Домашня робота

Дома́шня робо́та або дома́шнє завда́ння (розм. дома́шка) — завдання, що задається учителем (викладачем) учневі (студентові) для самостійного виконання після уроків. Домашнє завдання покликане закріпити знання вивченого на уроці матеріалу, засвоєння якого має концентрований характер.

В інтернеті часто вважають, що дітям давати завдання додому вигадав Роберто Невіліс із Венеції. Але жодних фактів, що підтверджують, цьому немає. Американський політик і реформатор освітньої системи 19 століття Хорас Манн першим застосував концепцію сучасного домашнього завдання. Такий елемент навчання щільно увійшов до освітнього середовища та шкільної програми.

1. Вивчення матеріалу за підручником.
2. Виконання різних письмових і практичних робіт (вправ).
3. Написання творів.
4. Творчі роботи.
5. Підготовка різних схем, діаграм.
6. Підготовка гербаріїв з біології.
7. Проведення спостережень за явищами природи, а також підготовка до різних дослідів з хімії, фізики тощо.

Основні цілі домашніх завдань учням часто збігаються зі шкільним навчанням загалом. Однак, вчителі мають багато цілей для домашніх завдань, зокрема^[1][2][3]:

• закріплення навичок, отриманих на уроках
• розширення навичок у нових ситуаціях
• підготовка до майбутніх уроків у класі
• залучення учнів до активного навчання
• розвиток навичок управління часом і навчання
• сприяння спілкуванню батьків й учнів
• заохочення співпраці між учнями
• виконання шкільних/районних політик
• демонстрація суворої шкільної програми іншим
• покарання учня або класу

До дидактичних прийомів, що підвищують ефективність домашньої роботи й сприяють поглибленню та зміцненню знань учнів, відносяться наступні:

• в процесі навчальної роботи над новим матеріалом звертати увагу учнів на ті питання, які служитимуть передумовою для успішного виконання домашнього завдання;
• не зводити домашнє завдання винятково до репродуктивної діяльності, а включати в нього питання і положення, що вимагають роздумів і творчих зусиль;
• за можливості диференціювати домашнє завдання, давати додаткові завдання або підвищеної складності для тих, хто виявляє здібності та прагнення до поглибленого вивчення предмета;
• давати рекомендації з раціонального підходу до виконання домашньої роботи;
• привчати учнів до активного відтворення матеріалу, що вивчається, і самоконтролю за якістю його засвоєння.

Дослідження домашніх завдань датуються початком 1900-х років. Однак єдиної думки щодо загальної ефективності домашніх завдань не існує^[4]. Результати досліджень домашніх завдань різняться залежно від багатьох факторів, як-от вікова група досліджуваних, показник академічної успішності^[5].

Молодші учні, які витрачають більше часу на домашні завдання, зазвичай мають дещо гірші або такі ж академічні показники, як ті, хто витрачає менше часу на домашні завдання^[5]. Не доведено, що домашні завдання покращують академічні досягнення учнів початкової школи. Прихильники стверджують, що домашні завдання для маленьких дітей допомагають їм набути хороших навчальних звичок. Жодних досліджень для підтвердження цього твердження ніколи не проводилося^[6].

Серед підлітків, які витрачають більше часу на домашні завдання, зазвичай мають вищі оцінки та вищі результати тестів, ніж учні, які витрачають менше часу на домашні завдання. Великий обсяг домашніх завдань погіршує академічну успішність учнів, навіть серед старших учнів^[5]. Учні, яким задають домашні завдання в середній і старшій школах, отримують дещо кращі результати на стандартизованих тестах, але учні, які мають понад 90 хвилин домашніх завдань на день у середній школі або понад дві години у старшій школі, отримують гірші результати^[1].

Учні з низькою успішністю отримують більше користі від виконання домашніх завдань, ніж учні з високою. Однак шкільні вчителі зазвичай задають менше домашніх завдань учням, які їх найбільше потребують, і більше домашніх завдань учням, які добре вчаться^[7]. У минулі століття домашні завдання були причиною академічної неуспішності: коли відвідування школи було необов'язковим, учні повністю кидали школу, якщо не могли встигати за домашніми завданнями^[8].

Обсяг домашніх завдань не обов'язково впливає на ставлення учнів до домашніх завдань і різних інших аспектів навчання^[5].

Джойс Епштейн виявила майже нульову кореляцію між кількістю домашніх завдань і звітами батьків про те, як добре себе ведуть учні початкової школи^[9]. Вазсоні і Пікерінг вивчали 809 підлітків в американських середніх школах і виявили, що, використовуючи нормативну шкалу девіації як модель відхилення, кореляція була r = 0,28 для білих студентів, і r = 0,24 для афроамериканських учнів^[10]. Для всіх трьох корекцій, високі значення представляють більшу залежність між часом, витраченим на домашнє завдання і поганою поведінкою^[5].

Бомпчат стверджувала, що домашнє завдання розвиває мотивацію та навички навчання студентів^[11]. В одному дослідженні батьки та вчителі середніх учнів заявили, що домашнє завдання покращило вміння студентів вчитися і вміння особистої відповідальності. Але учні були схильні до негативного сприйняття про домашнє завдання і надавали меншого значення розвитку цим вмінь саме завдяки домашнім завданням^[12]. Леон і Річардс виявили, що студенти зазвичай відчувають негативні емоції при виконанні домашніх завдань і зменшують залученість у порівнянні з іншими видами діяльності^[13].

Мета домашніх завдань полягає в подальшій перевірці знань учнів вдома. Однак існує межа між продуктивною роботою та імітацією роботи. Карін Ченовет наводить приклад учня, який вивчає хімію і має розфарбувати крота для домашнього завдання^[14]. Ченовет розповіла, як така імітація роботи може негативно впливати на учнів, і пояснила, що цей простий малюнок не має жодної цінності з погляду навчання, проте він знижує оцінку учня в класі. Однак Міріам Ферцлі й інші зазначають, що те, що завдання займає багато часу, не дає учням права називати його «імітацією роботою», що можна побачити у випадку лабораторних звітів, які справді займають багато часу, але також є ключовими для навчання^[15].

Один зі способів сприяння продуктивному навчанню починається в класі, а потім проникає в домашні завдання. Браян Кук й Андреа Бабон вказують на різницю між активним і пасивним навчанням, зазначаючи, що активне навчання сприяє залученню та «глибшому підходу до навчання, який дозволяє учням розвивати сенс зі знань». Кук і Бабон пропонують використання щотижневих вікторин, які ґрунтуються на прочитаному матеріалі та перевіряють розуміння кожного учня в кінці кожного тижня. Щотижневі вікторини залучають не лише учнів, а й вчителів, які повинні розглядати те, що зазвичай пропускається, переглядати відповіді учнів і роз'яснювати незрозумілі моменти^[16].

Сара Грінвальд і Джуді Голденер обговорюють зростання онлайн-домашніх завдань та повідомляють, що «онлайн-домашні завдання можуть підвищити залученість учнів, й учні загалом цінують негайний зворотний зв'язок, який пропонують онлайн-системи домашніх завдань, а також можливість мати кілька спроб після неправильного рішення»^[17]. Вони стверджують, що після створення ефективних домашніх завдань вчителі також повинні впроваджувати знання, отримані з цих домашніх завдань^[18]. Також вказують на вчителя, який використовує двоетапний процес виконання домашніх завдань: поєднання домашніх завдання з навчанням у класі, спочатку задаючи домашнє завдання, а потім презентуючи його у класі. Вчителька зауважує, що використання часу в класі для контролю виконання домашніх завдань забезпечує цей зв'язок з тим, що вивчається в класі, зазначаючи: «На початковому етапі учні виконують та здають (традиційні) домашні завдання в електронному вигляді, а потім повертаються до своєї роботи через презентації вибраних проблем під час уроку»^[19].

Домашні завдання були визначені в численних дослідженнях та статтях як панівне або провідне джерело стресу та тривоги для учнів^[20]. Досліджень щодо зв'язку між домашніми завданнями та здоров'ям вивчено трохи більше у порівнянні з дослідженнями академічної успішності^[21][22].

У дослідженні використовувалися дані опитування для вивчення зв'язків між домашніми завданнями, самопочуттям учнів і поведінковою активністю у вибірці з 4317 учнів з 10 високопродуктивних середніх шкіл у громадах вищого середнього класу, причому ці учні мали в середньому понад 3 години домашніх завдань на вечір. Учні, які виконували домашні завдання понад годину, відчували більшу поведінкову активність у школі, але також мали проблеми з фізичним здоров'ям, більший академічний стрес і відсутність балансу в житті^[22].

Дослідження американських учнів 2007 року, проведене MetLife, показало, що 89 % учнів відчували стрес через домашні завдання, причому 34 % повідомили, що вони «часто» або «дуже часто» відчували стрес через домашні завдання. Стрес був особливо помітним серед учнів старших класів. Учні, які повідомляли про стрес через домашні завдання, частіше страждали від недосипання^[23].

Домашні завдання можуть спричиняти напругу та конфлікти як вдома, так і в школі, а також можуть скорочувати час, який учні мають проводити з сім'єю та вільний час. У дослідженні Чеунг і Леунг-Нгай невиконання домашніх завдань і низькі оцінки за їхнє виконання корелювали з більшою конфліктністю; деякі учні повідомляли, що вчителі та батьки часто критикують їхню роботу^[24]. У дослідженні MetLife учні старших класів повідомляли, що витрачають більше часу на виконання домашніх завдань, ніж на хатні справи^[23].

Згідно з національним репрезентативним опитуванням американських 15-17-річних учнів, проведеним 2003 року Інститутом соціальних досліджень Мічиганського університету, в середньому вони витрачають на виконання домашніх завдань 50 хвилин щодня^[25].

Згідно з оглядом даних опитування Бюро статистики праці щодо використання часу в Америці, проведеним Дослідницьким центром П'ю за 2019 рік, 15-, 16- та 17-річні американці витрачали в середньому годину на день на домашні завдання протягом навчального року. Зміна середнього щоденного часу, витраченого на виконання домашніх завдань у цій демографічній групі (протягом навчального року), збільшилася приблизно на 16 хвилин з 2003—2006 по 2014—2017 роки. Серед американських підлітків дівчата витрачали більше часу на виконання домашніх завдань, ніж хлопці^[26].

У національному репрезентативному опитуванні 2019 року, проведеному Науково-дослідним інститутом вищої освіти Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, у респондентів запитали: «Скільки часу ви витрачали на навчання/виконання домашніх завдань протягом типового тижня протягом останнього року навчання в середній школі?» 1,9 % респондентів відповіли, що не витрачали на це часу, 7,4 % відповіли, що менше однієї години, 19,5 % відповіли, що 1–2 години, 27,9 % відповіли, що 3–5 годин, 21,4 % відповіли, що 6–10 годин, 11,4 % відповіли, що 11–15 годин, 6,0 % відповіли, що 16–20 годин, 4,5 % відповіли, що понад 20 годин^[27].

Деякі педагоги стверджують, що домашні завдання корисні для учнів, оскільки вони покращують навчання, розвивають навички, що викладаються в класі, та дозволяють педагогам перевірити, чи розуміють учні їхній матеріал. Прихильники також стверджують, що домашні завдання підвищують ймовірність того, що учні розвинуть і підтримуватимуть правильні навчальні звички, які зможуть використовувати протягом усього періоду навчання^[28].

Історично домашні завдання не схвалювалися в американській культурі. Оскільки мало хто з учнів мав змогу здобути вищу освіту, а багатьом дітям і підліткам доводилося присвячувати значну кількість часу хатнім справам і сільськогосподарській роботі, домашні завдання не подобалися не лише батькам, а й деяким школам. Нездатність учнів встигати за домашнім завданням, яке здебільшого полягало в запам'ятовуванні заданого тексту вдома, сприяла тому, що учні кидали школу у відносно ранньому віці. Відвідування школи не було юридично обов'язковим, і якщо учень не міг проводити післяобідні та вечірні години, виконуючи домашнє завдання, то він міг кинути школу^[29].

Скарги батьків були поширеними на всіх рівнях суспільства. 1880 року Френсіс Амаса Вокер переконав шкільну раду Бостона заборонити вчителям задавати домашні завдання з математики за нормальних обставин. 1900 року журналіст Едуард Бок виступив проти того, щоб школи задавали домашні завдання учням до 15 років. Він закликав батьків надсилати записки вчителям своїх дітей з вимогою припинити всі домашні завдання, і тисячі батьків це зробили. Інші, вивчаючи нові закони про дитячу працю у США, зазначали, що шкільний час плюс домашні завдання перевищують кількість годин, які дитина може працювати за оплату. Кампанія призвела до того, що Конгрес США отримав свідчення про те, що експерти вважають, що діти не повинні отримувати домашні завдання, а підлітки повинні обмежуватися максимум двома годинами домашніх завдань на день. 1901 року в Каліфорнії ухвалили закон, який фактично скасував домашні завдання для всіх, хто не досяг 15 років. Хоча домашні завдання загалом не були популярними в першій половині XX століття, деякі люди підтримували реформування домашніх завдань, наприклад, зробивши завдання більш релевантними для позашкільного життя учнів, а не забороняючи їх^[30].

У 1950-х роках, зі зростальним тиском на США, щоб країна залишилася лідером в холодній війні, домашні завдання знову стали популярними, і дітей заохочували не відставати від своїх радянських однолітків. Відтоді соціальні настрої коливалися приблизно з 15-річним циклом: домашні завдання заохочувалися з 1950-х до середини 1960-х років; їх скасовували з середини 1960-х до 1980 року; знову заохочували з 1980 року та публікації книги «Нація в небезпеці» до середини 1990-х років, коли закінчилася холодна війна^[31]. У той час американські школи переважно підтримували видачу деяких домашніх завдань учням усіх класів^[32]. Домашні завдання стали менш популярними після закінчення холодної війни^[31].

Британські учні отримують більше домашніх завдань у порівнянні з іншими країнами Європи. Середній тижневий обсяг домашніх завдань з предмета становить 5 годин. Головною відмінністю домашніх завдань у Великій Британії є соціальний розрив, де підлітки середнього класу отримують непропорційно більше домашніх завдань порівняно з Азією та Європою^[33].

Звіт ОЕСР 2012 року показав, що іспанські діти витрачають 6,4 години на тиждень на домашні завдання. Це спонукало Іспанську конфедерацію асоціацій батьків учнів, яка представляє 12 000 іспанських батьківських асоціацій, закликати до страйку через домашні завдання^[34].

Домашні завдання та їхній вплив, виправдання, мотивація та можливі переваги стали предметом різкої критики з боку багатьох експертів і дослідників у галузі освіти.

Згідно з дослідженням Дрезденського технічного університету, домашні завдання, які в дослідженні описуються як «освітній ритуал», майже не впливають на успішність^[35].

Під час завдання домашніх завдань кожному учню зазвичай дають однакові вправи, незалежно від рівня успішності. Через це деякі учні залишаються недооціненими, а інші перевантажені домашніми завданнями^[36][37]. Для інших ступінь складності домашніх завдань може бути відповідним, але учні не можуть самостійно вирішити, чи потрібно їм поглиблювати свої знання з певного предмета, чи використовувати цей час на інші предмети, з якими мають більше труднощів, попри те, що домашні завдання часто розглядаються як спосіб заохочення саморегуляції^[38].

Домашні завдання іноді складається зі шкільного матеріалу, не опрацьованого в класі, і діти мають виконувати завдання не призначені для самостійного опанування, що у батьків викликає почуття безпорадності та розчарування^[39]. Як наслідок, учням часто доводиться користуватися інтернетом або іншими ресурсами для отримання допомоги, що створює нерівні умови для учнів без доступу до інтернету. Таким чином, такі домашні завдання не сприяють рівності можливостей^[40][41]. Домашні завдання без професійного зворотного зв'язку з вчителем мало впливають на навчальну успішність^[42].

Виконання може займати значну частину вільного часу учня. Часто діти відкладають виконання домашніх завдань до пізньої ночі, що може призвести до розладу сну та стресу^[43]. У дітей може виникнути почуття перевантаження, коли у них забагато домашніх завдань, що негативно впливає на їхню природну допитливість та жагу до знань^[44].

Дослідження, проведене Інститутом освіти Університетського коледжу Лондона щодо впливу домашніх завдань у різних країнах, виявило, що тиск, пов'язаний з домашніми завданнями, викликає сварки між членами сім'ї. Дослідження також показало, що домашні завдання можуть призвести до тривоги, депресії та емоційного виснаження у дітей^[45].

• Шепенюк, Ірина (Вип.12,2015 рік). Сучасна технологія організації роботи з домашніми завданнями учнів при вивченні природничих дисциплін (PDF). Актуальні питання гуманітарних наук (українською) . Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2022. Процитовано 14.01.2021.