Ендре Шик

Ендре Шик угор. Sík Endre
Міністр закордонних справ Угорської Народної Республіки
15 лютого 1958 — 13 вересня 1961
Попередник:	Імре Хорват
Спадкоємець:	Янош Петер
Народження:	2 квітня 1891 Будапешт, Австро-Угорщина
Смерть:	10 квітня 1978 (87 років) Будапешт, Угорська Народна Республіка
Поховання:	Керепеші[1]
Країна:	Угорщина
Освіта:	Будапештський університет (1913)[2] і Інститут червоної професури (1926)[2]
Партія:	Угорська комуністична партія, КПРС і Угорська соціалістична робоча партія
Діти:	Igor Sikd
Нагороди:
Ендре Шик у Вікісховищі

Ендре Шик (угор. Sík Endre; *2 квітня 1891, Будапешт, Австро-Угорщина — †10 квітня 1978, Будапешт, Угорська Народна Республіка) — угорський державний діяч, міністр закордонних справ Угорської Народної Республіки (1958-1961).

Випускник Будапештського університету, адвокат. Під час Першої світової війни був офіцером австро-угорської армії. З 1917 — військовополонений, до березня 1918 перебував в Даурському таборі в Забайкаллі, потім проживав на станції Хілок, давав місцевим жителям уроки англійської, французької, німецької мов. Одружився з місцевою жителькою Е. В. Тотською. У жовтні 1919 поїхав в Верхньоудинськ. Працював співробітником угорської газети «Форрадалом» («Революція»), що виходила в Іркутську. Восени 1922 був направлений в Читу в Міністерство закордонних справ Далекосхідної Республіки.

Закінчив Інститут червоної професури в Москві.

• 1927-1936 — Професор Університету народів Сходу;
• 1938-1941 — Науковий співробітник Інституту історії;
• 1943-1945 — Науковий співробітник Інституту етнографії РАН СССР.

З 1945 в Угорщині.

• 1947-1948 — Радник МЗС;
• 1948-1949 — Посол УНР в США;
• 1949-1953 — Завідувач головним політичним відділом Міністерства закордонних справ, директор Дипломатичної академії;
• 1953-1958 — заступник міністра;
• 1958-1961 — Міністр закордонних справ УНР.

З 1965 — голова Всеугорської ради світу. Автор наукових праць з історії колоніальних країн, етнографії, автобіографічного роману «Роки випробувань», в якому дав детальну картину життя забайкальців в 1918-1919. Перекладав твори Чехова на угорську мову. За тритомну «Історію Чорної Африки» удостоєний Державної премії УНР.

• Лауреат міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1968);
• Нагороджений орденом Дружби народів (1976).

• Magyar Életrajzi Lexikon [Архівовано 25 жовтня 2018 у Wayback Machine.]