Діоцез Схід
| Діоцез Схід | |
|---|---|
 | |
 | |
| Тип | діоцез  |
| Столиця | Антіохія |
| Історія | |
| • Створено | 314 |
| • Розпущено | 535-536 |
| • Наступник | Білад-еш-Шамd |
| Входила до складу | преторіанська префектура Східd |
| Поділяється на | Візантійська Палестина |
| Адміністративні регіони | Палестина Першаd, Палестина Другаd, Syria Id, Syria IId, Палестина Салютарисd, Euphratensisd, Месопотамія (римська провінція), Кілікія, Осроєна, Phoenice IId, Phoenice Id |
| Країна | Східна Римська імперія |
Єпа́рхія Схо́ду, також відома як Діотез Сходу (лат. Dioecesis Orientis; грец. Διοκκησιία), являла собою єпархію у складі пізньої Римської імперії. Вона охоплювала провінції західного Близького Сходу, простягаючись від Середземного моря до Месопотамії. В епоху пізньої античності ця територія була одним з ключових торгових, сільськогосподарських, релігійних та інтелектуальних центрів імперії. Її стратегічне розташування навпроти імперії Сасанідів і кочових племен надавало їй особливого військового значення.[1]
Історія
Антіохія була столицею єпархії, а її губернатор мав особливий титул «comes Orientis» («граф Сходу») і ранг «vir spectabilis» (що означає «видна людина»), а пізніше «vir gloriosus» («славна людина»). Цей титул був вище звичайного «вікарія». Єпархія була заснована після реформ Діоклетіана, які проводились між 284 і 305 роками. Вона підпорядковувалася преторіанській префектурі Сходу.[1][2]
Спочатку єпархія охоплювала всі близькосхідні провінції Римської імперії: Ісаврію, Кілікію, Кіпр, Євфратію, Месопотамію, Осроену, Сирію Коеле, Фінікію, Сирію Палестину та Аравію. Крім того, до неї входили єгипетські провінції Егіпт, Августамніка, Фіваїда, Верхня і нижня Лівія, які згодом були виділені в окрему єпархію під управлінням Валента (правив з 364 по 378 рік).[1] Протягом IV століття відбувся поділ кількох провінцій, в результаті чого з'явилися нові: Кілікія I і Кілікія II, Сирія I і Сирія II Салютаріс, Фінікія I і Фінікія II Лібаненсіс (на схід від гори Ліван), Палестина I, Палестина II і Палестина Салютаріс (або Палестина III). Останнє утворення нової провінції належить до правління Юстиніана I (527—565 рр.), коли Феодорія, область навколо Лаодикії, була відокремлена від Сирії I. приблизно в той же час Кіпр був виділений і став частиною нової суперпровінції — квестури екзерситус.[2]
У 535 році, в рамках своєї адміністративної реформи, Юстиніан I скасував єпархію. В результаті цього, комес Східний став губернатором провінції Сирія I, зберігши свій колишній титул віра спектабіліса і платню.[3]
У 610-х і 620-х роках, під час персько-візантійської війни (602—628), вся територія колишньої єпархії опинилася під перською окупацією Сасанідів. Незабаром після того, як Візантія здобула перемогу в цій війні і відновила контроль над регіоном, він знову був втрачений, на цей раз вже назавжди, для мусульман. Виняток становили Кілікія і велика частина левантійського узбережжя, які були пізніше відвойовані. До 640-х років Кілікія стала кордоном між Візантією та новим праведним халіфатом Рашидуна та його наступників. Кіпр же став спірною територією. Зі старих провінцій Східної єпархії лише Ісаврія та частини двох Кілікій залишились під владою Візантії, об'єднавшись у Анатолік.[2]
Примітки
- ↑ а б в Každan, Aleksandr P., ред. (1991). The Oxford dictionary of Byzantium. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-504652-6.
- ↑ а б в Giftopoulou, Sofia (2005). "Diocese of Oriens (Byzantium)". www.ehw.gr. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 27 вересня 2025.
- ↑ Bury, J. B. (1980). History of the later Roman empire: from the death of Theodosius I. to the death if Justinian. 2 (вид. Nachdr. d. Ausg. 1958). New York: Dover Publ. ISBN 978-0-486-20399-7.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).