Дичків
| село Дичків | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна | |||
| Область | Тернопільська область | ||
| Район | Тернопільський район | ||
| Тер. громада | Великогаївська сільська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA61040110050077111 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1480 | ||
| Населення | 738 | ||
| Територія | 1.850 км² | ||
| Густота населення | 398.92 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 47738 | ||
| Телефонний код | +380 352 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 49°30′25″ пн. ш. 25°43′40″ сх. д. / 49.50694° пн. ш. 25.72778° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
304 м | ||
| Водойми | Гніздечна, Гнізна | ||
| Відстань до обласного центру |
10 км | ||
| Відстань до районного центру |
10 км | ||
| Найближча залізнична станція | Дичків | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 47722, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, с. Великі Гаї, вул. Галицька, 47 | ||
| Карта | |||
Дичків | |||
Дичків | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||



Ди́чків — село в Україні, у Великогаївській сільській громаді Тернопільському районі Тернопільської області. До 2015 року адміністративний центр Дичківської сільської ради, якій було підпорядковане село Красівка. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Великогаївської сільської об'єднаної територіальної громади[1][2]. Розташоване на річці Гнізна, в центрі району. Населення становить 738 осіб (2001).
Історія
Поблизу Дичкова виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури, доби бронзи, ранньої залізної доби, черняхівської та давньоруської культур. У трипільському поселенні знайдено жіночу статуетку[3]. Поблизу села виявлено римські монети імператорів Адріана та Комода.[4]
Перша писемна згадка — 1533.
У 1854 — 1918 рр. у складі Скалатського повіту (Королівство Галичини та Володимирії)[5].
Навесні 1914 року у Дичкові відбулася маніфестація до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, йому встановлено 3 меморіальні таблиці. Зірвала їх восени того ж року російська окупаційна влада.
В червні — липні 1917 року російські війська, на висотах вздовж лівого берега Гнізни, у Дичкові облаштували резервну лінію оборони й артилерійські позиції. При їх безладному відступі в другій половині липня 1917 року село зазнало нещадного мародерства, були вирубані майже всі дерева[6].
На початку червня 1919 на залізничній станції Дичків перебували голова Директорії УНР С. Петлюра і члени уряду.[7]
Діяли товариства «Просвіта» (від 1896), «Сокіл», «Сільський господар», «Луг», «Рідна школа», кооператива.
1 серпня 1934 року в рамках реформи на підставі нового закону про самоуправління (23 березня 1933 року) село увійшло до нової сільської гміни Великі Бірки (Тернопільський повіт Тернопільського воєводства)[8].
У ніч з 7 на 8 липня 1943 року, під час «Карпатського рейду» Сидора Ковпака, диверсійною групою мінерів під командуванням Платона Воронька, підірвано вибухівкою залізничні мости[9] на р. Гніздечній в Дичкові.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Великогаївської сільської громади[10].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Тернопільського району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району[11].
Політика
Парламентські вибори, 2019
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610913, розташована у приміщенні клубу.
- Результати
- зареєстровано 546 виборців, явка 59,16%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 38,63%, за «Голос» — 12,77%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і «Європейську Солідарність» — по 9,35%[12]. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Іван Чайківський (самовисування) — 40,75%, за Володимира Кісілевича (Слуга народу) — 19,75%, за Арсена Чудика (Радикальна партія Олега Ляшка) — 11,60%[13].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 748 осіб, з яких 336 чоловіків та 412 жінок[14].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 733 особи[15].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[16]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 737 | 99.86% |
| білоруська | 1 | 0.14% |
| Усього | 738 | 100% |
Релігія
- церква Преображення Господнього (1903; мурована).
Пам'ятки
- Поселення «Дичків I» (черняхівська культура (III—IV ст. н. е.); давньоруський час);
- Поселення «Дичків II» (висоцька культура (XI—VI ст. до н. е.));
- Поселення «Дичків III» (висоцька культура);
- Гідрологічна пам'ятка природи «Дичківське джерело».
- Гідрологічний заказник місцевого значення «На куті».

Пам'ятники
- воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967),
- на честь Незалежності (1993).
Соціальна сфера
Діють загальноосвітня школа I-II ступенів, клуб, бібліотека, ФАП.
Відомі люди
Народилися
- Іван Мітринга (1907—1943) — український політичний діяч, публіцист, теоретик націоналістичного руху. (За іншими даними народився в с. Петриків цього ж району);
- Охримович Любомир (1943) — український вчений у галузі медицини, педагог: канд. мед. наук (1971), декан факультету вдосконалення лікарів (1989-1994), проф. (1994-1999) кафедри кардіології ТДМУ.[17]
- Святослав Струс (2003—2022) — український військовослужбовець;
- Тихоступ Ждан (нар. 1942) — педагог, музикант-аранжувальник, фотограф, краєзнавець, лауреат Республіканського конкурсу аматорського кіно-фото мистецтва.
Проживали
- Охримович Василь Остапович (1914—1954) — український військовий і політичний діяч. Член УГВР та ЗП УГВР. Майор-політвиховник УПА.
- о. Іван Волянський (1857—1926) — пастирював і тут похований;
- Литвин Петро (1961)[18],[19],[20] — фотожурналіст, підприємець, меценат,
Примітки
- ↑ ВВРУ, 2015, № 43, стор. 2202
- ↑ Лист Тернопільської ОДА від 10 січня 2019 р. № 04-205/42-99
- ↑ Мовша Т. Г. Періодизація та хронологія середнього та пізнього Трипілля // Археологія — 1972. — В. 5. — С. 113
- ↑ admin. Археологія та стародавня історія Тернопільського району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 22 березня 2021.
- ↑ Handbuch der politischen Gehörden in Galizien für das Jahr 1867. Lemberg. Aus der K.k. Galiz. Aerarial-Staats-Druckerei. S.130.
- ↑ Василь Пласконіс З рідного села в широкий світ Сент-Кетерінс, 1975. — Канада. — С. 76—77.
- ↑ [1][недоступне посилання з липня 2019]Микола Капустянський, Ген-Штабу Генерал-Хорунжий Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 р.
- ↑ Dz.U. 1934 nr 69 poz. 667. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu tarnopolskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie (PDF).
- ↑ Вершигора П. П. Люди с чистой совестью [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 165, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 165, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Б. Рудик. Охримович Любомир Михайлович. //Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 703. — ISBN 966-528-199-2.
- ↑ І. Потій Литвин Петро Мирославович. //Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 367. — ISBN 966-528-199-2.
- ↑ Литвин Петро Мирославович // Відкрита Україна. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 1 січня 2013.
- ↑ Олег Караванський. Литвин Петро Мирославович // Моя Красівка. Мала історія отчого краю. — Тернопіль: Джура, 2012. — С. 346—347.
Джерела
- Тихоступ Ж., Уніят В.-Карпович Дичків // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 368—369. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Гаврилюк О., Уніят В. Дичків // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 479. — ISBN 966-528-197-6.
- Дичків [Текст] / О. Омецінський // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3 : Тернопільщина і Скалатщина : Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 356-367 : фот.
- "Горіховий сад моїх тривог і надій" [Текст] : [неподалік с. Дичкова Велигаївської ОТГ молодий підприємець з Тернополя С. Фролов чотири роки тому посадив на 10 га горіховий сад] / Г. Макух // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 4 (29 січ.). — С. 1 : фот.
- Пласконіс В. З рідного села в широкий світ. — Сент-Кетерінс, 1975. Канада.
- Побер Б. Історія сіл Дичкова та Красівки. — Тернопіль, 2001.
- Тихоступ Ждан. З Дичковом у серці. Літературно-історичний нарис. — Тернопіль: ТОВ «Новий колір» 2011. — 232 с.
- Dyczków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 242. (пол.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).
