YaChudo

Джон Ґор

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ґор.
Джон Ґор
Народження9 лютого 1772[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кілкенні Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть21 серпня 1836[1] (64 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Датчетd, Віндзор і Мейденгед, Беркшир Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство
 Королівство Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід військВійськово-морські сили Великої Британії
Роки служби1781–1836
Званняадмірал Редагувати інформацію у Вікіданих
Війни / битвиФранцузькі революційні війни і Наполеонівські війни Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиДжорджіана Стюарт Горd[1], Енн Горd[1], Джон Горd[1] і Марія Горd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
лицар-командор ордена Британської імперії

Адмірал сер Джон Ґор (9 лютого 1772 — 21 серпня 1836) — офіцер Королівського флоту, який брав участь у Французькій революційній та Наполеонівських війнах.

Раннє життя

Ґор народився 9 лютого 1772 року в графстві Кілкенні, Ірландія. Його батьком був полковник Джон Ґор, віцеуправитель Лондонського Тауера в 1776 році.[2]

Морська кар'єра

Ґор вступив до Королівського флоту в серпні 1781 року на посаді слуги капітана і служив мічманом, перш ніж отримати звання лейтенанта 26 листопада 1789 року та командира 24 травня 1794 року. Королівський флот щойно захопив французький корвет «Флеш» під час взяття Бастії, в якому Ґор відіграв значну роль і був поранений. Британці взяли корвет на озброєння як HMS Fleche та віддали в управління Ґору. Він спорядив його та відправив на Мальту, де вів переговори з великим маґістром лицарів-госпітальєрів Еммануелем де Роган-Полдюком щодо моряків, припасів тощо. 13 вересня Ґор був свідком на суді над лейтенантом Вільямом Вокером, командиром найнятого озброєного кутера «Роуз», за звинуваченням у тому, що Вокер брав гроші від купців у Бастії за супровід їхніх суден до Ліворно, де відбувся військовий суд. Вокера було виправдано[3].

Ґор отримав підвищення до капітана 14 листопада 1794 року. Під час командування HMS Тритон, він брав участь в успішному бою 16 жовтня 1799 року, в якому було захоплено два іспанські фрегати та вилучено понад 2 мільйони срібних доларів. Командуючи 32-гарматним фрегатом HMS Медуза, він брав участь у бою 5 жовтня 1804 року. 4 грудня 1813 року отримав звання контр-адмірала, а 27 травня 1825 року став головнокомандувачем військ Нору[4]. 27 травня 1825 року отримав звання віцеадмірала і з 1831 по 1834 рік служив головнокомандувачем в Ост-Індії та Китаї[5].

Особисте життя

15 серпня 1808,[6] він одружився з Джорджаною Монтеґю (1786—1854), дочкою адмірала сера Джорджа Монтеґю[7]. У них було четверо дітей:

  • Джорджіана Ґор (1810—1877), яка вийшла заміж за генерала Чарльза Стюарта, сина капітана Джона Джеймса Стюарта (сина генерала сера Чарльза Стюарта) та Альбінії Салліван, у 1839 році[8]
  • Джон Ґор (прибл. 1812), лейтенант Королівського флоту, який потонув, намагаючись врятувати моряка в Ост-Індії.
  • Енн Ґор (1817—1877), яка одружилася вдруге з Річардом Керзоном-Гоу, 1-м графом Гоу, сином шановного Пенна Асшетона Керзона (старшого сина 1-го віконта Керзона) та Софії Шарлотти Гоу, суо-юре баронеси Гоу з Ланґара, у 1845 році[9].
  • Марія Ґор (1819—1902), яка вийшла заміж за майора Генрі Літтлтона Повіс-Кека, сина Томаса Повіса, 2-го барона Лілфорда та Генрієтти Марії Атертон, у 1862 році[10].

Сер Джон помер 21 серпня 1836 року в Датчеті, Бакінґемшир. Леді Ґор померла у Вілкоті в 1854 році[10].

Спадщина

Через свою доньку Анну він був дідом полковника Монтегю Керзона, леді Мері Анни Керзон (дружини Джеймса Гамільтона, 2-го герцога Аберкорна) та адмірала сера Асшетона Ґора Керзон-Гоу, який обіймав посаду головнокомандувача Середземноморського флоту від 1908 до 1910 року[9].

Його портрет, що зберігся і перебуває в колекції Національного морського музею в Ґрінвічі, приписують художникові Джону Вестбруку Чандлеру.

Посилання

  1. ↑ а б в г д е Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ Sir John Gore (1772-1836), Vice-Admiral of the Red. www.rmg.co.uk. Royal Museums Greenwich. Процитовано 5 серпня 2025.
  3. ↑ Byrn, John D. (2009). Naval courts martial, 1793–1815. Publications of the Navy Records Society. Т. 155. Barnham, Surrey, England; Burlington, Vermont: Ashgate for the Navy Records Society. с. 31—33. ISBN 978-0-75466-781-0.
  4. ↑ Stewart, William (2009). Admirals of the World: A Biographical Dictionary, 1500 to the Present. McFarland & Co. Inc. с. 145. ISBN 978-0-78643-809-9.
  5. ↑ Principal Royal Navy Commanders-in-Chief 1830–1899. William Loney RN. Процитовано 28 липня 2016.
  6. ↑ The Publications of the Harleian Society: Vol. XIV (англ.). BoD – Books on Demand. 29 липня 2025. с. 393. ISBN 978-3-563-38364-3. Процитовано 5 серпня 2025.
  7. ↑ Greville, Charles (1938). The Greville Memoirs, 1814-1860 (англ.). Macmillan & Company. с. 6. Процитовано 5 серпня 2025.
  8. ↑ Hare, Augustus John Cuthbert (1893). The Story of Two Noble Lives: Being Memorials of Charlotte, Countess Canning, and Louisa, Marchioness of Waterford (англ.). G. Allen. с. 285. Процитовано 5 серпня 2025.
  9. ↑ а б Debrett's Illustrated Peerage and Baronetage of the United Kingdom of Great Britain and Ireland (англ.). Bosworth & Harrison. 1864. с. 2. Процитовано 5 серпня 2025.
  10. ↑ а б Debrett's Peerage, Baronetage, Knightage, and Companionage (англ.). Kelly's Directories. 1884. с. 422. Процитовано 5 серпня 2025.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).