Диктант

Дикта́нт (від лат. dictare — повторювати; диктувати, наказувати^[1]) — форма письмового контролю в навчальних закладах середньої освіти, вправа для засвоєння або перевірки грамотності, що полягає в записуванні тексту, який диктується.

Диктант може бути повторювальним або закріплювальним. Перший має на меті ознайомлення з правилами граматики та вправу в них. Він має бути повинен систематичним і складатися у зв'язку з пройденим об'ємом курса граматики. Предметами такого диктанту служать окремі фрази або й цілі статті.

Закріплювальні диктанти частіше використовуються при проходженні синтаксису. З метою закріплення граматичних правил цей диктант завжди повинен супроводжуватися розбором.

Диктанти застосовують також у музичній освіті. Музичний диктант являє собою запис по слуху мелодій, а також невеликих двох-, трьох- і чотириголосних музичних побудов. Звичайно музичний диктант виконується на фортепіано, одноголосі диктанти іноді співаються педагогом або граються на смичкових інструментах. Музичний диктант є одним із методів розвитку музикального слуху в заняттях по сольфеджіо.

Див. також

Примітки

↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

Джерела

Велика радянська енциклопедія.
Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)

Посилання

Збірник диктантів з української мови
Збірник диктантів з російської мови [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.]

[1] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

[1]