YaChudo

Династія Ся

Переглядів: 0. Оновлено 28.10.2026.

Ся
2070 до н. е. – 1600 до н. е. династія Шан Flag
Ся: історичні кордони на карті
Ся: історичні кордони на карті
Гіпотетична локалізація династії Ся
СтолицяЯнчен
Мовикитайська
Форма правліннямонархія
ТяньцзиЮй (1-й)
Історія 
• засновано
2070 до н. е.
• інтронація Ці
2146 до н. е.
• знищено
1600 до н. е.
Населення
 Наступник
династія Шан
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Ся
Історія Китаю
Історія Китаю
Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньґо
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцять варварських держав Східна Цзінь
Південні та Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ся.

Ся (кит.: 夏; піньїнь: xià) — найстаріша династія і держава в Китаї. Існувала протягом 2070 — 1600 років до н. е. Вперше згадується в «Історичних записах» (109 — 91 до н. е.) та «Бамбукових анналах» (300). Разом із пізнішими династіями Шан та Чжоу входить до так званих «трьох епох»[1], які ідеалізуються в традиційній китайській історіографії.

Стародавні літературні джерела

Згідно з хронікою Ся[2], розміщеною в «Історичних записах», династія Ся була заснована легендарним князем Юєм.

«Шеньцзи» та «І Чжоу шу» згадують твір за назвою «Ся чжень» 夏箴 (Повчання Ся). «Менцзи» та «Яньцзи чуньцю» використовують назву «Ся янь» 夏諺 (Прислів'я Ся). Творів за подібною назвою не збереглося. Оскільки Ся, окрім історичного періоду, позначало «територію розповсюдження китайської культури» (конотація що збереглася у сучасному хуася 华夏), існування літератури із подібною назвою не може вважатися доказом існування історичної династії Ся.

Історичність

Дискусія щодо історичного існування династії Ся випливає з різних дослідницьких орієнтацій між китайськими та західними вченими. Більшість істориків за межами Китаю вважають династію Ся міфічною, вигаданою за часів династії Чжоу[3][4]. Причиною цього є відсутність прямих письмових і археологічних свідчень часів існування цієї династії. Позакитайська наукова спільнота також вагаються прийняти результати китайських дослідників, оскільки їхні дослідження використовували традиційні наративи про Ся як орієнтир, який вказував їм, що шукати, і оскільки вони швидко пов'язували нещодавно виявлені артефакти, споруди та інші докази як докази фактичного існування Ся[5][6].

Водночас вчені КНР зосереджувалися переважно на екстраполяції розкопок, щоб встановити історичну перспективу, та не враховували інші складні фактори давньої людської діяльності. Цей метод призвів до високого рівня суб'єктивності та суперечив поширеній тенденції серед західних дослідників, які сприймали фізичні відкриття як не обов'язково відображення реальних соціальних чи політичних одиниць[7].

Історія

Більшість китайських археологів ототожнюють Ся з Ерлітоу, тоді як багато західних археологів стверджують, що ідентифікація, і навіть саме існування Ся, не підлягає доведенню через відсутність перевірених деталей у традиційних звітах[8][9]. Протягом певного часу археологи дискутували, яку з чотирьох фаз Ерлітоу слід інтерпретувати як Ся, а яку як Шан[10].

Удосконалені методи датування, що використовуються в хронологічному проєкті Ся-Шан-Чжоу, дозволили визначити вужчий діапазон для культури Ерлітоу 1880–1520 років до н. е.[11] Проєкт відніс усі чотири фази Ерлітоу до Ся та визначив перехід до Шан з будівництвом міст-фортець у Яньші та Чженчжоу близько 1600 року до н. е.[12] Оскільки проєкт визначив дату початку Ся у 2070 році до н. е., спираючись на отримані тексти, це змусило їх визначити пізню частину культури Луншань, включаючи фазу Сіньчжай, як ранню частину періоду Ся[13]. Відповідного культурного переходу в археологічних даних поки що не виявлено[14]. Ще більш уточнений радіовуглецевий аналіз у 2005 та 2006 роках дав чіткіше визначені діапазони, датуючи Сіньчжай 1870–1720 рр. до н. е., а Ерлітоу 1735–1530 рр. до н. е.[15]

Міф про походження династії Ся починається з Хуан-ді і продовжується через низку міфологічних правителів[16][17]. За онука останнього — Чжуань Сюй — утворилося плем'я Ся (плем'я Хау Ся, 华夏族)[18]). Плем'я отримало свою назву від місця Ся, де Юя було посвячено у вожді (хоу) міфологічним імператором Шунєм[19].

Згідно з Сима Цянем та іншими ранніми текстами, Ґунь є найдавнішим зафіксованим членом племені Ся і клану Сі (姒)[20]. Він описує, як, коли Хуанхе розлилася, багато племен об'єдналися, щоб контролювати та зупинити повінь, і Гунь був призначений імператором Яо зупинити повінь. Він наказав побудувати великі греблі, щоб перекрити шлях води. Спроби Гуня зупинити повінь тривали 9 років, але зрештою зазнали невдачі, оскільки повінь посилилася. Через дев'ять років Яо вже віддав свій трон Шуню. Шунь наказав довічно ув'язнити Гуня в Юйшань (羽山, «Периста гора»), горі, розташованій між сучасним повітом Дунхай у провінції Цзянсу та повітом Ліньшу в Шаньдуні[21].

Згідно з традиційними переказами, Шунь довіряв Юю, сину Ґуня, та призначив його зупинити повінь, що він і зробив, організувавши людей з різних племен та наказавши їм допомогти йому викопати канали у всіх головних річках та відвести воду до моря. Вважається, що це встановило розташування річок світу. Легенда свідчить, що за 13 років, які йому знадобилися, щоб успішно завершити роботу зі зупинки повеней, він так і не повернувся до рідного села, щоб зупинитися та відпочити, хоча тричі проходив повз його будинок[22].

Археологічні свідчення землетрусу в ущелині Цзіші та великої повені Хуанхе, яка зруйнувала поселення Лацзя у верхній течії Хуанхе, датуються близько 1920 року до н.е. Ця дата незадовго до виникнення культури Ерлітоу в середній долині Хуанхе та культури Юеші в Шаньдуні, після занепаду культури Луншань на Великій Китайській рівнині. Є припущення, що ця повінь могла бути основою для міфу про Юя та сприяла культурному переходу до періоду Ерлітоу. Вони також стверджують, що цей час є додатковим доказом ототожнення культури Ся з культурою Ерлітоу[23]. Втім жодних певних доказів одночасних широкомасштабних повеней на Великій Китайській рівнині досі не знайдено[24]. Разом з тим зафіксовано зменшення населення поселень від культури Луншань до Ерлітоу на 22,62%, ще більше зменшилося населення культури Юеші[25][26][27], що пов'язують з раптовими і потужними стихійними лихами, насамперед повенями або різке похолодання клімату близько 2200 до н.е. з подальшими землетрусами і цунамі[28].

Згідно з традиційними текстами, успіх Юя у зупинці повені збільшив сільськогосподарське виробництво. Влада племені Ся зросла, і Юй став лідером навколишніх племен. Невдовзі після цього Шунь відправив Юя очолити армію для придушення племені саньмяо, яке постійно кривдило прикордонні племена. Після перемоги над ними він вигнав їх на південь, до району річки Хань. Ця перемога ще більше зміцнила владу племені Ся. З віком Шунь задумався про наступника та відмовився від трону на користь Юя, якого вважав гідним.

На старості Юй так само збирався передати монаршу владу комусь з талановитих підлеглих, але хоу запропонували йому посадити на трон свого сина Ці, замість того, щоб передати його Гао Яо, нащадку імператора Яо, тим самим створивши прецедент для династичного правління або спадкової системи[29]. Ці свідчення відображають спадковий характер роду Ся, представники якого були очільниками іригаційними роботами, що для початкових цивілізацій була ключовою, про що свідчить шумерська історія. Тому поступово ймовірно голови іригації зуміли перебрати усю владу в племені чи племінному союзі на себе, започаткувавши створення протодержави. Ймовірна гробниця Юя розташована в Сянлуфен неподалік Шаосін, провінція Чжецзян, і залишається популярним туристичним місцем.

Ці швидко здолав повстання з боку прихильників Гао-яо, але не зміг зміцнити державність. Третій правитель Тай Кан в значній мірі ігнорував політичні справи країни та зловживав владою. Розпочата ним війна з лісовими племенами, під керівництвом їх вождя Хоу Ї, закінчилась перемогою Ся. Проте, Хоу Ї вдалося здобути перемогу над Тай Каном — було раптово захоплено столицю Чженьсюнь, коли Тай Кан полював за річкою Ло. Хоу Ї відправив останнього у заслання. На трон було поставлено Чжун Кана, за якого фактично панував Хоу Ї, яке тривало на початках правління Сяна. За цей час відбувалися походи проти сусідніх племен, було відбито напад племінного союзу юй. На восьмому році правління останнього командувач Хань Чжо вбив Хоу Ї й швидко перебрав фактичну владу в державі. В подальшому було підкорено протодержави Цзигцань і Ге. На 28 році панування Сяна його було вбито за наказом Хань Чжо, що зміг захопити трон.

Згодом представник династії Ся Шао Кан за підтримки «північного племені» розпочав боротьбу за владу з Хань Чжо. Зрештою вдалося перемогти й повалити останнього, відновивши панування династії. Правління Шао Кана і його сина Чжу стали часом найбільшого політичного і економічного піднесення держави[30]. Їх наступник Хуай активно сприяв культурному розвитку.

З часів Мана відбувається поступове посилення вождівства Шан, що відбилося вже в правління його наступника Се, який вимушен був платити данину сусіднім дев'яти варварським племенам (ймовірно якомусь союзу кочівників). У середині держави хоу почалися збройну ворожнечу між собою, не рахуючись з авторитетом володаря.На деякий час Бу Сян зміг виправити ситуацію, розширивши межі володіння. З часів Цзюна стала традицією заснування новим правителем нової столиці (резиденції).

Занепад держави починається за панування Кун Цзя, коли його васали — племінні вожді ставали все більш незалежними, відпало плем'я шивей. За правління Ґао держава Ся на короткий час повернула могутність

Останній правитель династії Цзє був тираном. Він втратив довіру народу і загинув від рук підлеглого хоу Тана, який заснував нову династію Інь (інша назва — Шан). Спадкоємцем культури Ся стала держава Ці (Qǐ 杞), куди володарі Шан поселили нащадків поваленої династії[31].

Населення

У «Книзі Пізнього Хань» цитується праця Хуанфу Мі «Диван Шицзі», в якій стверджується, що коли Юй Великий завершив створення Дев'яти провінцій, загальна чисельність населення становила 13 553 923 особи[32]. Втім це число є дуже спекулятивним, оскільки Хуанфу Мі дійшов свого висновку шляхом екстраполяції демографічних статусів династій Цінь, Хань, Цзінь. Сучасні китайські вчені оцінили населення Ся, використовуючи записи зі стародавніх текстів. Записи свідчать, що коли Тай Кан встановив Лунь своєю столицею, у поселенні проживало близько одного лу, що, за словами Ду Юя, становило 500 осіб, і це число включає лише солдатів. Змінивши цифри та додавши інші типи людей, Сун Чженьхао постулював, що це нібито місто на часи Тай Кана мало від 1500 до 2500 осіб[33], число, яке він класифікував як середнє. Оцінюючи кількість густонаселених міст, Сун зрештою дійшов висновку, що кількість населення перевищує 2 млн осіб. Ван Юймінь, використовуючи опис демографії часів правління імператора Шуня, який безпосередньо передував Ся, дійшов висновку, що населення династії становило близько 2,1 млн осіб[34].

Столиці

Вважається, що Янчен (за Юя); Чженьсюнь (сучасний Гун'ї) з часів Ці до Сяна, а потім Цзє; Люнь (за Шао Кана); Лаоцю (сучасний Кайфен) від Чжу до Цзюна; Уксю (від Цзюна) були двома столицями династії[35]. Невідомо, також, де знаходилась її столиця Янчен[36]. Китайські вчені припускають, що центральним містом могла бути стоянка Ванченган[37] в місті Денфен провінції Хенань, КНР. Однак науковці світу не визнають цієї гіпотези.

Устрій

Найймовірніше являла собою протодержаву або племінний союз під головуванням племені ся, яке очолювали представнику роду чи клану Сі. На чолі стояв правитель з титулом гун, який вперше прийняв Юй, що відрізнятися за статусом від інших хоу. Цзє першим прийняв титул вана та намагався проводити централізаторську політику, за що отримав прізвисько «тирана». Згідно з розділом «Данина Юй» «Книги документів», сфера прямої юрисдикції володаря держави Ся обмежувалася невеликою територією, контрольованою правлячим кланом Сі. Окрім власного племені Ся, інші племінні вожді (хоу) користувалися відносно незалежним управлінням та правами правління на своїх територіях; вони виражали свої взаємні відносини у формі підпорядкування та данини[38].

У «Книзі документів» сказано, що Юй Великий визначив відносини між племенами ся та фанґо, розділивши їх на 5 категорій відповідно до розташування племен відносно місця проживання Ся (власне плем'я ся, хоу союзних племен, племена миру (повністю залежні племена), племена обмеження (частково залежні племена), дикі племена — час від часу залежні, бунтівні племена). Згідно з традиційними китайськими записами, племена фанґо були політичними утвореннями поза межами прямого правління клану Ся. Здебільшого це були великі племінні народи, але деякі з них були достатньо масштабними, щоб стати невеликими державами зі складнішими соціальними структурами, що могли конкурувати з кланом Ся[39]. Багато племен описувалися як такі, що перебували в регулярних стосунках з двором Ся, будучи або союзниками, або ворогами. Зрештою, деякі вожді племен приєдналися до військ Шан, щоб повалити владу Ся.

Такі тексти, як «Книга документів», «Книга обрядів» та Мен-цзи, описують, що Ся вже створили видатну офіційну систему з посадами, які допомагали клану Ся в управлінні державою. Також були встановлені закони для підтримки соціальної стабільності в країні.

Адміністративний поділ

Дев'ять провінцій, що започаткував Юй, а також місця великого повіню (блакитні риски)

Згідно з «Книгою документів», Юй Великий розділив свою державу на дев'ять провінцій (чжоу): Цзі (冀, відповідає сучасним Хебей, Шаньсі та частині Ляоніна), Янь (兗, відповідає частинам Шаньдуну та Хебею), Цін (青, відповідає частині Шаньдуну на схід від гори Тай), Сюй (徐, відповідає північним частинам Цзянсу, Аньхоя та південним частинам Шаньдуну), Ян (揚, відповідає південному Цзянсу, південному Аньхою, північному Чжецзян та північному Цзянсі), Цзін (荊, відповідає частинам Хунаня та північно-західному Цзянсі), Юй (豫, відповідає Хенаню, північному Хубею, південно-східному Шеньсі та південно-західному Шаньдуну), Лян (梁, відповідає Сичуаню, південному Ганьсу та Шеньсі) та Юн (雍, відповідає частинам Шеньсі, Ганьсу, Нінся та Цінхаю). Кожна провінція була коротко описана в «Книзі документів» з точки зору якості ґрунту, продуктивності та інших географічних характеристик.

Економіка

Основу становило землеробство, насамперед зернові культури (чумиза та інші види проса, ячмінь), городництво, садівництво, частково рибальство. Значного розвитку досягло свинарство. У «Аналектах» стверджується, що Юй Великий присвятив себе зрошенню, покращуючи дренажну систему для вирощування сільськогосподарських культур. Примітивні знаряддя праці з дерева, каменю та кістки використовувалися для обробки ґрунту, а для зрошення були побудовані канали[40].

У текстах також йдеться, що народ Ся був відомий виробництвом алкоголю, з відомою легендарною постаттю Ду Канга, якого зазвичай ототожнюють з Шао Кангом. Також розвинулася пивоварна промисловість, що дозволило масово виробляти пиво[41].

Бронзовий цзює (посуд для пиття вина)

Крім того, процвітало виробництво товарів та торгівля з іноземними племенами. Місце в Ерлітоу містить багато металевих фрагментів, що свідчить про те, що час, відведений Ся, характеризувався металургією бронзи[42]. На початку династії Ся бронза та кістка використовувалися паралельно[43]. Династія характеризувалася добре розвиненою технологією виробництва бронзи та високоякісною технологією лиття металу[44]. Розвинулися ремесла, що поєднували бронзу з нефритом[45].

Керамічний ґюі (триніжок)

Технологія виготовлення кераміки покращилася, і гончари почали поливати кераміку перед тим, як вийняти її з печі, що робило її текстуру темною та твердою[46]. Також набуло розвитку шовківництво[44]

В якості валюти використовували мушлі каурі.

Данина

П'ятсот лі утворювали Володіння Государя. З першої сотні вони приносили як дохід усю рослину зерна; з другої — вози з частиною стебла; з третьої — солому, але люди повинні були виконувати різні служби; з четвертої — зерно в лушпинні; а з п'ятої — очищене зерно.

Транспорт

Сима Цянь писав у своїх «Записах великого історика», що Юй використовував екіпажі для подорожей по суші, човни для подорожей по річках, сани для подорожей по багнюці та коней для перетину гір. Він обстежив землі та відкрив шляхи через географічні місця, щоб данина від вождів племен до Ся була зручнішою. Традиційні тексти свідчать, що транспортна система клану Ся простягалася щонайменше на 500–600 лі по горизонталі та на 300–400 лі по вертикалі[47]. У «Ґоюй» також зазначається, що династія Ся наказала відкрити дороги у 9-му місяці, а мости – завершити у 10-му місяці.

Культура

Конфуцій стверджував, що володіє знанням ритуалу Ся краще, ніж мешканці цього регіону, незважаючи на їх порідненість до Ся (夏禮，吾能言之，杞不足徵也 - Аналекти 3:9).

Календар

Ся належить один з кількох китайських календарів («Ся Сяочжен», 夏小正)[48], який документував місяці, конфігурації зірок та метеорологічні явища), якому надавав перевагу Конфуцій (Аналекти 15:11, 行夏之時).

Архітектура

У Сіньмі (провінція Хенань) було виявлено палацовий комплекс у стилі чотирьох дворів часів династії Ся. За даними державного інформаційного агентства Сіньхуа, ділянка Гученчжай, розташована на плато на схід від річки Чжень у Сіньмі, займає загальну площу понад 176 000 м². З 2021 по 2023 рік співробітники Інституту культурних реліквій та археології провінції Хенань проводили систематичні дослідження та цільові розкопки як у внутрішніх, так і ключових зовнішніх частинах об'єкта, досягнувши ряду значних досягнень. Вважається, що ці два об'єкти, храм Чжуцю у місті Чжоукоу та стародавнє місто-фортеця в Сіньмі, було збудовано за часів Ся. Виявлено частину стародавнього палацового комплексу Сіньмі, що завдовжки 60 м та завширшки 30 м і займає площу близько 1800 м². Він високий у центрі та низький з усіх чотирьох сторін, з пласкою поверхнею та рівномірно розподіленими рядками отворів для колон. Загальна структура цієї земляної платформи орієнтована з півночі на південь, із кімнатами, розташованими рядами, центральним двором та коридорами на східній та західній сторонах. Він має великий масштаб та складну структуру. Центрально-східну частину — Гученчжай — розглядають як центральну палацову зону[49].

Під час розкопок виявили масивні земляні споруди в селі Гученг (провінція Хенань). Знайдені споруди, ймовірно, є залишками міських стін столиці династії Ся та можуть стати джерелом важливої інформації про давнє міське планування. Про відкриття оголосила Національна адміністрація культурної спадщини під час нещодавнього брифінгу, на якому також висвітлили інші археологічні досягнення. Утрамбовані земляні споруди, що простягаються на понад 2 км, розташовано через річку Лохе від руїн Ерлітоу, місця, яке раніше вважалося столицею династії Ся China.org.cn. Long-awaited discovery of ancient walls offers insights Xinhua, December 27, 2024.

Музика

Єдиними музичними інструментами, знайденими в Ерлітоу, є камінь зі звучанням (цін), два невеликих дзвіночки-клатчу (один глиняний, один бронзовий) та сюнь з одним отвором для пальця[50]. Через цю надзвичайну нестачу збережених інструментів та загальну невизначеність, що оточує більшу частину епохи Ся, створення музичного наративу цього періоду є недоцільним[51].

Кухня

Населення вживало овочі та зернові як основну культуру, а м'ясо (свинину і собак) зазвичай залишалося для жертвоприношень[52].

Примітки

  1. ↑ кит.: 三代; піньїнь: sāndài.
  2. ↑ кит.: 夏本紀; піньїнь: xiàběnjì, сябеньці
  3. ↑ Olivier de Bernon (dir.), Trésors de la Chine ancienne : Bronzes rituels de la collection Meiyintang, Paris/Paris, Musée des arts asiatiques Guimet. Mare & Martin, 2013, p. 199
  4. ↑ Danielle Elisseeff, Art et archéologie : la Chine du néolithique à la fin des Cinq Dynasties (960 de notre ère), Paris, École du Louvre, Éditions de la Réunion des musées nationaux (Manuels de l'École du Louvre), 2008, p. 38
  5. ↑ LI Liu and XINGCAN Chen, The Archaeology of China : From the Late Paleolithic to the Early Bronze Age, Cambridge et New York, Cambridge University Press, 2012, 310 p. (ISBN 978-0-521-81184-2)
  6. ↑ LI Feng, Early China : A Social and Cultural History, Cambridge et New York, Cambridge University Press, 2013, 345 p. (ISBN 978-0-521-89552-1)
  7. ↑ Chen Chun; Gong Xin (September 2018). "Erlitou and Xia: A Dispute between Chinese and Overseas Scholars" (PDF). Social Evolution & History. 7 (2): 235–257
  8. ↑ Liu, Li; Chen, Xingcan (2012), The Archaeology of China: From the Late Paleolithic to the Early Bronze Age, Cambridge University Pres, p. 260
  9. ↑ Shelach-Lavi, Gideon (2015), The Archaeology of Early China, Cambridge University Press, p. 164
  10. ↑ Lee (2002), p. 23
  11. ↑ Zhang, Xuelian; Qiu, Shihua; Cai, Lianzhen; Bo, Guancheng; Wang, Jinxia; Zhong, Jian (2014), "Establishing and refining the archaeological chronologies of Xinzhai, Erlitou and Erligang cultures", Chinese Archaeology, 8 (1), translated by Zhang, Xuelian; Lee, Yun Kuen, p. 200
  12. ↑ Li, Xueqin (2002), "The Xia-Shang-Zhou Chronology Project: Methodology and Results", Journal of East Asian Archaeology, 4: 321–333, p. 332
  13. ↑ Shelach-Lavi (2015), p. 164
  14. ↑ Wagner, Mayke; Tarasov, Pavel E. (2008), "The present perception of the origin of Chinese civilization", in Kuhn, Dieter; Stuhl, Helga (eds.), Perceptions of Antiquity in Chinese Civilization, Heidelberg: Edition forum, p. 76
  15. ↑ Zhang et al. (2014), pp. 202–203, 206
  16. ↑ Hägerdal, Hans (2012). ”Historisk dagbräckning”. Kinas Historia. Historiska medi. sid. 31–32. ISBN 978-91-87031-24-3
  17. ↑ Xia Dynasty. World History Encyclopedia. 10 jan. 2016
  18. ↑ San, Tan Koon (2018). ”The beginning to the Xia Dynasty 夏 朝 (c. 2200–1700 BC)” (på engelska). DYNASTIC CHINA: An Elementary History. The Other Press Sdn. р. 6–9. ISBN 978-9839541885
  19. ↑ Xia Dynasty 夏 (21th-17th cent. BCE). ChinaKnowledge.de. 9 feb. 2018
  20. ↑ Sit, Victor F S (2021). ”A. King List and major Historical Events” (på engelska). Chinese History And Civilisation: An Urban Perspective. WSPC. р. 67–. ISBN 978-9811214479
  21. ↑ Sima, Qian, 史記 [Records of the Grand Historian] (in Literary Chinese and English) – via Chinese Text Project
  22. ↑ Mark, Joshua J. (18 December 2012), "Ancient China", World History Encyclopedia
  23. ↑ Wu, Qinglong; Zhao, Zhijun; Liu, Li; Granger, Darryl E.; Wang, Hui; Cohen, David J.; Wu, Xiaohong; Ye, Maolin; Bar-Yosef, Ofer; Lu, Bin; Zhang, Jin; Zhang, Peizhen; Yuan, Daoyang; Qi, Wuyun; Cai, Linhai; Bai, Shibiao; et al. (2016). "Outburst flood at 1920 BCE supports historicity of China's Great Flood and the Xia dynasty". Science. 353 (6299): 579–582
  24. ↑ Normile, Dennis (2016), "Massive flood may have led to China's earliest empire", News, American Association for the Advancement of Science
  25. ↑ Liu Li, 2004 – Liu Li. The Chinese Neolithic: Trajectories to Early States. Cambridge, Cambridge University Press, 2004
  26. ↑ 王青. 禹治 水的地理背景 //中原文物, 1999, № 1. 34–42
  27. ↑ 李瑜琴, 黄春长, 查小春, 庞奖励. 泾河中游龙山文化晚期特大洪水水文学研究 // 地理学报 / Acta Geographica Sinica, Vol. 64, No. 5, May 2009, pp. 541–552
  28. ↑ Weiss et al., 1993 – Weiss H., Courty M.-A., Wetterstrom W., Guichard F., Senior L., Meadow R., Curnow A. The Genesis and Collapse of Third Millennium North Mesopotamian Civilization // Science, 20 August 1993: Vol. 261. no. 5124, pp. 995–100
  29. ↑ Xia dynasty at the Encyclopædia Britannica
  30. ↑ Wu, Kuo-chen (1982), The Chinese Heritage, New York: Crown, ISBN 978-0-517-54475-4
  31. ↑ "夏代是杜撰的吗——与陈淳先生商榷 沈长云" (in Chinese). Cnki.com.cn. 2013-06-21. Archived from the original
  32. ↑ 南朝梁·劉昭注解晋·司马彪之《续汉书·郡国志一》引自晋·皇甫谧之《帝王世紀》
  33. ↑ 宋镇豪 (September 1994). 夏商社会生活史. 中国社会科学出版社. ISBN 7-5004-1448-X
  34. ↑ 王育民 (November 1995). 中国人口史. 江苏人民出版社. ISBN 7-214-01580-3.
  35. ↑ The Dating of the Wangchenggang Walled-site in Dengfeng County and Related Issues (PDF), Chinese Archaeology, retrieved 13 January 2020
  36. ↑ кит.: 陽城; піньїнь: yángchéng, «світлий град».
  37. ↑ кит.: 王城崗; піньїнь: wángchénggǎng
  38. ↑ Li Yujie (October 1999). The Nature of Early Chinese States. Henan University Press. ISBN 7-81041-690-1
  39. ↑ 佟柱臣 (1991). 中国夏商王国文明与方国文明试论. 《考古》. 中国北京: 中国社会科学院考古研究所考古杂志社
  40. ↑ 张, 英聘 (2003). ”1. The First Dynasty -- The Xia. THE HISTORY AND CIVILIZATION OF CHINA. 中央文献出版社. р. 16–17. ISBN 7-5073-1360-3
  41. ↑ 4,000 Years Ago, Chinese Advances Were Fueled By Mass Beer Production!. Ancient Origins. 6 jun. 2022
  42. ↑ 蒲坚 (January 1999). 中国法制通史•夏商周. 法律出版社. ISBN 7-5036-2373-X
  43. ↑ Fu / Cao (2019). ”5.2.1 Xhenxun–The Capital City of the Xia Dynasty River” (på engelska). Introduction to the Urban History of China. Palgrave Macmillan. р. 58. ISBN 978-9811382062
  44. ↑ а б Kjellgren, Björn (2008). ”De gudomliga kungadömena”. Kina, äldre historia. Gleerups Utbildning AB. sid. 14. ISBN 9789140663702
  45. ↑ San, Tan Koon (2018). ”The beginning to the Xia Dynasty 夏 朝 (c. 2200–1700 BC). DYNASTIC CHINA: An Elementary History. The Other Press Sdn. р. 12–13. ISBN 978-9839541885
  46. ↑ 张, 英聘 (2003). 1. The First Dynasty -- The Xia. THE HISTORY AND CIVILIZATION OF CHINA. 中央文献出版社. р. 16–17. ISBN 7-5073-1360-3
  47. ↑ 白寿彝 (1937). 中国交通史. 上海书店. pp. 4–5
  48. ↑ Xia xiaozheng 夏小正. ChinaKnowledge.de. 13 sept. 2013
  49. ↑ Remains of palace, barns dating back 4,000 years found in central China 2023-12-21 Xinhua
  50. ↑ Tong, Kin-Woon (1983a), "Shang Musical Instruments: Part One", Asian Music, 14 (2), p. 78, 105, 156
  51. ↑ Tong (1983a), p. 23
  52. ↑ 徐海荣 (1 October 1999). 中国饮食史. 华夏出版社. ISBN 7-5080-1958-X

Джерела та література

Династія Ся // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Посилання



Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).