YaChudo

Дрон-метал

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Дрон-метал
Стилістичні походження
Походження
Початок 1990-х років, Вашингтон,США
Типові інструменти
Інші теми

Дрон-метал або дроун-дум[1]— це піджанр хеві-металу, який об'єднує повільний ритм і масивне звучання дум-металу з протяжними, монотонними звуками, характерними для дроун-музики. Іноді цей стиль відносять також до пост-металу або експериментального металу.

Характеристики

Зазвичай у дрон-металі електрогітара звучить із вираженим ревербераційним ефектом або аудіофідбеком. Вокал може бути як присутнім, так і повністю відсутнім. Композиціям часто притаманна відсутність звичного ритму, а їх тривалість зазвичай значна. У статті для The New York Times письменник Джон Рей описав досвід прослуховування дрон-металу як поєднання індійської раги з відчуттями під час землетрусу. Він також зазначив: «Важко уявити собі музику, яка була б ще важчою або, якщо вже на те пішло, повільнішою». Засновники жанру — гурт Sunn O))) — порівнюють свій стиль із звуковою скульптурою. А дослідник Ян Тумлір звертає увагу на характерний глибокий інфразвуковий басовий гул, відомий як «коричневий шум».

Історія

Попередники

Витоки гітарних ефектів, характерних для раннього дрону, можна простежити ще з епохи краут-року — зокрема, в альбомі Cluster II гурту Cluster (1972), а також у період становлення нойз-року та індастріал-музики, наприклад у Metal Machine Music Лу Ріда (1975) та Stahlwerksynfonie гурту Die Krupps (1981).

1990-ті роки

Sunn O))) на Близькому Сході у 2006 році

Першопрохідцем дрон-металу вважається гурт Earth[2] з Олімпії, штат Вашингтон, заснований у 1989 році мінімалістичним музикантом Діланом Карлсоном[1]. Їхній стиль описують як «мінімалістичний пост-гранж». Earth надихався сладж-металом Melvins, а також мінімалістичною музикою Ла Монте Янга, Террі Райлі та Тоні Конрада. Продовжив розвиток жанру гурт Burning Witch,[1] створений Стівеном О'Меллі через п'ять років у Сіетлі — вони додали до звучання нестандартний вокал і аудіофідбек. Спочатку вони співпрацювали з відомим лейблом пауервіолансу Slap-a-Ham. Наступний проєкт О'Меллі — Sunn O))), який початково замислювався як омаж Earth, став ключовим рушієм популяризації дрон-металу в сучасності. Значний вплив на жанр мав і гурт Godflesh. Паралельно з сіетлськими колективами свій варіант дрон-металу розвивали японські гурти — Boris[3] з Токіо та Corrupted з Осаки.[1]

2000-ті роки

Серед відомих представників дроун-металу, які з'явилися на початку XXI століття, вирізняються такі гурти, як Nadja (Торонто), Locrian (США)[4], Jesu (Велика Британія), Black Boned Angel (Веллінгтон, Нова Зеландія), Khanate (Нью-Йорк), Ocean (Портленд, Мен), Growing (Нью-Йорк)[5], KTL (Вашингтон/Лондон), Ascend та Eagle Twin (США), Teeth of Lions Rule the Divine (Ноттінгем, Англія), Conan (Ліверпуль, Англія) і Moss (Саутгемптон, Англія).[1] У цьому жанрі також працюють шумові музиканти, зокрема Кевін Драмм та Орен Амбарчі.[6] Вагомий внесок зробив і композитор Ріс Чатем із проєктом Essentialist, у якому намагається «віднайти апріорну сутність хеві-металу, зводячи його до елементарних акордових структур».

Зв'язки з іншими видами мистецтва

Стівен О'Меллі з Sunn O))) брав участь у створенні інсталяції разом із художницею Бенкс Віолетт, яка провела паралелі між дроун-металом і мінімалізмом Дональда Джадда. Історик мистецтва Ян Тумлір, своєю чергою, вбачає аналогії з творчістю Роберта Раушенберга. Віолетт підкреслює, що дроун-метал — це не лише звукове, а й тілесне явище, яке справляє фізичний вплив. О'Меллі також висловлював захоплення творчістю письменника Кормака Маккарті та скульптора Річарда Серри. У проєкті Essentialist Ріса Чатема використовувалися відеопроєкції Роберта Лонго. У фільмі Джима Джармуша Межі контролю (2009) звучить музика кількох дроун-метал гуртів.[7] Сам Джармуш зазначив: «Мені близькі ті візуальні пейзажі, які вони створюють. Вони справді надихнули мене на багато ідей для цього фільму… Коли я пишу, я слухаю музику, що допомагає мені зануритися в уявний світ. Boris, Sunn O))) та Earth дуже допомогли мені віднайти цей внутрішній простір».[8]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д Pattison, Louis (17 лютого 2015). Heavy, Heavier, Heaviest: A Beginner's Guide To Doom-Drone. Boiler Room. Архів оригіналу за 10 лютого 2025. Процитовано 26 вересня 2023.
  2. ↑ Jason Jackowiak, Splendid, September 14, 2005. Splendid Magazine reviews Earth: Hex: Or Printing in the Infernal Method. Архів оригіналу за 27 вересня 2008. Процитовано 15 вересня 2008. Access date: August 23, 2008.
  3. ↑ Spall, Oliver (10 грудня 2007). Sunn O))) and Boris present Altar. Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 22 серпня 2008.
  4. ↑ Stosuy, Brandon (31 липня 2015). Locrian's Ode to Extinction. Pitchfork. Процитовано 8 березня 2017.
  5. ↑ James Parker, The Boston Phoenix, June 15, 2006. The Phoenix > Music Features > Heavy-metal chill out. Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 22 серпня 2008. Access date: August 22, 2008
  6. ↑ Joe Panzner, Sheer Hellish Miasma review, Stylus, September 1, 2003. Kevin Drumm - Sheer Hellish Miasma - Review - Stylus Magazine. Архів оригіналу за 28 серпня 2008. Процитовано 23 серпня 2008. Access date: August 23, 2008.
  7. ↑ Breihan, Tom (11 березня 2009). Boris, sunn O))), Earth Soundtrack Jim Jarmusch's The Limits of Control. Pitchfork. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 21 березня 2009.
  8. ↑ Licht, Alan (Листопад 2009). Invisible Jukebox - Jim Jarmusch. The Wire. № 309. с. 23. ISSN 0952-0686. Архів оригіналу за 11 вересня 2015.

Бібліографія

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).