YaChudo

Едвард Гінкс

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Едвард Гінкс
Портрет преподобного Едварда Гінкса
Народився19 серпня 1792[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Корк, Манстер Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер3 грудня 1866[1][2][3] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Killyleaghd, Даун, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ірландське королівство
 Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфілолог, ассиролог, археолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьєгиптологія, ассирологія
Alma materТриніті-коледж Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНімецький археологічний інститут Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяангліканство Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоThomas Dix Hincksd Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиAnne Boultd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриWilliam Hincksd і Francis Hincksd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Едвард Гінкс (англ. Edward Hincks; 19 серпня 1792 року, Корк, Ірландія – 3 грудня 1866 року, Кілліле, графство Даун, Ірландія) ― ірландський священник, провідний єгиптолог та ассиролог, найбільше відомий за свій внесок у розшифрування клинопису[4]. Разом з Генрі Роулінсоном та Юліусом Оппертом входив до «священної тріади[a] клинописних досліджень» (англ. holy triad of cuneiform studies)[5].

Життєпис

Раннє життя та освіта

Едвард Гінкс народився 19 серпня 1792 року в Унітаріанській церкві на Принсес-Стріт (англ. Princes Street)[6]. Він був найстаршим з восьми дітей у сім'ї Томаса Гінкса (англ. Thomas Dix Hincks), відомого ірландського сходознавця та натураліста, та Анни Боулт (англ. Anne Boult).

Початкову освіту він здобув вдома під керівництвом свого батька, а потім продовжив у Мідлтонському коледжі (англ. Midleton College), графство Корк. Вже у віці п'ятнадцяти років, 2 листопада 1807 року, він вступив до Триніті-коледжу в Дубліні. У 1810 році за успіхи у навчанні був визнаний стипендіатом коледжу[b]. У 1812 році здобув ступінь бакалавра мистецтв та золоту медаль, мав значні успіхи з математики. У 1813 році був обраний молодшим стипендіатом[c] (англ. junior fellow). Протягом років у Триніті-коледжі він працював помічником бібліотекаря. Його зацікавленість єгипетськими рукописами, ймовірно, поклала початок його єгиптологічним дослідженням. Пізніше він навіть опублікував каталог єгипетських рукописів бібліотеки[4].

Невідомо, чому Гінкс вирішив покинути Триніті-коледж, можливо через напружені стосунки з одним зі своїх колег, Чарльзом Воллом (англ. Charles Wall)[7] або через відкриту політичну позицію. Так, ще під час навчання він написав поему, де вихваляв Наполеона, що не могло не засмутити керівництво університету. Ба більше, Гінкс примудрився посваритися з декількома представниками адміністрації, через що відчував певний тиск на себе[8].

Кар'єра священника

Портрет Едварда Гінкса

У 1817 році був висвячений на священника й почав шукати можливості для відрядження. Вже у 1819 році Едвард був призначений ректором[d] невеличкої парафії Ардтрі (англ. Ardtrea), графство Тайрон, куди згодом перебрався. Тут він знайомиться із Джейн Доротеєю Бойд (англ. Jane Dorothea Boyd) з якою він одружиться 6 лютого 1823 року. Їх перша донька Еліза народиться 5 квітня 1824 року, а згодом інші три доньки: Анна Франсіс (1825 року), Джейн Доротея (1827 року) та Бісія (1832 року)[7].

Проте Едвардові було некомфортно у маленькому містечку і він почав шукати іншого місця. У жовтні 1825 року він був призначений ректором Кілліле (англ. Killyleagh), графство Даун, і переїхав туди в березні 1826 року.

Як церковний діяч, він не боявся висловлювати свої погляди та опублікував нищівне засудження «Зібрання пробудження[e]», який охопив Ольстер у 1859 році, де порівняє членів опору зі слугами Сатани. Він писатиме:

Тому я палко благаю вас усіх уникати всього, що може наразити вас на цю хворобу. Особливо благаю вас уникати «Зібрання пробудження», як його називають, адже вони докладуть усіх зусиль щоби заманити вас. На цих зборах виступатимуть люди, які не мають надприродних здібностей — не думайте, що вони їх мають — але які знайомі з усіма хитрощами, за допомогою яких можна викликати цю хворобу, і які не вагатимуться використовувати ці хитрощі; бо сатана переконав їх, що це буде служити Богові, якщо вони заразять якомога більше людей, і що вони можуть чинити зло, щоб досягти цього добра.

— «Божа робота та контрдія сатани, що зараз відбувається на півночі Ірландії. Проповідь.»[9]

Дешифрування клинопису

Гінкс був одним із визначних піонерів у розшифруванні давніх близькосхідних мов. Вже у 1833 році, лише через десять років після розшифрування Жан-Франсуа Шампольйоном єгипетського ієрогліфічного письма, Гінкс опублікував працю «Про енхоріальну мову Єгипту» (англ. On the Enchorial language of Egypt). За кілька років він визнав зв'язок між єгипетською та семітськими мовами. Починаючи з 1838 року, багато його праць, присвячених давньому Близькому Сходу, з'являлися у «Працях Королівської ірландської академії» (англ. Transactions of the Royal Irish Academy). Вже у 1842 році він оприлюднив важливі спостереження щодо знищення божественних та царських імен на єгипетських пам'ятках. У 1846 році Гінкс продемонстрував майстерне володіння давньоперською мовою у своєму огляді видання перського клинописного напису в Бегістуні, підготовленого Генрі Кресвіком Роулінсоном. Однак його найбільшим внеском стало розшифрування месопотамського клинопису — системи письма, що використовувалася для аккадської, еламської та урартської мов.

Бюст преподобного доктора Едварда Гінкса, замовлений професором Гастоном Масперо, відомим французьким археологом, який став директором Єгипетського музею на площі Тахрір у Каїрі.
Бегістунський напис, фрагмент

Всупереч поширеній думці, він випередив Генрі Кресвіка Роулінсона в найбільш важливих елементах розшифрування месопотамського клинопису. У доповіді, зачитаній у Королівській ірландській академії 9 червня 1846 року, він оголосив про свій прогрес, а результати його досліджень клинопису були опубліковані в серії блискучих статей між 1846 і 1852 роками. Його публікації невдовзі привели до контактів із видатними вченими за кордоном, зокрема з Георгом Фрідріхом Гротефендом, Генріхом Бругшем та Крістіаном Лассеном. Німецька версія його статті 1846 року про «Перший і другий види персеполітанського письма» була опублікована у 1850 році. У 1851 році він ідентифікував ім'я ізраїльського царя «Єгу, сина Омрі» на Чорному обеліску ассирійського царя Шульману-ашареда III (Шалманесер III), який був знайдений О. Г. Лаярдом у 1846 році[5].

Меморіальна дошка Едварда Гінкса

Після дешифрування староперської мови Гінкс зайнявся розшифруванням написів іншими мовами[10], він щиро вважав, що вивчення клинописних знаків могло б допомогти йому із розумінням єгипетських ієрогліфів[11]. Він першим здогадався, що знаки могли позначати більше ніж один склад[12], а згодом зрозумів, що вони позначали не тільки склади, що пришвидшило процес дешифрування[11]. У 1851 році Гінск та Роулінсон вже могли прочитати 150 знаків та розуміли значення близько 200 знаків[12]. Пізніше до них приєдналися німецький сходознавець Юліус Опперт та британський сходознавець Вільям Генрі Фокс Талбот[13][12]. У 1857 році Гінкс, Роулінсон, Опперт та Талбот зустрілися у Лондоні, де їм було запропоновано перекласти напис часів Тукульті-апал-Ешарра I з аккадської мови під егідою Королівського азійського товариства[13][11][14]. Обране журі підтвердило усі чотири переклади (які були виконані кожним із науковцем незалежно від інших) і тим самим визнало, що аккадську мову було офіційно дешифровано, із чого розпочалося подальше її вивчення та спроби створити перші словники[13][11][14].

У 1859 році Гінкс розпочав дружнє листування з Пітером ле Пейджем Ренуфом (англ. Peter le Page Renouf), уродженцем Гернсі, який був професором давньої історії та східних мов у Католицькому університеті Ірландії в Дубліні. У 1863 році він опублікував важливу статтю про розшифрування клинопису в журналі The Atlantis, який Ренуф співредагував для свого університету. Останні роки життя Гінкс багато займався єгипетською та месопотамською хронологією та астрономією. Він помер 3 грудня 1866 року в резиденції ректора в Кіллілі. Його портрет зберігається у Триніті-коледжі в Дубліні, а погруддя — у Каїрському музеї[5].

Коментарі

  1. ↑ іноді: «свята трійця»
  2. ↑ найпрестижніша академічна нагорода для студентів бакалаврату Триніті-коледжу в Дубліні, що присуджується за виняткові знання, підтверджені складними іспитами. Надавала право на безоплатне навчання, проживання та інші привілеї.
  3. ↑ постійна посада викладача та вченого у Триніті-коледжу в Дубліні, яка також надавала членство в керівному органі коледжу та значний вплив на його управління.
  4. ↑ священник, який очолює парафію і має право на всі десятини та велику частину прибутків від землі цієї парафії.
  5. ↑ масова хвиля протестантського релігійного відродження 1859 року в Ольстері, що супроводжувалася сильними заворушеннями. Гінкс, як консервативний академічний священник, засудив його як істерію та фанатизм, що порушує церковний порядок

Примітки

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в various authors Dictionary of Irish Biography — RIA.
  4. ↑ а б Cathcart, 2009.
  5. ↑ а б в Dickin, 2007, с. 14.
  6. ↑ Comerford, 2020.
  7. ↑ а б Hincks, 1994, с. 2.
  8. ↑ Murphy, 2021, с. 39.
  9. ↑ Hincks, 1859, с. 10.
  10. ↑ Hincks, Edward (1846). On the First and Second Kinds of Persepolitan Writing. The Transactions of the Royal Irish Academy. Т. 21. с. 114—131. ISSN 0790-8113. Процитовано 6 січня 2025.
  11. ↑ а б в г The Royal Institution (24 липня 2019), Cracking Ancient Codes: Cuneiform Writing - with Irving Finkel, процитовано 6 січня 2025
  12. ↑ а б в Durrani, Nadia; Fagan, Brian M. (2022). A brief history of archaeology: classical times to the twenty-first century (вид. Third edition). New York London: Routledge, Taylor & Francis Group. ISBN 978-1-000-50524-5. {{cite book}}: |edition= має зайвий текст (довідка)
  13. ↑ а б в Kipfer, Barbara Ann (2021). Encyclopedic dictionary of archaeology (вид. Second Edition). Cham: Springer. ISBN 978-3-030-58291-3. {{cite book}}: |edition= має зайвий текст (довідка)
  14. ↑ а б Cathcart, Kevin J. (2011). The Earliest Contributions to the Decipherment of Sumerian and Akkadian. Cuneiform Digital Library Journal (1). ISSN 1540-8779. Архів оригіналу за 25 листопада 2022. Процитовано 6 січня 2025.

Джерела

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).