсів в міжзоряному середовищі і показав, що вони розташовані у нашій Галактиці.

• Нобелівська премія з фізики (1974, спільно з Мартіном Райлом),
• премія Гамільтона Кембриджського університету (1951),
• медаль Еддінгтона Лондонського королівського астрономічного товариства (1968),
• премія Ч. В. Бойза Британського фізичного інституту (1970),
• медалі Альберта Майкельсона Франкліновського інституту (1973),
• Медаль і премія Хольвека Французького фізичного товариства (1974),
• медаль Г'юза Лондонського королівського товариства (1977).

• Радіофізика

• Колчинський І. Г., Корсунь А. А., Родрігес М. Г. Астрономи. Біографічний довідник. — Київ : Наукова думка, 1986.

• Інформація з сайту Нобелівського комітету [Архівовано 13 травня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
• А. Хьюиш. «Пульсары и физика высоких плотностей». Нобелівська лекція [Архівовано 16 вересня 2013 у Wayback Machine.], Успехи физических наук, том 117, выпуск 2, октябрь 1975
• Хьюіш (Hewich), Ентоні. [Архівовано 9 вересня 2011 у Wayback Machine.] Біографія на сайті електронної бібліотеки «Наука і техніка»
• Промова на врученні Нобелівської премії (англ.)