YaChudo

Джордж Лойо

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Джордж Лойо
англ. George Ettienne Loyau Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімGeorge Chanson[1], 'Cosmopolite'[1] і Roundabout[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився15 квітня 1835[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1898[2][3] або 23 квітня 1898 (63 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бундаберг Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, журналіст, поет, історик, пісняр Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Джордж Лойо у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джордж Етьєн Лойо (англ. George Ettienne Loyau; 15 квітня 1835, Лондон, Міддлсекс, Британська імперія — 23 квітня 1898, Бандаберг, Квінсленд, Британська імперія) — англійський історик, журналіст, поет, який працював в Австралії. Знаний як автор і редактор двох великих біографічних робіт про своїх сучасників — «Notable South Australians» (з англ.  «Знані жителі Південної Австралії») і «The Representative Men of Australia» (з англ. — «Представницькі жителі Південної Австралії»).

Біографія

Народився 15 квітня 1835 року в Лондоні, Британська імперія, в сім'ї Джорджа Етьєна Лойо-старшого та його дружини Катарини. Коли Джордж був лише рік, його батько помер. Він навчався в школі в Англії, після чого у 15 років влаштувався на посаду діловода. 4 серпня 1853 року відплив на кораблі Investigator до Австралії з Грейвсенда. Сім років подорожував Новим Південним Уельсом, Квінслендом і Вікторією. У цей період свого життя був золотошукачем (невдало[4]), пастухом, стражником на ранчо[6], стригалем овець, погоничем, кухарем і приватним кореспондентом, навіть шкільним учителем. Він ще тоді стверджував, що почав писати вірші відразу після переїзду до Австралії[7]. У своєму щоденнику 1859 року писав про почуття самотності і сильної релігійності, що охопило його. Пізніше стверджував, що через ці почуття не міг підтримувати розмову з людьми[4].

1861 року став редактором газети «Burnett Argus» в Гейнді (Квінсленд). Тут він писав літературні роботи і вірші, в основному про привидів, і розповіді про вигадану «расову війну» в колонії, яка де-факто була художнім твором, проте все описувалося так, немов відбувалося в реальності[8]. Чотири місяці по тому залишив це місце роботи і перейшов в «Maryborough Chronicle». Наступного року став репортером і заступником редактора «Queensland Daily Guardian» в Брисбені. За три роки переїхав до Сіднея, де пробув одинадцять років, виконуючи газетну і канцелярську роботу, проте значну частину часу залишався безробітним. Водночас написав й опублікував три невеликих збірки власних віршів: «The Australian Seasons» (з англ. — «Австралійські сезони») і «Australian Wild Flowers» (з англ. — «Австралійські дикі квіти») 1871 року і «Colonial Lyrics» (з англ. — «Колоніальні вірші») 1872 року. Наступні шість місяців працював редактором «Gundagai Times», а потім переїхав до Мельбурна, де працював журналістом й упорядником квитанцій. У квітні 1877 року переїхав до Аделаїди і в серпні почав випускати журнал «The Australian Family Herald: a weekly magazine of interesting literature», однак його випуск, мабуть, швидко закінчився. Надалі був редактором «The Bunyip» у 1878—1879 і «Illustrated Adelaide News» у 1880—1881 роках[9]. У журналістській політиці дотримувався формату «регіоналізму» і спрямованості на клас читачів, що любили в основному художню літературу і легке газетно-журнальне читво, а не новини про політичне життя колонії або імперії. У ці ж два десятиліття (1860-те і 1870-те) його вірші активно друкувалися і друкувалися в багатьох виданнях колоніальної преси у всіх колоніях за винятком Західної Австралії[10].

1878 року служив секретарем Літературно-драматичного товариства Голера[11]. У 1880-х роках неодноразово повертався до Квінсленду, де один за одним вмирали його старі друзі та колишні роботодавці. 1890 року помер власник газети, в якій спочатку працював Лойо, за ним незабаром пішли багато знаних журналістів «першої хвилі міграції»[12]. До 1895 року він переїхав до Меріборо, де написав історію міста і низку інших робіт[13]. За 2 роки переїхав до міста Бандаберг, де помер, залишивши вдову Пауліну Лінч (це був його другий шлюб, раніше Лойо одружився з Елізою Енн Шарп[14]), сина і трьох дочок[15].

Більшість життя Лойо прожив у бідності. Як пише його біограф, він часто скаржився на відсутність визнання суспільством його літературних заслуг і таланту. На думку автора статті в «Австралійському біографічному словнику», Лойо був здатний писати як яскраву публіцистику, так і «до втоми прискіпливу» літературу; як тексти з прямою розповіддю в лоб, так і невигадливі, але смішні анекдоти. Автор статті вважає, що його роботи «The Gawler Handbook» і «The History of Maryborough» є цінними джерелами інформації з місцевої історії[19], хоча перша і страждає через те, що автор намагався написати її занадто швидко і часом компілював навіть другорядні дані. На думку біографа, найкращі роботи Лойо — це дві випущені поспіль праці з біографіями його іменитих сучасників[15].

Бібліографія

Книги

Писав книги різних напрямів[20]. Перша його робота, «Australian tales» (з англ. — «Австралійські казки»), була історією про вигадану расову війну в колонії. Згідно з сюжетом книги, пастухи з Порт-Кертіса виявляються вбиті невідомими чорношкірими і їхні товариші хочуть помститься. Кількість насильства зростає по спіралі, до конфлікту залучається місцева поліція та спалах етнічних сперечань призводить до смерті понад 50 осіб. У книзі ця вигадана історія була представлена як подія, що реально відбувалася, а натуралістичний і точний опис поселення лише додало їй атмосферності. Надалі Лойо продовжував серію своїх фантастичних розповідей про вигадані події, нерідко «приправляючи» те, що відбувається квінслендським фольклором[8]. При цьому Лойо пише, що він ставився до негроїдів часом навіть краще за багатьох інших поселенців і серед його друзів було чимало «чорношкірих хлопців»[21].

Лойо — автор шести книг[20]:

Вірші та поетичні збірки

У газетах і журналах різних штатів, де працював Лойо, нерідко друкувалися його віршовані твори. Одна з таких була охарактеризована редактором «Maryborough Chronicle» як «страва з лишаю» (англ. A dish of shingles)[22]. Деякі з них виконувались оперними та народними співаками Квінсленду та Вікторії в середині XX століття. Також він опублікував дві «книги пісень» — збірки фольклорних текстів, які написав під псевдонімом Джордж Чансон (англ. George Chanson)[23][24]. Його літературні дослідження присвячені християнству, однак він не був прихильником ліберальної демократії, яка на той момент «захлеснула» австралійську літературу, через що його роботи були популярними в деяких журналах для вірян, але не в суспільно-політичних виданнях[4].

Перші збірки Лойо сповнені оптимістичного настрою та яскравих спогадів про минуле, а також думок про райдужне майбутнє. Однак у пізніших роботах тон змінився на протилежний — серед цього доробку вірші, в яких оплакуються смерті дітей, пастирів й інших колоністів від рук агресивних аборигенів[25]. В автобіографічній роботі Лойо пояснює це тим, що він був «байронічно стурбований смертю»[26].

Опублікував три поетичні збірки і дві «книги пісень»[20]:

  • George Chanson. The Queenslanders' New Colonial Camp Fire Song Book. — Sydney, 1865. — 52 с.
  • George Chanson. The Sydney Songster. — Sydney : D. Roberts, 1860. — 24 с.
  • Loyau George Ettienne. The Australian Seasons. — Sydney : Lee and Rose, 1871. — 22 с.
  • Loyau George Ettienne. Australian Wild Flowers. — Sydney : Lee and Rose, 1871. — 24 с.
  • Loyau George Ettienne. Colonial Lyrics. — Sydney : Lee and Rose, 1872. — 48 с.

Примітки

  1. ↑ а б в AustLit
  2. ↑ а б various authors Australian Dictionary of Biography — MUP, 1966. — ISBN 0-522-84236-4 — ISSN 1833-7538
  3. ↑ Trove — 2009.
  4. ↑ а б в Cryle, 1996, p. 2.
  5. ↑ hut-keeper. Lexico (англ.). Oxford: OUP. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
  6. ↑ В оригіналі «hut-keeper», що означає «людина, що охороняє групу ув'язнених на ранчо»[5].
  7. ↑ Love, 1974; OUP, 1994; Cryle, 1996.
  8. ↑ а б Cryle, 1996, p. 3.
  9. ↑ Love, 1974; OUP, 1994.
  10. ↑ Cryle, 1996, p. 1.
  11. ↑ Taxation // The Bunyip : daily newspaper. — Gawler : Gawler Humbug Society, 1878. — No. 704. — (8). — P. 2. — ISSN 1446-1676. Архівовано з джерела 14 липня 2021.
  12. ↑ а б Cryle, 1996, p. 5.
  13. ↑ По словам профессора медиа и коммуникаций в Центральном Университете Квинсленда Дениса Крайла, Лойо написал работу из-за любви, что испытывал к городу, а не из-за коммерческих интересов[12].
  14. ↑ Family Notices // The Courier : newspaper. — Brisbane : The Brisbane Newspaper Company, 1862. — Vol. XVI, no. 1323, (5). — P. 2. — ISSN 1322-5235. Архівовано з джерела 16 липня 2021.
  15. ↑ а б Love, 1974.
  16. ↑ Daley Ben, Griggs Peter, Marsh Helene. Exploiting marine wildlife in Queensland: The commercial dugong and marine turtle fisheries, 1847—1969 : [англ.] // Australian Economic History Review. — Oxf. : Wiley-Blackwell, 2008. — Vol. 48, no. 3 (листопад). — С. 527—565. — ISSN 0004-8992. — doi:10.1111/j.1467-8446.2008.00240.x.
  17. ↑ Weaver John C.. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-0-773-57096-2.
  18. ↑ Smith Derek L. The pre‐settlement hydrology and vegetation of the northern adelaide plains and the progress of settlement and clearing during the nineteenth century : [англ.] // Australian Geographer. — Adelaide : Taylor & Francis, 1988. — Vol. 19, no. 2. — С. 242—258. — ISSN 0004-9182. — doi:10.1080/00049188808702963.
  19. ↑ На них действительно ссылаются в научных публикациях[16][17][18].
  20. ↑ а б в OUP, 1994.
  21. ↑ Loyau, 1897; Cryle, 1996.
  22. ↑ editor of Chronicle. Correspondence // Maryborough Chronicle, Wide Bay and Burnett Advertiser : newspaper. — Adelaide : Charles Hardie Buzacott, 1862. — Vol. II, no. 70, (3). — P. 3. — ISSN 2202-9044. Архівовано з джерела 14 липня 2021.
  23. ↑ The Victoria Songster // Cheap Print and Popular Song in the Nineteenth Century / ed. by Paul Watt, Derek B. Scott & Patrick Spedding. — Cambr. : Cambridge University Press, 2017. — С. 151. — ISBN 978-1-107-15991-4. Архівовано з джерела 14 липня 2021
  24. ↑ Oliver Paul. Song Collecting // Continuum Encyclopedia of Popular Music of the World / ed. by John Shepherd, David Horn, Dave Laing, Paul Oliver & Peter Wicke. — Santa Barbara, Calif. : A&C-BLACK. imprint of Bloomsbury Publishing, 2003. — Т. I : Media, Industry, Society. — С. 45. — ISBN 978-1-847-14473-7. Архівовано з джерела 16 липня 2021
  25. ↑ Cryle, 1996, pp. 2—3.
  26. ↑ Loyau, 1883, с. 5.

Література

  • Cryle Denis. Journalism and Regional Identity: The Colonial Writings of George E. Loyau // Queensland Review. — St. Lucia, Qld : Cambridge University Press, 1996. — Vol. 3, iss. 1 (4). — P. 1—9. — ISSN 1321-8166. — DOI:10.1017/S1321816600000623.
  • Loyau, George Étienne // The Oxford Companion to Australian Literature / edited by William Henry Wilde, Joy W. Hooton & B.G. Andrews. — 2nd edition. — Melbourne • N. Y. : Oxford University Press, 1994. — С. 431. — (The Oxford Companion) — ISBN 9780195533811.
  • Love J. H. Loyau, George Ettienne (1835—1898) / Gen. editor Douglas Pike // Australian Dictionary of Biography. — Canberra : National Centre of Biography, 1974. — Vol. 5 (5 November). — P. 107. — ISSN 1833-7538. — ISBN 978-0-522-84061-2.
  • Mennell Philip. Loyau, George E // Dictionary of Australasian Biography. — L. : Hutchinson & Co, 1892. — С. 283.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).