YaChudo

Елайша Скотт

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Футболіст
Елайша Скотт
Особисті дані
Народження 24 серпня 1894
  Белфаст Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть 16 травня 1959 (64 роки)
  Белфаст, Північна Ірландія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання Міський цвинтар Белфастаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Зріст 177 см Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Північна Ірландія Редагувати інформацію у Вікіданих
Позиція воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1911 Ірландія «Лінфілд»  ? (-?)
1911–1912 Ірландія «Бродвей Юнайтед» ? (-?)
1912–1915 Англія «Ліверпуль» 28 (-?)
1915–1916 Ірландія «Белфаст Юнайтед» ? (-?)
1916 Ірландія «Лінфілд»  ? (-?)
1916–1919 Ірландія «Белфаст Селтік»  ? (-?)
1919–1934 Англія «Ліверпуль» 402 (-?)
1934–1936 Ірландія «Белфаст Селтік»  ? (-?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1920–1936 Ірландія Ірландія 31 (-64)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1934–1949 Ірландія «Белфаст Селтік»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Елайша Скотт (англ. Elisha Scott, 24 серпня 1894, Белфаст — 16 травня 1959, Белфаст) — північноірландський футболіст, що грав на позиції воротаря. Скотт вважався одним із найкращих воротарів свого покоління і входить до списку 100 легенд Футбольної ліги та Зали слави «Ліверпуля». По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Найбільш відомий багаторічними виступами за англійський клуб «Ліверпуль», у складі якого провів понад 21 рік та зіграв 468 офіційних матчів, ставши дворазовим чемпіоном Англії. Він залишається футболістом, який найдовше перебував на професійному контракті з «Ліверпулем» (21 рік і 51 день)[1][2]. Після завершення кар'єри гравця Скотт став граючим тренером, а згодом головним тренером північноірландського клубу «Белфаст Селтік», з яким у 1930–1940-х роках здобув 31 трофей, зокрема десять чемпіонських титулів та шість Кубків Північної Ірландії. На міжнародному рівні він провів 31 матч за збірну Ірландії, яка представляла Ірландську футбольну асоціацію, включно з виступами за загальноірландську збірну до остаточного розмежування футбольних збірних острова.

Клубна кар'єра

Ранні роки

Елайша Скотт народився 24 серпня 1893 року в Белфасті. Його старший брат Біллі Скотт також був воротарем і виступав за «Евертон» та збірну Ірландії, провівши за національну команду 25 матчів.

Свою футбольну кар'єру Елайша розпочав у рідному Белфасті. Спочатку він перебував у системі «Лінфілда», а у 15-річному віці перейшов до молодіжної команди «Бродвей Юнайтед», де, як вважалося, міг отримати кращу футбольну підготовку. Біллі Скотт рекомендував молодшого брата керівництву «Евертона», однак клуб вирішив, що 17-річний Елайша ще занадто молодий та недосвідчений для професійного контракту[3]. Це дало можливість «Ліверпулю» запросити перспективного воротаря[4].

«Ліверпуль»

1 вересня 1912 року Скотт підписав контракт із «Ліверпулем». Головний тренер клубу Том Вотсон погодився запросити воротаря після рекомендації його старшого брата Біллі[5]. За іншими свідченнями, Скотта також рекомендували представники клубу, а остаточне рішення було прийнято після того, як «Евертон» відмовився від його підписання через юний вік та недостатній досвід[6]. Спочатку Скотт був резервним воротарем за Кенні Кемпбеллом, який утримував місце основного голкіпера.

Дебют Скотта за першу команду «Ліверпуля» відбувся 1 січня 1913 року в матчі проти «Ньюкасл Юнайтед» на стадіоні «Сент-Джеймс Парк»[2]. Матч завершився з рахунком 0:0, а молодий воротар зберіг свої ворота недоторканними[4][3]. Виступ Скотта настільки вразив суперників, що відразу після матчу «Ньюкасл» запропонував «Ліверпулю» 1000 фунтів стерлінгів за його трансфер. Однак мерсисайдський клуб відмовився продавати воротаря[4][3]. Газета Liverpool Echo згодом описувала його як надзвичайно рухливого воротаря, який «не стояв на місці ні секунди». Сучасники характеризували Скотта як гнучкого та «котячого» у своїй спритності футболіста.

У перші роки в «Ліверпулі» він залишався дублером Кемпбелла. Проте в сезоні 1914/15 Скотт остаточно отримав місце основного воротаря і зіграв 23 матчі чемпіонату (25 матчів у всіх турнірах)[4]. Втім, професійну кар'єру Скотта перервала Перша світова війна. Регулярні футбольні змагання в Англії були припинені, тому воротар повернувся до Белфаста. У воєнні роки він виступав у регіональних змаганнях Белфаста, зокрема за «Белфаст Юнайтед» та «Белфаст Селтік». У складі «Белфаст Селтік» Скотт здобув віце-чемпіонство та перемогу в одному з кубкових турнірів воєнного періоду. Після завершення війни він повернувся до «Ліверпуля» у 1919 році.

Після повернення Скотт знову конкурував із Кемпбеллом. Наприкінці сезону 1919/20 він отримав можливість регулярно захищати ворота команди. Коли Кемпбелл залишив «Ліверпуль» у квітні 1920 року і Скотт остаточно закріпився як основний воротар. Наступні роки стали найуспішнішим періодом його кар'єри.

У сезоні 1921/22 Скотт був одним із ключових футболістів команди, яка виграла чемпіонат Англії. Він пропустив лише три матчі чемпіонату. Наступного сезону «Ліверпуль» успішно захистив титул. У сезоні 1922/23 Скотт зіграв усі матчі чемпіонату, а в 42 поєдинках чемпіонату зберіг свої ворота «сухими» 21 раз. За два чемпіонські сезони він провів загалом 81 матч, у яких суперники забили йому лише 67 голів[7]. Команда того періоду отримала в англійській пресі прізвисько «Непереможні» (англ. The Untouchables), а Скотт був одним із головних улюбленців Копа[8][9]. Уболівальники «Ліверпуля» захоплювалися його сейвами не менше, ніж голами нападників[10][1][11]. Саме в цей період виникло одне з найперших відомих футбольних скандувань на честь окремого гравця[11][8]: «Ліша, Ліша, Ліша!»[12]. Однією з відомих історій про Скотта став епізод матчу проти «Блекберн Роверз» на «Івуд Парк» у 1924 році. Після одного з його надзвичайних сейвів уболівальник вибіг із трибуни, підійшов до воротаря та поцілував його[13].

Скотт був одним із центральних персонажів футбольного суперництва того часу з нападником «Евертона» Діксі Діном. Перед мерсісайдським дербі протистояння Діна та Скотта часто ставало головною темою розмов. Уболівальники «Евертона» стверджували, що Дін неодмінно заб'є, тоді як прихильники «Ліверпуля» відповідали, що Скотт не дозволить нападникові пробити повз себе. Із цим суперництвом пов'язана відома, хоча, ймовірно, апокрифічна історія. Одного разу напередодні матчу Ірландії проти Англії Дін і Скотт зустрілися в центрі Белфаста. Дін, відомий своєю феноменальною грою головою, торкнувся капелюха й кивнув Скотту, коли вони проходили повз один одного. У відповідь Скотт раптово кинувся вперед, імітуючи сейв після удару головою. Перехожі спочатку здивувалися, а потім розсміялися, тоді як Дін лише усміхнувся та продовжив свій шлях[13].

Після приходу до «Ліверпуля» у 1925 році результативного нападника Гордона Годжсона команда мала видатних футболістів на обох кінцях поля: Скотта у воротах та Годжсона в атаці. Годжсон згодом став одним із найрезультативніших бомбардирів в історії найвищого дивізіону Англії. Наприкінці 1920-х років Скотт, якому вже було понад 30 років, почав втрачати місце в основному складі. Його конкурентом став інший воротар «Ліверпуля» Артур Райлі. Проте Скотт не припиняв боротьби за місце у воротах і ще на початку 1930-х років регулярно виходив на поле.

З віком йому ставало дедалі складніше конкурувати з молодшим Райлі. У сезоні 1933/34 Скотт зіграв лише десять матчів. У 1934 році він попросив керівництво «Ліверпуля» дозволити йому повернутися на батьківщину, оскільки «Белфаст Селтік» запропонував йому посаду граючого тренера. Клуб погодився. 21 лютого 1934 року 40-річний Скотт провів останній матч за «Ліверпуль» проти «Челсі» на «Стемфорд Бридж». Лондонський клуб переміг з рахунком 2:0[9]. Після останнього домашнього матчу сезону Скотт виступив перед уболівальниками з директорської ложі «Енфілда»[1][9]. Він особливо подякував фанатам Копа, заявивши, що саме вони надихали його протягом кар'єри[7][14]. Це був його 468-й матч за першу команду «Ліверпуля»[3]. Скотт залишався рекордсменом «Ліверпуля» за кількістю матчів у чемпіонаті до 1957 року, коли його досягнення перевершив легендарний вінгер клубу Біллі Лідделл[15]. Водночас рекорд Скотта за тривалістю перебування на професійному контракті з клубом зберігається й досі[1][2][16]. У 2026 році Скотт посів 32 місце в офіційному опитуванні найкращих гравців клубу[7].

«Белфаст Селтік»

У 1934 році Скотт повернувся до Белфаста та став граючим тренером «Белфаст Селтік»[7] , клубу, за який він уже виступав у роки Першої світової війни. Він залишався гравцем до 1936 року, коли у віці 42 років провів свій останній матч[3]. Після цього Скотт повністю зосередився на тренерській роботі.

Виступи за збірну

Скотт виступав за збірну Ірландії, яка представляла Ірландську футбольну асоціацію і на той час представляла весь острів Ірландія. Його дебют відбувся 13 березня 1920 року в матчі Домашнього чемпіонату Великої Британії проти збірної Шотландії, який завершився поразкою ірландців з рахунком 0:3[3].

До остаточного розмежування збірних Ірландії він чотири рази представляв загальноірландську команду, а після політичного та футбольного поділу острова продовжував виступати за команду, яка представляла Ірландську футбольну асоціацію в Північній Ірландії, але продовжувала називатись просто Ірландією. Загалом Скотт провів 31 матч за збірну Ірландії. Його останній міжнародний матч відбувся у березні 1936 року проти Уельсу (3:2), коли Скотту було 42 роки[17].

Кар'єра тренера

Під його керівництвом «Белфаст Селтік» став одним із найуспішніших клубів Північної Ірландії. Упродовж дванадцяти років, з 1936 до 1948 року, команда виграла 10 чемпіонських титулів Ірландської ліги, 6 Кубків Ірландії[18], 3 міські кубки, 8 Золотих кубків і 5 Щитів графства Антрім[11][3]. Загалом клуб під керівництвом Скотта здобув 31 трофей. Серед чемпіонських титулів особливо визначними були сім поспіль перемог у чемпіонаті в 1936—1942 роках.

Скотт залишався головним тренером «Белфаст Селтік» під час трагічного інциденту 26 грудня 1948 року, відомого як «інцидент на Боксинг-Дей». У матчі проти принципового суперника, «Лінфілда», на поле вибігли вболівальники господарів. Вони атакували футболістів та представників «Белфаст Селтік». Унаслідок побиття кілька гравців отримали серйозні травми, а Джиммі Джонс зазнав перелому ноги[19][20]. Керівництво «Белфаст Селтік» вважало, що поліція не змогла забезпечити належний захист футболістів та глядачів. Після цього клуб вийшов з Північноірландської ліги[21][22], а згодом припинив існування. «Белфаст Селтік» залишився єдиним професійним клубом, у якому Скотт працював головним тренером.

Помер 16 травня 1959 року на 65-му році життя у місті Белфаст та похований на міському кладовищі Белфаста[23]

Титули і досягнення

Пам'ятний постамент Елайши Скотта біля стадіону «Енфілд».

Як гравця

«Ліверпуль»: 1921/22, 1922/23
«Белфаст Селтік»: 1918/19, 1935/36
«Лінфілд»: 1911/12
«Белфаст Селтік»: 1917/18
  • Володар Золотого кубка (1):
«Белфаст Селтік»: 1934/35
  • Володар Щита графства Антрім (1):
«Белфаст Селтік»: 1935/36

Як тренера

«Белфаст Селтік»: 1935/36, 1936/37, 1937/38, 1938/39, 1939/40, 1947/48
«Белфаст Селтік»: 1936/37, 1937/38, 1940/41, 1942/43, 1943/44, 1946/47
  • Володар Золотого кубка (3):
«Белфаст Селтік»: 1934/35, 1938/39, 1939/40
  • Володар Щита графства Антрім (5):
«Белфаст Селтік»: 1935/36, 1936/37, 1938/39, 1942/43, 1944/45
  • Володар Міського кубка (3):
«Белфаст Селтік»: 1939/40, 1947/48, 1948/49
  • Володар Кубка Північної регіональної ліги (Запасний Золотий кубок) (5):
«Белфаст Селтік»: 1940/41, 1943/44, 1944/45, 1945/46, 1946/47

Індивідуальні

Стиль гри

Скотт не мав великого зросту для воротаря, лише близько 5 футів 10 дюймів (приблизно 1,77 м)[26]. Однак цей недолік він компенсував винятковою спритністю, швидкістю реакції, рухливістю та сміливістю. Сучасники характеризували його як надзвичайно гнучкого й рухливого голкіпера[7]. Він часто залишав ворота, сміливо виходив назустріч нападникам і здійснював сейви, які вважалися надзвичайними для футболу його епохи[7].

Його харизматичне лідерство та довголіття зробили Скотта одним із найпопулярніших футболістів «Ліверпуля» першої половини XX століття. Нападник «Евертона» Діксі Дін, один із головних суперників Скотта, згодом називав його найкращим воротарем, якого коли-небудь бачив[27].

Примітки

  1. ↑ а б в г Belfast’s Elisha Scott - the first king of the Kop. The Irish Times. Процитовано 18 травня 2026.
  2. ↑ а б в 100 years since... Scott's debut. Liverpool F.C. Процитовано 18 травня 2026.
  3. ↑ а б в г д е ж Players - Elisha Scott. lfchistory.net (англ.). Процитовано 12 листопада 2025.
  4. ↑ а б в г Elisha Scott: The King who befriended the Kop – Men Who Made Liverpool:. thisisanfield.com (англ.). 17 травня 2020. Процитовано 12 листопада 2025.
  5. ↑ The story of Liverpool FC's 'Untouchables' from the 1920s. Liverpool Echo. Процитовано 15 травня 2026.
  6. ↑ Great Scott a Reds star for keeps... Liverpool Echo. Процитовано 27 травня 2026.
  7. ↑ а б в г д е Liverpool's Greatest - No.32: Elisha Scott. Liverpool F.C. Процитовано 27 червня 2026.
  8. ↑ а б The story of LFC's 'Untouchables' as first Reds banner is brought back to life. Liverpool F.C. Процитовано 21 травня 2026. Elisha Scott, who is a huge character from Irish football and arguably Liverpool’s first ‘King of the Kop’ thanks to earning one of the first chants.
  9. ↑ а б в Elisha Scott. Liverpool F.C. Процитовано 15 травня 2026.
  10. ↑ Smith, Keiran; Goulding, Jeff (2021). The Untouchables Liverpool FC 1919–1923. Pitch Publishing.
  11. ↑ а б в Elisha Scott: the best footballer to ever come from Belfast?. Belfast Live. Процитовано 21 травня 2026. Elisha Scott’s talents on the pitch soon made him a fan favourite and the earliest recorded football chant was Liverpool fans cheering his name. He would hold his position on Liverpool’s first team for an impressive 22 years, a record that is still remains unbroken. Scott is still widely regarded as one of the red’s greatest ever players and the first "King of the Kop".
  12. ↑ Profile: Belfast Celtic's Elisha Scott. The Irish News. Процитовано 5 липня 2026. He was the first to be recognised by way of a chant from Liverpool fans, who sang "Lisha, Lisha"
  13. ↑ а б 50 Greatest Liverpool Players Ever. Bleacher Report. Процитовано 27 травня 2026.
  14. ↑ «Elisha Scott — 1915–34: Derby Days». Article by Peter Kenny Jones in the Official Liverpool FC Matchday Programme. LFCHistory.net. Retrieved 26 May 2026
  15. ↑ Elisha Scott - Ever so solid guardian. LFCHistory.net. Процитовано 27 травня 2026.
  16. ↑ Appearances. Liverpool F.C. Архів оригіналу за 13 серпня 2012. Процитовано 15 травня 2026.
  17. ↑ Northern Ireland 3-2 Wales. eu-football.info. Процитовано 26 серпня 2026.
  18. ↑ Northern Ireland Cup Semifinals and Finals 1880-1950. www.rsssf.org. Процитовано 26 серпня 2026.
  19. ↑ The History of the Grand Old Team. Belfast Celtic Society. Процитовано 11 лютого 2009.
  20. ↑ Doyle, Paul (4 липня 2017). Linfield making strides against sectarianism and hoping to tackle Celtic. The Guardian. Процитовано 4 липня 2017.
  21. ↑ Irish League – Regret at Celtic's Decision. Belfast News-Letter. 22 квітня 1949. Процитовано 7 серпня 2017.
  22. ↑ Celtic's Decision. Belfast News-Letter (англ.). 21 квітня 1949. Процитовано 7 серпня 2017.
  23. ↑ Belfast City Cemetery – YouTube. YouTube. 12 вересня 2010.
  24. ↑ Football Legends list in full. BBC Sport. 5 серпня 1998. Процитовано 26 травня 2026.
  25. ↑ Hall of Fame. Liverpool F.C. Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 2 квітня 2015.
  26. ↑ Junius (22 серпня 1921). First Division prospects. Liverpool. Athletic News. Manchester. с. 5.
  27. ↑ Liverpool FC's Elisha Scott to have life story retold in moving biography. Liverpool Echo. Процитовано 15 травня 2026.

Джерела

  • The Official Liverpool FC Illustrated History (Carlton Books 2002), p. 37.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).