YaChudo

Дизопірамід

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Дизопірамід
Систематична назва (IUPAC)
(RS)-4-(Diisopropylamino)-2-phenyl-2-(pyridin-2-yl)butanamide
Ідентифікатори
Номер CAS 3737-09-5
Код ATC C01BA03
PubChem 3114
DrugBank DB00280
Хімічні дані
Формула C21H29N3O 
Мол. маса 339,475 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність 70-85% (перорально)
Метаболізм гепатичний
Період напіврозпаду 4-10 год.
Виділення нирковий
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B2(AU) C(США)

Лег. статус

POM (UK) ℞-only (US)

Шляхи введення в/в, перорально

Дизопірамід (англ. Disopyramide, лат. Disopyramidum — синтетичний антиаритмічний препарат, що належить до підкласу Іа антиаритмічних препаратів[1][2] Дизопірамід може застосовуватися як перорально, так і парентерально.[1][3] Уперше дизопірамід був схвалений FDA та допущений до клінічного використання у США в 1977 році.[4]

Фармакологічні властивості

Дизопірамід — синтетичний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Дизопірамід має також мембраностабілізуючі властивості, та зменшує швидкість деполяризації у фазі 0. Дизопірамід подовжує тривалість та ефективний рефрактерний період потенціалу дії кардіоміоцитів. Препарат також пригнічує збудливість та скоротливість міокарду, уповільнює атріовентрикулярну провідність. Дизопірамід пригнічує автоматизм синусового вузла.[1][2][3] Оскільки дизопірамід пригнічує скоротливість міокарду, його застосування протипоказане у хворих із застійною серцевою недостатністю, оскільки при використанні дизопіраміду для лікування таких хворих призводить до розвитку в них гострої гемодинамічної декомпенсації.[4] Дизопірамід має місцевоанестезуючі властивості, а також антихолінергічну активність.[3] Дизопірамід ефективний як для лікування надшлуночкової та шлуночкової екстрасистолії, так і при пароксизмальних порушеннях ритму, в тому числі при порушеннях ритму, пов'язаних із додакковими шляхами проведення імпульсу (у тому числі із синдромом WPW).[1] Дизопірамід також ефективний при явищах кардіонейрогенної непритомності у зв'язку із його негативним інотропним ефектом, що може сповільнювати включення у патофізіологічний механізм формування цього виду непритомності серцевих С-волокон, які входять до складу аферентних шляхів, які можуть стимулювати вазодепресорну область довгастого мозку.[4] Дизопірамід, як і інші засоби з негативним інотропним ефектом, є ефективним при гіпертрофічній кардіоміопатії.[5][6][7][8] При внутрішньовенному застосуванні дизопірамід не змінює часу відновлення синоатріального вузла та час синоатріального проведення імпульсу, що робить можливим застосування препарату при брадикардії. Проте у хворих із синдромом слабості синусового вузла дизопірамід може викликати значне сповільнення провідності, аж до AV-блокади II ступеня, що робить небажаним застосування даного препарату у таких хворих.[3]

Фармакокінетика

Дизопірамід добре та майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при пероральному прийомі становить 70—85 %.[3] При парентеральному застосуванні біодоступність становить 100 %. Препарат у помірній кількості (на 50—65 %) зв'язується з білками плазми крові[1], але цей показник залежить від концентрації препарату в крові, причому при збільшенні концентрації дизопіраміду зв'язування його з білками знижується, що призводить до збільшення токсичності препарату.[4] Максимальна концентрація препарату в крові досягається протягом 0,5—3 годин після перорального застосування.[1][3] Препарат добре розподіляється в організмі, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр[3], проте проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Дизопірамід частково метаболізується у печінці з утворенням як активних, так і неактивних метаболітів.[1] Виводиться препарат переважно у незміненому вигляді з сечею, частково у вигляді метаболітів із сечею та калом. Період напіввиведення дизопіраміду становить 4—10 годин[1], цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.

Показання до застосування

Дизопірамід застосовують для лікування шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, при пароксизмальних порушеннях ритму (у тому числі при синдромі WPW. а також при миготливої аритмії і фібриляції передсердь), підтриманні синусового ритму після медикаментозної або електричної кардіоверсії, для профілактики аритмій при проведенні катетеризації коронарних артерій.[1]

Побічна дія

При застосуванні дизопіраміду побічні ефекти спостерігаються часто, і переважно зумовлені антихолінергічною дією препарату. Побічні ефекти, зумовлені антихолінергічною дією препарату, можуть спостерігатися у 40 % пацієнтів, і найчастішими з них є сухість слизових оболонок ротової порожнини, горла, носа, очей, затримка сечопуску (частіше у чоловіків), погіршення перебігу закритокутової глаукоми.[4] При застосуванні препарату можуть спостерігатись також інші побічні ефекти[1]:

Протипокази

Дизопірамід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, AV-блокаді ІІ та ІІІ ступеня, важкій серцевій недостатності, кардіогенному шоці, закритокутовій глаукомі, гіперплазії передміхурової залози. З обережністю застосовують препарат при синдромі слабості синусового вузла, порушеннях функції печінки та нирок, при одночасному застосуванні інших препаратів, які можуть спричинити виникнення брадикардії, при вагітності та годуванні грудьми.[1]

Форми випуску

Дизопірамід випускається у вигляді желатинових капсул по 0,1 г та ампул по 5 мл 1 % розчину для парентерального застосування.[2] На 1 червня 2016 року в Україні не зареєстрований.[9]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м http://www.vidal.ru/drugs/molecule/1379 [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ а б в "Дизопирамид в Справочнике Машковского". Архів " оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2019. (рос.)
  3. ↑ а б в г д е ж Антиаритмические препараты I группы [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ а б в г д Дизопирамид. Показания и побочные эффекты дизопирамида [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Ball W, Ivanov J, Rakowski H, Wigle ED, Linghorne M, Ralph-Edwards A, Williams WG, Schwartz L, Guttman A, Woo A. Long-term survival in patients with resting obstructive hypertrophic cardiomyopathy comparison of conservative versus invasive treatment. J Am Coll Cardiol. 2011;58:2313-2321 (англ.)
  6. ↑ Sherrid MV, Barac I, McKenna WJ, Elliott PM, Dickie S, Chojnowska L, Casey S, Maron BJ. Multicenter study of the efficacy and safety of disopyramide in obstructive hypertrophic cardiomyopathy. J Am Coll Cardiol. 2005;45:1251-1258 (англ.)
  7. ↑ Elliott PM, Gimeno JR, Thaman R, Shah J, Ward D, Dickie S, Tome Esteban MT, McKenna WJ. Historical trends in reported survival rates in patients with hypertrophic cardiomyopathy. Heart. 2006;92:785-791 (англ.)
  8. ↑ Sherrid, M. V.; Shetty, A; Winson, G; Kim, B; Musat, D; Alviar, C. L.; Homel, P; Balaram, S. K.; Swistel, D. G. (2013). Treatment of obstructive hypertrophic cardiomyopathy symptoms and gradient resistant to first-line therapy with β-blockade or verapamil. Circulation: Heart Failure. 6 (4): 694—702. doi:10.1161/CIRCHEARTFAILURE.112.000122. PMID 23704138. (англ.)
  9. ↑ Державний реєстр лікарських засобів України. http://www.drlz.kiev.ua/ [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).